4. Відсутність чіткого законодавчого визначення ієрархії документів стратегічного планування у сфері державного управління.

Проблема поліпшення управління державними фінансами була відмічена в Указі Президента України 2011 року і мала б бути вирішена у розробці і прийнятті Закону України «Про державне стратегічне планування»[8]. Існуюча система прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України потребує вдосконалення шляхом впровадження програмно-цільового методу в практику діяльності центральних органів виконавчої влади; розробки документів стратегічного планування, які відповідатимуть сучасним вимогам розвитку країни; використання формалізованого стандарту структури та порядку розроблення документів з питань економічної політики тощо.

5. Розпорошеність державної політики регіонального розвитку на інституційному рівні.

Питаннями державної політики регіонального розвитку опікуються три міністерства України – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Міністерство фінансів. Так, безпосередній вплив Мінфіну України на політику регіонального розвитку здійснюється, зокрема, у межах проведення оцінки фінансового забезпечення проектів угод щодо регіонального розвитку та державних програм соціально-економічного розвитку територій (підпункт 44 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України»[9]). Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної регіональної політики є Мінекономрозвитку України (абзац другий пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України[10]). При цьому Мінрегіон України, попри чітке визначення у своїй назві словосполучення «регіональний розвиток», серед основних завдань має формувати та забезпечувати реалізацію державної політики у таких сферах, як: удосконалення територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування (пункт 3 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України[11]).

У контексті цієї проблеми варто відмітити також і відсутність у державі органу, до кола завдань якого входили б питання координації міжрегіонального співробітництва.

6. Обмеженість фінансових ресурсів для вирішення проблем регіонального розвитку, недосконалість правового забезпечення консолідації фінансового ресурсу для потреб регіонального розвитку – як внутрішнього (державного та місцевого), так і зовнішнього (Структурних фондів ЄС, інших міжнародних джерел). Існуюча модель Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) частково вирішує проблему консолідації фінансового ресурсу для потреб регіонального розвитку (тільки на рівні Державного бюджету)[12]. Окрім того, існує ризик не наповнення ДФРР у 2012 році, оскільки законодавчо визначено, що його формування залежить від надходжень від приватизації державного майна понад встановлені обсяги (пункт 5 статті 7, пункт 47 статті 9 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік»).

Довідково. ДФРР на сьогодні існує як бюджетна програма з визначеним мінімальним рівнем – 1 % загального фонду бюджету (у Державному бюджеті 2012 року ця цифра складає 1 млрд 141 млн 450 тис. грн і, з огляду на законодавчі вимоги щодо набрання чинності законів, що впливають на показники бюджету (частина третя статті 27 Бюджетного кодексу України[13]), планується її розподіл у цьому році за відповідним рішенням Кабінету Міністрів України у такому ключі: 70 % − відповідно до чисельності населення регіону, 30 % - на вирішення специфічних проблем регіону за поданням місцевих органів влади).

Інакше кажучи, ця модель не вирішує проблему консолідації фінансового ресурсу у диверсифікованій структурі фінансового забезпечення реалізації регіональної політики загалом, оскільки згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», фінансування стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій здійснюється не тільки за рахунок коштів, передбачених на цю мету в законах України про Державний бюджет України, а й за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел відповідно до законодавства. При цьому у законодавстві наявна також проблема недосконалості норм, що регулюють питання міжнародної технічної допомоги[14].