4. Організація надання допомоги

У нашій країні соціальне обслуговування людей з функціональними обмеженнями здійснюється шляхом надання соціальних послуг:

• за місцем проживання особи (вдома): насамперед послуги догляду, медико-соціального патронажу;

• у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

• у реабілітаційних установах та закладах;

• в установах та закладах денного перебування;

• в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;

• у територіальних центрах соціального обслуговування;

• в інших закладах соціальної підтримки (догляду) [26].

Діти із функціональними обмеженнями традиційно в Україні або виховувались вдома або потрапляли до таких спеціалізованих стаціонарних закладів, як:

• будинок дитини (дошкільний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років);

• дитячий будинок-інтернат (соціально-медична установа для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, Побутового і медичного обслуговування);

• спеціальна загальноосвітня школа, школа-інтернат (загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року прийнято «Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів», метою якої є надання дітям-інвалідам можливості, незалежно від характеру і причин їхньої інвалідності, участі в соціальному та економічному житті шляхом оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвитку їхньої особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Проте зараз наша держава забезпечує лише той мінімум допомоги, на який вона здатна. Тому актуальною є активізація зусиль самих неповносправних осіб для задоволення власних потреб. Обов'язок держави – сприяти розвитку громадських організацій людей з особливими потребами. Зокрема, важливо передбачити розвиток таких служб у громаді, як кризові центри, центри тимчасового догляду, будинки компактного проживання, майстерні, консультаційні центри (телефони довіри), юридичні служби тощо.

Позитивним є те, що рівні можливості не лише декларуються державою та громадськими організаціями, реальні спроби створення рівних можливостей для людей з обмеженою мобільністю роблять і в невеликих містах. Прикладом може слугувати діяльність Нововолинського осередку Суспільної служби України. Ця організація обслуговує представників найбільш незахищених груп, зокрема й людей з обмеженими фізичними можливостями. Цей осередок має такі здобутки, як організація пандусів до громадських закладів, закладів харчування, до будинків міської влади; тісна співпраця з Центром зайнятості для оптимізації процесу працевлаштування інвалідів та пристосування для них робочих місць (зокрема, в межах співпраці – створення в міській газеті рубрики, де постійно інформують про наявні робочі вакансії); робота з покращення матеріального забезпечення людей з обмеженими можливостями, підвищення їхньої правової культури, організація доступу громадян, особливо молоді, до інформації про діяльність та можливості громадських організацій; проведення тренінгів з правової та громадянської освіти для інвалідів, під час яких 80 інвалідів пройшли правове навчання, отримали юридичні та психологічні консультації; ініціювання створення організації інвалідів «Довіра»; проведення акції «Колеса для людства», завдяки якій організація забезпечила інвалідними візками 80 неповносправних громадян міста; створення спільно з місцевою владою Медико-реабілітаційного центру для інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, в якому кожні три тижні безкоштовно проходять лікування та реабілітацію 11 осіб тощо.

Нововолинський осередок Суспільної служби України також започаткував роботу Клубу інвалідів, де можна поспілкуватись, отримати необхідні консультації та психологічну допомогу, тут проводяться цікаві зустрічі. Члени Клубу можуть користуватися спеціалізованими періодичними виданнями, бібліотекою з правової тематики, отримувати інформаційно-консультаційні послуги та юридичну, гуманітарну допомогу тощо.

Отже, в Україні сформувалась певна система соціального захисту людей з обмеженою мобільністю, зокрема, дітей, надається відносно широкий спектр соціальних послуг людям з вадами опорно-рухового апарату. Активно діють громадські організації батьків таких дітей, вони створюють власними зусиллями реабілітаційні центри та спеціалізовані заклади. Однак надання соціальних послуг, людям із проблемами опорно-рухового апарату потребує вдосконалення. Доцільним є, зокрема, територіальне наближення послуг до клієнтів, надання послуг дітям з як можна більш раннього періоду та ін. Є потреба у впровадженні нових підходів, методик, а також у розширенні мережі громадських організацій, які надають соціальні послуги людям з обмеженою мобільністю.