4. Організація надання допомоги

У Радянському Союзі осіб без постійного місця проживання, які займалися бродяжництвом, жебрацтвом і вели «паразитичний спосіб життя», засуджували від одного до чотирьох років ув'язнення або виправними роботами на той самий термін (згідно із статтею 214 Кримінального Кодексу УРСР). Психічно хворих бездомних примусово госпіталізували, а інвалідів чи осіб похилого віку скеровували до спеціальних інтернатів та будинків пристарілих.

У сучасній Україні послуги для бездомних лише починають формуватися, зазвичай їх організовує та фінансує місцева влада, недержавні та релігійні організації. За станом на 1 січня 2007 року в Україні діяло 64 заклади соціального захисту для бездомних громадян, установи соціальної адаптації звільнених, у т.ч. утворених недержавними організаціями – 31, де отримало послуг понад 24 тис. осіб.

Основні засади державної політики щодо реінтеграції бездомних громадян та соціальної адаптації звільнених встановлені законами України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Ці закони передбачають функціонування закладів, установ, що надають соціальні послуги таким громадянам. Зокрема, для бездомних громадян передбачено декілька видів закладів – центр обліку, будинок нічного перебування, центр реінтеграції, соціальний готель, що забезпечує поступеневу модель їхнього повернення у соціум. Ця модель була розроблена з урахуванням міжнародного досвіду соціальної роботи з бездомними громадянами, зокрема Нідерландів та Республіки Австрії.

Чинним законодавством визначено, що створення та утримання закладів, установ соціального захисту бездомних громадян та звільнених провадять за рахунок коштів місцевого бюджету. Однак місцеві органи виконавчої влади досить повільно вживають заходів щодо цих настанов через недостатність фінансування.

Для розвитку соціальної роботи з цієї вразливою групою громадян важливими є урядові рішення, викладені в розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року» від 5 листопада 2008 р., де, зокрема, визнано за необхідне:

• забезпечити виявлення бездомних громадян та надання їм соціальних послуг поза межами закладів соціального захисту шляхом утворення служб соціального патрулювання, залучивши до такої роботи дільничних інспекторів;

• розробити механізм забезпечення соціального супроводження самостійного проживання бездомних громадян та запровадити таку форму соціальної роботи з бездомними громадянами, як забезпечення їхнього самостійного проживання;

• запровадити телефонну «гарячу лінію» у м. Києві для надання екстреної допомоги бездомним громадянам та у разі набуття позитивного досвіду розглянути можливість поширення такої практики в інших регіонах;

• продовжити роботу з організації проживання бездомних громадян (нічного, тимчасового), надання їм інформаційних послуг щодо добровільного консультування з питань профілактики ВІЛ-інфекції та скерування на рентгенівське обстеження тощо.

Слід зазначити, що в більшості західних країн функціонують такі заклади, що пропонують різноманітні послуги для бездомних людей:

• притулок (нічліжка);

• притулок, де є можливість переночувати, випрати речі, отримати/приготувати сніданок;

• центри соціальної адаптації для різних груп клієнтів: колишніх ув'язнених, бездомних жінок і тощо;

• «будинок на півдорозі», що слугує проміжною ланкою між проживанням у стаціонарному закладі та самостійним проживанням;

• підтримувальне проживання в спеціальних будинках;

• підтримка в облаштуванні власного житла;

• центри релігійних організацій;

• центри для біженців

• комуна для спільного проживання;

• біржа житла;

• консультативні центри;

• центри денного перебування.

Діє й велика кількість громадських організацій, створених колишніми бездомними, або таких, що об'єднують також бездомних людей, фахівців та волонтерів, що працюють з ними. Вони можуть надавати як інформацію про можливі послуги, так і пропонувати певні види допомоги для бездомних.

Також деякі організації, що допомагають конкретним групам клієнтів, як-от: організації залежних людей, кризові притулки, притулки для жінок, які зазнали насильства, спільноти самодопомоги, релігійні організації тощо, надають послуги проживання. Адже здебільшого, випадків, окрім того, що люди є бездомними, вони можуть мати також і низку специфічних проблем, на вирішення яких спрямовані зусилля інших соціальних організацій.

Щоб ефективно вирішувати проблеми бездомності, соціальна робота має орієнтуватися на системний підхід та базуватися на відповідній інфраструктурі. Вона має включати нічліжки для всіх охочих. Клієнти, які потрапили сюди, здатні та бажають змінити спосіб життя, мають мати можливість для проживання в гуртожитку, хоча б поділяючи кімнату з іншою особою. Наступним етапом може бути проживання в будинку готельного типу в кімнаті, де є можливість самому готувати їжу. І останній етап – це самостійне проживання, коли особа сама повністю сплачує за своє житло та самостійно організовує своє життя, але може звернутися за консультацією чи допомогою до соціального працівника відповідної агенції.

Очевидно, що подібна інфраструктура в Україні відсутня, тому одним із способів вирішення цієї проблеми може бути біржа житла при реєстраційному чи консультаційному центрі, де за участю соціального працівника та юриста бездомні можуть домовлятися чи укладати контракти з членами громади, які б хотіли підтримати бездомних, надавши їм можливості для тимчасового проживання.