5. Приклади діяльності соціальних служб

2000 року Державний центр зайнятості впровадив у своїх структурах Єдину технологію обслуговування населення в центрах зайнятості (ЄТОН), тобто систему способів надання клієнтам Державної служби зайнятості соціальних послуг на основі раціонального поділу і спеціалізації праці персоналу служби на скоординовані між собою стандартні уніфіковані процедури. В основі ЄТОН низка цільових блоків: формування функціональних секторів; посилення взаємодії з роботодавцями; активізація власних зусиль клієнтів, спрямованих на влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю і суспільством; диспетчеризація прийому клієнтів; раціоналізація документообігу у забезпеченні спеціалістів необхідними документами клієнтів перед початком роботи з ними, регламентації маршрутів руху персональних справ клієнтів і персональ­них карток; створення умов для високооплачуваної праці.

За ЄТОН у центрах зайнятості має діяти вісім функціональних секторів: 1 – диспетчерсько-консультаційний; 2 – самостійного пошуку вакансій; 3 – профінформаційний; 4 – реєстраційно-прийомний; 5 – активної підтримки безробітних; 6 – взаємодії з роботодавцями; 7 – навчання і психологічного розвантаження персоналу; 8 – адміністративно-господарський.

У диспетчерсько-консультаційному центрі є робоче місце диспетчера-консультанта. Він першим зустрічає клієнтів, пояснює їм цілі прибуття і скеровує їх до спеціалістів. Метою сектора самостійного пошуку вакансій є надання клієнтам можливості самостійно підібрати собі найкращий варіант працевлаштування. Тут претенденти можуть отримати інформацію про вільні робочі місця, систематизовані за групами професії і території. Є також інформація для осіб, які бажають заснувати власну справу чи взяти участь у громадських, сезонних чи інших тимчасових роботах. У профінформаційному секторі є література з описом професій (спеціальностей); довідкові матеріали про навчальні заклади і перелік професій, за якими організує роботу центр зайнятості, а також «паспорти» організацій, які висвітлюють історію підприємства, його виробничу діяльність, наявність соціально-побутової сфери тощо. Кожен клієнт має можливість у цьому секторі самостійно чи за допомогою спеціаліста ознайомитися з наданими матеріалами. У реєстраційно-прийомному секторі проводяться співбесіди при реєстрації клієнтів, а також при їхньому повторному відвідуванні центрів зайнятості. Співбесіди спрямовані на виявлення потреб, намірів, побажань клієнтів, які можуть прискорити пошук роботи, на формування у клієнтів впевненості у власних силах.

З метою активізації зусиль клієнтів, підвищення їхньої мотивації до поліпшення власного життя і підвищення конкурентоспроможності на ринку праці створено сектори активної підтримки безробітних. Відповідно до посередницьких функцій служби зайнятості забезпечують роботодавців інформацією про професійно-кваліфікаційний склад зареєстрованих осіб, надають їм можливість без значних матеріальних і організаційних зусиль підібрати необхідних працівників, організують професійне навчання кадрів. Центри доводять до свідо­мості роботодавців ту істину, що, пропонуючи вакансії підприємства, вони його рекламують, формують у співвітчизників імідж соціально відповідального власника чи керівника підприємства.

Ефективним засобом активізації клієнтів служб зайнятості є розробка за допомогою центру зайнятості спеціальних планів самостійного пошуку роботи. Такі плани допомагають клієнтам систематизувати свої зусилля з пошуку роботи, а спеціалістам – більш цілеспрямовано сприяти громадянину. Особливо високим є ефект від складання планів у містах і районах, де значна частина інформації про вільні робочі місця не поступає в центри зайнятості. У кожному центрі створюється спеціальна комісія, яка з певною періодичністю (наприклад, через 3-6 місяців після реєстрації клієнта) на основі аналізу проведеної роботи, ретельного вивчення виконання плану самостійного пошуку роботи, причин відсутності результатів з працевлаштування оцінює правильність обраних клієнтом і спеціалістом методів пошуку роботи. Потім комісія спільно з клієнтом і спеціалістом намічає подальші дії.

Таким чином, Державна служба зайнятості України намагається модернізувати свої соціальні послуги, застосовувати підходи, що сприяють активізації клієнтів.

Цікавий дослід накопичили деякі українські громадські організації. Наприклад, організація творчої інтелігенції міста «Київ – рідний дім» спільно з виправними установами Київської області, де відбувають покарання переважно особи молодого віку, які мають першу судимість, організували заходи дозвілля, комп'ютерне навчання, а також професійні курси в одній установі, де засуджені можуть набути професію електрозварника, автослюсаря, ремонтника, бо ці професії мають попит у суспільстві. Після того як особа звільняється, вона може потрапити в центр соціальної адаптації, створений організацією, де їй нададуть консультативну, психологічну, правову допомогу: для цього є відповідні фахівці та соціальний працівник. Людині допомагають отримати паспорт, зареєструватися, сприяють у пошуках роботи. Якщо немає роботи, то є власне підприємство, де невелика кількість осіб може працювати, виготовляючи меблі.

У такий спосіб громадська організація намагається продемонструвати, як можна розв'язувати проблему декваліфікації та незайнятості представників груп ризику.

Висновки

1. Безробіття – це вимушене й тривале припинення роботи через неможливість знайти робоче місце. Воно має вагомі соціальні наслідки як для людини, її родини, так і суспільства загалом.

2. Призначення соціальної роботи з безробітними та їхніми сім'ями полягає у піднесенні можливостей людини повернутися на ринок праці, поліпшенні матеріального становища, зменшенні соціально-психологічної напруги в родині, сприянні в отриманні доступу до тих ресурсів і засобів, які передбачені державною соціальною політикою.

Соціальна допомога безробітним та їхнім родинам може передбачати: консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку, вселення надії на зміни; допомогу в оформленні відсутніх документів; сприяння в оформленні державної допомоги, пенсій, пільг; посередництво у наданні гуманітарної допомоги з різних джерел, залучення релігійних організацій до допомоги сім'ї, отриманні засобів для заробітку.

Запитання для самоперевірки

1. Розкрийте зміст поняття «безробіття».

2. Які різновиди безробіття Вам відомі?

3. У чому полягає правовий статус безробітного в Україні? .

4. Які емоційні стани переживає людина, яка втратила роботу?

5. Як Ви розумієте адаптивну життєву активність безробітного?

6. У чому полягає суть соціальної роботи з безробітними людьми?

7. Порівняйте напрями та форми роботи центрів зайнятості та Державної соціальної служби для дітей, сімей та молоді.

8. У чому полягає суть єдиної технології обслуговування населення в центрах зайнятості?

Література

1. Беца О. Центри соціальної адаптації для людей, які звільняються з місць позбавлення волі, у контексті сучасної соціальної політики // Соціальна політика і соціальна робота. - 2005. - № 1.

2. Введення у соціальну роботу І Т.В. Семигіна, І.М. Грига та ін. - К.: Фенікс, 2001.

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р.

4. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р.

5. Киричук О.В. Фактори соціально-психологічної адаптації (дез­адаптації) безробітного на ринку праці // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2004. - № 2.

6. Психологические состояния людей, потерявших работу. - Доступ­но з: Ьіір://ш\\г\у.р8укіс1;ог.ог§.

7. Семигіна Т.В. Словник із соціальної політики. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005.

8. Социальна работа І Под общ. ред. В.й. Курбатова. - Ростов н/Д:

Фенікс, 1999.

9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.:

УДЦССМ, 2004.

10. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика). -К.: Ун-т «Україна», 2004.

11. Тютюнник Л. Використання принципу імпаурменту в семінарах із техніки пошуку роботи для безробітних жінок // Соціальна політика і соціальна робота. - 2002. - № 3-4.

12. Знциклопедия социальной работьг. В 3 т. - М.: Центр общечело- веческих ценностей, 1993.