4. Організація надання послуг

В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, починає розвиватися лише наприкінці 90-х рр. XX ст. Насамперед цю роботу спрямовували на жінок і проводили такі громадські організації, як «Вінрок Інтернешнл» (Жіночий Консорціум ННД – США), благодійні фонди «Жіноча доля», Грейс-Клуб» (жіночий культурно-просвітницький центр) та ін. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру – Київський міський центр роботи з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке спостерігається в інших країнах, говорити поки що не доводиться. Також в Україні і досі бракує механізму швидкого та ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюються факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на такі порушення.

Разом з тим в останні роки в Україні ведеться певна робота щодо запобігання насильству в сім'ї. 15 листопада 2001 р. було прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Почала розширюватися мережа державних соціальних служб, інформаційно-консультативних центрів, притулків для жінок, які зазнали насильства. Утім, ця мережа не є достатньо ефективною, а положення, задекларовані в законі, не втілюються в реальність, про що свідчить статистика Міністерства внутрішніх справ України. Допомогу жінкам, які зазнали насильства в сім'ї, надають фрагментарно і майже виключно у великих містах. Практичні моделі надання допомоги в українських кризових центрах мало зважають на необхідність системного підходу з урахуванням усіх особливостей жінок, що зазнають насильства в сім'ї, та важливість проведення паралельної інформаційно-профілактичної роботи.

Наразі соціальні працівники повинні вже зараз ініціювати роботу із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спеціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насильства. Необхідною умовою успіху є активна робота на міжвідомчому рівні, залучення всіх дотичних служб і установ до цього процесу.

У розвинених країнах привернення уваги як громадськості, так і науковців до проблеми насильства над жінками, поширення та активний розвиток рухів за права жінок зумовили появу значної кількості практичних моделей надання допомоги жінкам-жертвам насильства в сім'ї.

Однією з перших форм допомоги жінкам були притулки, які надавали жінкам такі види послуг: 24-годинні «гарячі лінії», забезпечення житлом та працевлаштування, медичне обслуговування, допомога у вирішенні юридичних та майнових проблем, консультування. Спектр послуг таких центрів розширювався з подальшим вивченням проблеми насильства в сім'ї. З моменту, коли насильство почало розглядатись ширше, ніж нанесення фізичної шкоди, однією з найважливіших послуг стало психологічне консультування. У 90-х рр. XX ст. в межах консультування використовували такі види і техніки психотерапевтичного втручання, як короткотривале цілеспрямоване кризове втручання, когнітивно-біхевіоральна терапія, групова та сімейна терапія.

Наприклад, у США функціонують державні, громадські і приватні соціальні і психолого-соціальні служби, які надають допомогу сім'ям у розв'язанні конфліктів і налагодженні стосунків між подружжям. Створено доволі жорстку систему контролю за насильством над дітьми, за якої соціальним працівникам надано право на кризове втручання (термінове вилучення дитини із родини й передачу до кризового центру або до тимчасової прийомної родини) та порушення питання щодо позбавлення батьків права на виховання дитини.

Перший у США притулок для жінок, які зазнали насильства, та їхніх дітей створено 1885 року в Чикаго. 1990 року на території США та Канади налічувалося понад 1 250 притулків. Головна мета сучасних американських притулків – це організація безпечного перебування, надання первинної допомоги, грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, доки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця. При американському притулку функціонують школи та дитячі садки.

У США організації, які надають допомогу жінкам, які постраждали внаслідок насильства, отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, зазвичай, є недержавні організації.

Отож, окрім звичайних притулків у США, в рамках державної програми створено Правничий центр, мета якого полягає у наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких закладів входять: юридичні консультації, зокрема по телефону, юридичний супровід у цивільних справах (наприклад, розлучення), юридичний супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога в разі, якщо жертва вбила свого насильника з метою самозахисту.

І нарешті, жінкам можуть бути надані так звані послуги «перехідного житла»: оплата квартири для жінок-жертв насильства і дітей, які після негативного досвіду вирішили змінити ситуацію та перейти до самостійного життя; догляд за дитиною (діти перебувають у стінах спеціального центру, або додому приходить няня від соціальної служби); юридичні консультації та супровід; навчання нових навичок і програми для підвищення самооцінки; допомога в отриманні постійного житла та забезпечення інших потреб, таких як освіта чи консультування.

Нині в американських установах із надання допомоги жінкам, що стали жертвами насильства, є працівники різного профілю, які мають освіту бакалавра або магістра. Зазвичай, 6-10 професіоналів працюють повний робочий день і ще кілька працівників мають часткову зайнятість. Крім того, до роботи волонтерами залучають жінок, які мали власний досвід зазнавання насильства. Останнім досягненням стало залучення юридичних консультантів та надання їм дозволу на розірвання шлюбних угод та оформлення розлучень.

У США для роботи в центрах працівники використовують методи індивідуальної та групової роботи, особливо в групах самодопомоги. В них жінки можуть прийняти оптимальні для себе рішення, спираючись на досвід інших учасниць. Працівники служб використовують когнітивний та орієнтований на завдання підхід при вирі­шенні проблем. Його покладено в основу семикрокової моделі кризового втручання, розробленої Албертом Робертсом 1990 року й надзвичайно поширеної в різних закладах. Ця модель включає в себе такі кроки. 1) планування і представлення повної оцінки ситуації; 2) обґрунтування взаєморозуміння з працівником та важливості таких стосунків; 3) ідентифікація головної проблеми; 4) спрямованість на відчуття та емоції; 5) вивчення та генерування альтернативних варіантів вирішення проблем; 6) розвиток і формулювання активних дій; 7) перевірка.