4. Організація надання допомоги

Відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молодцю», таку роботу можуть проводити уповноважені органи (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їхні спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їхнього підпорядкування і форми власності) та фахівці із соціальної роботи.

Діяльність державних органів, які уповноважені здійснювати соціальну роботу з неблагополучною сім'єю, має такі форми.

1. Служба у справах неповнолітніх: бесіди у сім'ї разом з дільничним інспектором міліції, запрошення батьків; рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами; позбавлення батьківських прав; звернення до громадських організацій і трудових колективів з прохан­ням вплинути на якість виконання батьками обов'язків щодо дітей; листи-попередження.

2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх: обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї; виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків; ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціальний патронаж до вирішення їхнього майбутнього; допомога у розшуку бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення дитини.

3. Дільничні інспектори міліції: за заявами судів, членів сімей здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків про невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень; постановка на облік неблагополучних сімей; рейди-перевірки стану сімей через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; влаштування батьків на лікування від алкогольної і наркотичної залежності; допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.

4. Відділи соціального захисту населення: допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової функції через надання різних видів матеріальної допомоги; допомога сім'ям у виконанні виховної функції.

5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства): виявляють дітей, які потребують захисту прав у сім'ї та суспільстві; надають матеріальну допомогу дітям із малозабезпечених сімей, організовують їхнє предметне дозвілля та відпочинок, культур­ну просвіту.

6. Центри соціальних служб для молоді: соціальний супровід неблагополучної сім'ї; соціальна підтримка сім'ї; соціальне інспектування неблагополучної сім'ї; інформативні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям; психологічна підтримка сім'ї; соціальна реклама здорового, сімейного способу життя; організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинок; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей з девіантною поведінкою; вивчення проблем і потреб сімей різних типів.

У нашій країні наявна розгалужена система надання соціальних послуг неблагополучній сім'ї. Однак не можна говорити про значну ефективність діяльності державних соціальних служб, оскільки попередження відмови батьків від дитини – нова сфера соціальної роботи в Україні, а держава, попри декларований пріоритет сімейної форми виховання дітей, на практиці не завжди створює належні умови для збереження сім'ї, а дуже часто буває й так, що дитина виростає в інтернаті лише через те, що сім'я не має достатньо коштів для її утримання. Хоча нормативно-правова база, яка регулює діяльність державних установ та організацій щодо попередження зростання кількості соціальних сиріт, існує. Зокрема, Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки передбачає забезпечення своєчасного виявлення неблагополучних сімей, їхній облік і соціальний супровід, Указ Президента «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» (2000) – взяття під особливий контроль профілактичної, соціально-реабілітаційної, правової та консультаційної роботи із сім'ями, передусім із функціонально неспроможними (де батьки є хворими на алкоголізм, наркоманію, недієздатними, з асоціальною поведінкою, неповні сім'ї тощо).

За таких умов необхідна активна професійна діяльність благодійних організацій у сфері роботи із сім'ями, в яких є ризик відмови батьків від дітей. І такі організації вже діють в Україні, ставши фактично частиною системи надання соціальних послуг неблагополучним сім'ям.

Для розвитку сучасної соціальної роботи з проблемними сім'ями важливо якнайширше налагоджувати діяльність різнопланових закладів, зокрема:

- центрів сімейної терапії (які могли б надати послуги зі зміни неконструктивних ролей і стосунків у сім'ї, перегляду моделей усталеної поведінки, пошуку нового сенсу життя);

- служб і майстерень із набуття нових навичок, професій, проведення тренінгів із працевлаштування (що могло б поліпшити матеріальне становище в родині й зменшити ризик відмови від дитини);

• клубів із підготовки молоді до шлюбу (приклад подібної діяльності демонструє благодійна організації Української Греко-Католицької Церкви «Карітас-Україна», у таких клубах майбутнє подружжя навчають веденню домашнього господарства та бюджету, готують до подружніх стосунків тощо);

• центрів сімейного дозвілля;

• консультаційних пунктів та громадських приймалень (де можна було б, зокрема, отримати інформацію щодо пільг та допомоги різним категоріям сімей); недільних шкіл для батьків (з подолання конфліктів у родині, формування самодисципліни, профілактики захворювань у дітей тощо);

• кризових центрів тимчасового перебування дітей, вилучених із дисфункціональних сімей, та притулків, куди діти можуть звернутися самостійно або за скеруванням інших організацій.