3. Методи і технології соціальної роботи

Соціальну роботу з проблемними сім'ями прийнято розподіляти на такі види:

- екстрені дії, спрямовані на виживання родини (термінова соціальна допомога, надання притулку, негайне вилучення з родини дітей, що зазнають жорстокого ставлення, перебувають у небезпеці чи залишені без піклування батьків);

- діяльність, спрямована на підтримку стабільності родини;

- заходи, спрямовані на соціальний розвиток родини та її членів.

Робота з молодими сім'ями може відбуватися за такими напрямами соціально-педагогічної роботи:

- підготовка молоді до сімейного життя;

- робота з молодими сім'ями щодо стабілізації сімейних стосунків;

- допомога батькам у вихованні дітей;

- сімейна психотерапія.

Серед найпоширеніших у нашій країні форм і методів роботи слід відзначити: клуби молодої сім'ї, школи молодих батьків, консультативні пункти, відеолекторії, навчальні семінари, розважальні заходи, корекційний театр, проведення лекцій, бесід, індивідуальних і групових консультувань, диспутів, тренінгів, фестивалів, сімейних конкурсів та вечорів, свят, шоу-програм. Вагому роль у підтримці проблемних сімей відіграє грошова та матеріальна допомога, організація літніх оздоровчих таборів.

Якщо йдеться про сім'ї, де є діти чи підлітки, що скоїли правопорушення або відзначаються девіантною поведінкою, то важливою в роботі з такими сім'ями є правова допомога, ресоціалізація як зміна соціальних цінностей та настанов, соціальна реабілітація, наприклад, через арт-терапію.

Важливу роль у соціальній роботі відіграє просвітницька робота серед педагогічного колективу шкіл. Адже саме вчителі найперші контактують з дітьми та їхніми родинами, бачать ситуацію у сім'ї, в багатьох випадках мають моральний вплив на батьків.

Проте основною технологією соціальної роботи з неблагополучними сім'ями (в тому числі з тими, в яких є ризик відмови від дітей) є соціальний супровід таких сімей. Це є справді оптимальний спосіб для здійснення соціальної підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, оскільки передбачає тривалу в часі, професійну, всебічну допомогу. Соціальний супровід, згідно із Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» – робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу.

У межах технології соціального супроводу сім'ї виділяють такі напрями роботи:

1. соціальна опіка – представлення працівником соціальної служби інтересів сім'ї (чи її члена) в органах влади, різних установах;

2. соціальний патронаж – надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, тобто постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їхнього житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально-профілактичної допомоги;

3. соціальна допомога сім'ї передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги». Методика соціального супроводу має багато спільного з відомою у соціальній роботі методикою «ведення випадку», адже він є тривалим у часі і його застосовують щодо конкретної сім'ї. Вибір методів та заходів у процесі здійснення соціального супроводу неблагополучної сім'ї повинен ґрунтуватися на індивідуальному підході, з врахуванням усіх суттєвих обставин функціонування сім'ї.

Соціальний супровід неблагополучної сім'ї має такі етапи: 1) підготовчий (вивчення ситуації, встановлення контакту і знайомство, діагностика, планування); 2) реалізація (безпосереднє надання послуг, інтервенція); 3) підсумковий (оцінка і припинення, стабілізація, згортання).

Здійснення соціального супроводу неблагополучних сімей має свої особливості:

• він потрібен усім різновидам неблагополучних сімей, але повинен брати до уваги кризовість сімейної ситуації, екстремальність умов життя сім'ї; здійснюватися групою фахівців;

• соціальний супровід треба здійснювати тільки з урахуванням результатів вивчення ситуації в сім'ї, ретельної перевірки її обставин, стосунків, виявлення порушень прав дитини та інших членів сім'ї в родині з їхньою подальшою соціальною опікою;

• до допомоги сім'ям, де є факти зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин, є підозра щодо скоєння насилля над дітьми, крайній рівень зубожіння, необхідно залучати різних фахівців;

• особливої уваги у процесі соціального супроводу вимагають сім'ї, де є діти з виявами асоціальної поведінки, схильні до бродяжництва; безвідповідальне батьківство. Неповні сім'ї можуть потребувати допомоги, пов'язаної із компенсацією функцій того з батьків, опіки якого позбавлена дитина;

• соціальний супровід має включати просвітницьку роботу щодо умов, необхідних для виховання і розвитку дитини, щодо прав та обов'язків членів сім'ї у випадку, коли вони порушуються чи не виконуються, навчання і контроль за дотриманням прав і виконанням обов'язків;

• соціальний супровід сім'ї треба поєднувати із соціальною реабілітацією окремих членів родини, профілактикою та обслуговуванням сімей, але не зводити до них; це є комплекс послуг;

• критерієм неефективності супроводу є рецидиви порушень прав членів сім'ї, асоціальні вияви у поведінці, деліквентна і девіантна поведінка членів сім'ї. Критерієм ефективності – перехід сім'ї з клієнта супроводу до клієнта обслуговування і профілактики;

• необхідним є розроблення змісту технологій супроводу різних типів неблагополучних сімей на основі визначення типових проблем сімей;

• спеціаліст соціальної роботи не може вирішити проблему; він може допомогти клієнтам упоратися з нею.

В Україні соціальний супровід сімей, в яких є ризик відмови від дітей, здійснюється широкою мережею соціальних служб для молоді, соціальними службами підтримки сім'ї і дітей (створеними на базі ССМ), а також недержавними організаціями. При здійсненні соціального супроводу неблагополучних сімей надаються такі види допомоги:

• психолого-педагогічна робота (посередництво в конфліктах; психологічна підтримка; психологічне консультування з питань внутрішніх сімейних стосунків; навчання батьків навичок спілкування, виховання дитини; залучення батьків до груп взаємопідтримки; за­лучення волонтерів до підтримки дитини);

• сприяння незалежності та поліпшенню матеріального становища родини (сприяння пошуку житла; допомога в оформленні документів; сприяння у працевлаштуванні; сприяння в оформленні державної допомоги, пенсій, пільг; посередництво у наданні гуманітарної допомоги з інших джерел);

• сприяння навчанню та розвитку дитини (влаштування дитини до гуртків, секцій, підліткових клубів; влаштування на професійне навчання; запрошення дітей на розважальні заходи);

• сприяння захисту здоров'я дитини (влаштуванню дитини на оздоровлення); представництво інтересів (представленні) дитини перед адміністрацією школи, контроль за відвідуванням занять;

• представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади; залучення дільничного інспектора для припинення насильства або пияцтва в сім'ї;

• представлення інтересів дитини перед органами опіки і піклування; допомога родичам дитини в оформленні опіки; сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім'ю.

Соціальний супровід – цілеспрямована діяльність соціальних працівників із створення необхідних умов для оптимального функціонування сім'ї та гармонійного розвитку дитини.

Інший важливий напрям роботи з дисфункціональними сім'ями – це сімейне консультування, тобто консультування, у якому спеціаліст із сімейних відносин або соціальний працівник залучається до вирішення сімейних проблем і шляхом надання консультацій сприяє відновленню потенціалу сім'ї та окремих її членів до поліпшення сімейних відносин та здатності самостійно вирішувати подібні проблеми у майбутньому. Таке консультування ставить за мету спільне з консультантом вивчення запиту клієнта для зміни рольової, взаємодії у його сім'ї й забезпечення можливостей особистісного зростання.

Найчастіше під час сімейного консультування обговорюються: складнощі у стосунках батьків з дітьми, труднощі у спілкуванні, подружні проблеми, переживання розлучення з партнером тощо.

Складнощі у стосунках батьків з дітьми умовно підрозділяють на такі групи:

• відсутність контакту з дітьми, нерозуміння їхнього життя, інтересів, неможливості поговорити з ними, відчуття власної батьківської непотрібності дитині тощо;

• неуважне, різке ставлення дітей до батьків, постійні чвари й конфлікти з ними через дрібниці;

• тривога за дітей, зумовлена тим, що вони живуть так, як мали б, з погляду батьків. Часто при цьому батьки сприймають своїх дітей як нещасливих, невдах, самотніх, заблукалих тощо; що й стає приводом для звернення за консультацією;

• проблеми, пов'язані з нестандартною, девіантною поведінкою дітей (залежність від алкоголю, наркотиків, крадіжки, тощо).

Для того, щоб розібратися у сутності проблеми, наскільки претензії й оцінки батьків відповідають реальній ситуації, і визначити свій діагноз проблеми, консультант має розібратися: по-перше, чи є у поведінці дитини вияви «ненормальності», невідповідності, які можуть свідчити про психічні чи соціальні відхилення, чи поведінка дитини зумовлена власною життєвою позицією; по-друге, якою є справжня позиція батьків щодо дитини, чим зумовлене звертання по допомогу – власними проблемами чи турботою про дитину, прагненням допомогти їй або бажанням отримати допомогу й підтримку для себе, позбавитися власних побоювань, переживань провини, непотрібності тощо.

Якщо проблема полягає переважно у неправильних настановах батьків щодо дитини, то допомога спрямовується на:

а) корекцію позиції батьків (виявлення тенденцій до гіперпіклування, гіпердомінантності як виявів недовіри до здатності дитини бути відповідальною, керувати своїм життям);

б) корекцію ставлення батьків (допомога в розумінні своєї позиції та необхідності формування довіри до власної дитини);

в) розуміння батьками необхідності вияву актів довіри;

г) висловлювання власних почуттів і переживань у спілкуванні з дітьми;

г) необхідність організації довірливої розмови батьків з дитиною.

Якщо основою конфлікту є відхилення від норми у дітей, може виникнути необхідність звертання до медичних або юридичних установ.

Часто за зверненнями клієнтів з приводу проблем із дітьми постає відчуття спустошеності, незаповненості власного життя. Тоді завданням консультативної роботи є допомогти клієнтові заповнити його життя, знайти справи, які йому цікаві й приємні.

Почуття власної нереалізованості, невдало прожитого життя й бажання, щоб дитина у своєму житті досягла й зробила все, чого не вдалося зробити батькам, – поширена проблема, що вимагає роботи із самооцінкою.

Почуття провини батьків перед дитиною також є частим підґрунтям проблем у стосунках із дітьми. Але, оскільки ця провина стосується вчинків та подій з далекого минулого, доцільним є демонстрація безглуздості переживань клієнтом цього почуття через показ недоцільності, недоречності тих вчинків, пояснень і з'ясувань, які здійснюються ним з метою загладити провину. Доцільно також обговорити з клієнтом минуле й показати, що його вчинки, з приводу яких він турбується, були єдино реальними й можливими, що їхні негативні наслідки неможливо було передбачити.

Труднощі у спілкуванні зазвичай формулюються як скарги клієнта на оточення. Однією з найважливіших умов ефективності консультування є готовність клієнта прийняти відповідальність за свої проблеми. Тому, якщо клієнт скаржиться на близьких, але при цьому задоволений собою, завданням консультанта є перевести фокус уваги щодо проблем, на які скаржиться клієнт. Проблеми у спілкуванні умовно поділяють на три великі групи.

1. Соціальні настанови, які є підґрунтям труднощів спілкування, зазвичай містять у собі неадекватні, ідеалізовані, ригідні (фіксовані, негнучкі) уявлення про міжособистісні стосунки в цілому, й особливо з представниками протилежної статі. Одним із найуспішніших способів зміни неадекватних настанов є пропозиція клієнтові замислитися щодо причин поведінки інших людей, про те, що керує ними й врешті-решт веде до появи тих чи інших якостей. Попередньо треба розповісти клієнту про те, що дії й слова людини завжди відображають його більш глибокі потреби й бажання.

2. Переживання, які ускладнюють процес спілкування: відчуття себе гірше за інших, переживання власної недолугості порівняно з іншими, страх оцінки або неуспіху, надмірні вимоги до себе й оточення, завищений рівень домагань тощо. У їхній основі лежить хворобливе прагнення будь-що бути кращим за інших в усьому. Виявлення цього прагнення, зазвичай, глибоко схованого, неусвідомлюваного людиною, сприяє корекції домагань клієнта і, відповідно, його переживань.

3. Поведінка, яка утруднює спілкування з іншими людьми. Карен Горні запропонувала схему міжособистісного конфлікту, яка дасть змогу досить чітко уявити собі ці труднощі в узагальненому вигляді:

• надмірна спрямованість на інших – гіперактивність у набутті контактів, яку найчастіше оточення сприймає як нескромність, нав'язливість, надмірна демонстративність;

• надмірна спрямованість проти інших – підозрілість, критичність, агресивність, прагнення звинуватити, знайти «правду», навести порядок;

• надмірна пасивність, яка часто набуває форми аутизації, коли людина боїться зробити щось, щоби уникнути осуду, постійно аналізує себе й власні вчинки, не прагне встановлювати й підтримувати з іншими людьми будь-які контакти.

Найважливішим джерелом інформації про поведінку є оцінка клієнта значущими іншими, на думку яких про себе людина зазвичай посилається. Завданням консультанта є не лише виявити, що і як клієнт робить неправильно у спілкуванні з іншими, але й зрозуміти, що є основою такої поведінки, які погляди, уявлення, переконання й переживання ведуть до тих чи інших вчинків, оскільки поведінка сама собою є вторинною. Наступним кроком буде розроблення позитивної поведінкової стратегії, яка дасть клієнтові можливість реально позбутися своїх проблем.

Подружні проблеми. У літературі з-поміж загальних подружніх проблем виділяють:

• різні конфлікти, взаємне невдоволення, пов'язане з розподілом подружніх ролей та обов'язків;

• конфлікти, проблеми, незадоволення подружжя, пов'язані з розбіжностями у поглядах на сімейне життя, міжособистісні стосунки;

• сексуальні проблеми, незадоволення одне одним у цій сфері, взаємне невміння налагодити нормальні сексуальні стосунки;

• складнощі й конфлікти у взаємостосунках подружньої пари з батьками одного або обох з подружжя;

• хвороба (психічна або соматична) одного з подружжя, проблеми й складнощі, викликані необхідністю адаптації сім'ї до захворювання, негативним ставлення до себе й оточення самого хворого або членів сім'ї;

• проблеми влади та впливу у подружніх стосунках;

• відсутність тепла у стосунках подружжя, дефіцит інтимності, довірливості, проблеми спілкування.

Подружні проблеми вирішуються під час консультування за допомогою встановлення довірливих, відвертих стосунків між подружжям, відмови від маніпулювання, навчання подружжя техніці конструктивних переговорів тощо. Уявлення про те, що довірливе спілкування подружжя є основою успішних подружніх стосунків – одне з головних припущень більшості теорій сімейної терапії. Тому встановленню позитивного контакту й довірливого спілкування між подружжям зазвичай відводиться основний час роботи у ході консультування. З цього погляду, будь-який конфлікт означає, що люди не можуть нормально домовитися з певного приводу.

Переживання розлучення (прощання) з партнером. Розлучення через ревнощі та зраду (наявну або підозрювану) або охолодження у стосунках, розставання через інші причини зазвичай викликає у людини чимало негативних переживань, як-от: образа, почуття самотності та зради, страх перед майбутнім, сором перед близькими тощо.

Головну увагу в процесі консультування зосереджують на аналізі сімейної ситуації клієнта, особливостях рольової взаємодії, пошуку особистісних ресурсів клієнтів, обговоренні способів вирішення проблем. У літературі визначають певний набір стратегій і тактик, який з деякими варіаціями використовують практично в усіх ситуаціях сімейного консультування:

1. Орієнтація клієнта на прийняття власної провини й відповідальності зате, що відбувається.

2. Орієнтація клієнта на розуміння, аналіз і прийняття власних почуттів як на єдину можливість розуміння себе та власної поведінки.

3. Підготовка глибшого контакту з іншою людиною, стосунки з якою у клієнта не складаються, з використанням його почуттів і переживань як основи для відновлення більш довірливих стосунків.

4. Планування й здійснення якихось конкретних поведінкових кроків, спрямованих на невідкладну зміну ситуації.

Отже, соціальні працівники мають допомогти членам сім'ї усвідомити, як вони взаємодіють одне з одним, а потім допомогти зробити цю взаємодію конструктивнішою.

Посередницький напрям розрахований на допомогу в організації сімейного дозвілля, координації та інформованості. Йдеться про залучення сім'ї до різноманітних заходів, свят, ярмарків, до участі у клубах за інтересами, конкурсах, організації сімейних свят тощо. Допомога в координації спрямована на активізацію різних відомств і служб у спільному розв'язанні проблем конкретної сім'ї й поліпшення становища конкретної дитини в ній. Такими проблемами можуть бути передання дитини на виховання в прийомну сім'ю, усиновлення дитини, влаштування дітей у притулок тощо.

Допомога в інформуванні спрямована на забезпечення сім'ї інформацією з питань соціального захисту. її проводять у формі консультування з питань сімейно-шлюбного, трудового, цивільного, пенсійного законодавства, прав дитини, жінок, інвалідів тощо. Таку допомогу надають кожному членові сім'ї, з яким погано поводяться або про якого не піклуються. Як крайній захід цей вид допомоги передбачає рекомендації щодо позбавлення батьківських прав, передання дитини до інтернатних закладів, у прийомну сім'ю, будинок сімейного типу. Однак до цих заходів слід удаватися лише у виняткових випадках, оскільки для емоційного здоров'я дитини атмосфера сім'ї є дуже важливою.

Соціально-педагогічна профілактика покликана розв'язувати завдання з локалізації, обмеження, виявлення, попередження неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різних форм насильств, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності у членів сім'ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей (лекторії, семінари, тренінги, клуби для сімей, тематичні дні, передачі на радіо і телебаченні тощо).