4. Організація надання допомоги

Поява нової суспільної проблеми – епідемії ВІЛ/СНІДу і допомога людям, які живуть з цією хворобою, спричинила утворення ВІЛ-сервісних соціальних служб, розвиток соціальної роботи з ВІЛ-позитивними дорослими, дітьми і їхнім оточенням, створення системи паліативного догляду за тими, хто перебуває на термінальній стадії.

Для того, щоб успішно боротися з ВІЛ/СНІДом, люди, які живуть з вірусом, повинні мати доступ до широкого спектру послуг з лікування, догляду і підтримки, які надаються комплексно. Така комплексна система догляду допоможе задовольнити потреби хворих по мірі погіршення їхнього стану на різних етапах розвитку ВІЛ-інфекції. Догляд повинен надаватися різними службами такої комплексної системи – службами добровільного консультування і тестування, закладами системи охорони здоров'я різного рівня і соціальними службами, громадськими центрами підтримки і службами із догляду на дому.

Офіційні заклади охорони здоров'я можуть направляти пацієнтів в громадські організації, які, своєю чергою, можуть за необхідності направити своїх клієнтів в медичні заклади. На території району, який обслуговується, слід створити ефективну систему видачі направлень, куди повинні належати служби добровільного консультування і тестування, базові лікарні і медичні центри, а також служби з догляду на дому. Всі ці організації і заклади повинні працювати у партнерстві.

Для підвищення якості послуг необхідно, щоб всі спеціалісти і організації, залучені до цього процесу, підтримували тісні контакти одна з одною для налагодження процесу надання медичних і соціальних послуг. Концепція надання послуг у комплексі заснована на потребі в такій допомозі на всіх етапах розвитку ВІЛ-інфекції, починаючи з лабораторій добровільного консультування і тестування на ВІЛ, медичних закладів, соціальних служб, закінчуючи громадськими організаціями і доглядом на дому.

Для вирішення соціально-психологічних проблем ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей створюють ВІЛ-сервісні організації, що насамперед виконують просвітницькі функції: освіта молоді, освіта груп ризику, освіта суспільства загалом. Друга функція – це надання інформаційно-консультативної допомоги лікарів, психологів, юристів тощо. Третя функція – підтримка людей, які мають ВІЛ-інфекцію, адже роботу такі організації ведуть з позицій прийняття, доброзичливості, повної анонімності. ВІЛ-сервісні служби також виконують профілактичну функцію.

Деякі західні країни, зокрема Сполучені Штати Америки, мають значний досвід у такій роботі. Більшість штатів пішло шляхом створення великих центрів, які мають значні ресурси для всебічного задоволення потреб ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей. До провідних програм таких центрів належать:

• програма медичних послуг, яка пропонує традиційну медичну допомогу;

• допомога клієнтам у подоланні негативних наслідків прийняття медикаментів (зазвичай проводять групове та індивідуальне консультування);

• стоматологічне обслуговування;

• програма психічного здоров'я, в якій працюють психіатри, психологи, соціальні працівники, професійні волонтери. Вона передбачає консультування на всіх рівнях – індивідуальному, парному, сімейному, груповому;

• робота в групах підтримки;

• грошова компенсація отриманої професійної платної допомоги в іншому медичному закладі;

• консультування і лікування алкогольної і наркотичної залежностей;

• тестування на ВІЛ і консультування;

• надання житла ВІЛ-позитивним та хворим на СНІД людям. Своєрідний центр створений у 1993 році в окрузі Вашингтон

(США). Тут ВІЛ-позитивні батьки чи опікуни мають змогу на кілька годин залишити дитину, щоб владнати власні справи. З 1992 року в Лос-Анджелесі працює денний центр, створений кількома агенціями. Він надає послуги 25 ВІЛ-позитивним дітям віком від 6 місяців до 6 років, тут є терапевтична допомога, медична, харчова та розвивальна підтримка, консультування, брокерські послуги та адвокатування, волонтерська вулична робота.

В Україні провідним надавачем соціальних послуг для ВІЛ-інфікованих є мережа державних соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, яка підпорядковується Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту. Щоправда, послуги ці мають переважно профілактичну спрямованість.

Розвиток руху самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, організація недержавних центрів, в яких люди з ВІЛ можуть отримати консультативну, інформаційну, психологічну допомогу за принципом «рівний-рівному»; догляд та підтримка сімей з ВІЛ (навчання, адаптація та соціалізація ВІЛ-позитивних дітей у центрах денного перебування; соціальний патронаж ВІЛ-позитивних дітей на дому; надання психологічної підтримки найближчому оточенню дітей); догляд та підтримка ВІЛ-позитивних ув'язнених (розвиток руху самодопомоги серед ув'язнених; сприяння та лобіювання доступності медичних послуг для них) – ось далеко не повний спектр можливих програм підтримки ВІЛ-позитивних людей у громаді на нинішньому етапі розвитку соціальної роботи в Україні.

Проте для створення системи повноцінного догляду в громаді для ВІЛ-позитивних людей необхідно становлення й низки інших соціальних служб і закладів, зокрема, резидентних (заклади, в яких можна мешкати тривалий або нетривалий час):

• «будинки на півдорозі» (медико-соціальні заклади тимчасового проживання, де людина проходить соціальну реабілітацію після посиленого медичного лікування або проходження реабілітації людьми, залежними від психоактивних речовин);

• групові будинки, гуртожитки і притулки;

• будинки для тимчасового перебування (їх використовують, якщо постійні доглядачі певний час не можуть виконувати своїх функцій);

• будинки сестринського типу (медико-соціальні заклади);

• хоспіси (заклад комплексної медичної, психологічної, духовної і соціальної допомоги, яку надає мультидисциплінарна команда з метою задоволення потреб невиліковно хворої людини в термінальній стадії та її близьких).

Крім того, складовими догляду в громаді можуть бути такі заклади, як денні центри, клубні будинки, терапевтичні спільноти, центри вільного перебування (заклади, де клієнтам не пропонується структурованого проведення часу, але створюються лише захищене середовище, оскільки потрапити до такого центру можуть тільки ті клієнти, які мають направлення соціального працівника; у центрі пропонують харчування, використання певних засобів проведення часу – комп'ютерів, ігор, приміщень для спілкування); наявні майстерні з розвитку навичок; інформаційні центри і служби представництва інтересів; кризові центри; телефони довіри; служби ескортування транспортного супроводу тощо.

Частиною цієї системи є і надання побутових, реабілітаційних послуг на дому. До роботи в громаді належить і фостеринг – тимчасове всиновлення чи опікунство дітей-сиріт або дітей із особливими потребами, від яких відмовилися біологічні батьки або які не мають належних умов виховання.