3. Методи і технології соціальної роботи

Індивідуальна робота з клієнтом передбачає процес безперервної підтримки з використанням прямих методів впливу: індивідуального консультування, роботи з сім'єю, групової роботи. Безперервна підтримка здійснюється шляхом навичок емпатії та супроводжується співчуттям до клієнта, допомогою клієнтові тримати зв'язок з реальністю шляхом розвитку стратегій для контролю над симптомами.

Практика соціальної роботи з людьми, що страждають на психічні розлади, зосереджується на двох аспектах:

1. прямому впливі: індивідуальне консультування, робота з сім'єю, групова робота, використання груп людей зі схожими проблемами;

2. процесі безперервної підтримки, що охоплює інтерес і турботу; емпатичне слухання; прийняття клієнта таким, який він є; роботу з неушкодженою частиною особистості; реалістичне заспокоювання, реалістичні очікування; наснаження і допомогу клієнтам у використанні ресурсів соціальних служб.

Соціальні працівники, здійснюючи індивідуальну соціальну роботу з людьми, які мають психічні розлади, повинні:

1. співчувати реальності клієнта і реакціям, які вона породжує, а також досліджувати реальність клієнта (клієнти із психічними розладам до певної міри втрачають контакт з зовнішньою реальністю, водночас їхня внутрішня реальність виходить на перший план. Наприклад, депресія глибоко проникає і руйнує здатність функціонувати в різних сферах життя, крім цього, також супроводжується відчуттям загибелі, що пояснює постійний ризик суїциду. Натомість повний хаос гострого епізоду шизофренії супроводжується візуальними галюцинаціями, що втілюють в собі найтаємніші жахи, і це може призвести до безладної активності або повної нерухливості. При цьому клієнт не вірить, що він хворий, аж поки фактично не звалюється від виснаження внаслідок шаленої, несамовитої активності і хронічного недосипання);

допомогти клієнтові тримати зв'язок з реальністю (найкращий спосіб допомогти клієнту – це навчити його управляти своїми симптомами більш ефективно. Багато клієнтів можуть розвинути стратегії самі і потребують від соціальних працівників лише звичайного розуміння, підтримки, наснаження. Часто клієнти можуть самі розпізнати, коли в них починається епізод вияву хвороби, і настає час звернутися до ліків. Вони можуть експериментувати з різними стратегіями, щоб побачити, які є найефективнішими для них. Наприклад, при розвитку стратегій справлятися зі слуховими галюцинаціями, соціальні працівники допомагають клієнтові прийняти наявність голосів, працювати над визначенням меж голосів, спробувати зрозуміти значення голосів, побудувати схему контакту з ними, яка фокусується на позитивному спрямуванні і визначає обмеження часу і простору для звертання уваги на них. У такі моменти можуть допомагати релаксація, відвернення уваги, фізичні вправи. Інформація про те, як хворий справляється із станом загострення, може стати у пригоді для інших клієнтів. У цих випадках соціальні працівники дійсно мають справу з наснаженням: вони намагаються надати можливості людям, а не їхнім хворобам, взяти владу над життям);

3) налагодити зв'язок з клієнтом як з особистістю, а не орієнтуватися на симптоми хвороби (люди, які мають психічні розлади, є ніби спотвореною картиною самих себе, яку не можна порівняти з їхньою особистістю до хвороби, тому на практиці буває складно встановити зв'язок з клієнтом. Наприклад, клієнти з депресією глибоко захоплені своїми думками і потрібно докласти значних зусиль, аби просто спровокувати їх на розмову. Клієнт з манією може бути повним енергії, але швидко відволікається. Під час роботи з клієнтом, який страждає на шизофренію, можна спостерігати вияви емоцій, невідповідних до ситуації, що заважає контакту. Клієнт з деменцією забуває про вас від одної зустрічі до іншої. У роботі з такими клієнтами вирішальним моментом є усвідомлення того, що наскільки б не були загальними симптоми, які створюють діагноз, вони завжди виявляються індивідуально, їхні форма і зміст відображають унікальність особистості, досвіду і обставин хворої людини);

4) спрямовувати свої зусилля та те, щоб активізувати навички клієнта управляти собою і своїм життям.

Коли людина переживає гострий короткотерміновий епізод хвороби, після якого може повернутися до більш-менш нормального життя, вона буде широко підтримувати і зберігати свої навички, на цьому будується впевненість у собі. Проте потребує допомоги у відновленні своєї самооцінки з тим, щоб знову зайняти своє місце у певних соціальних системах. Особливо напруженою є фаза одужання, коли люди перебувають між реальною хворобою і реальним здоровим життям. Саме тому одним з критичних періодів є процес повернення до своїх ролей та обов'язків, які клієнт виконував до рецидиву. Він може хотіти забути період хвороби, поспішати знову до своєї нормальності, і соціальний працівник має супроводжувати клієнта у цьому процесі, реалістично спрямовуючи його поведінку, особливо після лікарні.

Незалежно від терміну хвороби, ступеня інвалідності та руйнування особистості, проблеми, що стосуються практичних та соціальних навичок, можуть бути різними. Відтак робота може бути спрямована на запобігання втраті наявних навичок або безперервну підтримку, останнє зазвичай необхідно у випадках з деменцією. Потрібно використовувати візуальні засоби, щоб підтримувати орієнтацію в часі, датах, місці перебування, використовувати медикаменти як доповнення. Інші підходи передбачають компенсацію втрачених навичок шляхом відновлення інших, які не були задіяні протягом багатьох років, але залишилися непошкодженими, поновлення соціальних і практичних навичок, які клієнти потребують для самодостатності. Такі методи реабілітації людей з хронічною шизофренією, які утримуються в лікарнях на довгостроковому лікуванні. Усі ці підходи ефективніші, якщо надання допомоги організоване на рівні громади.

Соціальний працівник прагне залучити психічно хворих до будь-яких видів діяльності, що не є надто травмувальними. Наприклад, для хворих на шизофренію корисними є будь-які групові заняття, котрі, однак, не передбачають тісного особистого контакту. Це можуть бути заняття в художній майстерні, психотерапевтична група підтримки тощо. Хворі на залежність від наркотичних речовин, навпаки, найчастіше потребують досить тісної взаємодії в групах під керівництвом впливової та авторитетної для них людини. Всі подібні питання варто обговорювати з психологом або психотерапевтом.

Так само залежно від діагнозу розв'язують і питання працевлаштування. Досить часто психічно хворі отримують групу інвалідності. Але при вдалій реабілітації такі хворі цілком можуть виконувати певну роботу.

Робота з сім'ями людей, які мають психічні розлади, передбачає: підтримку членів сім'ї, укріплення її ресурсів, розширення можливостей у виконанні функції догляду за хворим родичем, полегшення тягаря, який несуть сім'ї, що здійснюють догляд хворого родича, а також зменшення або модифікацію внутрішньосімейних стресових чинників, які можуть спровокувати рецидив хвороби.

Серед форм і методів такої роботи варто відзначити:

• допомогу членам сім'ї у прийнятті хвороби;

• допомогу окремим членам сім'ї справитися з їхніми почуттями;

• допомогу сім'ям у налагодженні відносин з хворим родичем, життям сім'ї і своїм особистим життям;

• комунікативні тренінги, спрямовані на вирішення проблем з неадаптивними патернами;

• залучення членів сім'ї до лікувального процесу і процесу відновлення на ранніх етапах у манері, яка «не звинувачує»;

• просвітницька робота серед членів сім'ї, яка надає необхідну інформацію про психічні розлади, шляхи зменшення впливу стресів, чинників ризику;

- кризове втручання під час екстремальних ситуацій.

Методи роботи з сім'ями є важливим компонентом безперервного догляду за місцем проживання, які можна розглядати як довготривалу підтримку людей з проблемами психічного здоров'я у громаді.

У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії (у громадських психіатричних центрах, недержавних консультативних агенціях, приватних клініках), тобто коли послуги надають на рівні громади, використовують такі форми роботи, як кризове втручання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний догляд, різні форми групової роботи. Це може бути також практика у вигляді реабілітаційного підходу, коли поліпшення функціонування здійснюється через підтримку людей з проблемами психічного здоров'я – вчитися, працювати і жити в ситуаціях за своїм особистим вибором.

Наразі соціальна робота з психічно хворими – досить важке та відповідальне завдання. Найефективнішим способом розв'язання проблеми є співпраця соціального працівника з так званою багато-профільною (мультидисциплінарною) групою (командою, бригадою), до складу якої входять також: лікар-психіатр, психолог (психотерапевт), лікар загальної практики та іноді представник органів внутрішніх справ. І хоча в Україні діяльність таких груп ще не закріплена законодавчо, проте варто пам'ятати про необхідність розподілу відповідальності та використання відповідного професійного досвіду.