Розділ іі Судове визнання батьківства

Народження дитини — це важлива подія для жінки і чоловіка, які дали їй життя. Походження дитини від конкретних батьків є підставою для виникнення правових відносин між батьками і дітьми (ст. 121 СК України).

Слід погодитися з думкою авторів, які вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі фактичного складу, який утворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстрація народження органом реєстрації актів цивільного стану (дія).

Для встановлення материнства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві діє загальний принцип, відповідно до якого матір'ю дитини є жінка, яка її народила.

В сімейному праві існує презумпція шлюбного батьківства. В ч. 1 ст. 122 СК закріплена загальна презумпція щодо визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя. При цьому мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній — доводити своє батьківство. Сама наявність шлюбу між матір'ю дитини та чоловіком є доказом походження дитини від цього чоловіка.

Інша справа коли матір і батько дитини не перебувають у зареєстрованому шлюбі, а лише в так званому «цивільному», тобто є співмешканцями, чи взагалі не перебувають у відносинах. Впродовж останніх 10-ти років кількість жінок, що народжує у віці старше 25 років, зросла майже вдвічі, в той час як кількість жінок, що бажають народжувати до 25 років, продовжує скорочуватись. Кожна п’ята дитина народжується поза шлюбом, що вдвічі більше, ніж на початку 90-х. Якщо у 1990 році таких було 11,2%, то нині ця цифра становить 21,2%.

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Відповідно до ст. 125 ЦК України у випадку, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рішенням суду.

Отже, це дає можливість зробити висновок, що походження дитини визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини.

Заяву про встановлення факту батьківства мають право подавати мати, опікун, піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує її, а також сама повнолітня дитина.

На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Переглянувши достатню кількість спорів про визнання батьківства можу зробити висновок, що найчастіше позов полягає задоволенню. Також часті випадки, що відповідач не заперечує проти позову.

Розглянемо один з таких випадків.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва Позивач звертаючись з позовом до суду, просить визнати його батьком малолітньої дитини, мотивуючи свої вимоги тим, що про народження доньки йому не було відомо, на даний час він спілкується з дитиною, проводить з нею час, донька називає його батьком, відповідачка також підтверджує той факт, що він являється батьком дитини та не заперечує про визнання його батьком їх спільної доньки, що є предметом позовних вимог. Відповідачка в судовому засіданні позов визнала, підтвердила, що батьком малолітньої доньки є позивач, пояснила, що під час вагітності позивач просив її позбавитися дитини, а тому після народження доньки зареєструвала її в органах РАЦСу по ст. 135 СК України. в и р і ш и в : Позов про визнання батьківства задовольнити. Визнати позивача, уродженця Російської Федерації, проживаючого за адресою: …, батьком малолітньої дитини, уродженки міста Києва, громадянки України (свідоцтво про народження Серії №…, видане Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 03.07.2003 року, актовий запис за № 1480)

Отже, відповідно до ст. 128 СК суд може визнати батьківство, за відсутності заяви жінки і чоловіка, що не перебувають у шлюбі між собою, що саме й має виплив у даній справі.

Заперечень щодо визнання батьківства немає. Того й немає підстав у відмові. При чому видно, що батько дитини любить її, усіляко підтримує, намагається проводити час з нею, а це позитивно впливає на дитину. Характерним є те, що позивач не знав про дочку в силу певних причин.

Подібним є і рішення Дніпровського районного суду.

Позивач   звернувся до суду з позовом про визнання батьківства . Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 30 березня 2012 р. він перебуває в шлюбі з відповідачкою, з якою він познайомився в 2003 р. Після знайомства  в них виникли близькі стосунки. Але по роду своєї діяльності він був змушений змінити місце свої роботи та виїхати за межі  території України та в послідуючому втратив зв»язок з  відповідачем, яка на той час вже була вагітна. В послідуючому відповідачка   уклала шлюб з  іншим чоловіком(ОСОБА 2) та в шлюбі народилась донька , біологічним батьком  якої є він ( позивач по справі). Але з врахуванням того, що  неповнолітня дитина народилась в шлюбі  відповідачки  з  іншим, то в свідоцтві про народження   батьком був записаний  новий чоловік. Про народження доньки в перші роки він ні чого не знав, так -  як проживав за територією України, а  коли повернувся до м.Києва то зустрівся з  відповідачкою з якою у нього відновились стосунки та яка йому розповіла про народження доньки. На підставі викладеного позивач просить   визнати його  батьком   та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини, а саме в графу «відомості про батька» де вказати батьком дитини. В и р і ш и в: Позов задовольнити.   Визнати позивача батьком доньки.   Внести зміни до актового запису  про народження дитини за №132 від 31.03.2004 року Відділу реєстрації актів цивільного стану Шепетівського міськрайонного управління юстиції  Хмельницької обл. «відомості про батька» - вказавши  батьком дитини позивача, виключивши  відомості про ОСОБА 2.

Бачимо, що в цій ситуації так би мовити «спрацювала» презумпція батьківства – якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір’ю, чоловік батьком. При цьому чоловік дружини не був саме біологічним батьком і цілком законним є рішення суду, так як наявні докази по справі були досліджені і заперечень не було, що значно полегшує розгляд справи.

Для відчуття різниці розглянемо рішення суду, позов якого був залишений без розгляду.

Рішення Печерського районного суду м. Києва у складі: У квітні 2013 року позивачка звернулася до суду із зазначеними вимогами мотивуючи їх тим, що з 02 грудня 2011 року вона проживала з чоловіком (ОСОБА_3) без укладання шлюбу, позивачка народила дитину батьком якого є ОСОБА_3 , який помер. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було вчинено в порядку ч.1 ст. 135 СК України вже після смерті ОСОБА_3. Посилаючись на те, що вона має намір реалізувати право свого сина на спадщину, позивачка просила суд визнати померлого ОСОБА_3 батьком її малолітнього сина та зобов'язати Відділ РАЦС Печерського районного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до актового запису. З ініціативи суду до участі у справі як третю особу залучено дружину, яка за життя ОСОБА_3 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Заслухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення пред'явленого позову. Вказані обставини (того що позивачка проживала з ОСОБА 3) були підтверджені і свідками, допитаними в ході розгляду даної справи. Таким чином, виходячи з предмету та підстав пред'явленого позову та враховуючи, що відповідач не оспорює будь-яких прав малолітнього сина позивачки, в тому числі і спадкових, та на ці права не претендує, суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з даними вимогами до неналежного відповідача. В И Р І Ш И В : Позов позивачки до Відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту родинних відносин та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Відповідно до ст.130 СК у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений з рішенням суду. Тобто таке рішення могло бути прийнятим на користь позивачки, але так як вона вказала неналежного відповідача результат розгляду спору не є позитивним. Тим не менш, позивачка згідно ст.. 33 ЦПК може подати клопотання до суду про заміну неналежного відповідача належним і вже тоді з урахуванням наданих доказів, показань суд буде вирішувати справу по суті.