13. Й учень

В школу ходим недарма: Вчення — світ, невчення — тьма. Ми прийшли знання здобути, Хочем грамотними бути. Бо знання нам необхідні, Дуже, дуже всім потрібні. Ну, а книжка нас навчить, Як на світі треба жить. Йти до школи не боюся, Як не вмію, то навчуся. В школі вчитель допоможе — Він усе на світі може!

13. й -учень

Обіцяємо не лінитись, Добросовісно трудитись. Педагогів поважати І оцінки гарні мати. Книги й зошити любити, Берегти, а не губити. Акуратним завжди бути, Щоб нічого не забути. Будем вчитися сумлінно І поводитись відмінно, Щоб батьки могли радіти, Що такі в них гарні діти!

Учитель. Наше свято завершується. Ви вже багато вмієте і знаєте, та ще багато чого хотіли б навчитися. Це добре, адже знання, збагачують людину і відкривають для неї великі мож­ливості. Я бажаю вам здоров'я, натхнення, творчості, наснаги, успіхів у навчанні.

РОЗМОВА ПРО КНИГУ

Мета. Прищеплювати любов до читання. Виховувати пошану до книжки.

Хід заняття

Учитель пропонує відгадати загадку

Дуже я потрібна всім: І дорослим, і малим. Всіх я розуму учу, А сама завжди мовчу.

(Книга.)

Учитель. Дорогі діти, хто з вас не любить книжок? Кни­жок, у яких так багато барвистих малюнків, гарних розповідей. Розкриєш першу-ліпшу сторінку — опинишся у далекій казко­вій країні. А в тій країні живуть добрі та кумедні велетні, весе­лі маленькі чоловічки чи просто твої однолітки.

Ростуть там велетенські ріпки, такі, що цілий гурт їх із землі не вирве. Відважні герої б'ються там за правду з лютим ворогом. Але ж не завжди була книга.

Учитель оповідає історію книги

У прадавні часи книжок не існувало, бо люди ще не вміли їх робити. «Сторінками» найдавніших письмових творів були ка­мені, стіни печер. Згодом люди почали писати на мокрій глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Але такі «книги» були незручними та важкими.

З часом прийшла майстерність виготовляти зручні та легкі книги з телячої чи козячої шкіри. Але вони були дуже дорогими. На виготовлення одного примірника були потрібні шкури цілої череди телят. Також люди шукали недорогий матеріал, з яко­го можна було б робити дешеві та прості у користуванні кни­ги. І таки знайшли. Це був папірус — болотяна рослина, густих заростей якої було багато вздовж африканських річок. Відтоді з'явилися книги, що виглядали, як сувої з папірусу. Писати на них було зручно, але за кілька років папірус пересихав і руйну­вався.

У давнину в Україні писали на корі берези. Кору ділили на тоненькі смужки-пластини й висушували, щоб вони стали білими. Те, що було написано на таких смужках, називали берестяною грамотою. А папір, на якому ми пишемо нині, люди навчилися робити дві тисячі років тому. Сучасний папір виготовляють із деревини. З давніх давен книги переписували від руки. А це був досить важкий і тривалий процес — адже одну книгу доводилося переписувати іноді кілька років. Минуло ще багато часу, поки з'явилися друковані книжки.

Першу друковану книжку в Україні було видано 1574 року Іваном Федоровим. Називалася вона «Апостол». У наші часи кни­ги друкують у книжкових видавництвах.

Учитель пропонує дітям прослухати народні вислови та по­яснити їхній зміст.

Народна мудрість каже:

Книга вчить, як на світі жити. Книга — джерело життя. З книгою жити — з добром дружити. Книга мала, та серцю люба. У Книги — ключ до знань.

Золото добувають із землі, а знання — з книжок. ^ Хліб наснажує тіло, книга — розум. ^ Розум без книги — що птах без крил. У 3 книгою подружишся — розуму наберешся. ^ Книги читати — усе знати.

Книга для розуму — що теплий дощик для посіву. ^ ОдНа книга тисячі людей навчає. ^ Книга для дітей — що волога для полів. Книгу читають не очима, а розумом. Книга корисна, коли її читають. ^ Без хліба легше прожити, аніж без книги. ^ Книга — світ, книга — серцю привіт. ^ Дім без книги — день без сонця.

Хороша книга яскравіша за зірку. Книгу читай — розуму набирай. Знання — сонце, книга — вікно. ^ У домі без книги, як без вікон, темно. ^ Книга подібна воді — дорогу проб'є усюди. Молодому книга — крила, старому — кийок. Книгу прочитав — на крилах політав. ^ Грамоти вчиться — завтра знадобиться. Мудрим ніхто не вродився, а навчився. Хто вчиться змолоду, не знає на старість голоду. У Грамотний — видющий і на все тямущий.

Ученому — світ, а невченому — тьма. ^ Наука в ліс не веде, а з лісу виводить. ^ Знайко біжить, а незнайко лежить. Книга — твій друг, без неї, як без рук. У Землі супутник — Місяць, у людини — книга. ^ Книга добру навчить, від дурного відверне. Хороша книга — свято. Весела книжка — твоя радість. День без книги — що обід без хліба. Книга — дзеркало життя. ^ 3 книгою жити — з добром дружити. ^ Кому книга — розвага, а кому — навчання. ^ Нема розумного сусіда — з книгою поговори.

Одна мудра книга краща від найбільшого багатства. ^ «Книга — це сад, що вміщується в кишеню».

Про книгу висловлювались і видатні люди: «Люди перестають мислити, коли перестають читати» ІД- Дідро).

«Книги — діти розуму» (Дж. Свіфт).

«Книжки — кораблі думки, що мандрують хвилями часу» (Френсіс Бекон).

«Завдання книг — полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його» (Я. Корчак).

«Без пристрасті до книжки людині недоступні культура су­часного світу, інтелектуальне і емоційне вдосконалення» (В. Су- хомлинський).

«Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою не­обхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художни­ка, ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою, спустошеною» (В. Сухомлинський).

«Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі» (Цицерон).

«...Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги» (Т. Г. Шевченко).

«Бібліотеки — це скарбниці всіх багатств людського духу» (Г. Лейбніц).

«Читайте! Нехай у вашому житті не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б сторінки з нової книги» (К. Паустовський).

Учні намагаються відгадати загадки, запропоновані вчителем.

Білі поля, гарні орачі.

Хочеш розумним бути —

Бери та вчи.

(Книга.)

Що мовчить, а розуму вчить?

(Книга.)

Язика не має, а всіх грамоті навчає.

(Книга.)

Учитель. Де можна побачити велику кількість різноманіт­них книг? Хто із вас відвідує бібліотеку? Чому ви туди записа­лися? (Учні відповідають на питання.)

Дійсно, книга корисна, коли її читають. Книга — ключ до знань. І для того, щоб багато знати, треба багато читати, відві­дувати бібліотеку.

Сценка «Розмова про бібліотеку»

Дійові особи

Марійка Ніна О л я

Марійка. Добрий день, друзі! Я йду до бібліотеки. Там ба­гато цікавих книжок і журналів. Я навіть віршик про бібліоте­ку вивчила. Хочете послухати?

Тут книжки розумні спокійно живуть У тихій, величній світлиці, А двері широкі відкрито ведуть До знань золотої скарбниці.

З'являється Ніна. Вона щось бурчить.

Марійка. Здрастуй, Ніно.

Ніна (сердито). Здрастуй.

Марійка. Ти чого така сердита?

Ніна. Та ніхто не хоче зі мною дружити. Кажуть, що я — незнайко.

Марійка. Знаєш, я йду до бібліотеки. Давай підемо разом.

Ніна (перепитує). Куди, куди?

Марійка. До бібліотеки.

З'являється Оля.

О ля. Добрий день! Куди ви йдете?

Марійка. До бібліотеки. Ходімо з нами!

Оля. Із задоволенням. Там багато цікавих книжок і жур­налів.

Марійка. Ніно! А що ти знаєш про бібліотеку?

Ніна. У бібліотеці... Бібліотека це... бібліотека... (Зніяковіло замовкає.)

Оля. Що ти робиш, коли (замислюється), наприклад, ти взя­ла у бібліотеці книгу, а твоя молодша сестричка вирвала з неї сторінки? А коли ти пообіцяла бібліотекареві принести книжку сьогодні, а ще не встигла її прочитати?

Марійка. Ну що ж, доведеться попросити допомоги у дру­зів. Може, хто з вас, діти, відповість на ці запитання, а Ніна по­слухає? (Діти відповідають.)

Оля. Правильно, ви знаєте, що треба дотримувати свого сло­ва — здавати до бібліотеки книжки саме тоді, коли обіцяв.

Марійка. Якщо не встиг здати книгу вчасно, треба вибачи­тись перед бібліотекарем.

О ля. Слід пам'ятати про те, що бібліотека любить тишу, тут не можна смітити.

Ніна. Зрозуміла. Я тепер теж стану відвідувати бібліотеку. Не буду гуляти цілими днями, а читатиму книжки і все-все зна­тиму.

Марійка. Заговорилася я тут із вами. Мені вже треба поспі­шати до бібліотеки.

0 л я і Н і н а. І ми з тобою. До побачення, друзі!

Учитель. Шануйте, бережіть, любіть книжки! І тоді весь розум, мудрість і людська доброта переходитимуть до вас через книги. Читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не про­читали бодай однієї сторінки з нової книги!

ЛЮБИ і ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ

Мета. Розказати дітям про походження назв дея­ких географічних об'єктів в Україні. Виховувати інтерес до вивчення історії своєї держави.

Хід заняття

Вправа «Мікрофон»

Учні висловлюють свої думки щодо питання: «Звідки походить назва нашої країни?»

Учитель підсумовує сказане учнями і розповідає легенду; «Як тільки Господь наш поселив на Землі людей, вони відразу почали просити у Бога для себе зручні та вигідні місця для проживання. Не квапились тільки українці. Вони безтурботно мандрували зем­лею, оглядали красоти світу і нікому не заважали. Якось озир­нулись і побачили, що всюди снують люди, обживають зайняті місця. Тоді пішли й вони до Господа, тихенько стали за поро­гом і чекали. Творець у той час саме був чимось дуже зайнятий, ^а озирнувшись, здивувався:

• А чого вам треба?

• Та землі-матері своєї хочемо, Боже.

• Буде вам земля. Ідіть та й осідайте он на тому клаптику між морями,— показав пальцем униз.

• Та там же іспанці, Боже!

• Добре, то біля них селіться!

• Не згодні, Господи, там же французи, а далі німці, і ще інших народів багато.

• Гаразд,— сказав Господь,— віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичай­ний куточок — раїна. Земля там пахне медом, вода — як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть за­зіхати нечестивці, тому його треба постійно боронити. Як будете відважними лицарями, то на тій землі станете і вояками, і оріями, і господарями, а як ні — то рабами нечестивців.

З того часу обробляють орії землю, а зброєю захищають її від усі­ляких ворогів. А назвали вони свій райський куточок Україною.»

Розповідь учителя

Звідки пішла назва нашої країни

Слово «Україна» як назва території вживалося ще з давни­ни. Уперше воно з'явилося 1187 році у Київському літописі за ■ Іпатіївським списком. Оповідаючи про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під час походу на половців, літопи­сець зазначав, що «плакашеся по немь вси переяславци», «о нем же Украйна много постона». Ще декілька літописів, зокрема Галицько-Волинський, у XII—ХНІ ст. засвідчували швидке і по­всюдне поширення цієї назви в землях Київської Русі. Пізніше, у XIV—XV ст., слово «Україна» почало вживатися для позначення земель у верхів'ях річок Сейм, Трубіж, Сула, Осло (зараз Псел), тобто території давньої Сіверщини і Переяславщини. Потім ця назва поширилася на Нижню Наддніпрянщину, Брацлавщину, Поділля, Полісся, Покуття, Люблянщину, Перемишлянщину, Холмщину та Закарпаття.

З XIV ст. термін «Україна» вживався у значенні «країни, заселеної українцями». Дещо пізніше він співіснував із назвою «Малоросія», яка утвердилася після входження українських зе­мель до складу Московської держави.

Що ж до походження самого слова «Україна», то тут існує безліч версій. Суперечки навколо нього ведуться дослідниками вже декілька століть. Не вщухають вони й досі. Частина істориків виводила його від слова край — «кінець», що означає «окраїна», «погранична або межівна земля». Ця версія є однією з найдавні­ших, її існування засвідчує польська історіографія XVII ст. Вона підтримується багатьма російськими істориками, які виходять з факту приєднання українських земель до Російської імперії, відносно якої вони дійсно займали периферійне, тобто окраїнне положення. Але, як ми вже бачили, слово «Україна» з'явилося задовго до об'єднання українців з Росією і означало назву певної самостійної території.

Такою ж безпідставною слід вважати й іншу гіпотезу, за якою слово «Україна» нібито походить від дієслова «украяти», тобто «відрізати», і означає «шматок землі, украяний від цілого». Ця версія не знайшла особливої підтримки серед фахівців, оскільки мала штучний характер і не відповідала історичним подіям.

Ще менше прихильників у тих дослідників, які виводять слово «Україна» з назви слов'янського племені «укрів», що, за деяки­ми джерелами, існувало в VI ст. поблизу нинішнього німецького міста Любека.

Переважна частина істориків дотримується думки, що поняття «Україна» походить із праслов'янської мови від сполучення слова «країна» з прийменниками «у» або «в». Саме в значенні «країни», «рідного краю» ця назва вживалася не тільки в історичних доку­ментах, але й у народних думах і піснях, у творчості українських поетів і письменників. «Світе тихий, краю милий, моя Україна!» — так звертався до рідної країни Т. Г. Шевченко. Перші письмові згадки щодо території, де нині розташована наша держава, зустрі­чаються у праці давньогрецького історика Геродота (V ст. до н. е.).

Він описав природні умови півдня України. Такі ж описи ^є і в працях давньогрецького вченого Птолемея (II ст. до н. е.). А перше зібрання карт України склав і видав у 1650 році фран­цузький інженер Гійом Боплан. До нього увійшли генеральна Карта країни та сім ретельно виконаних карт окремих україн­ських земель.

Розповідь учителя про походження назв деяких -

географічних об'єктів в Україні

Дуже багато в Україні великих і маленьких куточків, які та­ять у собі багато цікавого. У нижній течії Дунаю розташоване одне з унікальних міст України — Вилкове. Його називають україн­ською Венецією, оскільки вулицями-каналами цього міста можна пересуватися човнами. У цій же місцевості, на Одещині, серед 26 озер знаходиться найбільше озеро в Україні — Ялпуг.

Ще одне чудове озеро — Синевир — сховалося в Карпатських горах, на висоті 989 м над рівнем моря. Чиста вода, цілюще гір­ське повітря перетворили його на улюблене місце туризму й від­починку. Ще одна назва — «озеро Синяк». На півночі Волині, в Поліссі, знаходяться Шацькі озера. Найбільше й найкрасивіше з них — Світязь.

Ще одне невеличке озеро на території Волинської області, по­близу давнього Оконська, вирізняється серед інших надзвичайно прозорою водою. Його називають криницею і волинським дивом. Про волинське диво природи ходить багато легенд, одна з яких розповідає про те, що колись тут відпочивав і пив воду Б. Хмель­ницький. Нині встановлено, що озеро карстового походження. Підземні води вириваються з-під його дна у вигляді своєрідних гейзерів. Щосекунди вони виштовхують на поверхню близько 200 л приємної на смак води. Озеро ніколи не замерзає. Темпе­ратура води в ньому протягом року не змінюється і становить 9 °С вище нуля. У великі морози над водоймою клубочиться пара.

Чимало на Україні цікавих печер і скель. У південно-східній частині Подільської височини є невисокі вапнякові пасма, що мають мальовничі вершини. Це залишки давнього тропічного Сарматського моря. Колись тут плескалися хвилі. Але під час утворення Карпатських гір море відступило, а з решток його ор­ганічного світу утворилися величезні прибережні коралові рифи. Вони звуться товтрами. У товтровому кряжі утворилося чимало дивовижних печер: Довбушева — біля міста Збараж, Кармелюко- ва — поблизу Кам'янця-Подільського та ін. Вони охороняються як пам'ятки природи.

На межі Хмельницької та Чернівецької областей на лівому березі Дністра височать вапнякові скелі заввишки 20—ЗО м, які називають стовпами. Поміж них утворився дивовижний масив у вигляді кам'яної голови велетня, що сягає 16 м у висоту. За легендою, в цьому місці берег Дністра був розколотий нелюдською силою богатиря, який бився з завойовниками-кочівниками доти, аж доки не скам'янів. Місцеві жителі впевнені, що саме цей витвір природи був оспіваний О. С. Пушкіним у поемі «Руслан і Людмила». Про існування кам'яної голови поет дізнався під час перебування в засланні у Бессарабії і досить детально виклав у своєму описі її характерні риси.'

Учитель робить підсумок. Кожна країна, море, село, річка мають свої історичні імена. Дізнатися про історію географічних назв можна за допомогою довідкової літератури.

Уявна подорож по містах України

Учитель. Україна поділена на невеликі райони, які нази­ваються областями. Україна складається з 24 областей, кож­на з яких має свою столицю. Це великі і маленькі міста, бага­то з яких дуже красиві. Кожне з них має свої традиції, звичаї, свою історію і назву.

А які ви знаєте міста України?

Робота в парах

Учні записують назви міст України впродовж 1 хв.

Гра «Перевертиш!»

Учитель. Кожне місто має свою таємницю. Це таємниця ви­никнення міста, його назви. Тож для того, щоб міста відкрили нам свої таємниці, до нас у гості завітав козак Харитон. А приї­хав він із далекого міста Харкова. Справа в тому, що козака Ха~ ритона в народі звали «Харка». Ось саме на ім'я Харки названо місто Харків. Але поки козак скакав на своєму коні, всі букви в назвах міст переплутались. Чи зможемо їх прочитати?

ЇИКВ ЬВЛІВ РИВКИЙ ІРГ АПРЖИ ОДІНПРПОВСТРСЬК. [Київ, Львів, Кривий Ріг, Париж, Дніпропетровськ.)

А не помітили ви тут чогось надзвичайного? (Париж — зайве.)

22

23

Розповідь учителя про походження назв українських міст

Київ — це старовинне, але вічно молоде місто. Воно розта­шоване на берегах великого і могутнього Дніпра. Це місто кра­сиве в різні пори року. Але особливо чудове воно весною. Коли запалюють свої свічки каштани, наша столиця прикрашається, наче наречена на весілля. Багато жорстокого зазнав Київ. Його намагалися завоювати і монголи, і хазари, і поляки, і німці. Але вистоював Київ, знову піднімав із руїн позолочені башти церков і красувався на заздрість усім його ворогам.

Сьогодні у Києві понад 2400 вулиць, а головна вулиця — Хре­щатик.

Чому ж місто названо Києвом? Існує багато легенд, але най- відоміша з них про те, що Київ був заснований легендарним східнослов'янським вождем Києм, а також його братами Щеком і Хорівом та їхньою сестрою Либідь у кінці V ст. до н. е.

Дніпропетровськ — велике і красиве місто. Воно, як і Київ, розмістилося на берегах Дніпра. Через Дніпро перекинуто ба­гато чудових мостів. Посеред Дніпра є острів. Там побудовано пам'ятник Тарасу Шевченку. У місті є металургійний завод. Біля театру опери і балету побудовано чудовий фонтан, який увечері світиться різними кольорами.

Кривий Ріг — найбільше місто в області після Дніпропетров­ська. Проживає у ньому близько 700 тис. мешканців. А чому так називається місто?

Не було на цьому місці колись ані великих будинків, ані багатолюдних вулиць. Навкруги простягався дикий степ. Дуже красиве місце було на злитті двох річок, Інгульця і Саксаганя. Шуміли там високі дерева, надійно ховаючи запорозьких козаків від татар. Серед них був і козак Іван Ріг.

Ось таку склали про нього легенду.

Знали Рогову відвагу Всі до одного на Січі — Він не раз водив ватагу І дивився смерті в вічі. Козака минула куля, Бо сміявся він над нею, Та одна все ж не минула — У стегно вп'ялась змією.

Клали Рогові на рану Деревій — цілюще зілля, Тільки, видно, вже Івану Більш не бачити привілля. Не ставати більше Рогу Під козацькеє знамено, Не вставляти більше ногу, В позолочене стремено. Прощавай, безмежний простір, Січ дніпровська — рідна мати, Бо тепер не шаблю — костур Буде Ріг в руках тримати. Розпрощався і поїхав По батуринській дорозі, Та не скоком вже, а тихо, І не верхи, а на возі, їхав він і день, і нічку, А на ранок зупинився, Зняв пожитки біля річки І назавжди оселився... Знали люди подорожні Дім його п'ятивіконний, Тут спочити добре можна, Напоїть з криниці коней. Можна спрагу вгамувати, А хто хоче, випить чарку, Можна пісню заспівати, Щоб чортам зробилось жарко... З часом в ці краї багаті Надійшло людей чимало, Разом жити-поживати Біля Рога вони стали. Не забули й про Івана, Що сюди проклав дорогу. В назві селища — пошана Козаку Кривому Рогу.

Такою була історія. А зараз на місці старої хати розкинулося чудове місто.

Старовинне місто Львів, Тиха річка Полтава Хвиль блакитних повна, А по горах — все дерева. Там наш князь Данило Місто звів на диво По імені сина Лева...

Так говорить легенда про назву міста. Старі літописи повідо­мляють, що місто Львів у 1256 році заснував князь Данило Га­лицький. Проте львів'яни про походження свого міста люблять розповідати романтичну легенду.

У давні часи на місці теперішнього Львова, біля високих гір тулилися маленькі села. Гори були вкриті великими лісами, у яких селяни ховалися від набігів ворогів. Але одного дня від­вернувся від них успіх, стали пропадати люди. З'ясувалося, що краде їх цар звірів — лев. Він нападає на тих, хто насмілюється поодинці ходити лісом, і з'їдає у своїй печері. Перелякалися се­ляни та й стали міркувати, як би їм уполювати звіра.

Одного дня в корчмі з'явився хоробрий лицар, який пообіцяв убити хижака. Він попросив скути йому лати і меч такої міцності, щоб жодна сила не змогла зламати або зігнути їх.

День і ніч працювали сільські ковалі, але безуспішно. Здава­лося, що доля нещасливої місцевості вирішена наперед.

Про цю біду дізнався мандрівник, який зайшов підкріпитися в корчму біля кузні. Він сказав, що знає, як перемогти звіра. Хай усі юні дівчата вколють голками мізинець і крапнуть по дві-три краплі крові в загальний чан, куди потрібно буде занурити зброю і лати.

Так і зробили селяни. Вийшов лицар на бій зі звіром. І нічого не змогли зробити левові ікла і кігті із зачарованою зброєю. Від­рубав чарівним мечем лицар голову лютому і кровожерливому левові, а потім насадив її на меч і показав людям:

— Ви вільні!

З того часу і прозвали гору, де сталася ця історія, горою Лева, а місто, що виросло під горою, назвали Львів.

Сьогодні Львів — одне з найкращих міст Європи. Старовинна площа Львова — Ринок. На всю Україну відомий Львівський те­атр опери і балету. Багато українських письменників і артистів пов'язали своє життя зі Львовом. Серед них були Леся Українка, Ярослав Галан і Соломія Крушельницька. У центрі міста стоїть пам'ятник великому українському письменнику — Івану Франку.

Чернігів за легендою одержав назву від князя Чорного і ни Чорної, які героїчно загинули в битві з хозарами, але не далися до рук ворогів.

Місто Суми назване так начебто першими поселенцями- козаками, які знайшли тут торбини (сумки). Сумкою називається і річка, на якій стоять Суми.

Назва Житомира пов'язана з ім'ям одного із дружинників київських князів Аскольда і Діра. Після загибелі князів Жито­мир залишив Київ та оселився зі своїми воїнами в лісах на захід від нього.

Дрогобич за народними переказами називався раніше просто Бич. Під час монголо-татарської навали місто було спалене воро­гом. Згодом поблизу згарища було засновано другий Бич. Трохи змінена назва «другий Бич» збереглася й досі.

А ось Мукачеве за легендою виникло біля старовинного замка, збудованого на високому горбі. Ціною нелюдських зусиль, у вели­ких муках люди носили на собі важке каміння на гору.

Ім'я Полтави пов'язане з назвою річки Олтави (так раніше називалася Ворскла).

Назва Вінниці походить або від річки Віннички, або ж від старослов'янського слова — «віно» (придане, посаг, дарована зем­ля). З історії відомо, що Вінниця була придбана князями Коріа- товичами.

ДОБРЕ І ПОГАНО

Мета. Поглибити вивчені правила культурної поведінки. Хід заняття

Гра «Краще за всіх»

Діти встають у круг і під музику виконують різні команди вчи­теля (наприклад, потанцювати, зобразити тварину, зробити гімнас­тичну вправу, посміхнутися та ін.). Той, хто краще за всіх вико­нає те або інше завдання, одержує красиву намистину (камінчик) досконалості. Можна запропонувати дітям виконати смішні за­вдання. Наприклад: хто довше простоїть на одній нозі, махаючи руками; у кого найдовший язик. Перемагає той, хто збере більше за всіх намистин досконалості.

У кінці гри обговоріть із дітьми те, що людина повинна стара­тися щосили, аби добитися досконалості в якій-небудь справі.

Бесіда «Удосконалюй себе»

Учитель пропонує класу питання.

—Чи повинна людина удосконалювати свій характер? Чому? —Що ще, окрім характеру, може удосконалювати людина? (Знання, уміння, майстерність.)

—Якими рисами характеру повинна володіти людина, щоб досягати досконалості?

—Про яку людину говорять, що вона — сама досконалість? —Хто може допомогти людині удосконалюватися? —Хто допомагає вам удосконалюватися?

Вправа «Глечик з водою» і

Учням пропонується уявити себе глечиком, повільно нахилити голову, ніби виливаючи брудну воду разом із негативними емо­ціями, які були у кожного, щоб знову наповнити глечик чистою водою, а свої душі — лише чимось добрим.

Творче завдання «Великодушний вчинок»

Подумайте, які із запропонованих вчинків можна назвати ве­ликодушними, а які — ні:

• Ви завжди ділитеся із своїм другом усім смачним, що у вас є.

• Ви заблукали в лісі і віддали останній шматок хліба своєму другові, хоча ви обидва були дуже голодні.

• Мати купила дочці цукерок, а дорогою додому зустріла убогу дитину і також пригостила її цукерками.

• Мати довго збирала гроші на подарунок для своєї дочки, але віддала їх усі убогій дитині, яку зустріла біля воріт дому.

• Вранці дорогою до школи ви прибираєте з дитячого майдан­чика осколки та сміття, щоб малюки не порізалися і не за­бруднилися.

• Ви організували суботник і зібрали дітей зі всього будинку,

щоб прибрати дитячий майданчик.

• Ви завжди вчасно годуєте свого собаку.

• Ви завжди годуєте бездомних собак і кішок у дворі і навіть

можете віддати їм свій сніданок.

Учитель проводить бесіду, пропонуючи питання.

• Про яку людину говорять, що у неї великодушне серце?

• Як ви думаєте, чи здатні ви на великодушний вчинок?

• У чому виявляється великодушність ваших близьких по відношенню до вас?

Розповідь учителя

Мати Тереза була черницею, що присвятила своє життя тур­буванню про бідних і вмираючих. Вона прославилася перш за все тим, що опікала безпритульних дітей у Калькутті, Індія.

Агнес Тонджа Бояджіу народилася в 1910 р. в Скоп'є, Македонія. У 12 років стала черницею і одержала ім'я Тереза. У 1928 р. вона відправилася до Індії і стала працювати учителькою в жіночо­му монастирі Калькутти. Але через декілька років у неї вини­кло відчуття, що Бог підготував для неї іншу долю: допомагати найбіднішим жителям міста. У 1948 р. вона попросила дозволу Римсько-католицької церкви покинути монастир і через два роки одержала його.

На той час Тереза вивчила основи догляду за хворими і з де­кількома рупіями в кишені переселилася до калькуттських хру- щоб. Там вона знайшла п'ять безпритульних дітей і поселила їх у будинку друга. Поступово число її підопічних росло, учениці і наставниці з монастиря приходили допомагати Терезі. У 1950 р. церква дозволила їй заснувати орден місіонерів милосердя. Вона відкрила будинок для вмираючих у Калькутті, а також колонію прокажених Шанти-нагар («Місто миру»).

Мати Тереза відкрила більше 60 шкіл, сирітських притулків і будинків для вмираючих по всьому світу. І всі ці установи іс­нували завдяки грошовим пожертвам та іншій допомозі.

У 1963 р. уряд Індії удостоїв її звання Падмашрі («Господь Лотоса») за служіння індійському народу. У 1979 р. мати Тереза одержала Нобелівську премію миру, яку прийняла, щоб допо­могти потребуючим. Вона продовжувала піклуватися про хворих і вмираючих аж до своєї смерті в 1997 р., коли їй виповнилося 87 років.

Творче завдання «Потрібна допомога»

Педагог розказує про яку-небудь хвору дитину, будинок інва­лідів, покинутих тварин та ін. Діти по групах розроблюють план, щоб виразити своє співчуття тим, хто потребує допомоги (напри­клад, написати лист, відправити іграшки, речі, гроші, відвідати людину та ін.).

Учитель продовжує розмірковування.

Чим зміряти людяність? Справжня людина, сильна і добра, ніколи не стане кривдити тих, хто їй довірився, хто слабший за неї. Недаремно дитинство більшості злочинців відзначено жорсто­кістю по відношенню до собак, кішок, жаб, вужів і комах. Тож людяність починається з доброго ставлення до природи й братів наших менших. Адже ми теж частина природи і відповідальні за все, що робимо з нею!

Учитель проводить бесіду за такими питаннями та завданнями:

.—Чи правда, що з тих, хто в дитинстві знущається над тва­ринами, може вийти хороший кат? Свою відповідь поясни.

—Як ви розумієте слово «милосердя»? Чи є у цього слова си­ноніми? (Співчуття.)

—Розкажіть, кому з ваших знайомих необхідне милосердя і співчуття.

—Розкажіть про які-небудь випадки зі свого життя, коли ви проявили співчуття, або коли співчуття проявили по відношен­ню до вас.

—Що ви відчуваєте, коли до вас проявляють співчуття?

—Як ви думаєте, якою повинна бути людина, щоб вчасно прийти на допомогу: сказати чи зробити щось добре у слушний момент? (Людина повинна бути уважною, повинна вміти зрозу­міти і вислухати іншого.)

Вправа «Чарівний ліхтарик» ;

Учитель. Щоб побачити в людині щось хороше, потрібно дуже постаратись. Якщо ми помічаємо в іншій людині лише по­гане (а саме воно потрапляє на очі), то накопичуємо ті ж са­мі якості в собі. Коли ж ми помічаємо чиїсь переваги, то також наповнюємося ними. У мене є чарівний ліхтарик. Вмикаючи його, ми бачимо в інших лише позитивні якості. Посвітимо на кого-небудь з дітей і назвемо лише ті якості, які гідні поваги.

Зачитується оповідка Бруно Ферреро «Розрада» зі збірки «Со­рок казок у пустелі»:

Одна дівчинка повернулася від сусідки, у котрої щойно по­мерла восьмирічна донька.

• Чому ти ходила до неї? — питає батько.

• Щоб її розрадити,— відповіла дівчинка.

• А як ти, така мала, могла її розрадити?

• Я обняла її, вона взяла мене на коліна, і я... плакала з нею.

Якщо хтось поруч тебе страждає, плач разом із ним. Якщо хтось радіє, радій разом із ним. Любов дивиться й бачить, чує і вислуховує.

Любити — це брати участь усім своїм єством у радості чи горі ближнього. Той, хто любить, відкриває в собі безмежні можли­вості розради і співчуття.

Вправа «Обери позицію»

На дошці дві таблички: «Так», «Ні».

Учитель. Бути позитивним — ой як непросто! Подивіться інсценізацію оповідання В. Сухомлинського «А серце тобі нічого не наказало?» і допоможіть героєві вибрати правильну позицію. Ті, хто підтримає Андрійка, стануть до таблички «Так». Хто вважає, що потрібно вчинити по-іншому — до таблички «Ні». Поясніть свій вибір.

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки і сів за стіл. Чекає обіду.

• А тата відвезли до лікарні,— каже мати.— Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був

незворушний, спокійний. Мати широко розплющеними очима Дивилася на Андрійка.

• А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко.— Завтра ж не­діля... Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій годині ранку.

• Ну й куди ж ти підеш завтра?

• До лісу... Як наказала учителька.

• А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати.

Тести «Хвилинка роздумів»

Учитель. Чи хотіли б ви знати, чи виховані ви діти? Для цього досить дати відповіді на запитання тесту. Якщо відповідь «так», поставте плюс, якщо «ні» — мінус.

1. Якщо виникає необхідність затриматися у школі, на прогулян­ці чи раптово піти з дому, чи повідомляєш ти про це рідних (запискою, по телефону, через знайомих)?

2. Чи бувають випадки, коли батьки займаються генеральним прибиранням, а ти йдеш на вулицю гратися, залишивши в кімнаті безлад?

3. Чи піклуєшся ти про те, щоб твої речі (іграшки, одяг, шкільне приладдя) лежали на своїх місцях?

4. Чи можеш ти назвати дні народження членів своєї родини?

5. Те, що тобі необхідно купити (м'яч, ляльку, джинси або кросів­ки), ти напевне знаєш добре. А чй відомо тобі, які речі терміново потрібно матері чи батькові? Коли вони збираються їх придбати?

6. Чи буває так, що крім маминого чи татового доручення, ти виконуєш яку-небудь роботу за власною ініціативою? Напри­клад, тебе просили підмести підлогу в коридорі, а ти, окрім цього, привів до ладу все взуття.

7. Батьки пригощають тебе бананами, тістечком, шоколадкою. Ти завжди дбаєш, щоб смачненьке дісталось дорослим?

8. У батьків вільний вечір. Вони збираються в гості чи кіно. Чи демонструєш ти своє небажання залишитись вдома (просиш їх, щоб не йшли, вимагаєш узяти з собою, говориш, що тобі страшно, або мовчки сидиш із незадоволеним обличчям)?

9. У вашому домі — дорослі гості. Чи доводилось рідним гово­рити тобі, що потрібно займатись якоюсь тихою справою, не заважати дорослим, не втручатись у їхню розмову?

10. Чи соромишся ти подати мамі чи сестрі пальто або допомогти вийти з транспорту? Ключ до тесту:

1. — так;

2. — ні;

3. — так;

4. — так;

5. — так;

6. — так;

7. — так;

ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ЗНАНЬ 2

Хід заняття 2

Хід заняття 16

Хід заняття 21

ДОБРЕ І ПОГАНО 26

А ДРУЖИТИ ТРЕБА ВМІТИ 33

Хід заняття 33

Хід заняття 39

ТВІЙ КОДЕКС СОВІСТІ 42

Хід заняття 42

Хід заняття 47

якщо ти в гостях 51

Хід заняття 52

ТВОРИ ДОБРО 55

КОРИСНІ І ШКІДЛИВІ звички 65

БУДЬТЕ ВДЯЧНИМИ ДІТЬМИ 98

ЧОРНОБИЛЬСЬКА РІЧНИЦЯ 109

Учитель. Усього 10 запитань. Якщо ти правильно відпо­вів на них, то можеш вважати себе вихованою дитиною. Якщо ж дещо в твоїх відповідях не збігається з ключем тесту, не за­смучуйся, справу можна виправити: будь уважнішим до своїх близьких.

Гра «Закінчити речення»

Щедро ллє проміння сонце ■ У твоє й моє... (віконце).

В світ прийшли ми: я і ти — Для любові й... (доброти).

Будь привітним і прихильним, Добрим, лагідним і... (сильним).

Вчись завжди допомагати І людині... (співчувати).

В дружбі щоб всі виростали Й дружбу людям... (дарували).

І в душі завжди несли Теплий промінь... (доброти).

Гра «Правда навпаки»

Учитель. Потрібно розшифрувати перевернуті навпаки на­родні приказки та прислів'я про дружбу. ^ Вороги забуваються у радості. (Друзі пізнаються у біді.) ^ Новий ворог гірший за двох старих. (Старий друг кращий за двох нових.)

Не скажу тобі, хто мій ворог,— ти не скажеш, хто я. (Скажи мені, хто твій друг,— я скажу, хто ти.)

Вправа «Мікрофон»

Учні продовжують речення: «Я вважаю себе добрим, тому що...».

Гра «Доповни прислів'я»

Правда і в морі... (не тоне). ^ Правда холодна, а брехня... (тепла).

За добро добром... (платять). У Добре ім'я краще всякого... (багатства). ^ Шабля ранить голову, а слово... (душу). ^ Людина без друзів мов дерево... (без коріння).

Гра «Біле — чорне»

Учитель. Якщо я називаю добрий вчинок, ви піднімаєте бі­лу картку, якщо злий, поганий — чорну.

• Привітатися під час зустрічі.

• Штовхнути й не вибачитись.

• Допомогти підняти річ.

• До всіх у сім'ї бути ласкавим і ніжним.

• Інколи обманювати товариша.

• Насміхатись із чужого горя.

• Захищати слабкого.

• Ділитися з іншими тим, що є в тебе.

Учитель. Немає зараз у нас людини, якій ще в дитячому садку не говорили б: першим вітайся із старшими, мий руки пе­ред їжею, не ламай іграшки. І в школі твердили десять років підряд: учися старанно; будь працелюбний, чесний, акуратний; поводься ввічливо і тактовно. А народна мудрість до чого закли­кає? Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. Мийся білі­ше, будеш миліше. Одним словом, на кожне «як», «де», «чому» давним-давно готова відповідь є. Але чи достатньо запам'ятати все зведення загальноприйнятих правил, щоб навчитися жити серед людей, бути їм потрібним, корисним, приємним?

«Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє об­личчя» (В. Гете).

Отже, бути чи не бути моральним, етично поводитися зале­жить від особистого вибору кожного.

Учитель ознайомлює учнів із порадами польського психолога Яна Комичека.

Для того, щоб життя в родині було щасливим, щоб дружно працювалося в гурті, люди повинні бути уважними і ввічливими одне до одного.

Не забувай якнайчастіше вживати такі слова й вирази: «про­бачте, що потурбував», «дякую», «спасибі», «будь ласка», «якщо ваша ласка», «дозвольте, будь ласка» тощо і ти побачиш, як змі­нюється настрій і атмосфера навколо.

Можливо, ти звернув увагу на те, що злість, ірубість ведуть до наслідків, прямо протилежних тому, чого ти прагнув. У відповідь на грубощі ти чуєш... грубощі, на крик відповідають криком.

Якщо ти розпалився, то інший «заряджається» твоєю агре­сивністю і не сприймає твої, може, цілком справедливі й розумні аргументи.

Пам'ятай, коли у тебе стискаються кулаки, то вони стиска­ються й у того, з ким ти сперечаєшся. Безпричинно? Ні. Твої грубощі — то цілком достатня причина.

Припустимо, що ти вирішив не давати волі роздратуванню і гніву, бути ввічливим і розважливим. Чудово! Але що ж ро­бити для того, щоб загасити чужий гнів? Як захистити себе від грубощів?

Передусім — не роздмухувати вогонь сварки, не гарячкувати, не «заводитися». І не забувати: стриманість — то найкращий ви­бір поведінки.

Підсумок. Гра «Чарівний стілець»

Попросіть дітей встати у круг, у центрі поставте який-небудь красивий стілець. Діти йдуть по кругу і промовляють: «Хто сьо­годні найкультурніший? Хто сьогодні найтактовніший? Скоріше з'явися! На чарівний стілець сідай!»

Одна дитина сідає на «чарівний» стілець, а інші по черзі по­винні сказати про неї що-небудь хороше й добре. Потім гру по­чинають спочатку.

Перед початком гри вчитель розповідає дітям про те, що «ча­рівний» стілець уміє дарувати дітям добрі риси і, навпаки, від­німає у них все погане. Але щоб це здійснилося, потрібно уважно придивитися до того, хто сидить на «чарівному» стільці, і поба­чити в ньому щось добре.

А ДРУЖИТИ ТРЕБА ВМІТИ

Мета. Розширити й поглибити поняття дружби і товари­шування; виховувати в учнів звичку уважно ста­витися до товаришів; уміння бачити хиби у своїй поведінці й виправляти їх.

Хід заняття

Розповідь учителя

Товаришування, дружба — взаємини між людьми, які на­роджуються, міцніють на основі спільного навчання, інтересів, уподобань. Товаришувати можна з багатьма ровесниками, а дру­жити — лише з одним чи кількома.

Дружба не може бути міцною, якщо в ній немає місця чес­ності, взаємоповазі, принциповості. Друг завжди допоможе в біді, захистить, підтримає, але він же перший скаже прямо про недо­ліки, запропонує їх виправити.

Читання і обговорення висловів про дружбу

«Справжні друзі... нічого не вимагають один від одного в ім'я дружби, а роблять один для одного, що можуть» (В. Т. Бєлінський).

«Боягузливий друг страшніший за ворога, бо ворога побою­єшся, а на друга покладаєшся» (Л. М. Толе той).

«Дружба — це, насамперед, щирість, це критика помилок то­вариша. Друзі повинні першими дати жорстку критику для того, щоб товариш міг виправити свої помилки» (М. О. Островський).

«Себелюбство — отрута для дружби» (О. Бальзак).

«Ні раб, ні повелитель дружбі не потрібні. Дружба любить рівність» (І. О. Гончаров).

«У дружби багато крил, а закон у неї один — вірність» (А С. Макаренко).

«Дружба закінчується там, де починається недовір'я» (Сенека).

«Війна випробовує сміливця, гнів — мудреця, нужда — дру­га» (східна мудрість).

Творча вправа «Розповідь про друга»

Запропонуйте дітям вибрати кого-небудь із своїх друзів і роз­казати про нього, не називаючи його імені. Якщо дітям важко са­мим скласти розповідь, запропонуйте їм відповісти на питання:

• Кого найбільше любить ваш друг?

• Що ваш друг любить робити більше за все?

• Яка у нього улюблена пора року?

• Чи є у нього улюблені тварини?

• Як він любить одягатися?

• Яка хороша якість є у вашого друга?

• Які книги він любить найбільше?

• Яку музику він любить найбільше?

Діти повинні вгадати ім'я того, про кого розказали. Попередьте дітей, що їх розповідь повинна бути направлена на позитивні риси характеру тієї або іншої дитини.

Розповідь учителя

Товариськість, дружба — важливі показники вихованості учнів. У вашій поведінці багато спільного, але є й відмінність. У колективі треба бути скромним. Легко, радісно жити пліч-о-пліч із тими, хто не акцентує уваги на невдачах інших, не хизується своїми успіхами, а найгірше — авторитетом, службовим станови­щем батьків, престижними речами (модним одягом, магнітофоном, фотокамерою тощо).

Читання віршів

Секрет

Що зробити, щоб удвічі Торт вам здавався смачнішим? Що зробити, щоб удвічі Кожний день для вас побільшав? Щоб і радості, і щастя Було — вам аж ніде діти? Тут — ніякого секрету! Треба з другом все ділити!

А. Костецький

Справжні подруги

П'ятикласниця Людмила Вранці мамі заявила:

• Все! До школи я — не йду! Я не стерплю цю біду. Щастя скінчено моє:

Адже в Рити джинси є! І тепер зі мною Рита Відмовляється дружити... Здивувалась мама дуже:

• Ви ж були найкращі друзі!?

• Так. Але сказала Рита, Поки буду я ходити

Не у джинсах, а в спідниці,—

їй не хочеться й дивиться,

Бо вона вважає: жінці

Для краси потрібні джинси...

Мамо! Дружбу виручай.

Джинси і мені придбай!

Мама спершу подивилась

На похнюплену Людмилу,

А потім мовила: — Діла-а...

Ви — спра-а-вжні подруги! — Й пішла...

А ви, що скажете мені.

Це — справжні подруги, чи ні?

А. Костецький

Читання оповідання Василя Сухомлинського «А може, так і треба?»

Коли учителька хімії принесла контрольні, Олена з Тамарою ще були подругами. І коли почали проставляти оцінки в журнал і кожний називав свою оцінку, все йшло добре. Але ось назвали прізвище Олени. «Чотири»,— відповіла вона. Тамара так і під­скочила: у зошиті подруги була «трійка».

— Вона обманює! — закричала Тамара.— В Олени не «чоти­ри», а «три».

Олена образилась на Тамару. «Я розумію, що вчинила погано. Але хіба повинні подруги робити так, як Тамара? Хіба не могла вона

спочатку поговорити зі мною? Я й сама все зрозуміла б і перед учи­телькою вибачилась би за обман. Чи, може, по-чесному так і треба?»

Як ти вважаєш, чи правильно зробила Тамара? Що їй треба було зробити?

Читання оповідання «Ким бути і ким не бути» (за Яковом Пінясовим)

Йшли вулицею двоє товаришів — Петрусь і Миколка. Дружні, рука в руці. Зупинилися біля вітрини книжкової крамниці. По­милувалися книжками.

• Зайдемо купимо?

Зайшли. Перегорнули чимало обкладинок і малюнків.

Миколка швидко купив одну, другу — обидві з малюнками, і, заплативши гроші, поклав до кишені здачу.

А в Петруся грошей було обмаль. Дуже сподобалась йому книжка «Ким бути». Ось купиш таку і відразу взнаєш багато хо­рошого. Полічив Петрусь гроші — не вистачить. І небагато бракує.

• Миколко,— попросив він,— позич мені. Така хороша книж­ка — розповідає, ким бути і ким не бути.

Насупився Миколка.

• Бракує в тебе грошей — не купуй, і край!

Пошкодував, виходить, грошей.

Подивилася на приятелів тьотя-продавщиця, яка щойно від­дала Миколці здачу, і сказала Петрусеві:

• Не журися, хлопчику! Ким бути — ти сам дізнаєшся, коли підростеш. А ким не бути — твій товариш уже знає. ^х

Почувши ці слова, Миколка почервонів та й вийшов з крам­ниці потихеньку, щоб не бряжчали у кишені копійки.

А Петрусь вибіг за ним і все допитувався:

• Скажи, Миколко, ким не треба бути? Скажи, не приховуй!

Миколка мовчав. Хоч і знав, та не сказав. І чого б це?

Що мала на увазі продавщиця, сказавши: «А ким не бути — твій товариш уже знає»?

Гра «Правда навпаки»

І

Учитель читає незвичайні вислови. Щоб перетворити їх на приказки та прислів'я, учні мають дібрати до кожного слово з про­тилежним змістом.

1. Ворога ховай, а заховаєш — покинь. (Друга шукай, а зна­йдеш — бережи.)

2. Вороги забуваються у радості. (Друзі пізнаються у біді.)

3. Новий ворог гірший за двох старих. (Старий друг кращий за двох нових.)

4. Не скажу тобі, хто мій ворог,— ти не скажеш, хто я. (Ска­жи мені, хто твій друг,— я скажу, хто ти.)

5. Не пробуй водою срібло, а ворожнечу радістю. (Пробуй золото вогнем, а дружбу бідою.)

Слова вчителя

Другом ми називаємо того, кому довіряємо. Де немає повної відвертості, не може бути й дружби. У всіх людей, які нас ото­чують, є певні недоліки. Хто хоче мати друга без недоліків, той залишається без друзів. Ось чому не може бути міцної дружби без того, щоб люди пробачали один одному. Іноді у стосунках вини­кають непорозуміння, які можна подолати тільки разом.

Гра «Абетка дружби» .- . .

До кожної літери абетки учні добирають добре слово. «Абетка дружби»

А — акуратність Б — бадьорість В — веселощі Г — гідність Ґ — ґречність Д — доброта (дружба) Е — ерудованість Є — єдність ■ Ж — життєрадісність З — злагода І — інтелігентність К — красота Л — любов

М — милосердя (мудрість) Н — надійність О — освіченість

II — повага Р — радість С — сміливість Т — талановитість У — уміння Ф — фантазія X — хоробрість Ц — цілеспрямованість Ч — чесність ПІ — шанування ІД — щирість (щедрість) Ю — юність Я — ясність

Гра «Конституція дружби»

Учасників гри учитель поділяє, на команди. Кожній команді дають аркуш паперу й олівець. Завдання командам — за дві хви­лини придумати як найбільше добрих законів дружби. Перемагає команда, яка придумає найбільше законів.

Потім усі разом вибирають найважливіші закони із тих, що запропонували команди, і, записавши їх на одному аркуші, за­лишають у класі.

Орієнтовний список законів:

• завжди прислухатися одне до одного;

• не брехати одне одному;

• не кривдити та не обзивати одне одного;

• завжди підтримувати одне одного;

• не залишати одне одного в біді;

• завжди чинити по справедливості;

• завжди поступатися одне одному;

• 41

  

  допомагати одне одному.

СЕКРЕТИ СПІЛКУВАННЯ

Мета. Учити дітей спілкуватися. Розвивати уміння слу-

хати і чути іншого, уміння бути уважним до само­го себе і до оточуючих.

Хід заняття

Слово вчителя

Є люди, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де завгодно, коли завгодно. А є такі, яким це складно дається. Та спілкуванню можна навчитися! Секрети спілкування

1. Називай друга по імені, і він звертатиметься до тебе так само.

2. Будь уважним до тих, хто тебе оточує, і люди поважати­муть тебе.

3. Будь ввічливим, і у тебе буде багато друзів.

4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.