ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ЗНАНЬ

Мета. Розширити уявлення учнів про те, що знан­ня — це найбільший скарб для людини. Сприя­ти усвідомленню цінності знань у житті людини, розвивати прагнення дітей збагачувати власні та здобувати нові знання. Виховувати любов і поша­ну до книжки.

Хід заняття

Учитель. Що ми називаємо знаннями? Звідки вони беруть­ся? Навіщо людині знання? (Учні відповідають на запитання.)

Знання — це досвід, який передається від покоління до по­коління або самостійно здобувається протягом життя шляхом пізнання предметів і процесів дійсності.

Сценка «Казковий потяг» яви

Дійові особи

Учні-читці (п'ятнадцять осіб) Мудра Сова Мудрий Ворон

Звірята (учні Лісової школи, п'ять осіб)

Книжки (чотири особи)

Лінь

Учитель. Сьогодні я запрошую вас до уявної подорожі Кра­їною Знань, королівством Казкової школи. Подорожувати буде­мо потягом. Тож сідаймо, поїхали! (На дошці — зображення по­тяга з позначеними станціями і зупинками.)

ПЕРША ЗУПИНКА. СТАНЦІЯ «ПОЕТИЧНА»

Наперед виходять учні-читці.

1-й учень

На листочку в календарі, Мов святкове гасло, Перше вересня — вгорі Виписано ясно.

2-й учень

Здрастуй, вересню, Світлий вересню, Руки дай.

Пахне м'ятою, стиглим вересом Рідний край.

3-й учень

Який щасливий день сьогодні, Веселий, радісний, ясний. Це гомінливий і погожий Почавсь навчальний рік новий.

4-й учень

Сміх навкруги розсипає Дружна учнівська сім'я. Нас біля школи стрічає Учителька перша моя.

Засипає осінь слід Кленовим листом. До школи нас запрошує Дзвіночок урочисто.

Торік уперше нас до школи Привели в добрий час. Не забудь цього ніколи — Першу вчительку і клас.

Правда ж, мамо, я великий? Сам взуваю черевики. Зашнуровую шнурочки, Сам вдягаюся в сорочку, Сам лице і руки мию, І не плачу _я ніколи,

^І0Ж СЬОГОІГВІ -

и учень

6-й учень

7-й учень

йду до ШКОЛИ.

8. Й учень

У дівчаток — банти пишні, Квіти гарні у руках, Губки, наче спілі вишні, Ще й цікавість у очах.

8. Й учень

Хлопчаки усі швиденькі, І рухливі, і меткі. Взимку ще були дрібненькі — Влітку виросли які.

ДРУГА ЗУПИНКА. СТАНЦІЯ «ЛІСОВА ШКОЛА»

Учитель. Директор Лісової школи Мудра Сова та її заступ­ник Мудрий Ворон раді вітати вас у себе в гостях.

Наперед виходять Мудра Сова й Мудрий Ворон. Мудра Сова

Он на заквітчаній галяві, Де дубочки кучеряві, Повсідалися звірята, Дружно вчаться рахувати. Кожен в лісі хоче знать, Скільки буде: три плюс п'ять, Від шести відняти два. Лічить пір'ячко сова, їжачок гриби на спині, Зайчик морквочку в корзині. Для всіх двері відчиня З казки школа лісова.

Мудрий Ворон

Учися, дитино, бо вчитися треба! Учися, голубко, хай розум не спить, Хай серце, і воля, і дух набираються сили, Хай книжка розкрита любові навчить...

Звучить пісня «Чого вчать у школі» (сл. М. Пляцковського, муз. В. Шаїнського) у виконанні звірят.

Вправа «Мозкова атака»

Для чого людині книжки?

Чи можемо ми назвати книжку другом? Чому? Як треба поводитися з книжкою? Чого не моЖна робити з книжкою?

Наперед виходять книжки.

1. а книжка

Мама Ірочці в книгарні

Книжечки купила гарні.

В них чого тільки немає,

Іра з втіхи аж співає.

День минув — і книги плачуть,

Бо постаріли неначе.

Іра їх як оглядала,

Часто в ротик пальчик клала,

Став папір такий брудний,

Хоч бери його та мий.

2. а книжка

Книжка скаржилась Мар'яні: — Я у тебе не в пошані. Звідкіля це на мені Плями сині та масні? Подивися, от сторінка: Намальована хатинка, Під хатинкою — маля, І написано: «Це я!»

3. я книжка

А за дві сторінки далі — Різні звірі небувалі: Сині, жовті та рябі, Що й не снилися тобі.

Люди кажуть: — Ой, чия ти?! Як тепер тебе читати?

скільки ми читали книг, А не бачили таких.

4-а книжка

Я книга — товариш твій, Користуватись мною вмій. Я чиста, гарна і приємна, То ж, друже, будь зі мною чемний. Погані звички забувай, Мене не рви, не ображай. І пальці, прошу, ти не слинь, Коли гортаєш сторінки. Я, друже, твій надійний друг, Та тільки для чистеньких рук.

Учитель. Я думаю, що ми трішечки втомилися від подоро­жі, тож зробімо невеличку паузу.

Фізкультхвилинка

Раз, два! Всі присіли, Потім вгору підлетіли. Три, чотири! Нахилились, Із струмочка гарно вмились. П'ять, шість! Всі веселі Крутимось на каруселі. Сім, вісім! Діти милі Ніжками затупотіли. Дев'ять, десять! Відпочили І за парти дружно сіли.

Учитель. Тепер ми можемо продовжити нашу подорож. ЧЕТВЕРТА ЗУПИНКА. СТАНЦІЯ «ЛІНОЩІ»

Спереду потяга вискакує Лінь.

Лінь. Ой, як тут гарно! Треба з кимось потоваришувати. Піду пошукаю когось у потязі. (Хоче зайти всередину, та учні її не впускають.)

Учні. Нам лінь зовсім не потрібна!

Учитель. Діти не хочуть лінуватись, а хочуть працювати, вчитись, щоб вирости мужніми, розумними, слухняними, ви­хованими. А ось послухайте, що трапилося з хлопчиком Вітею, коли на нього напали Лінощі.