Контрольні вправи та питання
1. Як описуються та вводяться в пам’ять двомірні масиви ?
2. Які основні алгоритмічні конструкції з обробки двомірних масивів Ви знаєте?
3. Виконайте покроково ту частину наведеної вище програми, де виконується введення двомірного масиву, одночасно прослідковуючи значення лічильників циклу і та j.
3.5.Лабораторна робота №5 Написання програм із використанням процедур та функцій
Кількість занять – 2( 4години).
Мета роботи – навчитися писати програми мовою ТР 7.0 із застосуванням процедур та функцій ( структурне програмування ).
Підготовка до роботи – за матеріалам лекцій, методичною та додатковою літературою ознайомитися з правилами використання процедур та функцій і механізмів параметрів у них; відповісти на контрольні питання.
Послідовність виконання індивідуального завдання.
1.Отримати індивідуальне завдання.
2.Скласти графічну блок-схему виконання завдання.
3.Написати програму мовою ТР 7,0, яка реалізує даний алгоритм.
4.Ввести, налагодити та виконати програму за комп’ютером.
5.Оформити та захистити звіт.
3.5.1.Поняття процедур та функцій
До цього часу при розробленні програм ми не використовували другий розділ структури ТР 7.0, що орієнтована саме на широке розділення процедур та функцій, за допомогою яких поставлена глобальна задача розділяється на більш дрібні (локальні) задачі, кожна з котрих розв’язується окремо підпрограмою (процедурою або функцією). Такий підхід реалізує так зване структурне програмування.
Опис процедур та функцій виконується в другому розділі структури ТР- програми – розділі процедур та функцій.
А) Процедура. Опис процедури має вигляд:
PROCEDURE<ім’я процедури>(<список формальних параметрів>);
Параметри, які вказуються при описі процедури ( функції ), називаються формальними. Приклад опису:
PROCEDURE VVOD (X: CHAR; VAR Y:INTEGER).
Як бачимо, в списку формальних параметрів указується також і їх тип.
Виклик та виконання процедури в основному блоці програми здійснюється за допомогою оператора процедур. Виконання процедур починається з її першого оператора процедури:
<ім’я процедури>(<список фактичних параметрів>),
Наприклад: VVOD(‘A’,B).
Під час виконання оператора процедури виконується виклик цієї процедури і передача їй фактичних параметрів на місце формальних.
Для нашого прикладу:
‘А’ В (фактичні параметри )
п
ередача
Х Y (формальні параметри ).
Між фактичними і формальними параметрами повинна бути відповідність :
а) в кількості (кількість фактичних параметрів дорівнює кількості формальних параметрів);
б) у типі (тип кожного фактичного параметра збігається з типом відповідного йому параметра );
в) у порядку слідування (фактичні параметри повинні записуватися в такому ж порядку, в якому відповідні їм параметри слідують у списку формальних параметрів );
Б) функція. Опис функції має вигляд:
FUNCTION<ім’я функції>(<список формальних параметрів>):<тип значення функції>;
Наприклад :
FUNCTION F(X,Y:REAL):REAL.
Для виклику і виконання функції в основному блоці програми використовується вказівник функції, який оформляється таким чином:
<ім’я функції>(<список фактичних параметрів>);
Z:=(A+B)*F(N,M);
указівник функції.
У наведеному прикладі функція F повертає в основну програму на своє місце значення дійсного типу (REAL).
Для функції між фактичними і формальними параметрами повинна бути відповідність, як і для процедури.
Коли слід використовувати процедуру, а коли функцію? Тут існує таке правило :
якщо очікується деякий результат роботи підпрограми, то її слід оформляти як функцію;
якщо ж підпрограма орієнтована на виконання певних дій, то її слід оформляти як процедуру.