5.3. Барокова архітектура
Народні майстри України в XVI ст. нагромадили величезний досвід у дерев’яній архітектурі. Простою сокирою споруджувалися й звичайнісінькі хати, і чудово прикрашені церкви. Дуже оригінальними є інтер’єри дерев’яних храмів, часто незвичної й вишуканої форми. Дерев’яна храмова архітектура України представлена різними школами. Прекрасними зразками створених народними майстрами XVII–XVIII ст. дерев’яних споруд служать храм Покрови в Ромнах Полтавської області заввишки понад 30 метрів, церква Миколая із села Кривки (нині у Львові), церква Параскеви в селі Крехів Львівської області, Михайлівська церква в Мукачеві Закарпатської області, Троїцький собор у Новосельцях Дніпропетровської області та чимало інших.
3 посиленням політики католицької експансії пов’язане спорудження великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Волині, Поділлі, Правобережжі (єзуїтський костьол Петра й Павла у Львові, костьол Кармелітів та ін.). Риси бароко властиві й іншим типам будівель – палацовим, замковим тощо (приміщення королівського арсеналу у Львові). Стиль, характерний для пізньобарокової архітектури Італії, а також Польщі та Австрії, продовжував розвиватись і на початку XVIII ст., католицька церква міцно тримає в своїх руках громадське життя. У ту пору у Львові було близько 25 тис. жителів і 40 костьолів та католицьких монастирів.
Найвищі мистецькі шедеври козацької доби втілено в архітектурі. У містах цієї пори значно зростає вага міщанства. Тут споруджуються ратуші, монументальні кам’яниці, а на околицях – житла ремісників. Блискучими пам’ятками козацького бароко в архітектурі стали кам’яні церкви.
Церква в селі Суботів. За наказом гетьмана Богдана Хмельницького в селі Суботів Чигиринського району збудована Іллінська церква у 1653 р., як родова церква-усипальниця. Церква збудована в стилі раннього українського бароко, має оборонні риси (товщина стін – до 2 м, бійниці). Складена з каміння й цегли, однонавова, із гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим дахом із заломом. Фасади пам’ятки вирішені лаконічно: їх кути закріплені пілястрами, у стінах – невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує розкрепований карниз, фриз і підфризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнку з волютами, розчленований карнизами й прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястром, у першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому – ключевидні бійниці в амбразурах. Хори підтримуються аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований у товщі західної стіни.
Пафос боротьби й перемоги викликав до життя справжні архітектурні шедеври: Спасо-Преображенська церква в Сорочинцях, Катерининська церква в Чернігові, Всіхсвятська церква на Економічних воротах у Києво-Печерській лаврі, Покровський собор у Харкові. Українських архітекторів вабили декоративні можливості бароко, єдність споруди з довкіллям. Національні риси українського бароко виявилися не лише в типах споруд, а й у віртуозному опануванні прийомів цегляної кладки, соковитому декорі.
Український гетьман Іван Мазепа (1639–1709 рр.) своїм коштом збудував немало визначних архітектурних пам’яток у стилі українського бароко (у Києві його коштом були відреставровані Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори, збудовані Микільський, Богоявленський і Вознесенський монастирські собори, зведено новий мур навколо Києво-Печерської лаври із чотирма баштами й Всіхсвятською церквою). Сприяв підтвердженню російським царем статусу Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу.
Відновлені в XVII ст. на кошти козацької старшини давньоруські святині – Кирилівська церква в Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові й, особливо, Успенський собор Печерського монастиря, що здавна був найпопулярнішою будовою на Русі, – усі «вбралися» у бароковий «одяг». Було добудовано верхи, з’явились архітектурні додатки, фасади прикрасились декором, іншими стали куполи. Поступово відходять у минуле прийоми цегляної пластики, фасади приміщень штукатурять, білять і опоряджують ліпниною. Домінуючі кольори білий, бірюзовий із золоченням. Так виникли цільні у своєму художньому вираженні ансамблі Києва, Чернігова, Переяслава, а також Межигірський, Красносільський, Густинський та інші монастирі.
Окрасою міста Новомосковська є шедевр українського дерев’яного будівництва Троїцький собор (1775–1780 рр.) з дзвіницею, який збудований відомим народним майстром Якимом Погрібняком, за кошти козацького полковника Головатого.
Йоганн Шедель. Певні стильові зміни пов’язані з ім’ям російського архітектора Йоганна Шеделя. Він приїхав на запрошення Києво-Печерської лаври для будівництва великої дзвіниці. Збудована архітектором Й. Шеделем у 1731–1745 рр. Лаврська дзвіниця стає своєрідним програмним архітектурним твором свого часу. Довгий час монастир вдовольнявся дерев’яними дзвіницями. Тільки на початку XVIII ст. коштом гетьмана Мазепи було розпочато будівництво кам’яної дзвіниці, яка досягла у висоту 96 м 52 см, і довгий час була найвищою мурованою спорудою в Російській імперії.
Велика лаврська дзвіниця стала також першим взірцем ордерного бароко в Києві. Уперше з’явилися колони, приставлені до стіни, і – власний винахід Шеделя – «пучки» із трьох злитих у єдине напівколон. Технічною новиною було й те, що архітектурні прикраси, висотою до 1,6 м, виготовлені з випаленої кераміки. Товщина стін першого ярусу досягає 8 м, на покриття куполу пішло 3,5 кг сусального золота. Дзвіниця легко витримувала 12 дзвонів загальною вагою 96 т, які містилися в третьому ярусі. На четвертому ярусі був поставлений годинник, який потім неодноразово перероблявся й дійшов до нас у варіанті 1903 р.
Крім споруд у Лаврі, Й. Шедель виконує замовлення київського митрополита Рафаїла Заборовського, йому належить проект знаменитої Брами Заборовського (західних воріт Софійського монастиря), що є однією із кращих і найхарактерніших пам’яток українського бароко XVIII ст. Шедель добудував також другий поверх Київської академії на Подолі, спорудив Софійську дзвіницю, яка стала, подібно до Лаврської, однією із провідних домінант міської забудови. У формах українського бароко другої половини XVII – поч. XVIII ст. зведено також митрополичий будинок і трапезну Софійського монастиря.
Андріївська церква. Не знайдеться, либонь, жодного серйозного дослідника історії Києва, який обійшов би своєю увагою пагорб, де височить нині це безсмертне творіння геніального зодчого Ф. Б. Растреллі. Адже саме на ньому, як уважається, учень Спасителя, святий апостол Андрій, піднімаючись у 40-х рр. після Різдва Христового від Корсуня вгору по Дніпру, поставив свого хреста, промовивши до тих, хто його супроводжував: «Бачите гори оці? На цих горах возсіяє благодать Божа, буде город великий, і воздвигне Бог багато церков». Пророцтво святого апостола, як засвідчують подальші події, справдилося, а історичний пагорб став називатися Андріївською горою.
У серпні 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна під час свого перебування в Києві під враженням проповіді про святого апостола, визначила Андріївський пагорб місцем для нової церкви. Креслення для неї виготовив обер-архітектор Франческо Бартоломео Растреллі – видатний зодчий, італієць за походженням, відомий у світі як майстер архітектури бароко. Нагляд за складними будівельними роботами здійснював московський архітектор Іван Мічурін. Йому довелося спроектувати спеціальну дренажну систему для відведення підземних вод, щоб запобігти зсувів ґрунту.
Висота церкви – 60 м (без стилобату – 40), довжина – 30 м, ширина – 23 м. Однокупольний храм з п’ятиглавим завершенням має форму хреста, у кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями корінфського ордену. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Уся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви. Навколо церкви – тераса з балюстрадою, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.
Верх церкви вінчала єдина продовгувата баня, з боків якої виструнчилися високі й тонкі башточки. Їхнє сріблоподібне металеве покриття разом із колонами корінфського ордера та іншими прикрасами надавали храмові надзвичайної легкості й краси. Не гірше виглядає він і всередині, де увагу відвідувачів привертають насамперед кафедра для проповіді, надпрестольна сінь – ротонда, і багатоярусний різний позолочений іконостас, виконані в стилі рококо. Ікони для останнього написані видатними майстрами російського живопису О. Антроповим та І. Вишняковим. Іконостас і церковне начиння було привезене з Петербургу, а у виготовленні внутрішнього оздоблення храму брали участь також і українські різьбярі М. Чвітка та Я. Шевлицький.
Андріївська церква займає визначне місце у творчому спадку Растреллі. Серед небагатьох церковних будівель архітектора вона вирізняється довершеною композицією та досконалими пропорціями. Вражає також органічне поєднання споруди з природним ландшафтом, що робить її важливим містобудівельним елементом. Андріївська церква стала одним з перших взірців професійної архітектури на землях Східної України. Після її побудови стиль пізнього бароко, який точніше можна визначити як «єлизаветинське рококо», став пануючим в українській архітектурі.
Існує думка дослідників історії архітектури, що Ф. Растреллі приймав участь у розробці проекту Імператорського (Маріїнського, як він став називатись пізніше) палацу. Керував спорудженням палацу зодчий І. Мічурін.
Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована талановитим Українським народним зодчим Степаном Ковніром (1695–1786 рр.). За участю Ковніра споруджено дзвіниці на Ближніх печерах, храм у Китаєві, Кловський палац та інші видатні пам’ятки українського бароко. Яскравим шедевром є Ковнірівський корпус на території Верхньої Лаври – колишнє службове монастирське приміщення.
Проект дзвіниці на Дальніх печерах, як уважають, належав видатному українському архітекторові Івану Григоровичу-Барському (1713–1791 рр.), багаторічному головному архітектору київського магістрату, у творчості якого особливо яскраво виявилися національні риси. 3 багатьох його споруд найцікавіші: Покровська церква на Подолі, Набережно-Микільська церква, ротонда фонтану «Самсон», яка поруч із бароковими рисами мають уже й класицистичні.
Собор Святого Юрія (Юра). На Свято Юрській площі розташована перлина старої Львівської архітектури – греко-католицький кафедральний собор Святого Юрія (Юра). І хоча монастир тут знаходився ще із княжих часів, свій нинішній вигляд храм набув у 1761–1774 рр. Автором проекту прекрасної церкви в стилі бароко став Бернард Меретин, а після його смерті в 1759 р. собор Святого Юрія й прилеглі будівлі завершував Клеменс Фесінгер. Уважається головною святинею українських греко-католиків. З 1998 р. Собор разом з Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини за визначенням ЮНЕСКО.
Храм стоїть на терасі, до якої ведуть двомаршеві сходи, прикрашені балюстрадою й скульптурами геніїв роботи С. Стажевського. Фасад храму акцентований монументальним порталом з постаттями отців східної церкви Афанасія і Льва роботи скульптора Й.-Г. Пінзеля.
Скульптурна група «Юрій-Змієборець», що увінчує аттик – також роботи Пінзеля. Над внутрішнім оздобленням храму працювали в 1768–1770 рр. скульптори С. Фесінґер, М. Філевич, живописці Л. Долинський, Ю. Радивилівський, Ф. Смуглевич.
Собор Святого Юра закладений на грецькому рівнораменному хресті із чотирма каплицями між раменами хреста й мініатюрними банями під покрівлею, у центрі з великою банею на широкому барабані, що спирається на попружні арки. Угорі споруда охоплена карнизом. Численні пілястри, парні (на барабані) і подвоєні на стінах собору, увінчані кам’яними рококовими ліхтарями, надають будові стрункості. На вході до кафедри побудовані паристі сходи з рококовою ажурною балюстрадою, оздобленою вазами та путами. На фасаді обабіч головного входу статуї митрополитів Атанасія й Лева, над входом балкон, високе вікно, причілок із гербовим щитиком Шептицьких й аттикою, завершеною кінною статуєю св. Юрія-Змієборця.
Інтер’єр собору розписував С. Фабянський (1876 р.), Ю. Радивилівський виконав велику композицію «Архієрей» і «Появу апостолам», М. Смуглевич – завівтарну композицію «Проповідь Христа» і «Христос-Пантократор» у бані, Л. Долинський – намісні ікони, овальні ікони пророків і 16 сцен свят. Скульптурні обрамування двох вхідних воріт і оздоблення входів та численні ліхтарі належать М. Філевичу.
У подальшому розвитку архітектури (як і всієї української культури) ми бачимо відхід від колишньої перенасиченості прикрасами до простоти й раціональності. Почуття поступається місцем розумові, розсудливості, що вже є прикметою нового стилю – класицизму.