Загальні властивості соціального

ЧАСУ:

- поліритмічність (різні процеси в суспільстві відбуваються з різною швидкістю);

• єдність минулого, теперішнього і майбутнього;

• єдність часу, який існує в продуктах культури минулого живого (суб’єктивного) часу діяльності людей;

• детермінація майбутнім;

• знакова природа часу.

ПРОСТОРУ:

• відсутність «тримірності» (соціальні час і простір вимірюються смисловими відносинами речей і людей, комунікативними одиницями);

• багатошаровість;

• знаково-інформаційна насиченість;

• зв'язок з природним простором.

Сучасний світ змінюється в такому ритмі, що різні покоління (батьки й діти) часто не розуміють одні одних. Сучасна епоха відкриває небачене прискорення історії, немовби ущільнення соціального часу та простору (Зигмунд Бауман, Мануель Кастельс): за одиницю календарного часу відбувається така велика кількість різних подій, що осягнути їх усі майже неможливо. «Інформаційний вибух» у ХХст. нерозривно пов'язаний з небаченою інтенсифікацією соціальних простору й часу. ПРИКЛАД – МЕРЕЖА ІНТЕРНЕТ.

В українській культурі час і простір – це засоби згуртування людей, розгортання гідності кожного у світлі громадських обов’язків і цінностей. Соціальні час і простір забезпечують дію механізму історичної спадкоємності.

Соціальний простір – це розміщення сукупності різних соціальних відносин, взаємозв’язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних та інформаційних процесів. Це простір вулиці, міста й села, змісту книги чи архітектурної споруди. Протяжність такого простору вимірюється не гектарами чи кілометрами, а «дистанцією» відносин типу: «мета – засіб», «ідеальне-матеріальне»… Соціальний простір – це історичні зв’язки поколінь, епох і культур.

Соціальний час – вимірюється історичними епохами, життям конкретного народу, покоління, індивіда. Це – цілісність, взаємозв’язок усіх форм часу. С.час має своїх «носіїв» минулого, теперішнього і майбутнього. Минуле в с.часі – це те, що перестало бути актуальним для людей (відсталі технології, наукові знання, політичні форми…). Однак елементи минулого здатні переходити в модус теперішнього, ставати актуальними (твори літератури і мистецтва).

Приклад: шедеври, класика (Ганс Гадамер «Актуальність прекрасного»).

Теперішнє в соціальному часі – це жива діяльність даних поколінь, їх активність в досягненні поставлених завдань.

Майбутнє – світ можливого, який увійшов в інтереси людей (перспективи, плани, проекти, наукові знання).

«Опанування часу – це процес, який складається не тільки з пізнання часу… а й з урахування чинника часу в діяльності, спілкуванні, мисленні, поведінці в різних сферах суспільного буття та діяльності» (Сучкова Г.). Оволодіння соціальним часом необхідне для своєчасного розв’язання суперечностей суспільного буття, гармонізації суспільних відносин і інтересів. Міра опанування соціального часу – це міра зрілості суспільства.

Вдосконалення суспільства, його гуманізація пов’язані з наближенням простору і часу до людини, її соціально-історичного буття, в якому найціннішим постає творення простору для панування людяності, культурності, взаєморозуміння поміж людьми, їхньої творчої активності та свободи.

13