2). Сім найтиповіших поглядів на сутність буття (і.В.Бичко).

1) Дофілософські уявлення про буття: репрезентовані міфологією, позначені синкретизмом. Буття найреальніше, найживіше і чуттєве. Чуттєве явище і над-чуттєву сутність міфічна свідомість зливає у неподільний образ життя.

З розвитком засобів впливу на навколишній світ відчування співпричетності різних форм буття підпорядковується намаганню віднайти їх першосутність.

2) Матеріалізм: кожна зі згаданих тенденцій абсолютизує або речовинний «субстрат» (основу), або духовний чинник буття. Зіставляючи обидва підходи до першосутності, слід мати на увазі, що і матеріалізм, й ідеалізм майже завжди переплітаються. Перші матеріалістичні уявлення – у гр. філософії – це гілозоїзм («оживлена матерія»), все буття як органічні процеси: як саме в оживленій матерії функціонує «архе» (праоснова всіх речей). Матеріалізм еволюціонував: об’єктивність матерії, незалежність її від свідомості, здатність до самоперетворень.

Сильна сторона матеріалізму – у відчуванні причетності л-ни до об’єктивної реальності (марксизм). Слабка – у неврахуванні того, що духовні вияви буття не зводяться до м-х.

3) Ідеалізм: крайня форма – спіритуалізм: має два різновиди – уявлення про буття як сукупність л-х відчуттів (Джордж Берклі (1685-1752)) або як сукупність неподільних «монад» (Готфрид Ляйбніц (1646-1716). Спіритуалісти мають рацію, говорячи про те, що буття, світ і наше власне «Я» дані нам як психічний зміст.

4) Дуалізм: цей термін означає визнання двох субстанцій – духу й матерії (ввів Хр.Вольф).

Платон: ідеї – це абстрактні сутності речей, ізольовані і перенесені у позанебесні сфери. Загальні поняття у Платона існують лише в мисленні, в метафізичному світі; це зразки для емпіричного світу.

Рене Декарт (1596-1650): буття поділене на мислячу (дух) і протяжну (матерія) субстанції. Сам Бог поєднав у л-ні душу з тілом.

5) Монізм: Бенедикт Спіноза (1632-1677) – субстанція – це причина самої себе, має атрибути: просторовість (тілесність) і мислення (свідомість). Кожне природне явище є мислячою річчю, бо вона – модус божественної субстанції, «породжуючої природи».

6) Холізм: філософія органічної цілісності («холос» - ціле). Ян Сметс – всі явища світу підпорядковані творчій еволюції, котра оновлює буттєві форми, створюючи нові цілісності. А.Уайтхед: місце спінозівської субстанції заступає тут «органічний процес», який відтворює у мікрокосмі макрокосм Всесвіту – буття є множинне, плюральне.

7) Теорія Миколи Гартмана: існують ієрархічно розташовані шари буття, виникнення кожного – це «раптовість». У структурі буття накладені один на одного 4 шари дійсності: матеріальність, органічність, психічність і духовність.

3). Скінченне («конечне») суще та буття. Буття й ніщо.

У своїм сукупнім досвіді ми осягаємо себе як дещо поміж іншим, поміж речами й людьми. Я є у безумовній дійсності власного існування, але я є не буттям узагалі, адже вирізняючи себе поміж іншого, я знаю, що обмежений у моїм бутті.

Емеріх Корет в «Основах метафізики» зауважує: «Скінченність слід розуміти не тільки в кількісному сенсі… Просторова й часова обмеженість властива матеріальним речам … Скінченність…розуміють онтологічно: скінченне суще є не самим буттям,… воно сутнісно обмежене в своїй дійсності і за вмістом у нім буття (могутності буття), так що інші можливості буття вилучені внаслідок його скінченної сутності».

Отже, окреме скінченне явище належить буттю, але не вичерпує його.

Мартін Гайдегер (1889-1976): двозначність сущого: «буття-сущого». Суще – повсюди, огортає, наповнює, підносить і розчаровує нас, але де ж перебуває буття сущого? У «Вступі до метафізики» Гайдегер наводить приклади: гімназія (вона є, вона – суще. Де ж її буття?). Буття не тотожне самому фактові розгляду сущого. Чи можна бачити буття? У чому полягає буття? Приклади (будинок, пагорби, черевики..). Все, про що говорилося у прикладах, є, але, коли ми хочемо спіймати буття, ми хапаємо руками повітря. Буття, за яким ми уболіваємо, майже те ж, що й ніщо. Гайдегер на це заперечує: річ не у примарності буття, а втому, що новоєвропейська л-на, вдосконалюючи свої зазіхання щодо сущого, давно вже випала з буття. Повернутися до своєї колиски, відчути співпричетність до буття – означає не помислити, а відчути себе його складовою, відчути за всім скінченним – нескінченне і вічне.

Скінченність – то головний досвід людини у її світі. Всі речі цього світу – сутнісно скінченні. Лише л-на, котра випробовує саму себе у світі, сягає усвідомлення скінченності, лише вона знає про свої межі й через те здатна здолати ці межі.

Скінченність – це фундаментальний спосіб нашого буття. Тільки у світлі нашої скінченності ми здатні збагнути таїну нашого буття, наблизитися до суті всіх речей. Для л-ни важливо подужати смерть: смерть – то ковчег «ніщо», вона – таїна самого буття. Адже саме віч-на-віч із ніщо л-на потрапляє у виняткове – розуміюче ставлення до буття.