Іі. Континуальність буття. Рух, простір та час як форми присутності людини у бутті.

1). Рух. Просторово-часова структура реального світу.

Світ знаходиться в постійному русі: у нього немає «вихідних».

- Рух - це спосіб існування сущого. Бути – означає бути в русі, зміні. В світі немає незмінних речей, властивостей і відношень. Світ складається і руйнується, він ніколи не є скінченним. Рух сущого є саморухом в тому сенсі, що тенденція до змін притаманна реальності: вона є причина самої себе. Оскільки рух «несотворим и неуничтожим», він абсолютний і всезагальний, проявляє себе в певних формах.

- Якщо абсолютність руху обумовлена його все загальністю, то відносність – конкретною формою його прояву. Форми і види руху різноманітні. Кожній формі руху притаманний певний носій – субстанція. Н-д: елементи атомного ядра є носіями ядерної форми руху.

- Рух будь-якої речі здійснюється лише у співвіднесенні до деякої іншої речі: поняття руху окремого тіла – це безглуздя. Для вивчення руху певного об’єкта потрібно знайти систему відліку – інший об’єкт, по відношенню до якого можливо буде розглядати рух, що нас цікавить.

- В нескінченному потоці постійного руху сущого завжди присутні моменти стійкості, які проявляються перед усім в збереженні стану руху, а також у формі рівноваги явищ і відносного спокою. Як би не змінювався предмет, поки він існує, він зберігає свою визначеність. Н-д: річка не перестає бути річкою через те, що вона тече: буття річки і полягає в її текучості. Абсолютний спокій означає кінець буття. Все, що покоїться, покоїться відносно: адже воно завжди належить до певного руху і в кінцевому рахунку – до нескінченних форм його прояву в світі. Спокій завжди має лише видимий і відносний характер.

Ми знаємо, що філософія досліджує тотальні вияви буття та його просторово-часових координат. В історії культури людства уявлення про простір і час як найзагальніші форми всього існуючого завжди пов’язані зі способами освоєння світу. Від простих механічних рухів та процесів до найскладніших – людського буття і мислення - простір і час зберігають свої властивості:

• простір є найзагальнішою формою сталості, збереження об’єкта чи явища, його змісту;

• час – це форма розвитку простору, внутрішня міра його існування та самознищення.

Завжди в єдності (континуумі) час і простір функціонують як універсальна, цілісна (континуальна) форма організації всього розмаїття світу.

Простір і час – це засоби визначення людини в історії та культурі, пізнання людини як суб’єкта свободи і творчості.

Отже, всі тіла мають певну протяжність: довжину, ширину, висоту. Вони завжди є складовими певної системи.

Простір – це форма координації співіснуючих об’єктів, станів матерії. Він полягає в тому, що об’єкти розташовані за межами один одного (поряд, збоку, внизу, вгорі, всередині, позаду, спереду…) і знаходься в певних кількісних стосунках. Порядок співіснування цих об’єктів і їх станів утворює структуру простору.

Явища характеризуються тривалістю існування, послідовністю етапів розвитку. Процеси здійснюються або одночасно, або раніше чи пізніше один від одного. Н-д: день і ніч, літо і осінь. Це означає – тіла існують і рухаються в часі. Час – це форма координації мінливих об’єктів і їх станів. Він полягає в тому, що кожен стан являє собою послідовний ланцюг процесу і перебуває в кількісних стосунках з іншими станами. Порядок зміни цих об’єктів і станів утворює структуру часу.

Простір і час – це всезагальні форми існування, координації об’єктів. Всезагальність їх полягає в тому, що вони – форми буття всіх предметів і процесів, які були, є і будуть в нескінченному світі. Не лише події зовнішнього світу, а і всі почуття і думки відбуваються в просторі і часі. Адже в світі все простягається і триває.

Простір має три виміри: довжину, ширину, висоту, а час – лише один – це спрямованість від минулого через теперішнє до майбутнього.

Простір і час існують об’єктивно, їх існування не залежить від свідомості. Їх властивості і закономірності також об’єктивні, не являються породженням завжди суб’єктивної думки людини.

Людина живе в часі, є істотою, яка переживає страх власної смерті. Отже, л-на здатна переживати час, в напрузі минулого і майбутнього. Час необоротний: необоротність минулого – це фатальність (каяття за якусь провину); минуле – «тут і тепер» - як необоротність того, що з нами було. Майбутнє: надія, сподівання, рішучість, переживання. Можливості л-ни: вибір варіанта; л-на розривається між минулим і майбутнім, л-на завжди зобов’язана.

М.Гайдегер: «У нерішучої л-ни немає майбутнього».

Отже, на л-ну завжди діє час, опредмечується. Набуває вартості і цінності. Л-на розпоряджається часом: «Час – це гроші». Цивілізованість л-ни – це вміння розпоряджатися часом (і власним, і інших). Час – це фактор спонукання поведінки особистості.

У Норбера Еліаса «Есе про час» - потрібно рахуватися з часом своїм і чужим, міра культурності – це вміння цінувати час. Відповідно, нецивілізованість – це коли не поціновують час іншої особистості.

Властивості:

час – тривалість, послідовність існування та зміни стану різних систем: одномірність, асиметричність (рух від минулого до майбутнього), необоротність, єдність загального та одиничного, неперервності та дискретності;

простір – протяжність (як співіснування різних елементів змісту), зв’язність і неперервність разом з відносною перервністю, тримірність, симетричність.

Як простір пов'язаний із часом і рухом матерії, так і час – із простором.

Приклади (література і кіно):

- Герберт Уеллс «Машина часу»,

- Анатолій Тосс «Друге життя Мадорського»,

- Бернар Вербер «Муравьи» (простір),

- Хорхе Борхес «Сад стежин, що розходяться»,

- Габріель Гарсіа Маркес «Сто років самотності»,

- Марсель Пруст «У пошуках втраченого часу»,

- Антиутопії.

- Фільм «Час» (2012),

- Ф. «Початок»…