Ультрамікроби

Окрім бактерій, що мають розмір біля 5 мк, у природі існують ще більш дрібні живі тіла, що мають назву ультрамікроби. Вони не мають клітинної будови. Розміри їх вимірюють мілімікронами (ммк – одна тисячна частина мк) і вони коливаються в межах від 10 до 300 ммк.

За ультрамікробами можна спостерігати тільки за допомогою електронного мікроскопа. Вони проходять через спеціальні дрібно­пористі бакте­ріоло­гічні фільтри, що не пропускають звичайних бактерій. Тому раніше віруси називали фільтруючими.

Всі ультрамікроби живуть тільки за рахунок живих організмів. Їх поділяють на дві групи: віруси і бактеріофаги.

Віруси. Живуть на рослинах, в організмі тварин і людей, але тільки в живому організмі. Вони викликають різні захворювання рослин, людей і тварин. До вірусних захворювань належать грип, віспа, кір, поліомієліт, тютюнова мозаїка, мозаїка картоплі, мозаїка кукурудзи, бронзовість помідорів та інші хвороби. На сьогодні відомо понад 300 вірусів – збудників інфекційних хвороб людей та тварин, і понад 200 фітопатогенних вірусів. Щоб зрозуміти, яке значення має вивчення вірусів, досить навести такий факт – кількість людських жертв від вірусних інфекцій набагато перевищує кількість їх від інфекційних хвороб, що спричиняються бактеріями та грибами.

Вірусологія (наука, що вивчає віруси) має також велике практичне значення для народного господарства, допомагає боротися з вірусними хворобами, що завдають великої шкоди сільському господарству.

Вперше віруси були відкриті Д.І. Івановським у 1892 р. при вивченні причин мозаїчної хвороби тютюну на півдні України. Він виявив, що збудник цієї хвороби проходить крізь бактеріальні фільтри, на яких затримуються всі бактерії. Збудника назвали вірусом (лат. отрута).

Вивчення морфології та структури вірусів стало можливим тільки після 1940 р., коли в практиці вірусологічних досліджень почали застосовувати удосконалені електронні мікроскопи з великою розрізнюючою здатністю.

Форма вірусів може бути паличкоподібною, кулястою, кубоїдальною. Вона визначається будовою зовнішньої білкової оболонки, всередині якої міститься нуклеїнова кислота. Таким чином, віруси складаються з нуклеопротеїдів, тобто сполуки нуклеїнової кислоти та білків оболонки.

Віруси є облігатними (строгими) паразитами, бо можуть розмножуватись тільки тоді, коли потрапляють у живі клітини людей, тварин чи рослин.

Походження вірусів є складною проблемою сучасної вірусо­логії. Існують дві основні гіпотези походження вірусів. Перша – віруси – дегенеративні нащадки бактерій, клітинна структура яких спрощувалась у міру пристосування до внутрішньоклітинного паразитичного життя.

Друга – віруси є реліктовими формами первинної неклітинної форми живої матерії, яка збереглася у примітивній формі до нашого часу у зв’язку з паразитичним способом життя у клітинних організмах. На підтвердження цієї гіпотези наводиться той факт, що репродукція вірусів здійснюється властивим для усього живого на Землі відтворенням за рахунок біохімічних реакцій, які впорядко­вуються, спрямовуються і каталізуються нуклеїновими кислотами та білками.

Бактеріофаги. На відміну від вірусів, що живуть за рахунок живих рослинних та тваринних організмів, бактеріофаги живуть за рахунок бактерій. Фаги в перекладі – пожирачі. Дуже поширені в природі. Їх можна знайти у ґрунті, у стічних водах, в організмі людей та тварин. Бактеріофаги характеризуються специфічністю дії, тобто кожний фаг впливає тільки на визначений вид бактерій.

Життєдіяльність фагів має важливе практичне значення в ор­ганізмі людини і тварини. Фаги можуть змінювати патогенні влас­тивості мікробів, знижувати їхню вірулентність (ступінь хворобо­творчої дії), здатність до токсиноутворення.

У медичній практиці їх часто використовують з профілак­тичною та лікувальною метою при дизентерії, черевному тифі, холері, чумі та інших хворобах.

Поряд з цим, фаги можуть завдати великої шкоди, зокрема при виробництві молочнокислих продуктів, бактеріальних добрив, антибіотиків, пригнічуючи розвиток корисних мікроорганізмів. У ґрунті азотофіксуючі бактерії можуть заражатись фагами, що призводить до затримки їхнього розвитку, а значить погіршує процес зв’язування молекулярного азоту, і, як результат, негативно впливає на урожай.