2. Система Особливої частини кримінального права.

Під системою Особливої частини кримінального законодавства розуміється певний порядок розміщення норм Особливої частини Кримінального кодексу, при якому норми групуються в спеціальні розділи, які розташовані послідовно, з урахуванням важливості об’єкта посягання.

Система Особливої частини будується:

1.) Виходячи з родового об‘єкту злочинів. В окремі розділи КК об‘єднуються норми про відповідальність за злочини. які посягають на один ї той же родовий об‘єкт. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Так, відносини власності об‘єднані в розділі VI Особливої частини КК.

2.) При класифікації злочинних діянь законодавець керується принципом, на підставі якого на перше місце в системі кодексу стають найбільш небезпечні посягання, тобто розділи повинні розміщуватися за зменшенням ступеня суспільної небезпеки, що виходить із положень ст. 3 Конституції України..

3). Третій принцип побудови КК – групування складів всередині розділу за безпосереднім об‘єктом. При цьому спочатку звичайно поміщають склади, які передбачають відповідальність за найбільш небезпечні злочини. Так, наприклад, в главі про злочини проти життя та здоров‘я особи відкривається нормою про відповідальності за умисне вбивство.

Деякі склади злочинів сконструйовані таким чином, що вони передбачають кілька об‘єктів посягання /основний, додатковий і факультативний/. У таких випадках вирішальну роль для систематизації виконує основний об‘єкт (наприклад, ст. 187 КК – розбій).

Таким чином, можна зробити висновок, що системою Особливої частини кримінального законодавства є певний порядок розміщення норм Особливої частини кримінального кодексу, при якому норми групуються у спеціальні розділи, які розміщуються, як правило, послідовно, з урахуванням важливості об‘єкта посягання.

3. Поняття кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочину – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідальності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Ознаки кваліфікації злочинів:

• процес кваліфікації злочинів може здійснюватися на всіх стадіях кримінального процесу. Кажучи про кваліфікацію на різних стадіях кримінального процесу, слід мати на увазі, що реальні можливості для забезпечення точної і повної правової оцінки (кваліфікації) злочину в органах дізнання, слідчого на початковому етапі розслідування справи вельми обмежені. Нерідко потрібно пройти ще довгий шлях для з’ясування обставин вчинення злочину і виявити винних, з появою фактичних даних може і повинна мінятися правова характеристика злочину.

• кваліфікації злочину являє собою певний підсумок, результат логічного процесу, здійсненого працівниками органу дізнання, слідчим, прокурором чи суддею, з правовою оцінкою вчиненого особою злочину.

• кваліфікація злочину – це висновок про подібність (тотожність) конкретного життєвого випадку – злочину тому поняттю про злочин даного виду, яке сформульоване в нормі КК. Кваліфікація злочину являє собою підбір норми КК до конкретного життєвого випадку і є по суті лише одним з видів юридичної кваліфікації.

Види кваліфікації:

• офіціальна (легальна) – це кримінально-правова оцінка, здійснювана по конкретній кримінальній справі особами, спеціально уповноваженими на це державою;

• не офіціальна (доктринальна) – це відповідна правова оцінка злочинного діяння, яка дається окремими громадянами.

Процес кваліфікації злочину складається з наступних стадій:

1. На першій – виявляється найбільш загальні ознаки діяння, тобто встановлюється тип правопорушення. На цій стадії особа, яка здійснює правозастосовчу діяльність, вирішує питання про те, чи є в даному конкретному випадку ознаки злочину, чи це діяння слід розцінювати як проступок. Полягає у впорядкуванні встановлених даних, виділенні з них юридично значимих ознак. Необхідно відібрати лише ті відомості. які можуть мати значення для кваліфікації. Треба зібрати і впорядкувати всі фактичні обставини, щодо тієї групи ознак, яка властива будь-якому злочинові: об‘єктові, об‘єктивній стороні, суб‘єктивній стороні.

2. На другій відбувається встановлення родових ознак злочинного діяння, тобто установлюється коло норм Особливої частини, яке охоплює злочин, що розглядається. Полягає у виявленні всіх можливих законодавчих конструкцій, моделей, яким відповідає наявний фактичний матеріал.

3. Третя стадія при кваліфікації злочинів полягає у виявленні і співставленні видових ознак злочину. У процесі кваліфікації суспільно-небезпечного діяння важливе місце займає пошук кримінально-правової норми. Процес пошуку правової норми проходить наступні чотири стадії. Виявлення групи суміжних складів злочинів, які відповідають фактичним обставинам, наявним у справі.

4. Вибір з цієї групи одного складу, ознаки якому відповідають вчиненому злочинові.

Структура кримінально-правової кваліфікації складається з наступних елементів:

1. Об’єкт кваліфікації – те, на що спрямована діяльність, яка підлягає оцінці з точки зору кримінального закону. Таким об’єктом визнається діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці. Критерієм же того, що воно виступає об’єктом кваліфікації є реальне заподіяння значної шкоди правоохоронюваним інтересам чи створення загрози заподіяння такої шкоди.

2. Суб’єкт кримінально-правової кваліфікації – це той, хто здійснює кримінально-правову оцінку діяння. Вказується, що при з’ясуванні поняття суб’єкта кримінально-правової кваліфікації потрібно виходити з її розуміння і як розумової, логічної, оціночної діяльності, і як діяльності процесуальної, офіційної. Такий підхід лежить в основі поширеного в літературі поділу кваліфікації на неофіційну та офіційну.

3. Зміст кримінально-правової кваліфікації.

При кримінально-правовій кваліфікації проводиться співставлення фактичних обставин вчиненого злочину з типовими ознаками цих обставин, які містяться в законі про кримінальну відповідальність. Фактичні обставини кожного злочину можна систематизувати на чотири групи:

Кваліфікація за об’єктом злочину.

Визначення загального об’єкту посягання в процесі кримінально-правової кваліфікації має завдання з’ясувати, до якої групи правопорушень відноситься суспільно небезпечне діяння, яке розглядається. Законодавчою основою для вирішення цього питання є ст.ст. 1, 11 КК України.

В подальшому, проводячи кваліфікацію по об’єкту злочину, працівники вирішують питання родової належності злочину, що розглядається вирішують, в якому розділі Особливої частини КК міститься склад даного злочину. Таким чином, встановлення родового об’єкту має на меті ідентифікацію злочину в межах Особливої частини КК.

Визначення при кваліфікації безпосереднього об’єкту злочину служить розмежуванню злочинів всередині тієї чи іншої глави Особливої частини КК. Так, наприклад, в розділі II «Злочини проти життя та здоров’я особи». Законодавчою базою є найменування статті, зміст, текст диспозиції цієї статті.

Розрізняються основний безпосередній об’єкт злочину і додатковий об’єкт посягання. Основний має вирішальне значення при кваліфікації, додатковий - допомагає відмежувати від суміжних складів, сприяє кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, враховується при признанні покарання і відшкодування шкоди.

Предмет злочину – викрадення зброї, наркотиків, що впливає на кваліфікацію за об’єктом.

Кваліфікація за об’єктивною стороною злочину.

Встановлення суспільно небезпечної дії (бездіяльності) в процесі кваліфікації злочину.

У ряді випадків перелік і характер суспільно небезпечних дій (бездіяльності) точно, вичерпно описаний в самому тексті закону ст. 111 КК «Державна зрада».

У прямій формі не містить опису суспільно небезпечної дії (бездіяльності). Вказується лише суспільно небезпечний результат (ст. ст. 118,119. та ін.).

У ряді випадків визначення суспільно небезпечного діяння проводиться шляхом, так званих, банкетних диспозицій чи бланкетно - описових диспозицій, де встановлюється кримінальна відповідальність за порушення певних правил (ст. 271 КК).

Злочинна бездіяльність:

- пряма вказівка закону чи іншого нормативного акту;

- виконання службових та професійних функцій на підставі родинних чи інших особистих стосунків;

- підстави, які залежать від діяльності громадянина, коли особа сама поставила інтереси, які оберігаються правом, в небезпечний стан, тобто створила загрозу виникнення шкідливих наслідків (ст. 135 КК «Залишення в небезпеці»).

Визначення шкідливих наслідків діяння в процесі кваліфікації злочину.

Існує кілька типів законодавчого визначення шкідливих наслідків.

1. Закон прямо вказує і конкретизує характер і тяжкість шкідливих наслідків. Ст. ст. 115, 133 КК та ін.

2. У визначенні шкідливих наслідків нерідко використовуються поняття і терміни, які вживаються в різних галузях природничих наук, в техніці, медицині та ін. Ст. 277 КК (катастрофи та аварії) звертаються до відомих нормативних актах.

3. У деяких випадках вводяться оціночні поняття: особливо тяжкі наслідки, тяжкі наслідки, значна матеріальна шкода і т. п. Ст. ст. 185, 194 та ін.

4. Може бути альтернативно вказаний ряд шкідливих наслідків, настання яких дає підстави кваліфікувати діяння. Ст. 286 ч.2 КК.

5. Іноді міститься лише приблизний перелік конкретних видів шкідливих наслідків, допускаючи при цьому можливість кваліфікувати по цій статті, і тих, які потягли інші шкідливі наслідки. Ст. 194 КК.

6. У деяких випадках склад визнається закінченим, якщо «створило загрозу». Ст. 274 КК.

Причинний зв’язок і кваліфікація злочину.

Вплив на кваліфікацію факультативних ознак складу.

Кваліфікація за суб’єктом злочину .

- Урахування віку злочинця, загальний вік кримінальної відповідальності з 14 років.

- За цілий ряд злочинів - з 18 років.

- У відповідальності зі ст. 22 КК цілий ряд складів - з 14 років.

- Спеціальний суб’єкт.

Службова особа – примітка до ст. 364 КК та ін.

Кваліфікація за суб’єктивною стороною злочину.

Необхідно з’ясувати шляхом аналізу диспозиції відповідної статті, з якою формою вини можливе вчинення злочину, що розглядається. Ст. 115, 119 КК, ст. 185 КК.

Мотиви та мета злочину у більшості випадків прямо вказуються в статтях КК, але не завжди так ст. 185 КК .

Визначення в процесі кваліфікації стадії незакінченої злочинної діяльності.

При відмежуванні незакінченої злочинної діяльності від закінченого злочину слід пам’ятати, що закінчений злочин містить в собі всі ознаки, вказані у відповідній статі Особливої частини КК. При закінченому злочині завжди «недостає» якихось елементів об’єктивної сторони, в першу чергу , наслідків.

Кваліфіковані злочини. В більшості випадків кримінальне законодавство використовує у якості кваліфікованих ознак ідентичні поняття , але за змістом вони не співпадають. Треба звертатися до постанов Пленуму Верховного Суду .

Проаналізуйте пояснення постанов Верховного Суду та зверніть увагу на санкції статей не лише на верхню межу але і на нижню межу. Вам буде зрозуміло чому одні кваліфікуючі ознаки охоплюють певні наслідки а інші потребують додаткової кваліфікації.

Не завжди злочинна діяльність доводиться злочинцем до логічного завершення, зустрічаються випадки коли особа припиняє свою злочинну діяльність. В таких випадках треба особливу увагу звертати на мотиви припинення цієї діяльності та чи є в діях особи добровільна відмова.

- Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті - за попередньою змовою групою осіб, організованою групою, злочинною організацією кожна з них має свої особливості, як загальні так і специфічні при вчинені конкретних злочинів.