
- •Формування території україни
- •Адміністративно-територіальний устрій україни
- •Фізико-географічне положення україни
- •Оцінка тгп (транспортно-географічне положення)
- •Оцінка сп (сусідське положення)
- •Спірні ділянки кордонів
- •Джерела географічної інформації
- •Географічні дослідження на території україни
- •Рельєф україни
- •Тектонічні структури україни
- •Геологічна будова україни
- •Геоморфологічна будова україни
- •Корисні копалини україни
- •П аливні корисні копалини
- •Рудні (металеві) корисні копалини
- •Руди кольорових металів
- •Нерудні корисні копалини
- •Води суходолу україни
- •Загальна характеристика клімату україни
- •Ґрунти україни
- •Рослинний покрив
- •Тваринний світ україни
- •Природно-територіальні комплекси україни
- •Фізико-географічне районування україни
- •Мішані та широколисті ліси
- •Лісостеп
- •Українські карпати
- •Передкарпаття
- •Закарпаття
- •Кримські гори
- •Чорне море
- •Азовське море
- •Геоекологічна ситуація в україні
- •Національна екологічна мережа
- •Охорона довкілля
Адміністративно-територіальний устрій україни
Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління.
Початки такого поділу можна вбачати в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька), які ділилися на волості, що здебільшого були малими князівствами. Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася у XV — XVI ст. у Польсько-Литовській державі — воєводства, землі і повіти. У гетьманських державах XVII — XVIII ст. на українських землях витворився своєрідний адміністративно-територіальний устрій, продиктований суворими воєнними умовами, — поділ на полки, сотні і курені. У часи входження українських земель до складу інших держав на них формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, які існували в цих країнах: в Росії — губернії, повіти, волості, у Польщі — воєводства, повіти, гміни. За часів Української Народної Республіки (1918 р.) її територію планувалося поділити на землі (всього 30), волості і громади, але проект цей не було реалізовано.
У складі СРСР адміністративно-територіальний устрій України неодноразово змінювався, аж поки в 1932 р. не набув сучасного вигляду — поділу на адміністративні області, райони і місцеві ради (міські, селищні, сільські). Кількість адміністративно-територіальних одиниць також не була сталою у зв'язку з їх реорганізацією (роздрібненням чи укрупненням) і приєднанням до УРСР нових земель. Так, на західноукраїнських землях, що відійшли в 1939 р. від Польщі, було створено 6 нових областей (пізніше Дрогобицьку область об'єднано із Львівською), на землях, що відійшли в 1940 р. від Румунії, —- 2 області (Чернівецьку та Ізмаїльську, останню пізніше об'єднано з Одеською), а на Закарпатті, яке в 1945 р. відійшло від Чехо-Словаччини, — однойменну область. У 1954 р. Україні було передано Кримську область, а в 1991 р. її перетворено в автономну республіку (автономний статус Криму існував у складі Росії з 1921 до 1944 р.).
На сьогодні територія України поділяється на 24 адміністративні області і АР Крим. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. До них прирівнюються два міста з окремим статусом — Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії). Назви обласних центрів співпадають із назвами областей, крім Волинська область – Луцьк, Закарпатська область – Ужгород, АР Крим – Сімферополь.
Одиницями середньої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є райони і міста обласного (а в АР Крим — республіканського) значення. Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу і сільські ради; останні можуть охоплювати одне або декілька сіл.
Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями. Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.
За станом на 31 травня 2004 р. систему адміністративно-територіального устрою України становили: Автономна Республіка Крим; 24 області; 490 сільських районів; 118 районів в містах; 2 міста загальнодержавного значення; 456 міст, із них міст загальнодержавного значення (зі спеціальним статусом) - 2, міст обласного значення (республіканського в Автономній Республіці Крим) - 176, районного значення - 278); 885 селищ міського типу; 28 592 села.
Україна є республікою. Державна влада в країні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищими органами їх є відповідно Верховна Рада (парламент), Кабінет Міністрів і Верховний Суд. Главою держави є Президент, який обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. За таким же принципом кожних чотири роки обираються депутати парламенту та органів місцевого самоврядування всіх рівнів — від обласного до сільського.
Україна — унітарна держава. Це означає, що управління країною здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Адміністративно-територіальний поділ країни сприяє реалізації державної влади на місцях і здійсненню місцевого самоврядування. Правда, в рамках, закріплених Конституцією України та відповідними законами, певну самостійність у вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку й охорони природи має Автономна Республіка Крим. У ній прийнята своя Конституція, діють свої органи державної влади — Верховна Рада і Рада Міністрів. Однак нормативно-правові акти і рішення, які приймаються ними, не можуть суперечити Конституції і законам України.