Публій овідій назон

Сумні елегії

Життя поета

(уривок)

Дяка, о Музо⁴³, тобі, що живу я, страждання я зношу,

І що це трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

І заспокоюєш ти серце турботне моє.

Вождь і супутник єси: пориваєш мене від Дунаю,

На Геліконі⁴⁴ мені місце почесне даєш;

Ти – це не часто буває – мені за життя ще з’єднала

Славу й потужне ім’я, шану посмертну співців.

Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить,

В пащі неситій моїх не поглинула пісень.

І хоча наша доба породила великих поетів,

Але прихильні були людські й до мене уста.

І хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач.

(Переклад М. Зерова)

Боязко входжу…

(уривок)

Долю поетову мусять нащадки його поділяти, –

Він у вигнанні, його твори – вигнанці й вони.

Може, з бігом часу, коли ми дочекаємось пільги,

І над поетом самим Цезар зласкавиться теж!

Отже, благаю богів і тебе (не юрбі ж я молюся!),

Боже найбільший зі всіх, Цезарю⁴⁵, зглянься на нас!

Якщо не вільно в громадському місці мені пробувати,

Хай я притулок знайду хоч у приватних домах,

І пісні мої, всюди відкинуті, зганьблені всюди,

Простому люду до рук, якщо можливо, віддам.

(Переклад Г. Кочура)

Метаморфози

Апофеоз Цезаря

(уривок)

Так довершив я свій труд. Ні Юпітера гнів громоносний,

Ні невблаганне залізо, ні давність його не зруйнують.

Хоч і надійде той день, що тільки над тілом владає,

І покладе непомітному край існуванню моєму, –

Кращим природи моєї первістком над зорі полину,

Тут же наймення своє залишу незабутнє. І всюди,

Де неоглядна земля покоряється Римській державі,

Житиму я у людей на устах і, коли непомильне

Передчування співця, – у безсмертній зростатиму славі.

(Переклад М. Зерова)

Любовні елегії

Інших поетів шукай…

(уривок)

Вірше ласкавих елегій, легка моя Музо, прощайте!

І після мене мій твір житиме довгі віки.

(Переклад А. Содомори)

Марк валерій марціал

До музи

(уривок)

Досить було б і п’яти: шість книжок чи там сім – забагато.

Музо! Невже ж це тобі ще не остило співать?

Годі! Встидаймось! Мовчім! Про славу ту людську не дбаймо:

Досить того, що й так скрізь перечитують нас.

Он від надгробка Мессали⁴⁶ розкиданий камінь лишиться,

Порохом стане сипким мармур Ліціна⁴⁷ твердий,

А незрадливий читач не забуде мене, і мандрівник,

Їдучи з Рима, мене візьме в свій рідний куток…

(Переклад М. Зерова)

До Регула

В чому причина, скажи, що живим відмовляють у славі,

І неохоче читач хвалить сучасних митців?

Це, безперечно, Регуле, від заздрощів звичай такий в нас,

Щоб перевагу віддать давнім, минулим часам.

Вабить невдячних нас тиша садів старовинних Помпея⁴⁸,

Катулла⁴⁹ храми важкі звикли ми всі вихвалять,

Еннія⁵⁰ тільки читають у Римі, де є вже Вергілій,

Навіть Гомера колись сміхом сучасник зустрів.

Дуже нечасто в театрі аплодували Менандру,

Та й Назона ніхто, опріч Корінни⁵¹, не знав.

Отже, мої книжечки, уповільніть ходу, постривайте:

Як після смерті моя слава, то я не спішу.

(Переклад Ф. Луцької)

Про свої книжки

Любить книжки мої Рим, декламує, цитує і хвалить,

Носить у пазусі їх, не випускає із рук.

Ось червоніє один, другий зблід, хтось розсердивсь, той лає, –

Цього й хотів я: тепер любі ці вірші й мені!

(Переклад Ф. Луцької)

Злий поет у злій одежі

Якийсь панок мене раз пильно

Оглянув, мов купець перкаль,

Ще й пальцем показав прихильно

Й спитав: «Чи ти той Марціяль,

Якого жарти і сатири

Вже знають навіть селюхи?»

Мені зірвався усміх щирий,

І притакнув я без пихи.

«Чому ж злу маєш одежину?» –

На се я: «Бо я злий співак!

Щоб більш зі стиду я не гинув,

Пішли мені новий сірак».

(Переспів Т. Франка)