Завдання № 5

• Прочитайте поетичні рядки античних авторів, у яких висловлені роздуми про прижиттєву й посмертну славу. У яких із них:

а) подана об’єктивна оцінка свого таланту;

б) іде мова про розуміння набутків інших творчих особистостей;

в) обґрунтовується усвідомлення своєї величі й висловлено пророцтво, що їхні творіння житимуть довгі віки?

• Прокоментуйте слова Горація (ода «До Мельпомени») «Я перший положив на італійську міру / Еллади давній спів».

• Що символізує образ пам’ятника у Горація та у вірші російського поета О. Пушкіна «Я памятник воздвиг себе нерукотворный». Яке художньо-філософське навантаження несе цей образ?

• Визначте провідні мотиви поезій Марціала «До музи», Авсонія «Ім’я на мармурі» та Лесі Українки «Напис на руїні». Обґрунтуйте:

а) чому Овідій, який був висланий із Риму (8 р. н. е.) у найвіддаленіший закуток Римської імперії у поезії «Життя поета», звертаючись до музи як до свого покликання, із переконаністю та вдячністю стверджує: «На Геліконі мені місце почесне даєш»; «Ти – це не часто буває – мені за життя ще з’єднала / Славу й потужне ім’я, шану посмертну співців», а вигнанець XIX ст. Т. Шевченко, усвідомлюючи значення свого творчого доробку (поезії «Не нарікаю я на Бога…», «Доля»), запитував: «Чи не дурю себе я знову / Своїм химерним добрим словом?»;

б) чому поет XX ст. М. Рильський у 1929 р., коли відбувалося тотальне нищення радянською владою української культури, іронізує у вірші «Пам’ятник»?

Каллімах

* * *

Нині почув я про долю твою, Геракліте, і сльози

Зір затуманили мій: раптом згадались мені

Всі наші бесіди милі при заході сонця... О друже

Галікарнаський, це ти – прах, охололий давно?

Тільки пісні солов’їні твої не затихнули й досі:

Їм відібрати життя згубний Аїд не зумів.

(Переклад А. Содомори)

Гай валерій катулл

До Ціцерона

Найкрасномовніший із Ромулових²¹ чад,

Із тих, які живуть, і з тих, що вже немає,

І з тих, що принесе майбутніх років ряд, –

Мій Марку Туллію! Хвалу тобі без краю

І дяку без кінця Катулл зложити рад –

Катулл, між усіма поетами найгірший,

Такий між усіма поетами найгірший,

Як ти між усіма найкращий адвокат.

(Переклад М. Зерова)

Квінт горацій флакк

До Мельпомени²²

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді,

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.

Я не умру цілком: єства мого частина

Переживе мене, і від людських сердець

Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець²³

Ще сходить з дівою в високий Капітолій²⁴.

І де шумить Авфід²⁵ в безудержній сваволі,

І де казковий Давн²⁶ ратайський люд судив, –

Скрізь говоритимуть, що син простих батьків

Я перший положив на італійську міру²⁷

Еллади давній спів. Так не таїсь від миру

І лавром, що зростив святий Дельфійський гай²⁸,

О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

(Переклад М. Зерова)

Секст проперцій

Пам’ятник

Кажуть, Орфею²⁹, що ти звірів зачаровував співом

І зупиняв течію диких фракійських струмків;

Скелі з гірських верховин, порушені струнами ліри,

Йшли у долину до Фів³⁰ – скласти там підмурок стін;

Навіть на голос твоїх, Поліфеме³¹, пісень Галатея

Гнала з блакитних глибин коней до Етни морських,

Тож не здивуймо і ми, що, надиханий Вакхом³² і Фебом,

Натовпи ніжних дівчат спів зачаровує мій.

Вбога оселя моя; там не знайдеш колон Тенарійських.

Ні сволоків кістяних, ні золочених склепінь;

Сад мій, малий і звичайний, не рівня гаям Феакійським³³:

Штучних нема там печер, ні водограїв дзвінких, –

Музи, проте, не тікають від мене, читач мій зі мною,

І Калліопі³⁴ самій хори мої до душі.

Дівчино, щастя твоє, що прославлена ти в моїй книзі,

Кожна-бо пісня моя – пам’ятник вроді твоїй!

Бо ж піраміди царів, що до зір досягають високих,

Зевса Елейського³⁵ храм – наслідування небес –

І незрівнянна краса надмогильного дому Мавзола³⁶

Мають зазнать на собі смерті суворий закон.

Дощ та палючий вогонь підточать їх славу всесвітню;

Роки ударять на них – порохом стануть вони,

Та не загине вовік та слава, що геній придбає,

Подвигів духу вовік сяє нетлінна краса.

(Переклад М. Зерова)

Проперцію порадили перейти від любовної лірики до епосу. Відповідь вилилася у поетичні рядки:

Ні Калліопа³⁷ чи бог Аполлон³⁸ не дадуть мені віршів,

Бо надихає мене тільки кохана моя…

Був би у мене талант, Меценате³⁹, достатній для того,

Щоб всіх героїв я міг в битви відважно вести…

Цезаря⁴⁰ я вихваляв би заслуги великі та війни,

Слідом за Цезарем, вір, я б і тебе оспівав…

Та ні Юпітерів бій з Енкеладом⁴¹ на нивах Флегрейських

Голосом дужим оспівать навіть не зміг Каллімах;

В мене тим більш сил немає, щоб віршем у всьому величним

Славити Цезаря так, й предків фрігійських⁴² його!

(Переклад Н. Пащенко)