Квінт горацій флакк

Оди

До Левконої

Негоже нам, о Левконоє, знати,

Яку нам суджено в житті наземнім путь.

Халдейських¹⁵ віщунів не будемо питати:

Халдейських чисел нам ніколи не збагнуть.

Чи довго житимем, чи скоро час розстання, –

Приймаймо з дякою, що доля нам дає,

Хоч, може, ця зима – для нас зима остання,

І вже не чутимем, як море в берег б’є.

Тому розумна будь: важкий і пінний келих

До вогких уст своїх бездумно піднімай,

І безліч днів живи безжурних і веселих,

І лиш на це життя надію покладай.

Минає хутко час: лови, лови хвилини!

Не вір прийдешньому, що нам назустріч лине!

(Переклад М. Зерова)

До Деллія

(уривок)

Для чого ж нам сосна й тополя білокора

Прослали на землі гостинний холодок?

Пощо на лузі нам наспівує прозорий

І гомонить дзвінкий струмок?

Вина, і пахощів, і ясних рож без краю –

Короткочасний цвіт! – несіть туди, несіть,

І хай дзвенить бенкет, поки твій вік буяє

І невблаганна Парка¹⁶ спить.

І всі ми будем там. Надійде мить остання,

І в човен кине нас, як діждемо черги,

І хмуро стрінуть нас довічного вигнання

Безповоротні береги.

(Переклад М. Зерова)

До Торквата¹⁷

(уривок)

Збігли струмками сніги... Уже зеленіють долини,

Закучерявився гай.

В свіжім убранні земля, і ріки, що в повідь гриміли,

В ложе вертаються знов.

Грації¹⁸ й німфи¹⁹, одкинувши шати й серпанки прозорі,

Йдуть у веснянім танку...

Все на землі перемінне – так кажуть нам роки текучі

Й сутінь померклого дня.

Тільки повіє весною, і літо уже на порозі;

Літо перейде – і глянь:

Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом

Мертва ступає зима.

Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий, –

Смертним віднови нема.

В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостілій²⁰,

Будем ми – порох і тінь.

(Переклад М. Зерова)

Публій овідій назон

Мистецтво кохання

Поради дівчатам

(уривок)

Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата –

Цноти, законів і прав тут не порушите ви!

Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість –

Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!

Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі –

Бавтесь! Рікою пливуть – не почекають! – роки.

Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,

Як і години: втекла – вже не відкличеш її.

З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж

Завтрашнє – все ж не таке, як учорашнє, добро.

Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,

А з того терня колись квіти я рвав для вінка.

Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,

Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.

Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,

А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.

О, як то скоро – гай-гай! – вкривається зморшками тіло

Й щойно квітуче лице в’яне, безбарвним стає!

Сивінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, – од дитинства)

Вибілить голову всю, не омине й волоска.

Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,

Олені – роги нові, щоб не старіти, беруть,

Нам же – онови нема. Не лишайте незірваним квіту:

Не зірвете навесні – сумно осиплеться сам!

(Переклад А. Содомори)