Альбій тібулл

Сільське свято

(уривок з елегії)

Жниво приносить земля: під вогненним світилом складають

Кожного року поля свій золотавий убір.

Пильна бджола поспішає в свій вулик, щоб медом солодким,

Даром квіток весняних, повнити вкрай щільники.

Рало відклавши, плугатар натомлений з розміром вірша

Вперше тоді поріднив слово звичайне сільське.

Вперше, тростину пригубивши, в свято богам вінценосним

Він переливно заграв пісню хвалебну свою.

Вперше рільник, манією червоною щоки натерши,

Гордий мистецтвом новим, Вакху повів хоровод.

(Переклад А. Содомори)

ФЕДР

Пролог до II книги

(1)

Байкарське плем’я полюбляє приклади.

Єдина в байки є мета й призначення –

Погані смертних виправляти звичаї.

І закликати люд до справедливості.

Хоча нерідко й жартома тут мовиться,

Проте серйозна думка в жарті схована,

І це найбільше усіма цінується.

Я неодмінно збережу Езопів дух,

А щось коли від себе і додам нараз,

Так це для того, щоб було цікавіше.

Прийми й моє, читачу. Доброзичливо –

І в нагороду стислість думки матимеш.

Багатослівна похвала того не зна,

Чому настирливих відгонять люди геть,

Віддавши нагороду найскромнішому.

(2)

В Езопа вчіться, добрі люди,

Для кого байка штрика під ребро.

Щоб виправлять людські заблуди

І похвалять красу й добро.

Хоч розповідь коротка й жартівлива,

Мета її ясна й правдива.

Важливий зміст, не прізвище митця.

Езопів дух я в байці зберігаю,

Коли й додам своє – гріха не маю:

Життя не викривля перо творця.

Прийми ласкавим серцем нас, читачу!

Короткістю тобі віддячу.

(Переклад В. Литвинова)

Сімонід

Поет, співець, учений, Сімонід,

Щоб подолати злидні й горе,

Подавсь в далекий світ.

Пробув там кілька літ,

Додому повертався морем.

Та розгулялись хвилі, духи злі,

Втопили кораблі;

Багатства, що везли,

На дно лягли.

Врятовані, у чім були,

На березі сушитися лягли.

– Ну, Сімоніде!

Скажи, учена голова,

Хто з чим в свій край поїде?

Чи не загинеш тут, бува?

Зарібок твій пішов на дно купатись!

– Не вам із мене насміхатись!

Бо ваше все лишилося на дні;

Моє добро – мої пісні –

Лишилось при мені!

(Переклад В. Литвинова)

Марк валерій марціал

Авлові

Авле, ти знаєш: читач мене хвалить, слухач поважає,

Гудять поети лише: неопрацьований вірш!

Я не вважаю на те. Як справляю бенкет, то волію,

Щоб догодити гостям. Що мені смак кухарів?

(Переклад М. Зерова)

Євген плужник

* * *

Напишеш, рвеш... і пишеш знову!

І знов не так... І знов не те...

Аж доки слів цвілу полову

Утома з пам’яті змете!

 

І затремтять в куточках губи...

А істина ж така нудна:

Усі слова збери, мій любий, –

Душі не вичерпать до дна!

 

Хай нерви збуджено, хай скутий

Ти весь натхнення холодком,

Умій спокійно позіхнути

Над недокінченим рядком.

Завдання № 8

• Прочитайте твори та уривки з творів Архілоха, Солона, Сапфо, Плавта, Марціала про нерівність людей у суспільстві, породжену прагненням до збагачення, беззаконням, про родинні стосунки та дружбу, жадібність і жорстокість та ін.; виокреміть ті проблеми, які, на вашу думку, є злободенними і в наш час.

• Чи згодні ви з твердженням Солона («Настанови афінянам»), що, пасивно спостерігаючи за беззаконням, «народ рабство собі вготував»? Прокоментуйте рядки: «Та благородства свого я не продам аж ніяк / Підлій людині за гроші: одне благородство постійне…». Як вони характеризують автора?

• Зверніть увагу, як Сапфо і Плавт засуджували легковажність жінок.

• Кому з героїв Плавта належать цитовані нижче висловлювання? Як вони їх характеризують?

• Проаналізуйте вислів Марціала, який можна назвати крилатим: «… той не смуткує, хто слави на тім заживає…».

АРХІЛОХ

* * *

Всі шляхи богам відкриті: часто з чорної землі

Піднімають тих, що впали під ударами біди,

Часто горді й самопевні мов підкошені падуть,

І тоді за лихом лихо гне їм спину і вони

Жебраками йдуть по світу без мети і без думок.

* * *

Не люблю вождя ставного, що, мов жінка, м’яко йде,

Що пишається волоссям – плеканим, укладеним.

Хай приземкуватий буде, коренастий, – тільки б він

По землі ступав несхитно, тільки б мужнє серце мав.

(Переклад А. Содомори)

СОЛОН

Настанови афінянам

(уривки з елегії)

<…>

Знаю, що занепадає земля Іонійська найстарша.

Бачу, як никне вона – і відзивається біль

Глибоко в серці моєму... О горе! Куди не погляну –

Тут навісний грошолюб, там – ошалілий багач...

Душу захланну приборкайте ви, хто в добрі та розкошах

Нині не знає вже й сам, як догодити собі.

Чи не пора схаменутися? Знайте, що вам я ні в чому

Не поступлюсь і для всіх визначу межі тверді...

Підлий тепер багатіє, а вбогим стає благородний,

Та благородства свого я не продам аж ніяк

Підлій людині за гроші: одне благородство постійне,

Гроші сьогодні – у тих, завтра – вже в інших руках.

<…>

Не звинувачуйте марно богів: не вони завдали вам

Горя; картайте себе, власну нікчемність кленіть.

Ви ж над собою тиранів наставили й бережете їх,

От і ганебне ярмо нині над вами тяжить.

Кожен із вас, коли сам по собі, – то мов лис хитромудрий,

Разом усі ви – ніщо, тупоголова юрба.

Мов заворожені, ловите мову облудного мужа,

Діла ж, яке він почав, не помічає ніхто.

<…>

З темної хмари і градом ударить, і снігом посипле;

Від блискавиці-стріли небо розлоге двигтить,

Місто ж – од надто великих мужів: одному нерозважно

Владу віддавши, народ рабство собі вготував.

Хто ж бо зависоко знявся, такого нелегко потому

Стримати, та про таке думати слід наперед.

<…>

Стриму не мають ті люди захланні; погідність і спокій,

Радощі скромних гостин, – речі не знані для них.

Їм – аби гроші гребти, поживляючись кривдою інших,

Вся їх увага на те, щоб оминати закон.

Так-от багатство зростає, народжує гордість зухвалу:

Мітять вони не лише на всенародне добро,

А й на священне, на храмове: крадуть усі, хто де може.

Чи спогадає такий про Справедливість святу?

Ну а вона, хоч мовчить, про минулі й сьогоднішні вчинки

Знає. Наспіє пора – прийде й рахунок подасть.

<…>

Так мені серце велить афінян повчати, щоб знали,

Скільки всілякого зла нам беззаконня несе.

Лиш при розумній законності в злагоді все процвітає,

А лиходій, навпаки, – нидіє в путах міцних.

М’якшає грубість, пересит, а з нею й лиха відступлять.

Сохне тоді на очах темного злочину квіт.

Хибний закон виправляється, сили не має зухвальство,

Розбрату серед людей вже не зуміє ніяк

Сіяти зла ворожнеча – тому при розумному праві

Верх і порядок, і лад, і справедливість беріть.

(Переклад А. Содомори)

САПФО

* * *

Діви Нереїди⁶⁹, нехай щасливо

Вернеться мій брат у країну рідну,

Все, що тільки він серцем забажає,

Все йому сповніть!

Чим грішив колись – хай в непам’ять піде,

Хай радіють зустрічі друзі давні,

Вороги – смутяться. Нехай їх краще

Зовсім не буде!..

Хай сестру свою нині він вшанує,

Хай без вороття проминеться горе...

І мені-бо часто смутила серце

Братня неслава,

Як усюди йшов поговір про нього

І лихі обмови – на втіху людям;

Тільки що змовкали – мені здавалось –

Знову починались...

О, почуй, богине, втиши печалі,

Зло втопи в нічній темряві похмурій,

Відведи від нас всі нещастя, будь нам

Ти оборона!

* * *

Кажуть ті – піхота найкраща в світі,

Ті – кіннота, інші – військові судна,

Я ж кажу: найкраще є те на світі,

Що полюбив ти.

Впевнитись у цім дуже легко можуть

Всі, хто хоче, бо між жінок найкраща

Чарівна Єлена⁷⁰ свого лишила

Славного мужа.

Попливла по сивому морю в Трою,

Батька-матір рідних, дочку єдину –

Всіх забула, всіх, в дурмані любовнім

Розум згубивши.

Бо жінок, які у житті сприймають

Легко все, привабити також легко.

(Переклад І. Франка)