Менандр

Відлюдник

(уривки з комедії)

Горгій:

Та що тут говорить? Якщо і ти багач –

Багатствам довіряй не дуже, і на нас,

На вбогих, не дивись ти згорда, будь таким,

Щоб кожен міг сказать: він гідний тих багатств.

Сострат:

Живи великодушно, батьку мій, і всім

Нещасним помагай і щастя посилай,

Кому лиш зможеш ти із засобів своїх.

Ось це – безсмертний скарб, який немов найдеш,

Незмірно кращим є відкритий друг тоді

Від золота твого, заритого в землі!

(Переклад А. Содомори)

Каллімах

* * *

Якось один атарнієць просив мітіленця Піттака

Доброї ради і так мовив до нього тоді:

«Маю дві дівчини, батьку, з якими я б міг одружитись:

Перша – найближча мені родом своїм і майном,

Друга – багатша від мене. Порадь же, яку мені краще

Взяти за жінку собі». Той же йому відповів,

Палицю довгу піднявши, супутницю мужа старого:

«Бачиш, оті дітлахи добре порадять тобі».

Де роздоріжжя широке, хлоп’ята в гурті галасливім

Знай підганяли шнурком дзиґи верткі раз у раз.

«Йди вслід за ними», – сказав. Коли ж він підійшов

трохи ближче,

Діти гукнули: «Ану, ближчу до себе жени!»

Вчувши таке, атарнієць оту, що з багатого дому,

Більше не сватав уже – раду дітей зрозумів.

Так, як і він, той захожий, що взяв собі вбогу за жінку,

Так же і ти підбирай, друже мій, рівню собі.

(Переклад А. Содомори)

Публій вергілій марон

Георгіки

(уривок)

… отче⁵⁷! Ти сам забажав нам

Щоб хліборобська праця була нелегкою, і перший

Ти плугатаря умінням озброїв, щоб він працював сам

І не схотів бездіяльного бачити у господарстві.

(Переклад Н. Пащенко)

Квінт горацій флакк

Оди

До Делія

(уривок)

В години розпачу умій себе стримати,

І в хвилі радості заховуй супокій,

І знай: однаково прийдеться умирати,

О Делію коханий мій…

(Переклад М. Зерова)

До Ліцінія Мурени

Хочеш, друже мій, правильніше жити –

Ні на глиб не рвись, ані в небезпечний

Берег не впирайсь, боячись надміру

Темної бурі.

Золотій середині хто довіривсь,

Той не стане жить ні в злиденній хижі,

Ні палацом він у людей не буде

Заздрість будити.

Вітер дужче гне щонайвищу сосну,

Для стрімкіших веж – і падіння важче,

До верхів’я гір – ось туди й вогненна

Б’є блискавиця.

В час лихий – надій, остороги – в щасті

Не втрачає той, хто до змін раптових

Дух привчить зумів. Нам Юпітер зиму

Шле, але й сам же

Весну шле в свій час. Тож біда – не вічна:

Феб не день при дні напинає лук свій:

Мить настане – й він передзвоном ліри

Музу пробудить.

Ось тому кріпись у лиху годину,

В скруті мужнім будь, а коли попутні

Враз подмуть вітри – не забудь згорнути

Повне вітрило.

(Переклад А. Содомори)

Нехай юнак…

(уривок)

Почесно й любо вмерти за рідний край!

Та хто тікає – й той не врятується,

Не милує у боязкого

Смерть ані спини, ні ніг тремтячих.

Цнота падінь ганебних не відає,

У сяйві чистім, що не потьмариться,

Юрби примхливої дарунків –

Влади та почестей їй не треба.

Цнота, обравши шлях невторований,

Відкриє небо безсмертя гідному,

Від бруду й ницості земної

Зносячи вгору його на крилах.

(Переклад Г. Кочура)