Теогнід

* * *

Тіло бездушне моє не окутуйте саваном царським –

Дайте живому мені намилуватись життям.

Мертвому терня і килим пуховий – однакове ложе,

Мертвий не чутиме вже – твердо чи м’яко йому.

* * *

Світом блукаючи, був я колись на землі Сіцілійській,

Був на Евбейських⁵⁴ долах, де виногрона рясні,

Й там, де Еврот⁵⁵ комишами затінений, в Спарті славетній,–

Всюди знаходив тепло, приязнь і ласку людей.

Та не раділа душа: ніщо інше на цілому світі

Милим таким не було, як батьківщина моя.

* * *

Підлому хто посприяв – той намарно потратив зусилля,

Начеб зерном засівав сивого моря глибінь:

Море засієш – повік не діждешся ніякого жнива,

Підлому зробиш добро – він не віддячить добром.

Підлого серце несите: хоч раз ти йому не догодиш,

Він осквернить, осміє всі твої добрі діла.

Лиш благородний оцінить послугу і пам’ять про неї,

Вдячність незмінну в душі буде повік берегти.

(Переклад А. Содомори)

АРХІЛОХ

* * *

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять –

Ти ж відважно захищайся, з ворогами позмагайсь.

Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча – завжди будь

Непохитне. Переможеш – не хвались відкрито цим,

Переможене – удома в самотині стримуй плач.

Радість є – радій не надто, є нещастя – не сумуй

Понад міру. Вмій пізнати зміни в людському житті.

(Переклад Г. Кочура)

Семонід

* * *

… У кожного свій клопіт. Чи злічив би хто

Смертей всілякі види й описати б міг

Усі їх болі й муки? Тож, повір мені,

Біди не варто накликать, а трапилось –

Не треба наріканнями примножувать.

(Переклад А. Содомори)

ЕСХІЛ

Евменіди⁵⁶

(уривок з трагедії)

Афіна-Паллада:

Звитяг – лиш у змаганні миролюбному,

Нехай із суходолу, із рівнин морських,

Із неба сонцем обігріті подуви

Мій край леліють. На плоди й отари він

Нехай багатий буде. Хай і рід людський

Не загибає в ньому – засівається

Новими все й новими поколіннями.

А нечестивці геть усі хай вигинуть.

(Переклад А. Содомори)

СОФОКЛ

Антігона

(уривок з трагедії)

Гемон:

Але не думай, що лише в твоїх словах

Є правда, і ні в кого більш нема її.

Кому здається, що лиш в нього розум є,

Й душа, й дар слова, в того, як роздивитися

Насправді, то немає нічогісінько.

Бо для людини, хоч би й наймудрішої,

Не сором вчитись і поради слухати.

(Переклад Б. Тена)

Ксенофан

* * *

Чиста сьогодні долівка, вже руки водою омиті

Й келихи; цей на чоло вже закладає вінок,

Той он сусідові миро коштовне подав у фіалі,

Амфора на видноті, втіхи зарука, стоїть.

Інший вино з неї ллє, запевняючи, що не забракне –

В кухлях шумує п’янкий, світлий медовий напій.

А посередині ладан розвіює пахощі ніжні.

Б’є з прохолодних джерел ніжна криштальна вода.

Зваблюють зір калачі підрум’янені; білого сиру

Й меду густого вагу ледве що втримує стіл.

Серед покою красується вівтар, вінками повитий.

В домі, куди не поглянь, – танці, веселощі, спів.

Спершу, згадавши побожні перекази, словом повинен

Шану віддати богам кожен розсудливий муж,

Після святих узливань і молитви про те, щоб у світі

Ми керуватись могли правдою передусім –

Пити пора, але так, щоби сам, – хіба надто старий вже, –

Без допомоги слуги, кожен додому дійшов…

(Переклад А. Содомори)