164

Тема 6 фінансове вирівнювання та бюджетне регулювання

7.1. Сутність фінансового вирівнювання та його принципи. Вертикальні та горизонтальні дисбаланси.

7.2. Поняття та концепції організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин.

7.3. Міжбюджетні відносин та їх інструменти.

7.1. Сутність фінансового вирівнювання та його принципи. Вертикальні та горизонтальні дисбаланси.

У межах будь-якої країни є об'єктивні розбіжності в фінансовому потенціалі окремих територій. Існують особливості у формуванні доходної бази бюджетів і можливостях задоволення місцевих потреб. Тому видатки місцевих бюджетів у зіставленні з кількістю населення можуть значно відрізнятися за адміністративно-територіальними одиницями.

В умовах відсутності розроблених і законодавчо визначених державних соціальних гарантій важливим є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення до середнього рівня, який склався по країні.

Фінансове вирівнювання спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для задоволення гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг.

Тобто фінансове вирівнювання - це приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні видатків у розрізі окремих територій.

Основні принципи фінансового вирівнювання:

- врахування об'єктивно існуючих розбіжностей в економічному та соціальному розвитку територій, особливостей їх місцезнаходження, природно-кліматичних, екологічних, демографічних та інших умов;

- визначення критеріїв і переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

- вирівнювання доходів місцевих бюджетів як необхідної умови створення рівних можливостей для функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;

- визначення ступеня вирівнювання доходів з метою встановлення зацікавленості органів місцевого самоврядування у зростанні доходних джерел;

- вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування для забезпечення надання суспільних послуг на єдиному рівні, гарантованому законами країни.

Фінансове вирівнювання це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. Причинами такого усунення є:

- нерівномірність РПС, що зумовлює диференціацію податкової бази регіонів;

- диференціація обсягів витрат у сфері послуг;

- необхідність забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави;

- потреба передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частки видатків, не властивих для її конституційних функцій (відповідно до принципу субсидіарності);

- зовнішні ефекти соціальних витрат.

Вертикальні фіскальні дисбаланси - це невідповід­ність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягами завдань та обо­в'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компе­тенції між центральною, регіональною і місцевою владами.

Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недо­статність фінансових ресурсів певного рівня влади для забез­печення громадських і державних послуг у межах його за­вдань.

Вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути кількома шляхами:

• центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання держа­вних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків того рівня влади, в якого виник вертикаль­ний фіскальний дисбаланс;

• запровадження тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс, додаткових податків;

• передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс;

• за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс - це невід­повідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кіль­кох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіа­льними одиницями цього рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли:

• одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів;

• існують так звані бідні і багаті території;

• деякі території мають більші потреби, ніж інші;

• існує більш висока вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси можна усуну­ти вищими податковими ставками в межах відповідних територій. Але це буде несправедливо стосовно населення цих територій. Тому держава зобов'язана долати такі дисбаланси в рамках політики фінансового вирівнювання.

Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання була зумовлена рядом об’єктивних причин:

1) це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, а це в свою чергу, зумовлює диференціацію податкової бази регіонів і територій України;

2) це значна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги;

3) гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів з метою забезпечення єдиних стандартів державних та громадських послуг на всій території країни [5].

Розглянемо стан фінансового вирівнювання в Україні на прикладі кількох областей. Як свідчать дані, наведені в таблиці 6.1 (додаток Е, Ж) у 2009 році найнижчий рівень

Таблиця 6.1

Середній рівень доходів та видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу за 2009 – 2010 роки

Адміністративно – територіальні одиниці	Середній рівень доходів, грн. на одну особу		Середній рівень видатків, грн. на одну особу
	2009 рік	2010 рік	2009 рік	2010 рік
м. Київ	5 026,8	5 305,4	4 216,9	4 095,7
м. Севастополь	1 979,5	2 197,3	3 012,1	3 348,5
Автономна Республіка Крим	1 825,8	2 121,6	3 000,1	3 821,6
Дніпропетровська область	1 846,0	2 103,4	2 673,5	3 228,2
Донецька область	1 650,6	1 875,2	2 567,2	3 038,3
Харківська область	1 329,8	1 571,3	2 570,1	3 039,1
Тернопільська область	761,1	900,1	2 532,2	3 224,2
Закарпатська область	836,4	915,5	2 733,2	3 338,9
Волинська область	879,3	1 019,8	2 756,7	3 223,4
Сумська область	1 119,3	1 346,2	2 465,6	3 116,3
Луганська область	1 322,6	1 473,4	2 500,8	2 890,5
Полтавська область	1 378,8	1 592,8	2 746,2	3 332,5
Чернівецька область	993,6	1 012,9	2 748,2	3 340,8

доходів був у місцевих бюджетах Тернопільської області – 761,1 грн. на одну особу, а у 2010 році цей показник збільшився до 900,1 грн. на одну особу, а максимальний – у бюджеті м. Києва – 5 026,8 грн. на одну особу (5 305,4 грн. на одну особу у 2010 році). Що стосується видатків, то вони мають таку тенденцію: мінімальне значення у 2009 році має Сумська область – 2 465,6 грн. на одну особу, а максимальне – 4 216,9 грн. на одну особу з бюджету столиці. У 2010 році найнижчий рівень має Луганська область – 2 890,5 грн. на одну особу, а найбільше значення – бюджет м. Києва, 4 095,7 грн. на одну особу (проте це менше за аналогічний показник 2009 року на 121,2 грн.) [54].На основі цієї таблиці можна стверджувати, що в Україні не проводиться ефективне фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості, не дивлячись на те, що питання про необхідність його здійснення неодноразово поставало на державному рівні. Тому, за періоди 2009 – 2010 років відмінності у розмірах доходів і видатків місцевих бюджетів не тільки не були ліквідовані, або послаблені, а відбулося подальше їх поглиблення.