17. Ефективність гербігації при вирощуванні кукурудзи (Ківер в. Ф., Куниця в. М., 1981)

Показник	Без гербі­цидів	Внесено лассо +атразин, л/га
		під перед­посівну культива­цію	з полив­ною водою
Урожайність зер­на, ц/га	8,65	10,42	1,18
Собівартість 1 ц зерна, крб.	4,04	3,70	3,49
Енергоємність ви­робництва 1 ц зерна, МДж	518	454	428

Використання гербіцидів треба строго нормувати в межах рекомендованих норм, без порушення встановленої технології внесення, щоб не завдавати шкоди навколишньому середовищу.

У степових районах при вирощуванні кукурудзи на ретельно вирівняному і очищеному від рослинних решток полі перед сівбою вносять ерадикан (7л/га) з доданням на дуже засмічених полях 1,5 кг/га 50%-го симазину, при витраті води 300 л/га. У зв'язку з високою летучістю ерадикану його вносять з одночасним загортанням у ґрунт дисковими боронами або іншими знаряддями. Близький за ефективністю до ерадикану алірокс (6 л/га), який належить до тієї ж тіокарбонатної групи. Вони майже повністю глушать злакові бур'яни, на 85‑90% знищують двосім'ядольні, але не діють на вегетуючі коренепаросткові.

Ефективні в боротьбі з бур'янами примекстра, лассо (їх вносять по 4‑6 л/га) та інші препарати.

На посівах пшениці, жита, ячменю, вівса застосовують змінну сіль 2,4-Д (1,5‑2 л/га) або ефіри 2,4-Д.

Для знищення на посівах гороху і сої однорічних бур'янів застосовують досходовий обробіток прометрином (3‑4 кг/га).

Найбільш поширеним і ефективним гербіцидом на посівах сої « трефлан і його аналог – нітран. Трефлан мало токсичний для сої. Вносять його до сівби (4‑5 л/га), перемішуючи з шаром ґрунту 5‑6 см Норму трефлану зменшують на 20‑25%, якщо на його фоні передбачають застосовувати досходову обробку прометрином (3‑4 кг/га) або зенкором (0,3‑0,4 кг/га).

При вирощуванні цукрових буряків залежно від ступеня засміченості й складу бур'янів, погодних умов і властивостей препарата, під передпосівний обробіток у верхній шар ґрунту (під культивацію або боронування) вносять, л/га: ІХА (7) + вензар 0,6‑0,9; ІХА (7‑8) + роніт (5‑6); пірамин (4) + роніт (5); роніт (5) + ептам (3‑5); ептам (3‑5) + вензар (0,6‑0,9).

У фазі утворення в буряків однієї – двох пар листків при помірній засміченості одночасно з міжрядним обробітком вносять бетанал (5‑6 кг/га); при наявності осоту, амброзії, ромашки та інших двосім'ядольних бур'янів – лонтрел (0,3‑0,5).

Для знищення окремих найбільш злісних бур'янів па поливних ділянках застосовують спеціальні заходи боротьби. Наприклад, гумай знищують виснаженням під час напівпарового обробітку ґрунту, який поєднують з поливом. На полях, засмічених гумаєм, вирощують відповідний підбір культур, зокрема, не сіють близько до нього за біологією суданську траву. У боротьбі з цим бур'яном ефективні гербіциди далапон і ТХА.

Боротьба з бур'янами на рисових полях. Тут створюються особливі умови для боротьби з бур'янами. Рис вирощують переважно при затопленні. Шар води на полі закономірно змінює склад бур'янів: за 2‑3 роки гинуть бур'яни, поширені в суходільних культурах (курай, лобода та ін.), значно збільшується група гідрофільних бур'янів (куряче, рисове і великоплідне просо), у подальшому з'являються болотні (очерет, рогіз, частуха), водяні (ряска, кушир) рослини і, нарешті, водорості.

Для боротьби з бур'янами регулюють шар води, оскільки вона пригнічує деякі їх види. Серед вологолюбних рослин рис переносить дещо більшу глибину затоплення, ніж куряче і рисове просо. При сильному засміченні поля цими бур'янами сходи рису затоплюють з таким розрахунком, щоб шар води був на 5‑7 см вище просянок. На затоплених полях насіння їх не проростає, а сходи при температурі води 20‑22°С гинуть через відсутність кисню. Рис переносить короткочасне затоплення (до 7‑8 днів) шаром води 20‑25 см. Такий захід придатний тільки для боротьби з окремими видами бур'янів. Тому регулювання водного режиму треба розглядати лише як частину комплексу заходів по боротьбі з бур'янами на посівах рису. Найважливішу роль відіграють гербіциди.

У систему заходів боротьби з бур'янами на рисовому полі звичайно включають: впровадження сівозмін, в яких рис після рису розміщують не більше 2‑3 років підряд і є інші культури, які сприяють успішній боротьбі з бур'янами; обробіток ґрунту, спрямований на знищення бур'янів; охорона рисових полів від занесення насіння бур'янів з гноєм, насінням рису, зрошувальною водою, знищення бур'янів суходольної групи і боротьба з просянками своєчасним затопленням посіву і підтриманням потрібного шару води; хімічне прополювання; боротьба з водоростями, внесенням мідного купоросу з поливною водою по 1‑2 кг/га протягом 5‑и днів або зміна води та інші заходи, наприклад, короткочасне підсушування (2 доби) чеків.

Нині активну боротьбу з бур'янами в рисовій сівозміні проводять у меліоративному полі (зайнятому пару). Тут бур'яни знищують культивацією після збирання ранніх парозаймаючих культур. Боротьба з бур'янами – одне з головних завдань зайнятого пару. Зяблеву оранку полів, засмічених бульбокомишем, проводять на глибину 2‑4 см. При такій оранці підземні стебла цього бур'яну на глибині 10‑12 см взимку вимерзають, а частину їх весною знищують боронуванням. Залишені в орному шарі життєздатні підземні органи бур'янів проростають, а потім їх знищують культивацією на глибину 10‑12 см за 5‑6 днів до сівби рису.

Частуху можна знищувати глибокою зяблевою оранкою, рогіз – вичесуванням кореневищ навесні й глибоким переорюванням поля. Рогіз і очерет звичайний у каналах скошують під водою. Особливість обробітку поля, засміченого очеретом, полягає в глибокій зяблевій оранці, весняному вичесуванні (вийманні) кореневищ, дворазовому переорюванні і негайному затопленні поля.

Якщо освоюють очеретяні завалі, то їх орють чагарниковим плугом за рік до сівби рису. Поле зразу ж обробляють культиваторами і зубовими боронами для виймання кореневищ. Переорювання і обробіток культиваторами і зубовидними боронами повторюють за літо не менше двох разів.

Застосування гербіцидів. Для пригнічення болотних бур'янів очерету звичайного, бульбокомишу та інших – застосовують препарати 2,4-Д (у фазі кущіння і 2М-4Х) в тій самій фазі).

Для знищення однорічних злакових бур'янів – проса курячого, рисового, великоплідного, мишію – посіви обробляють 30%-м к. е. проп

УДК 631.3.0

М.М. Петренко, проф., канд.техн.наук, Т.К. Марченко, ст. гр. ОМ-06

Кіровоградській національний технічний університет

Напрямки досліджень у галузі грунтозберігаючих технологій та знарядь для основного обробітку ґрунту

Проаналізовано переваги та недоліки існуючих технологій проведення оранки з екологічної точки зору, наведено основні напрямки збереження агрегатного стану грунту під час обробітку деградація грунтів, оранка, збереження агрегатного стану грунту

Загальновідомо, що обробіток грунту є одним із важливих чинників антропогенного впливу на стан грунтів на планеті. Сільськогосподарська освоєність земель в Україні найвища в світі. Рівень розораності її території сягає 55%.

Інтенсивна система землеробства з багатократним використанням робочих органів та рушіїв мобільних агрегатів, в кінцевому рахунку, веде до деградації грунтів. За останні 25 років площа еродованих грунтів на Україні збільшилася на 2 млн. га і складає 10 млн. га. За підрахунками Інституту охорони земель, по Україні за рік втрачається 344.6 млн. т грунту, або біля 20 т/га. На ефективні екологічно безпечні способи обробітку грунту, що розроблені і застосовуються в Україні, припадає не більше 20%. Застосування недосконалих способів обробітку грунту в Україні приводить до поступової деградації земель, поширенню ерозійних процесів.

Нині оранка в Україні є найбільш поширеним способом обробітку грунту (біля 55%о). До основних прийомів оранки належать відвальний обробіток грунту (плугом), безвідвальний (чизелювання). культивація, пласкорізна та фрезерна обробка.

Основними недоліками відвальної оранки є те. що при обробці полів на схилах, де переміщення шару ґрунту можливе лише в один бік. відбувається поступове зміщення родючого шару грунту вниз, що призводить до оголення схилів; при обробітку полів з рівним рельєфом для виключення великих холостих проходів орного агрегату поле розбивають на загінки, при оранці яких утворюються звальні гребені та розвальні борозни, а також огріхи при стикуванні.

Використання ж оборотних плугів з двома комплектами робочих органів, які працюють поперемінно, дає можливість поліпшити якість оранки, тобто забезпечити гладку оранку, але це призводить до збільшення металомісткості плуга, тобто підвищення ступеню переущільнення.

Таким чином, конструктивну схему плуга, який оре за традиційною технологією, не можна визнати раціональною, а тому й перспективною.

Як відомо, ступінь кришення ґрунту плугами з лемішно-подицевими робочими органами не регулюється, тому вони, як правило, не можуть забезпечити якість кришення, що вимагається. Це призводить до необхідності проведення додаткового обробітку боронами, культиваторами, котками та іншими знаряддями, що в свою чергу веде до надмірного ущільнення ґрунту та руйнуванню його агрегатного стану (розпиленню).

Перевага ґрунтообробних машин з активними робочими органами полягає у можливості регулювання ступеня кришення, що дозволяє навіть на важких ґрунтах

проводити обробіток за один прохід [1]. Однак їм властивий серйозний недолік: вони розпилюють грунт, а отже сприяють вітровій ерозії.

Глибокий безполицевий обробіток грунту знаряддями чизельного типу має ряд переваг порівняно з традиційною полицевою оранкою лемішними плугами. Це утворення кращих умов для збереження та накопичення вологи в грунті, знищення ущільненої підошви нижче шару, що обробляється, поліпшення аерації та інфільтрації ґрунту, запобігання або зниження водної й вітрової ерозії.

В останні роки новим напрямком грунтозберігаючого обробітку стає технологія прямого висіву або No-till, при якій грунт не ореться. Оскільки верхній пласт грунту не ушкоджується, така система землеробства запобігає водній і вітровій ерозії грунту, значно краще зберігає воду, відбувається збереження і відновлення родючого пласта грунту [3]. Головним недоліком застосування нульового обробітку є те. що він приводить до накопичення у верхніх шарах патогенних мікроорганізмів і шкідників, а тому вимагає активного хімічного захист} рослин (обробка гербіцидами та інсектофунгицидами). що призводить до погіршення екологічних умов, збільшується щільність орного шару.

До основних напрямків збереження агрегатного стану грунту під час обробітку належать:

1. Суміщення технологічних операцій обробітку грунту в одному ґрунтообробному знарядді.

Перевагою застосування комбінованих агрегатів є захист грунтів від надмірного руйнування і ущільнення, збереження ґрунтової вологи. їх використання має особливе значення в умовах недостатнього зволоження і на грунтах, схильних до водної і вітрової ерозії. Основним недоліком таких комбінованих агрегатів є значна маса. На вологих і засмічених багаторічними бур'янами ґрунтах комбіновані машини надмірно переущільнюють їх, робочі органи забиваються рослинними залишками [2].

2. Обробіток без вертикального переміщення шарів ґрунту.

Прикладом може слугувати культиватор - глибокорозпушувач "Michel" призначений для обробки будь-яких грунтів без обороту пласта з одночасним збереженням рослинних залишків у верхньому шарі грунту.

3. Застосування адаптивних робочих органів, що пристосовуються до ґрунтових умов.

Лептєєвим О.О. розроблено модель плуга з автоматичним регулюванням параметрів плужної поверхні [4].

Коротченко О.С. запропонував модернізацію паралелограмного механізму чизельного культиватора КЧ-2.8. яка обумовлена створенням такого сільськогосподарського знаряддя, яке б знижувало енергоємність дорогих операцій глибокого спушення за рахунок диференційованої обробки залежно від фізико-механічних властивостей грунту.

4. Використання вібраційних робочих органів, що кришать грунт по природнім межам мікрофракцій

Як приклад, можна навести культиватор КІПУ-12. призначений для суцільної передпосівної і парової обробки грунту за класичною технологією у всіх ґрунтово-кліматичних зонах, без винесення зволожених шарів на поверхню. Відновлення структури ґрунту відбувається при обробці ґрунтообробними машинами робочим органом яким є лапа, закріплена на пружинній стійці особливої конструкції, що створює при роботі мікровібрацію. При обробці такими лапами руйнування грудок і пластів ґрунту відбувається по природних межах агрегатів, без утворення пиловидних фракцій.

5. Проектування грунтозберігаючих форм робочих органів

Глибокорозпушувачі серії VogelNoot SS / SSD були розроблені для рівнинних місць, щоб зберегти природний ґрунтовий шар. Завдяки формі лемешів і спрямовуючих щитків розбиваються ущільнення в ґрунті, і створюється вільний простір. Обтічна форма лап сприяє збереженню природного ґрунтового шару, оскільки запобігає підняттю землі з глибших шарів грунту.

Головним недоліком застосування вище перерахованих ґрунтообробних знарядь є те, що вони розроблені для певних умов застосування з вузьким діапазоном. В той самий час ґрунти України дуже різняться за агрегатним станом та вологістю, мають різну в'язкість та пластичність, тому постає питання необхідності розробки адаптивних робочих органів.

Зробивши огляд існуючих досліджень у галузі ґрунтозберігаючих технологій та знарядь для обробітку ґрунту можна зробити наступні висновки:

1. Ґрунти України значно варіюються за фізико-механічними властивостями: переважна крупність структурних агрегатів 1-10 мм. максимальна гігроскопічна вологість 3-40 %. а також відрізняються за зв'язністю та пластичністю. Тому для їх обробітку застосовується широка номенклатура знарядь в залежності від конкретних агротехнічних вимог.

2. Аналіз сучасних досліджень показав, що розробка засобів механізації основного обробітку ґрунту направлена переважним чином на підвищення рівня врожайності сільськогосподарських культур. При цьому не враховується збіднення грунтів та зменшення потужності гумусного горизонту, що неминуче веде до зворотного результату.

Подальші дослідження в даній галузі мають орієнтуватися на розробку адаптивних робочих органів для основного обробітку з метою збереження родючості ґрунтів при зміні їх фізико-механічних властивостей.

Для досягнення вказаної мети в подальшому необхідно:

1. Дослідити вплив окремого робочого органу на структуру грунту при різних умовах.

2. Вибрати оптимальну схему адаптивного грунторозробного знаряддя та обґрунтувати його оптимальні параметри за умови найменшого руйнування структурних агрегатів грунту.

Список літератури

1. Сисолін П.В., Сало В.М.. Кропівний В.М. Сільськогосподарські машини: теоретичні основи, конструкція, проектування. Кн. 1: Машини для рільництва.- К.: «Урожай», 2001.- с. 182-193.

2. А.С. Добишев/ Промисловість і сільське господарство. Збірка статей. 25 травня 2010 р.

3. В.Тимохов. С.Фаер. NO.TILL В РОССИИ -. ВРЕМЯ ПРИШЛО? "ТРИЗ-профи: Эффективные решения".- №2. 2007.

4. Коротченко А. С. Улучшение агрофизического состояния почв на основе использования чизельных орудий с автоматической системой регулирования глубины обработки // Агро-Тех-Информ, ноябрь 2007.

Проанализированы преимущества и недостатки существующих технологий проведения вспашки с экологической точки зрения, приведены основные направления сохранения агрегатного состояния почвы при возделывании.

Тhe advantages and disadvantages of existing technologies of tillage from an environmental point of view, are the major areas of conservation aggregate state of the soil during cultivation.

Одержано 12.05.11

1

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ННЦ “ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА УААН”

ЦЕНТР НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПВ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Київ – 2007

В.Ф. Сайко, А.М. Малієнко

Системи обробітку грунту в Україні2

УДК 631

В.Ф. Сайко, академік УААН; А.М. Малієнко, професор

Системи обробітку грунту в Україні. – К.: ВД “ЕКМО”, 2007. – 44 с.

ISBN 97859665855558157

З часу переходу людини до осідлості, обробіток грунту став рушійним

фактором освоєння земельних просторів, основою виробництва

сільськогосподарської продукції для забезпечення всезростаючих потреб

населення у продуктах харчування, а пізніше і сировині для промисловості.

У даній роботі із системно(організаційних позицій і досягнень науково(

технічного прогресу, а також урахуванням соціальних, економічних,

енергетичних матеріально(технічних і екологічних умов викладено погляд

авторів на еволюційний шлях формування способів і систем обробітку грунтів.

Рецензент: Гуков Я.С. – доктор технічних наук, членкореспондент УААН;

Мазур Г.А. – доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН;

Друкується за рішенням вченої ради ННЦ “Інститут землеробства УААН”

(протокол № 6 від 30.07.2007 р.)

ISBN 97859665855558157

© ННЦ “Інститут землеробства УААН”

© В.Ф. Сайко, А.М. Малієнко3

СИСТЕМИ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ В УКРАЇНІ

«Но перед тем, как взрезать начнем незнакомое поле,

Надобно ветры узнать и различные имена погоды.

Также отеческих мест постигнуть обычай и способ:

Что тут земля принесет, и в чем земледельцу откажет:

Здесь счастливее хлеб, а здесь виноград уродится.

Здесь плодам хорошо, а там зеленеет не сеян Луг...»

Вергилий. Поэма «Георгики»

(7019 гг. до н.э.)

Обробіток ґрунту в Україні, як центральна ланка землероб(

ства, мав тривалий і складний розвиток.

Територія України відноситься до одного з ранніх осередків

зародження мотичного, а згодом плужного землеробства.

Виникнення останнього датується 2,5(2 тисячами років до

Різдва Христового, тобто 4(4,5 тисячами років тому [1].

Перехід у зазначені часи від мотичного до плужного

землеробства з використанням примітивних дерев‘яних плугів

і тваринної тяги знаменував собою прогрес, який в історії

людства важко переоцінити. Сучасні досліди з копіями

дерев‘яних плугів, виготовлених на основі археологічних

матеріалів, свідчать про підвищення продуктивності праці

порівняно до мотичного обробітку у 50 разів Таким чином,

становлення плужного обробітку ґрунту було чи не однією з

найбільших і найвагоміших подій в історії людства, яка

прискорила формування ранніх цивілізацій. Їх основою було

виробництво зерна.

Історичний період становлення плужного обробітку грунту

майже до останніх часів характеризується домінуванням цього

типу обробітку у землеробстві і поступовим удосконаленням

відповідних знарядь і технологій.

Наступна революція в землеробстві була ініційована

розвитком капіталізму і його технічної бази в процесі

механізації працемістких процесів у галузі сільського

господарства на основі двигунів зовнішнього і внутрішнього

згорання.

Використання ґрунтообробних знарядь на тракторній тязі4

дало змогу різко збільшити площі орних земель, активізувати

використання потенційної родючості ґрунту, удосконалити за

рахунок поглиблення оранки захист польових культур від

шкідників, хвороб, бур‘янів.

Разом з відкриттям мінерального живлення рослин і

застосуванням мінеральних добрив землеробство одержало

новий потужний поштовх для подальшого розвитку і значного

підвищення продуктивності праці.

Виробництво продуктів харчування і сировини для інших

галузей у значно більших обсягах та меншими витратами праці

надало можливість переорієнтації занятості населення країн

зі сільськогосподарської на промислову діяльність, форму(

вання потужних міських промислових центрів і стало одним з

чинників промислової революції XІX(XX сторіч. Найваго(

міший внесок у формування теорії живлення рослин, обробітку

ґрунту було зроблено німецькою і англійською агрономічними

та інженерними школами.

По суті майже вся сучасна номенклатура знарядь обробітку

ґрунту, типів і модифікацій робочих органів сформувалась саме

у цей період.

Вітчизняна наука відзначилась у цей проміжок часу іменами

В.Р. Вільямса – теоретика й останнього найактивнішого

прибічника плужного землеробства, Д.М. Прянішнікова –

організатора вітчизняної агрохімічної наукти та В.П. Горячкіна

– засновника землеробської механіки. Згодом наслідком такого

шляху інтенсифікації землеробства стало падіння родючості

ґрунтів у зв‘язку з втратами гумусу, антропогенним

ущільненням, посиленням ерозії і дефляції, проявами

опустелювання аграрних територій.

Господарська екологічна кризова ситуація, що стала

наслідком зазначених явищ лише частково компенсувалась

розорюванням нових територій, застосуванням мінеральних

добрив, пестицидів, розвитком хімічних та водних меліорацій.

Названі заходи лише пом‘якшували, але не виключали кризові

процеси, що намітились.

У їх подоланні провідне значення мало формування новітніх5

технологій обробітку ґрунту.

Актуальні напрями землеробства, як наукової дисципліни,

спрямовувались на розробку теоретичних аспектів ерозійних

процесів. У практиці – вони реалізовувавались, перш за все,

шляхом переходу на новітні технології обробітку ґрунту, в

основу яких було покладено заміну оранки ґрунтозахисним

безполицевим обробітком з одночасним зменшенням його

інтенсивності за показником глибини розпушування і

скорочення кількості технологічних операцій. Останнє стало

можливим з початком і подальшим інтенсивним розвитком

синтезу та запровадження нового класу агрохімікатів –

гербіцидів. На останні у значній мірі було перекладено функції

захисту посівів від бур‘янів.

У процесі розвитку й освоєння систем безполицевого

обробітку ґрунту здійснено колосальний обсяг науково(

дослідних робіт. Одночасно, державними службами впровад(

ження проводилась роз‘яснювальна й освітня робота серед

фермерів. Останні не були пасивними споживачами

інформації. Варто лише згадати прізвище американського

фермера E. Фолкнера і його відому книгу „Безумие пахаря”,

1942 р., яка мала істотний вплив на суспільну думку щодо

проблем обробітку ґрунту не лише у Сполучених Штатах, але

й усьому світі [3].

Нині землеробство увійшло в наступний період карди(

нальних змін. Найпереконливішими і найпомітнішими серед

них є освоєння технологій „прямої” сівби („нульовий”

обробіток, no(till системи) та поява генетично модифікованих

культурних рослин. Ці досягнення наукової думки і практики

достатньо обґрунтовано відносять до найвагоміших надбань

біологічної, агрономічної та інженерної наук другої половини

двадцятого сторіччя.

Сутність таких технологічних систем полягає у заміні низки

заходів механічного обробітку ґрунту (основного і перед(

посівного та по догляду за посівами) лише на одну техно(

логічну операцію, здійснювану складним агрегатом, який

поєднує смуговий або суцільний обробіток на глибину заробки6

насіння, здебільшого у поєднанні з локальним внесенням

добрив, із сівбою на попередньо не обробленому полі.

Бур‘яниста рослинність знищується при цьому виключно за

допомогою гербіцидів. Основну роль серед них виконують

системні препарати суцільної дії з класу гліфосатів. Вони є

найбільш екологічно сприятливими, оскільки після прояву

токсичної дії швидко знешкоджуються в процесі біологічного

розкладу грунтовими мікроорганізмами.

Коротко про технічні засоби no(till систем. Останні

представлені на ринку України безліччю марок та їхніх моди(

фікацій. Головними постачальниками такої техніки є США

(Джон Дір), Канада (Флексі(Койл), Німеччини (Хорш),

Швеція (Ведерстад). Останнім часом з‘явились на ринку

комплекси з Аргентини.

Попри значну номенклатуру no(till систем їх можна

поділити на дві основні групи.

Сівалкикультиватори (Флексі(Койл – Канада, Хорш –

Німеччина). До складу такого комплексу входить важкий

культиватор з регулюванням глибини обробітку від 3(4 до 16(

18 см і сівалочний блок. У системі культиватор може від‘єдну(

ватись від сівалочного блоку і виконувати свої функції окремо.

Бункер сівалочного блоку розділено на дві частини для насіння

і добрив. Під час роботи насіння і добрива найчастіше у одному

потоці пневматичною системою подаються під 40 см лапу.

Комплекс виконує: передпосівний обробіток, сівбу, внесення

добрив, прикочування. За бажанням замовників на сівалочний

блок встановлюється пристрій для протруювання насіння в

потоці повітря при русі від бункера до висіваючого апарата.

Сівалки з роздільними пристроями: для прозпушування

вузької полоси грунту та дискового сошника для висіву

насіння. Це сівалки Грейт(Плейнс, Кінзе фірми Джон Дір,

сівалочні комплекси фірми Ведерстад (Швеція). Комплекс

операцій аналогічний до сівалок(культиваторів, але у цьому

типі знарядь потоки насіння і добрив розділяються – останні

загортаються в грунт на 5см у сторону і глибше від насіння.

Недоліком порівняно до першої схеми є звужений діапазон7

використання техніки.

Продуктивність окремих знарядь і системи no(till залежить

від ширини захвату і потужності трактора. Нині на світовому

ринку присутні від однорядних знарядь на тягу коня і буйвола

до 18(25 метрових комплексів. Найпоширенішими для

просапних культур є 8(12(рядні знаряддя (5,6(8,4 м) для

суцільної сівби – 10(12 метрові комплекси. Звичайна продук(

тивність агрегатів 0,8 га на 1 м захвату на годину.

Вартість окремих знарядь: посівний комплекс фірми

Флексі(Койл шириною захвату 9,7 м – коштує 122 тис. у.о.

(616 тис.грн) у агрегаті з трактором Нью Голанд ТГ(230 –

147 тис. у.о. (742 тис.грн), всього 1 млн 358 тис.грн. Подібний

комплекс для сівби просапних культур (кукурудза, соняшник,

соя) – 12(рядна (8,4 м) сівалка „Кінзе” фірми Джон Дір коштує

63 тис. у.о. (321 тис. грн), плюс трактор потужністю 315 к.с. –

167 тис. у.о. (843 тис.грн), всього 1 млн164 тис. грн.

Внесення добрив. Всі, без виключеня, комплекси no(till

технологій передбачають одночасне із сівбою внесення

мінеральних добрив. Пневматичні системи таких машин здатні

подавати у сошники до 800 кг сипучого матеріалу – насіння +

добрива на 1 га.

Поширення таких технологій в Україні, як і в інших країнах

зумовлюється рядом обставин: подальшою урбанізацією країн,

що супроводжується скороченням чисельності працездатного

сільського населення, можливістю обмеження і припинення

всіх основних чинників антропогенної деградації ґрунтів,

підвищенням їхньої родючості за рахунок створення умов

накопичення гумусу, з‘ясуванням особливої ролі грунтового

покриву в регулюванні циклу вуглецю на планеті. Останнім

часом з‘явилась значна кількість публікацій, які свідчать про

можливість за умов запровадження на значних площах орних

земель раціональних технологій обробітку ґрунту досягти

вилучення з атмосфери мільйонів тонн СО2

шляхом зв‘язу(

вання його органічною речовиною ґрунту.

Постійний обмін знаннями між країнами і народами є

характерною ознакою розвитку людства. Нині він досяг8

глобальних масштабів і набуває неабиякого впливу на розвиток

усіх галузей виробництва. Сільське господарство не є

виключенням.

Вітчизняні агрономічна наука і практика закономірно

знаходились під постійним впливом наукових і технологічних

надбань зарубіжних країн. Водночас необхідно відмітити певні

особливості сприйняття цього досвіду у сільськогосподарській

галузі. Слід зазначити, що досягнення зарубіжної науки і

практики, включаючи технології грунтозахисного безпо(

лицевого, мінімального обробітку, no(till системи, у

періодичній науковій, рекомендованій літературі, а тим більше

у рекламних виданнях далеко не завжди отримують всебічну

й об’єктивну оцінку. З’ясувати ці питання з максимальною

мірою об‘єктивності вкрай необхідно, оскільки Україна, як і

будь(яка інша країна, знаходиться у колі комерційних інтересів

міжнародних корпорацій щодо збуту засобів виробництва і

технологій. Помилки в оцінці зарубіжного досвіду, як це не раз

траплялось, можуть призводити до серйозних економічних

витрат та небажаних соціальних і економічних наслідків.

У цілому успіхи землеробства у США, Канаді, Австралії,

Західній Європі, а останнім часом і Аргентині та Бразилії є

беззаперечними. Їхні наукові надбання і практичний досвід

широко використовуються в інших країнах, іноді без належної

уваги до того, що цей досвід і можливості його запровадження

визначаються не лише подібністю або відмінами у грунтовому

покриві, кліматі, а головним чином факторами соціально(

економічного устрою й історичними особливостями форму(

вання агропромислового комплексу окремих країн та навіть

їхніх регіонів.

Роль соціально(економічних чинників чітко прослідко(

вується при оцінці значення мінімального безполицевого

обробітку в Україні і США у зонах, що характеризуються

значним негативним впливом ерозії. Остання країна обрана

для порівняння, оскільки літературні джерела цієї країни

активно пропагують саме ці методи.

За американськими даними, якщо взяти втрати грунту у9

чорному пару за 100%, то за вирощування кукурудзи за

загальноприйнятими технологіями з механічним обробітком

вони становитимуть 60 %, а за технологіями з мінімальним

обробітком знижуються до 10 %.

Водночас за вирощування багаторічних трав коротко(

часного використання вони становлять 2 %, а при тривалому

залуженні ( 0,4 % [4].

Таким чином, позитивний вплив сівозмінного фактора у

стримуванні ерозії значно вагоміший, ніж обробітку ґрунту.

Значна увага мінімальному обробітку ґрунту визначається

рядом особливостей функціонування агропромислового

комплексу США: історією розвитку, жорсткою конкуренцією

на внутрішньому і зовнішньому ринках сільськогосподарської

продукції, значною ціною машин, знарядь, кваліфікованої

робочої сили і її малочисельністю та відносно низькою, ціною

агрохімікатів зокрема гербіцидів та інших засобів захисту

рослин.

За цих умов формується вкрай звужена спеціалізація

виробництва на сімейних фермах, обмежуються можливості у

боротьбі з ерозією за використання найбільш ефективного,

дешевого і відносно простого сівозмінного фактора. За таких

умов стратегія боротьби з ерозією розроблялась для вузько(

спеціалізованих сівозмін з високим ступенем насиченості

кукурудзою і соєю. Саме з цим пов‘язані розробки і застосу(

вання численних та різноманітних технологій мінімального

обробітку ґрунту, які допускали за певних додаткових умов

вирощувати просапні культури без перевершення допустимих

рівнів твердого стоку.

У цьому ж напряму діють економічні й організаційні

фактори, перш за все обмежені людські ресурси у земле(

робській галузі, їхня висока ціна, вузька регіональна

спеціалізація виробництва. На таку стратегію зорієнтована

сільськогосподарська наука, промисловість, державна служба

впровадження [6].

В Україні за колгоспно(радгоспної організації землеробства

аналогічні проблеми вирішувались не менш ефективним, але10

значно дешевшим і екологічно сприятливим шляхом. Удоско(

налена контурно(меліоративна система землеробства

опрацьована в Україні передбачає розподіл земель господарств

на агроекологічні групи за характером рельєфу і рівнем

еродованості. Для них розроблені сівозміни з різним набором

культур відповідно до грунтозахисних властивостей. Частина

земель з крутизною схилів понад 5°

відводиться під природні

кормові та культурні лісо(чагарникові рекреаційні угіддя.

Разом з простим меліоративним облаштуванням така система

забезпечує надійний захист земель від ерозії, підвищує їхню

продуктивність. Безполицевий ґрунтозахисний обробіток був

також складовою цієї системи, але він виконував не основну, а

другорядну функцію. Провідне місце надавалось дешевому і

найбільш ефективному сівозмінному фактору. Така система

мала вищу ефективність порівняно до систем, прийнятих у

землеробстві США.

Якщо звернутись до раннього досвіду Сполучених Штатів,

періоду інтенсивної хімізації землеробства, то можна помітити,

що першою радикальною реакцією на катастрофічні пилові

бурі середини 30(х років минулого сторіччя була переорієн(

тація фермерських господарств з вирощування зерна на

виробництво тваринницької продукції з переведенням значної

частини орних земель у лучно(пасовищні угіддя [5].

Вирощування польових культур за технологіями безполи(

цевого і мінімального обробітку ґрунту з початку 50(х років

було, з одного боку, наслідком зростання потреб внутрішнього

і світового ринку у продовольчому і фуражному зерні, а з

іншого – появою можливостей захисту від бур‘янів за

допомогою гербіцидів і використанням інших факторів

інтенсифікації землеробства.

При аналізі зарубіжного досвіду на основі літературних

джерел і рекомендацій, особливо коли йдеться про США, слід

завжди бути уважним до реальних їхніх цілей. Наприклад,

середина і кінець 80(х років минулого сторіччя були у США

періодом різкої зміни поколінь гербіцидів. Грунтові препарати

замінювались досконалішими, післясходової і подвійної11

грунтової і післясходової дії. Ці агрохімікати були менш

токсичними для людей і навколишнього середовища,

потребували мінімальних доз застосування (грами на гектар

замість кілограмів). У цей же період на складах провідних

хімічних компаній Сполучених Штатів накопичилось

130 тис. т нереалізованих гербіцидів попереднього „покоління”.

Активний їх збут в інші країни став на певний час основою

маркетингової політики хімічних корпорацій і об‘єктом

підтримки урядових структур США. Пропаганда крайніх

варіантів мінімального обробітку була також одним із засобів

збуту відповідних препаратів.

Певний інтерес має географія застосування мінімального

обробітку, у тому числі no(till системах. Найбільш широкого

поширення вони набули у промислово розвинених країнах

європейської колонізації (США, Канаді, Австралії), де склалась

організація сільськогосподарського виробництва на основі

сімейних ферм, а також в Аргентині і Бразилії – країнах із

значною роллю крупних аграрних латифундій.

До цієї групи країн примикає Англія, де мінімалізація

обробітку ґрунту, у тому числі „пряма” сівба, набули широкого

виробничого запровадження за вирощування зернових

колосових.

Одночасно у землеробстві континентальної частини

Західної Європи, мінімалізація обробітку ґрунту не

розвинулась далі застосування поверхневого під зернові

колосові після просапних попередників, хоча дослідження з

цих питань велись і проводяться досить інтенсивно.

Ґрунтово(кліматичні умови країн, що розглядаються

відрізняються мало. Особливості формування в них систем

обробітку ґрунту визначаються, насамперед, різними історич(

ними і соціальними умовами формування землеробства. Серед

інших європейських країн (Франція, Німеччина, Сканди(

навські країни) Англія відрізняється тим, що промислова

революція XYII(XYIII сторіч супроводжувалась майже повним

руйнуванням у ній сільських громад з витісненням сільського

населення у промислову, торговельну галузі, на флот, у колонії12

і домініони. На звільнених від селянства землях створювались

пасовища для овець з метою забезпечення сировиною самої

потужної у світі на той час текстильної промисловості.

Виробництво значної частини продуктів харчування

переносилось в колонії.

Крах колоніальної імперії і зміна ролі Англії у світовому

промисловому виробництві після другої світової війни

зумовили необхідність налагодження виробництва продуктів

харчування безпосередньо у колишній метрополії. Названі

обставини призвели, так би мовити, до реколонізації власної

території під виробництво продуктів харчування за умов

різкого дефіциту трудових ресурсів у сільській місцевості. Саме

цей чинник зумовив розвиток агротехнологій у напрямі

освоєння технологій мінімального, у тому числі „нульового”,

обробітків ґрунту.

Розглянуті особливості сучасного стану розвитку земле(

робства в Англії зближують передумови його формування з

вищезгаданими країнами Європейської колонізації на

Американському і Австралійському континентах, ніж з

розташованими поряд країнами континентальної Європи, де

промислова революція не супроводжувалась подібними, як у

Англії, деструктивними процесами у землеробській галузі й

особливо у формуванні частки сільських жителів та характері

і структурі сільського розселення.

Таким чином, системи землеробства та їхня складова ланка

– система обробітку ґрунту – визначаються не тільки і не

стільки грунтово(кліматичними умовами, але й у значній мірі

є відбитком певних соціально(економічних чинників та

результатом особливостей історичного розвитку окремих країн

і зокрема їхнього аграрного розвитку.

Викладені міркування зручно проілюструвати графічною

схемою [6]. На ній кожний стовпчик представляє окрему

країну з властивою для неї структурою землеробських

технологій. Країни з лівої частини схеми до правої розмі(

щуються у напрямі підвищення рівня їхнього економічного

розвитку. Узагальнюючим для його характеристики нами13

Агрохімікати

(добрива,

пестициди)

Інформація

Рівень оплати праці Засоби

механізації

Праця

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... N

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... N

прийнято рівень оплати праці.

У правій частині схеми представлені економічно розвинені

країни. Для них характерні обмежені трудові ресурси, зайняті

у землеробстві, та високий рівень оплати працюючих. За таких

умов загальні економічні закони діють таким чином, що даний

затратний компонент у структурі технологій займатиме

мінімальний обсяг. У цьому разі низькі трудові витрати

компенсуються досконалими високопродуктивними засобами

механізації. Висока продуктивність галузі забезпечуватиметься

також значними вкладеннями у формі енергоносіїв,

агрохімікатів (добрива, пестициди, регулятори росту), сортів,

а також потужним інформаційним забезпеченням.

Технології

Країни

Рис. 1. Загальна схема формування структури аграрних

технологічних систем14

Крайню ліву частину схеми займають бідні і найбідніші

країни. Типові для них соціально(економічні умови зумов(

люють формування землеробських технологій із значними

витратами дешевої праці, низьким рівнем застосування

сучасних засобів інтенсифікації виробництва, включаючи

інформацію.

Наведена графічна схема свідчить про певний зв‘язок між

собою технологічних чинників. Якщо, наприклад, у будь(якій

країні чи окремому її регіоні скорочуватимуться трудові

ресурси, то необхідним заходом компенсації їх нестачі буде

підвищення рівня механізації, хімізації, кваліфікації

працівників і відповідно оплати праці.

Значна увага приділена цьому питанню пов‘язана з тим, що

як у вітчизняній, так і доступній нам зарубіжній літературі

характерний відповідно вузький аналіз результатів одержаних

в окремих дослідах, регіонах у межах певних країн, прив’язаний

до ґрунтово(кліматичних умов.

На вплив соціально(економічних чинників посилання, як

правило, відсутні. Водночас аналіз будь(якої галузі або явища

у контексті соціально(економічних та історичних передумов

їх формування, дає змогу точніше і всебічніше оцінити власний

і зарубіжний досвіди, визначити можливості їх запозичення і

використання, тенденції і перспективи розвитку у часі.

Аналіз спрощених малоопераційних систем обробітку

ґрунту незалежно від того, яким цілям вони служать

(економічним, організаційним чи еколгічним) свідчить про те,

що вони складаються з двох частин: відносно простої аграрної,

видимої безпосередньо у полі, та менше помітної досить

складної – промислової. Остання грунтується на потужній

хімічній індустрії і передбачає широке застосування гербіцидів,

засобів захисту культур від шкідників і хвороб, складних форм

малобаластних туків, спеціальної, диференційованої за

грунтовими і господарськими умовами грунтообробної та

особливо посівної техніки, досконалих сортів і гербіцидів, у

тому числі, трансгенних культурних рослин. Таким чином,

мінімальний і тим більше „нульовий” обробітки ґрунту, як15

землеробські системи, є наслідком і показником високого

економічного розвитку держав та їхніх агрокомплексів, певних

соціально(економічних умов їх функціонування. Це технології

багатих, а не бідних країн.

Головним висновком з викладеного має бути певне

ставлення до зарубіжного досвіду у землеробстві та ланці

обробітку ґрунту зокрема. Цей досвід слід завжди брати до

уваги, використовувати окремі його компоненти, але не завжди

копіювати цілком. Здебільшого соціально(економічні умови

його формування і запровадження надто різняться від

вітчизняних.

Історично склалось таким чином, що аграрна історія України

особливо з часів розвитку наукової агрономії тісно пов‘язана з

російською аграрною історією, у тому числі, надто

специфічним радянським періодом.

Як і в інших країнах на її території відбуваються такі ж самі

закономірні зміни аграрних технологій, які характерні для

світової аграрної історії. Примітивні технології безполицевого

обробітку поступово змінились плужним землеробством. На

певному історичному етапі його домінування виникла

доцільність безполицевого обробітку з подальшим запровад(

женням мінімального.

Перші спроби запровадження в Україні цілісної системи

землеробства без використання плуга пов‘язані з ідеями і

практичною діяльністю агронома, вченого і господарника Івана

Євгеновича Овсінського. Перейнявши багато ідей і

практичного досвіду у китайців він один з перших у світі

виявив негативні наслідки оранки і теоретично обгрунтував

та втілив у життя поверхневий обробіток ґрунту. Глибоко

аргументовані результати його досліджень і спостережень були

опубліковані у Києві (1899) в монографії „Новая система

земледелия” [7]. Дещо пізніше у вітчизняній літературі

пропагувались методи безполицевого обробітку Жана

(Франція) та Ахенбаха (Німеччина) [8], які активно

обговорювались, але мало перевірялись на практиці. Вони не

вплинули на загальну спрямованість розвитку систем16

обробітку ґрунту ні в наукових установах, ні у виробництві.

Перша реальна спроба обмеження домінуючої ролі

плужного обробітку була пов‘язана з діяльністю Т.Р. Мальцева.

Цим талановитим і спостережливим та безумовно мужнім

(зважаючи на часи початку його діяльності) рільником з

лісостепової частини Західного Сибіру було запропоновано

нову систему обробітку ґрунту у 5(6(пільних зерно(парових

сівозмінах. В них один раз у першій ротації у паровому полі

проводилось надглибоке (на 40(50 см) розпушування, а надалі

у наступних полях здійснювалось дискування на глибину, що

не перевищувала 10 см. У наступних ротаціях такий надгли(

бокий обробіток не передбачався [9].

Наукове вивчення і виробнича перевірка запропонованої

Т.С. Мальцевим системи обробітку ґрунту набула в

колишньому СРСР, у тому числі, й в Україні надзвичайно

широкого поширення. Першу спробу оцінити її у повному

обсязі в ротації паро(зернової сівозміни було здійснено під

наглядом академіка І.В. Тюріна на Курганському дослідному

полі, що на 340 км південіше Шадріно, де здійснював свої

досліди Т.С. Мальцев [10].

Ці досліди не дали позитивних результатів. Дискування,

особливо на 3(й – 4(й роки після глибокого розпушування не

забезпечувало бажаного рівня накопичення вологи і зумов(

лювало зниження урожайності пшениці ярої порівняно до

традиційної для того часу оранки на 20 см. Основна причина

розбіжностей у результатах, одержаних у Шадріно і Курган(

ським дослідним полем, вбачалась у різниці гідрологічного

режиму цих територій: неглибоке – до 3 м залягання грунтових

вод у першому і більш глибоке – близько 17 м – у другому

випадку.

Крім того, привабливість запропонованої Т.С. Мальцевим

системи, завдяки її певним організаційним, енергетичним та

іншим перевагам зумовила значний інтерес до неї урядових

структур, науки і практики. Вона повсюдно і ретельно

перевірялась за досить чіткою уніфікованою програмою. Згідно

з нею в Україні у 1954 р. було проведено 851 виробничий дослід17

з охопленням усіх природно(кліматичних зон, основних

культур, їхніх попередників, грунтових відмін. Оцінювалась

заміна оранки дисковим поверхневим обробітком ґрунту під

озиму пшеницю (421 дослід), під ярі колосові (133 досліди),

ефективність глибокого безполицевого розпушування у

парових полях та під просапні культури після стерньових

попередників (297 дослідів). Найбільше таких дослідів було

проведено у Вінницькій (184), Полтавській (79), Сумській (78),

Харківській (73) областях.

Узагальнення одержаних результатів виявило широкі

можливості заміни оранки поверхневим дисковим обробітком

під пшеницю озиму після гороху і кукурудзи на силос, особливо

у південних, південно(східних та східних районах. Грунтовні

висновки щодо широкого виробничого запровадження системи

запропонованої Т.С. Мальцевим повністю або частково навіть

за наслідком таких масштабних експериментів виявились

передчасними. Проведені дослідження були короткочасними,

здійснювались на багаторічних фонах попередньої оранки і, як

правило, розміщувались по найменше забур‘янених полях.

У зв‘язку з цим в наукових установах за єдиним планом було

здійснено грунтовні стаціонарні дослідження. Результати

зазначеного етапу науково(дослідницьких робіт та їх вироб(

ничої перевірки не виявили переваг систем безполицевого

обробітку порівняно з різноглибинною оранкою. Водночас

було підтверджено високу ефективність її часткової заміни у

сівозмінах на поверхневий (6(10 см) обробіток дисковими

знаряддями під озимі колосові після непарових попередників

у зонах Лісостепу і Полісся та після всіх попередників – в

Степу. Визначалась можливість і доцільність використання

поверхневого обробітку під ярі зернові колосові після

просапних.

Такі системи забезпечували підвищення і стабілізацію

урожайності провідної зернової культури – пшениці озимої –

без негативного впливу на інші культури сівозмін. У той же

час всі ці зональні системи мали один найвагоміший недолік.

Вони мали низьку грунтозахисну (протиерозійну і проти(18

дефляційну) ефективність, яка згодом визначила необхідність

докорінних змін у підходах до систем обробітку ґрунту у

зв‘язку з значним поширенням водної і вітрової ерозій.

Остання набула катастрофічних масштабів узимку 1969 р.

Окрім невідповідності систем обробітку грунто(захисним

цілям, причиною поширеня ерозії був екстенсивний характер

аграрного освоєння територій за рахунок послідовного

розширення площ орних земель.

В Україні розширення площі ріллі тривалий час було чи не

єдиним засобом збільшення продукції рослинництва. Значні

земельні простори ще у недалекому минулому зумовлювали

екстенсивні системи використання землі, ведення госпо(

дарства, більше того екстенсивний спосіб мислення і життя.

Наприкінці дев‘яностих років минулого сторіччя розо(

раність сільськогосподарських угідь сягнула 82 %. У деяких

областях (Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській) понад

90, а в окремих районах цей показник піднявся до 96 %. Ступінь

освоєння всього земельного фонду в Україні становив більше

60 %, порівняно з 12 % у США.

Розвиток ерозійних процесів призвів до щорічних втрат

ґрунту близько 600 млн т, у тому числі понад 20 млн т гумусу,

третини поживних речовин, 16 млд кубічних метрів води. Це

при тому, що лише кожен п‘ятий житель України споживає воду

відповідної якості. Щорічна площа зростання деградованих

ґрунтів сягнула 80 тис. га [11].

Небезпечна ситуація, що склалася, поставила на порядок

денний розширення досліджень і здійснення практичних

заходів щодо розробки і впровадження прийомів та систем

грунтозахисного обробітку з використанням комплексу

безполицевих, зокрема плоскорізних знарядь.

Розроблені зональні системи обробітку ґрунту були

пристосовані до умов України і не копіювали прийняті в США,

Канаді, оскільки інтенсивність землеробства в Україні за

аналогічного рівня опадів на близьких за генезисом ґрунтах

була значно вищою.

У процесі освоєння грунтозахисних систем землеробства в19

Україні слід визначити велику подвижницьку роботу

почесного академіка УААН, доктора с.(г. наук Ф.Т. Моргуна та

професора Національного аграрного університету

М.К. Шикули, які творчо розвинули безполицеву систему

обробітку ґрунту, розпочату І.С. Овсінським, котра втілилась

також в систему біологічного землеробства, відпрацьовану

С.С. Антонцем в ПСП „Агроекологія” Полтавської області.

За умов, що склались, системи обробітку ґрунту далеко не

єдина ланка землеробства, яка вимагає удосконалення. Для

заміни ситуації необхідні радикальні, неординарні заходи, в

яких головним має бути комплексний підхід з системою

організаційних науково обгрунтованих заходів з урахуванням

соціальних, економічних, матеріально(технічних і екологічних

умов.

У числі першочергових заходів необхідно скоротити площу

земель в обробітку на 10(12 млн га і перевести її в природні

кормові угіддя та під заліснення. За розрахунками вчених в

Україні площу луків необхідно збільшити у 2,7, а лісів у 1,8

раза.

В Сполучених Штатах до подібних кроків вдавались двічі:

у 1933 р. і 1981(1983 рр. Останнього разу площу ріллі окремим

законом конгресу було зменшено на 26,4 млн га.

На основі викладеного необхідно визначитись з сучасними

системами обробітку ґрунту, зробити спробу науково спрогно(

зувати їхній розвиток у майбутньому. Нині класичний

плужний обробіток, у так би мовити чистому вигляді в Україні

ніде не запроваджується. Звичайно це диференційований

обробіток у сівозмінах, коли під окремі культури здійснюється

оранка, дисковий, плоскорізний, чизельний обробітки у межах

від 6(8 до 40(45 см.

Порівняльне вивчення усіх систем обробітку ґрунту

свідчить про майже однаковий їх вплив на формування

урожайності польових культур. Відміни між ними знаходяться

у межах 2 %. Нині, коли живлення рослин регулюється

головним чином застосуванням добрив і регуляторами росту

рослин, захист від бур’янів покладено на гербіциди, а хвороби20

та шкідливі ентомологічні об’єкти також контролюються

фунгіцидами й інсектицидами, роль обробітку ґрунту значно

змінилась. Вона змістилась у сторону організаційних проблем,

зокрема підвищення продуктивності праці, охорони ґрунтів від

ерозії і дефляції, раціонального використання водних ресурсів,

поліпшення рекреаційних властивостей ландшафтів.

Другою передумовою необхідності зональної і терито(

ріальної диференціації обробітку є наявність на території

України чотирьох грунтово(кліматичних зон, дев‘яти грунтово(

кліматичних підзон, 23 найменувань номенклатури ґрунтів і

1147 їх видів. Уже за цих причин жоден із способів обробітку

ґрунту на території України не може бути шаблоном, тим

більше за відсутності стабільності землекористування.

Іншим системоутворюючим чинником є наявність в Україні

принаймні чотирьох соціально(організаційних господарських

структур: парцелярного землеробства сільських населених

пунктів, різних форм колективних підприємств, фермерських

господарств та крупних капіталістичних товарних підприємств

на орендованих землях. Кожна з цих структур займає певне

місце в агроландшафтах, має певну структуру посівів і

технологій вирощування культур від примітивних кінно(

ручних до найсучасніших енерго( та наукоємних (Рис. 2 ).

Рис. 2. Основні форми організації сільськогосподарського

виробництва в Україні

Із 32.451.900 га ріллі у власності, у громадян (без

фермерських господарств) знаходиться 10889 тис. га або по

0,44 га на одного користувача. У розпорядженні фермерських

господарств перебуває 3367 тис. га. На одного користувача

приходиться 72,3 га. На цій площі майже без виключення у

оглядовій перспективі застосовуватиметься плужний

Парцелярне

господарство

населених

пунктів

Колективні

сільськогосподарські

підприємства

Фермерські

господарства

Капіталістичні

агропромислові

формування на

орендованих землях

Окремі господарські системи Симбіотична соціально(виробнича

система21

обробіток. Лише 5915 тис. га належить 1684 землекорис(

тувачам і на кожного з них припадає 3512 га. Лише 41

господарство обробляє 422292 га або в середньому 10300 га.

З урахуванням переважно застарілої матеріально(технічної

бази, вкрай низького фінансового забезпечення більшості

господарств, порушеної стабільності у землекористуванні у

найближчому майбутньому відчутних змін у сформованих нині

системах обробітку ґрунту не відбудеться. Безпосередньо

підвищаться темпи його мінімалізації переважно на основі

використання вітчизняної техніки та інтегрованої системи

захисту рослин.

Частка класичних багатоопераційних технологій обробітку

ґрунту з використанням полицевих плугів за всіх відомих їхніх

недоліків буде використовуватись ще досить тривалий час.

Нині близько 0,5 млрд га землі у світі обробляється за

допомогою полицевих знарядь.

У США у 2003 р. розпочато випуск напівначіпного

керованого плуга з полицею для обертання скиби. Сучасні

багатокорпусні плуги в агрегаті з потужними тракторами є

досить високопродуктивними знаряддями. Минулого року на

міжнародній виставці в Угорщині демонструвався світовий

рекордсмен – 20(корпусний плуг американської фірми

“Gregorу Besson”, яким за світловий день було зорано 432 га.

Така висока продуктивність плугів не є новиною. Майже

півстоліття тому фермер Томас Кемпбел із Монтани (США)

450 сильним трактором в агрегаті з низкою плугів виорював

під сівбу пшениці 405 га в день [12].

Нині у Європі численними фірмами випускаються і

знаходять покупців багато плугів різних типів та модифікацій,

розробляються нові досконаліші конструкції. Плуги вико(

ристовуватимуться в подальшому хоч би й тому, що цих

знарядь у господарствах поки що найбільше. Заміна їх на

новітні комплекси вимагає значних фінансових ресурсів, а тому

і часу. Не останню роль при цьому відіграє певний аграрний

консерватизм і звичка до користування добре освоєними,

перевіреними часом технологіями.22

Зональні особливості застосування технологій мінімального

обробітку визначаються особливостями грунтового покриву.

Такий обробіток є перспективним і відносно просто запро(

ваджується на структурних добре дренованих ґрунтах зокрема

чорноземах. За посушливих умов він має більші переваги,

оскільки мульчування поверхні післязбиральними рештками

забезпечує збереження до 25(50 мм вологи.

На суглинкових та глинистих ґрунтах із середньою

дренованістю мінімальний безплужний обробіток виправдовує

себе при вирощуванні озимих колосових і менш відповідний

вимогам ярих культур.

Суглинкові, особливо важкосуглинкові грунти на слабо(

дренованих територіях, а також дерново(підзолисті безструк(

турні грунти легкого гранулометричного складу є мало(

відповідними для запровадження „прямої” сівби.

Враховуючи це у Великій Британії земельні угіддя розділені

на три категорії, по яких за технологіями „нульового” обробітку

можна вирощувати озимі та ярі культури, лише озимі і

території за грунтовими умовами несприятливими для

технологій такого типу [13].

З огляду на ці принципи розподілу для запровадження

мінімального обробітку, як землеробської системи перспек(

тивними будуть зона Степу, значна частина Правобережного

Лісостепу. Західна частина Лісостепу і Полісся залишаться ще

на тривалий час зонами переважно диференційованого

обробітку з домінуванням оранки та дискових знарядь.

Системи мінімального обробітку запроваджуватимуться тут

лише фрагментарно окремими господарствами.

Окрім грунтово(кліматичних умов, вологозабезпеченості

територій грунтово(кліматичні зони значно відрізняються між

собою за щільністю проживання сільського населення,

землезабезпеченістю одного працюючого, одного господарства,

частково мілкотоварних або нетоварних господарств сільського

населення (табл. 1).

Висока частка сільського населення (52 %) в Поліських і

особливо західних областях свідчить про аграрність цих23

територій із значною питомою вагою мілких господарських

формувань і присадибного господарства. Тільки цей чинник

може унеможливлювати розвиток промислового велико(

товарного виробництва сільськогосподарської продукції,

запровадження працеощадливих технологій, включаючи

мінімальний обробіток і зокрема no(till технологій.

Таблиця 1. Показники землезабезпеченості у

природно5кліматичних зонах України

У свою чергу, в зоні Степу вони можуть мати значні

перспективи поширення. Розвиток працеощадливих

технологій це очевидно природний шлях розвитку систем

обробітку для таких областей, як Донецька, Луганська,

Дніпропетрівська, Запорізька з часткою сільського населення

Гектарів орних земель на:

Зони Області

Частка

cільсько

го насе

лення, %

сільсь

кого

жителя

працюю

чого в

сільському

господар

стві

підприєм

ство

Західні

райони і

Полісся

Лісостеп

Степ

Закарпатська,

Івано(Франківська,

Чернівецька,

Львівська,

Тернопільська,

Волинська,

Житомирська,

Чернігівська

Хмельницька,

Вінницька,

Черкаська,

Київська,

Сумська,

Полтавська

АР Крим,

Одеська,

Кіровоградська,

Миколаївська,

Херсонська,

Харківська,

Донецька,

Дніпропетровська,

Луганська,

Запорізька

52 0,91 4,0 1902

23 3,22 7,24 4605

43 1,90 5,3 285324

відповідно 9,7; 13,6; 16,6: 23,8 %. Саме в цих областях

утворились вищезгадані 41 господарство (десятитисячники),

де умови організації товарного виробництва зерна складаються

таким чином, що у лічені дні як з осені або навесні можна

„піймати” вологу і засіяти колосальні за обсягами площі. Саме

тут, у першу чергу, стають у нагоді технології мінімального

обробітку ґрунту, включаючи „пряму” сівбу.

У зоні Лісостепу, за великої протяжності із заходу на схід,

формується ряд провінцій з різко відмінними грунтовими

кліматичними умовами.

У зв‘язку із зерно(буряковою спеціалізацією Лісостепу, на

цій території зберігатимуться комбіновані полицево(

безполицеві системи обробітку ґрунту у сівозмінах із значною

часткою оранки. Якщо з будь(яких причин буде підірвано

галузь буряківництва, що за наявних умов цілком вірогідно,

то відповідно посилюватиметься зернове виробництво і певний

здвиг у бік технологій мінімального обробітку цілком

можливий.

Виходячи з таких міркувань ми прогнозуємо у близькому

майбутньому застосування оранки на 10(15 млн га. На іншій

частині орних земель приблизно з такоюж загальною площею

здійснюватиметься безплужний, у тому числі мінімальний

обробіток, із застосуванням важких культиваторів, дискових

знарядь, які б за один прохід готували грунт до стану

придатного до сівби сільськогосподарських культур. На основі

таких знарядь, особливо важких культиваторів, і потужних

тракторів можливо здійснювати поступовий перехід до сівби

без попереднього механічного обробітку ґрунту. Значну частку

сучасних знарядь для „прямої” сівби представляють собою

важкі культиватори, до яких приєднуються сівалочні блоки.

При цьому культиватори можуть використовуватись як

самостійні знаряддя.

Характерне для сучасного етапу розвитку землеробства

звуження виробничої спеціалізації господарств і дуже висока

вартість якісної грунтообробної техніки формує в окремих

господарствах відповідно обмеження їх номенклатури з25

використанням у кінцевому “принципу єдиного знаряддя”,

коли лущення, основний, передпосівний обробітки, догляд за

парами, а в окремих випадках сівба здійснюватиметься на

основі одного комплексного знаряддя чи агрегата.

Нині канадський фермер на чотирьохпільну зернову

сівозміну має у розпорядженні лише три сільськогосподарські

машини: важкий культиватор із сівалочним блоком,

оприскувач і комбайн. У цьому напрямі поступово рухається і

наше степове господарство. В інших зонах подібне спрощення

машинного парку припустиме скоріше як виключення.

В Україні ще у 1978 р. спосіб сівби без попереднього

обробітку ґрунту випробовувався в Миронівському інституті

пшениці імені В.М. Ремесла на основі стерньової сівалки

20(SXBI чехословацького виробництва. Цю сівалку було

сконструйовано на основі поширеного і нині принципу три(

дискового сошника, коли потужний дисковий ніж прорізує у

грунті щілину для дводискового сошника, за яким встанов(

люється прикочуючий пристрій.

Надалі ця сівалка пройшла всебічні випробування в

інституті (нині Український науково(дослідний інститут

прогнозування та випробування техніки і технологій для

сільськогосподарського виробництва імені Л. Погорілого). В

обох випадках випробування були успішними. У 1985 році цю

сівалку було продемонстровано на науково(практичному

семінарі з посіву озимих культур.

Не зважаючи на це дана технологія подальшого розвитку і

поширення не мала. На той час соціально(економічні

передумови для її запровадження ще не склались. Можна лише

згадати, що у ті часи ніхто не міг навіть подумати про нестачу

пального, добрив. Робоча сила була достатньою і дешевою. Те

ж саме, не вдаючись до оцінки якості, можна сказати про

технічні засоби. Нині ці умови значно змінились.

На даний час, як відомо, no(till системи в ідеальному вигляді

запроваджуються у Агро(Союзі Дніпропетровської області.

Дійсно, ситуація на ринку енергоносіїв, матеріалів, робочої

сили змінилась кардинально і відбувається активний пошук26

технологій, які б відповідали сучасним реаліям. У 2003 р. тут

було встановлено світовий рекорд. За добу посівним

комплексом HORSH було засіяно з одночасним внесенням

гранульованих добрив 571,9 га ячменю ярого.

Як і будь(яка інша глобальна технологічна система,

одночасно пов‘язана з природними, технічними і соціально(

економічними чинниками, „нульовий” обробіток поряд з

низкою незаперечних переваг має і негативні сторони. Аналіз

досить обширної сучасної літератури і певного власного

досвіду дав можливість окреслити їх число та співвідношення

(табл. 2).

Таблиця 2. Переваги і недоліки no5till систем

Позитивні сторони

1. Різке, у 3(5 разів підвищення

продуктивності праці.

2. Можливість здійснення сівби

польових культур у найкращі

агротехнічні строки.

3. Скорочення витрат на оплату

праці у 1,6 раза, придбання тех(

ніки – 1,5, пальне – у 2,2 раза. З

урахуваням витрат на добрива,

вапно, гербіциди та інсектициди,

робочу силу, сушіння економія

сукупних прямих витрат стано(

вить за даними зарубіжних країн

12%. На вітчизняному ринку ця

структура витрат може бути

іншою у зв‘язку зі значно меншою

ціною робочої сили та інших

складових витрат.

4. Зниження рівня евтрофікації

водойм завдяки обмеженню попа(

дання в них елементів, які викли(

кають бурхливий розвиток водо(

ростей.

5. Захист ґрунтів від ерозії,

дефляції і антропогенного пере(

ущільнення.

6. Можливість значного підви(

Застереження

1. За наявності на поверхні

ґрунту післяжнивних решток,

особливо таких потужних, які

залишаються після кукурудзи,

спостерігається зниження тем(

ператури ґрунту навесні на 2,8(

5,0°С. При цьому етапи органо(

генезу польових культур зміщу(

ються на пізніші строки. Виникає

потреба посилення фосфорного

живлення рослин, зміни строків

сівби ярих.

2. Можливість перезволоження

орного шару на ґрунтах, що слабо

дренуються, яке супроводжується

різким зниженням їхньої біоло(

гічної активності. Компенсація

цього недоліку досягається підви(

щенням дози азоту на 25(30 кг.

3. Погіршення умов роботи дре(

нажних систем на осушуваних

землях.

4. Із зменшенням глибини обро(

бітку і переходом на технології

„нульового” обробітку зростає

негативний прояв мікропони(

жень („блюдець”), особливо у роки27

щення вмісту в грунті органічної

речовини і гумусу.

7. В умовах достатнього зволо(

ження підвищення коефіцієнтів

використання елементів жив(

лення рослин з мінеральних

добрив, у першу чергу, фосфору

(особливо за помірних доз вне(

сення) завдяки локалізації добрив

і кореневої системи у найбільш

біологічно активному поверхне(

вому шарі.

8. Збереження грунтової вологи

від втрат на фізичне випаро(

вування (у степових провінціях

Канади + 24 мм).

9. Збагачення ґрунтів на мікро( і

мезофауну зокрема на дощові

черв’яки, які відіграють значну

позитивну роль у формуванні

родючості ґрунтів.

10. Зменшення емісії СО2 в

атмосферу внаслідок зниження

витрат пального у річному циклі

польових робіт.

11. Можливість вилучення

сотень мільйонів СО2

з атмосфери

і закріплення його у формі орга(

нічної речовини грунту.

12. Можливість за певних умов

(але далеко не завжди) підви(

щення урожайності польових

культур і зниження собівартості

продукції рослинництва.

13. Вирівнювання поверхні по(

лів унаслідок чого покращуються

умови праці механізаторів і функ(

ціонування технічних засобів та

зниження вібраційних наванта(

жень на організм людини і метал.

формування притертої льодової

кірки на озимих. (Під „блюдцями”

в зоні Лісостепу знаходиться 14 %

території, у зоні Полісся – до

20 %).

5. Можливість зниження польо(

вої схожості насіння внаслідок

насичення посівного шару після(

жнивними рештками, що супро(

воджується необхідністю підви(

щення норм висіву на 15(25%.

6. За мінімального й „нульового”

обробітку ґрунту контроль за(

бур‘яненості посівів є складнішим

і дорожчим, ніж за загально(

прийнятого обробітку на 15(100%

залежно від культури і типу

сівозміни.

7. За систем мінімального і

„нульового” обробітку ґрунту

погіршується дія грунтових гербі(

цидів у зв‘язку з утриманням

частини препаратів на після(

післяжнивних рештках, а також

посиленою детоксифікацією дію(

чих речовин у біологічно актив(

ному поверхневому шарі. Іноді

причиною послаблення токсич(

ності грунтових гербіцидів є під(

кислення ґрунту у верхньому 10 см

шарі.

8. За інтенсивного захисту посі(

вів від бур’янів за мінімального і

„нульового” обробітків поси(

люється ризик появи резис(

тентних до гербіцидів популяцій

бур’янової флори.

9. За мінімального і „нульового”

обробітків ґрунту створюються

напружені умови для підтримки

сприятливого фітосанітарного

стану посівів. Це пов‘язано з

наявністю на поверхні ґрунту

рослинних решток, на яких28

зберігаються джерела інфекції,

залучаються шкідники, що відкла(

дають на них яйця, створюються

сприятливі умови для виживання

шкідників у зимовий період.

10. На фонах мінімального і

„нульового” обробітків усклад(

нюється боротьба з мишовид(

ними гризунами.

11. За посушливих умов

можливий недобір урожаю і

зниження якості зерна пшениці

озимої з причин збіднення на

поживні речовини нижньої поло(

вини орного шару та їх позиційної

недоступності за пересихання

верхнього 10 см шару.

12. На фонах з великою кількістю

на поверхні ґрунту рослинних

решток знижується ефективність

підкормок азотом розкидним

методом. За попадання карбаміду

на поверхню решток втрачається

1/3 азоту.

13.За тривалого агрохімічного

„навантаження” на поверхневий

шар ускладнюється підтримка

оптимальних фізико(хімічних

параметрів родючості ґрунту. Їх

корекція за рахунок вапнування

має здійснюватись меншими

дозами й удвічі частіше, ніж при

загальноприйнятому обробітку.

14.За значної виснаженості ґрун(

тів середнього і важкого грануло(

метричного складу при залишенні

їх без обробітку у перші роки

запровадження no(till системи

спостерігається явище сезонної

цементації зі значним підвищен(

ням щільності будови ґрунту та

різким зниженням продуктивності

агрофітоценозів. Відновлення

оптимальних параметрів щільно(29

сті ґрунту відбувається поступово

протягом 3(4 років.

15. Висока ціна основного

технічного засобу для „нульового

обробітку ґрунту – сівалок безпо(

середньої сівби, тому заміна

наявної грунтообробної і посівної

техніки, яка здебільшого відпра(

цювала амортизаційні строки, є

серйозною фінансовою проб(

лемою для будь(якого госпо(

дарства. Ціна різних комплексів з

різною шириною захвату і

комплектом коливається у межах

від 30 до 300 тис. у.о.

16. Запровадження технологій

„нульового” обробітку ґрунту

вимагає вищої кваліфікації агро(

номічного і технічного персоналу.

17. Різка зміна технологій виро(

щуваня польових культур на знач(

них площах може супроводжу(

ватися загостренням проблем

сільського безробіття.

18. Ці ж самі проблеми можуть

виявитись і в галузі сільськогоспо(

дарського машинобудування.

19.Посіви за no(till технологій

можуть протягом певного часу

бути пожежонебезпечними, особ(

ливо коли поля не є „закритими

зонами”, як у фермерів США і

Канади, а вільними для доступу

будь(кого.

Безумовно неможливо знайти аргументи, якими можливо

було б заперечити різке (у рази) підвищення продуктивності

праці, фактор часу, своєчасність проведення сівби у найкращі

агротехнічні строки, скорочення витрат на придбання

пального, ролі людського фактора. Останній не завжди буває

позитивним.

Економія сукупних витрат за даними зарубіжних країн

складає 12 %.30

Зведення до мінімуму ерозійних процесів, можливість

значного підвищення вмісту у грунті органічної речовини і

гумусу, скорочення втрат грунтової вологи на випаровування,

– далеко не всі переваги, але вони досить значимі.

Як відомо формування і розвиток no(till систем розпочались

у Великій Британії після винаходу у 1955 р. біпіріділових

гербіцидів суцільної дії, які могли знищувати всі бур‘яни, а

також створення сівалки для сівби без попереднього обробітку

ґрунту. Теоретичним підгрунтям були висновки авторитетного

науковця Є. Рассела, який роль обробітку ґрунту здебільшого

зводив до контролю забур‘яненості [17]. Проте, першими

зуміли скористатися цими винаходами американці. Батьком

no(till систем визнано фермера Гаррі Янга. У 1962 р. він першим

у світі застосував англійську сівалку „прямої” сівби на своїй

фермі. Відсутність плужного обробітку повністю компенсу(

валась застосуванням гербіцидів.

Нині у всьому світі площа ріллі становить 1 млрд

317 млн га. Статистика з поширення no(till систем ведеться з

1982 р. Зведені дані обсягів використання „нульового”

обробітку у всіх країнах світу за 2004(2005 рр. складали

сумарно 95 млн 480 тис. га. Таким чином, площа, на якій

запроваджено no(till системи, становить 6,8 % від світової. З

цієї площі на шість країн: США, Канаду, Бразилію, Аргентину,

Австралію, Парагвай припадає 94,7 %. На всі інші країни світу

– відповідно 5,3 %. Частка європейського континенту

включаючи і східну його частину не перевищує 2,5(3 %.

Щорічно площа під no(till системами зростає на 1 млн га.

Кожна країна, в якій „нульовий” обробіток запроваджується

у значних обсягах, має свої власні головні аргументи. Для

Сполучених Штатів Америки це підвищення продуктивності

праці і грунтоохоронне значення „нульового” обробітку. Для

Канади, де виробництво зерна зосереджено у степових

провінціях, вагомим чинником є збереження вологи. Те ж саме

слід відмітити для землеробства західних провінцій Австралії.

Для тропіків Бразилії, де під ріллю освоюються значні площі

тропічних лісів і роль ґрунту фактично виконує лісова31

підстилка, яка раптово “згорає” при введенні в інтенсивну

культуру збереження грунтового покриву є серйозною

державною проблемою, а основним шляхом є запровадження

„нульового” обробітку. Оцінюючи поширення no(till систем на

Європейському континенті, де безперечним лідером є Велика

Британія, головним аргументом на користь запровадження

„нульового” обробітку визначається можливість підвищення

продуктивності праці на підготовці ґрунту і сівби озимих та

ярих колосових у 4 рази [13].

Відносно економії енергії в ланці обробітку ґрунту, то вона

дійсно є вагомою. Але якщо оцінити енерговитрати на повні

технологічні цикли вирощування польових культур в інтен(

сивному землеробстві, то виявляється, що частка обробітку

ґрунту в економії енерго(носіїв дещо скромніша. Ті 25(40 %,

які інколи приписуються обробітку ґрунту, є, насамперед,

наслідком неповного обліку інших витратних складових. Наші

розрахунки свідчать, що у сумі прямих експлуатаційних витрат

енергії обробіток ґрунту не перевищує 10(12 %. За включення

в обрахунки енергетичних еквівалентів застосування добрив

(до 60 %) і пестицидів (6(8 %) частка обробітку ґрунту не

перевищуватиме 5(8 % [6].

Наявність певних специфічних передумов запровадження

no(till систем у різних країнах, спільною для всіх них є

прагнення різкого підвищення продуктивності праці на

значних територіях за незначних трудових ресурсів.

Стосовно землеробських технологій у зарубіжній літературі

оперують таким поняттям як „bottle neсk” – горловина пляшки.

Саме таким вузьким місцем у групі країн найбільшого

поширення no(till систем є поєднання обширних орних земель

з обмеженими трудовими ресурсами. Навколо цього головного

чинника формується вся система землеробства, включаючи

спеціалізацію господарств, сівозміни, обробіток ґрунту,

системи захисту рослин від шкідників, хвороб, бур’янів тощо.

На неї працюють промисловість, наука, служби впровадження.

Слід також зазначити, що майже у всіх названих країнах

широко використовуються генетично модифіковані культури,32

стійкі до системних гербіцидів суцільної дії, що значно

полегшує запровадження таких технологій.

Якщо такі передумови відсутні, то зусилля будь(кого у

поширенні no(till систем не досягнуть бажаних результатів

доки на цій території не складуться відповідні соціально(

економічні умови.

Не можна, як це у нас часто прийнято, зводити надзвичайно

складну проблему до наявності групи новаторів, які

прониклись важливістю ідеї та відповідно консерваторів,

ретроградів, які всіляко гальмують її поширення. Слід нарешті

зрозуміти, що технології мінімального, а тим більше „нульо(

вого” обробітку ґрунту не можуть поширюватись на цілу країну

за чиїмось власним бажанням, а тим більше з примусу. Вони

мусять ретельно підбиратись, пристосовуватись з огляду на

грунтові і кліматичні умови, проте головним чином на

соціально(економічні особливості на державному, регіо(

нальному і локальному рівнях. Такі системи є наслідком

еволюційного розвитку і землеробської культури окремих

країн.

Загальною сучасною тенденцією є і має бути надалі

зниження інтенсивності обробітку ґрунту хоча б з тієї причини,

що чисельність працездатного населення у сільських місце(

востях постійно скорочується. Ці процеси відбуваються в усіх

країнах світу й Україна не є виключенням.

До останнього часу у вітчизняній науковій та науково(

популярній літературі при висвітленні питань мінімального

обробітку ґрунту головна увага акцентувалася на сприят(

ливості або несприятливості фізичних параметрів ґрунту,

збереження його родючості, підвищенні протиерозійної

стійкості, скороченні витрат викупної енергії.

Між тим, аграрна „революція”, помітним проявом якої у

ряді країн є заміна традиційного, у тому числі, безполицевого

грунтозахисного обробітку, на мінімалізовані системи аж до

повного його виключення перед сівбою культур з числа

технологічних операцій здійснювалась насамперед, заради

підвищення продуктивності праці. Інші чинники є досить33

вагомими, але все ж таки вторинними, другорядними.

Звертаючись до зарубіжного досвіду, зокрема такої країни

як США, не можливо не зупинитись на проблемі зростання

пестицидного навантаження у агроландшафтах, наявність

якого є незаперечною.

У США вигоди від мінімального і „нульового” обробітку

ґрунту зробили фермерів заручниками цих технологій. За

відсутності оранки кількість бур’янів, комаховидних

шкідників, хвороб, що локалізуються і розмножуються в

залишеній стерні, значно збільшується. За таких обставин

фермерам приходиться вносити вдвічі більше пестицидів, ніж

раніше. Держава активно стимулює виробництво продо(

вольства, яке використовує як важливий експортний ресурс і

“політичну зброю”. Але в кінці останнього десятиріччя

громадськість США непродуману хімізацію стала розцінювати

як катастрофічну. Рівень хімічного забруднення ґрунтів і

особливо водних ресурсів характеризується вченими як „...сама

велика помилка, якої американська нація припустилась за

останні десятиріччя, подібно до сільськогосподарського

Чорнобиля США”.

Отруєння агрохімікатами щорічно зазнають до 300 тис. осіб.

Багато науковців визнають, що результати бездумної гонитви

за прибутками проявляються зростанням онкологічних

захворювань, у першу чергу, у сім‘ях фермерів. Дослідженнями,

проведеними у штаті Канзас, встановлено, що використання

гербіцидів з групи 2,4(Д у 6 разів збільшує захворюваність

фермерів на рак і у 8 разів тих, хто безпосередньо готує суміші

та вносить їх на поля. Рівень диоксину в новонароджених дітей

виявився у 27 разів вищим від тієї кількості, яка вважається за

безпечну для накопичення протягом усього життя людини.

Неприємним є те, що деякі хлорорганічні пестициди за

токсичністю у 100 разів перевищують сумнозвісний ДДТ.

Заборонені у США гербіциди продовжують експортуватись у

інші країни.

Така ситуація склалась у розвиненій країні, де екологічне

навантаження здійснюється на 12 % території. Чого ж тоді34

чекати в Україні, коли подібний екологічний стрес накласти

на 60 % території ( землі в обробітку. До того ж у нас в сільській

місцевості проживає не 3(4, а 32 % населення. В окремих

областях частка сільського населення перевищує 50 %

(Вінницька, Закарпатська, Івано(Франківська, Рівненська,

Чернівецька), у половині – в середньому 40 %.

Необхідно додати ще ряд особливостей України, які можуть

значною мірою обмежувати можливість, доцільність, обсяги і

темпи запровадження систем „нульового” обробітку ґрунту. До

них можливо віднести:

1. Система no(till – це не шлях виходу з бідності, а наслідок.

2. За сталою звичкою, прищепленою ще за радянських часів,

наші виробники сільськогосподарської продукції налаштовані

на поступальний ріст валового виробництва зерна, а за

впровадження no(till систем урожайність знижується на 10 %.

На запитання, скільки потрібно часу, щоб при переході від

традиційного обробітку до no(till систем досягти попередніх

результатів експерт Рей Ворд у Дніпропетровську дослівно

відповів так: „...у тропіках і субтропіках – 3(5 років...”

3. Гліфосатумісні гербіциди типу раундап в Україні значно

дорожчі, ніж в Європі і США. Там вони дотуються державою.

Без зниження цін на них широкомасштабне впровадження

ресурсозберігаючого землеробства в Україні не представ(

ляється можливим.

Водночас надії на всесильність будь(якого гербіциду,

покладеного в основу окремої землеробської технологічної

системи є примарними.

Нині резистентність бур‘янів до гербіцидів стала гострою

всесвітньою проблемою. Вона чітко визначилась в Аргентині,

де в посівах генетично модифікованої сої з‘явились і

поширюються стійкі до раундапу популяції бур‘янів. Ті ж самі

проблеми виявлені і в Австралії. Там при оренді земель

обов‘язковою процедурою є обстеження їх на наявність

резистентних до гербіцидів форм бур‘янів. За їх виявлення

оренда землі здешевлюється.

4. В Україні відсутні власні енергонасичені трактори, що35

відповідають агротехнічним вимогам. Немає їх і в Росії.

Питомий тиск на грунт тракторів Т(150 і К(700 у 2,5 раза

перевищує нормативний (0,6 кг/см2

) – у Т(150 – 1,24(1,65;

К(700 – 1,50 кг/см2

. До того ж потужність двигуна першого

надто низька.

Вплив рушіїв важкої техніки призводить до антропогенного

переущільнення орних земель та зниження урожаю. Найбільш

негативно впливають на ґрунти транспортні засоби і важкі

збиральні комплекси. Пов‘язане зі збирально(транспортними

роботами ущільнення ґрунту, як правило, перевищує глибину

звичайного обробітку, що вимагає періодичного чизельного

розпушування, щілювання на глибину до 50 см.

Фактично для впровадження no(till систем увесь комплекс

технічних засобів необхідно закуповувати за кордоном.

На 10000 га необхідно мати один 500 сильний трактор з

комбінованим 18(25(метровим посівним комплексом, три(

чотири зернові комбайни і один обприскувач з продук(

тивністю 1 тис. га за добу. Для обслуговування цього комплексу

безпосередньо у полі необхідно 15 працівників. Характерно,

що ефективність no(till систем оцінюють саме по використанню

таких комплексів. Їх в Україні може застосовувати лише 41

господарство.

Слід також зауважити, що за використання такої техніки

не можна вийти в поле без електронної карти і приладів

глобального позиціонування системи супутникової навігації

GPS з керуючим механізмом. За ширини захвату агрегата 18(

25 м його неможливо вести паралельно попередньому проходу.

У цьому разі механічний маркер замінюється системою

супутникового зв‘язку. Все це коштує дорого, до дрібниць –

зарубіжне, без їхнього сервісного обслуговування не діятиме і

країна потрапить у довічну залежність.

Це все необхідно враховувати, оскільки заміна наявної

грунтообробної і посівної техніки, яка хоча й відпрацювала

агротехнічні строки, є фінансовою проблемою для будь(якого

господарства.

Різка зміна технологій вирощування польових культур на36

значних, особливо густо заселених територіях, як правило,

супроводжується загостренням проблем сільського безробіття.

Прикладів цьому є достатньо.

Типовим „сценарієм” оренди землі сільських громад

крупними фінансовими структурами є ліквідація тварин(

ницької галузі і переведення землеробства на працеощадливі

технології вирощування польових культур на зразок

поширених у США, Канаді. У результаті подібної перебудови

роботу у таких структурах одержує у кращих випадках 10 %

наявного працездатного населення. При цьому оплату

безробітних на депресивних сільських територіях бере на себе

держава, а точніше пересічні громадяни, також не обтяжені

надто високою оплатою праці.

Подібні явища уже стали гострою державною проблемою,

яка поки що не знайшла свого позитивного вирішення.

Таким чином, суто технологічні проблеми, які обіцяють

лише позитивні наслідки, можуть мати і соціально(економічні

складові. Останні можуть частково або ж повністю нівелювати

очікувані переваги. Це якщо дивитись на них не з точки зору

інтересів окремої промислової фірми чи фінансової структури,

а виходячи із загальнодержавних позицій.

Ці ж самі проблеми можуть виявитися у галузі сільського(

сподарського машинобудування. Тільки у цьому разі соціальні

„катастрофи” локалізуються у містах і, особливо, невеликих

районих містечках, де сільськогосподарські машинобудівні

підприємства є соціально формуючими центрами.

5. В Україні не стабілізувалося землекористування,

знизилася культура землеробства, адже в основі контролю

забур‘яненості посівів за будь(яких систем, перш за все,

покладено системи сівозмін, інших землеробських чинників

(строки сівби, удобрення, норми висіву тощо). Характерно, що

навіть у 10(пільній сівозміні з одним і двома полями кукурудзи

на зерно формується різна кількість та видовий склад

бур‘янових угруповань протягом всієї ротації.

До цього часу не сформована також стала кон‘юнктура на

ринку сільськогосподарської продукції, що порушує стабіль(37

ність землекористування.

Нині неможливо сформувати стабільну структуру посівних

площ або сівозміни. За таких умов різко збільшуються або

скорочуються площі ріллі під цукровим буряком, кукурудзою,

виникають ідеї до розширення площ під ріпаком до

3 млн га і взагалі значного розширення посівів „енергетичних”

культур, не оцінюючи того, що такі заходи призведуть до

подорожчання продовольчого кошика мінімум удвічі.

Мінімалізація обробітку ґрунту, як окрема система, не є

чинником, який зумовлює підвищення продуктивності

землеробства і його енергетичної ефективності. Порівняння

коефіцієнтів енергетичної ефективності – КЕЕ (співвідно(

шення між енергією в одержаному урожаї і витратної у

технічному циклі його вирощування) свідчить, що цей

показник за вирощування пшениці озимої і ячменю в Україні

вищий ніж у США, де запровадження систем мінімального

обробітку набуло найбільшого поширення (табл. 3).

Таблиця 3. Енергетична ефективність вирощування зернових

культур в Україні і США

Самобутня землеробська культура України, як у екстен(

сивному землеробстві сорокових років, так і в інтенсивному

господарстві дев’яностих років при підтримці держави

формувала урожайність основних зернових культур не нижче

рівня характерних для США (табл. 4).

Винятком у даному разі є кукурудза у дев‘яності роки, але

відносно цієї культури у США діють інші фактори: локалізація

її у найсприятливіших грунтових і кліматичних умовах.

Наприклад, у штаті Айова кукурудзяного поясу середньорічна

сума опадів становить 1000 мм, а середня температура повітря

у липні складає 22(24°

С. У Черкаській області ці показники

Енергія, що міститься в

1 т нафти

Коефіцієнт енергетичної

ефективності (КЕЕ) Культура

Україна США Україна США

Пшениця 8,7 13,0 2,38 3,5

Кукурудза 15,8 8,3 4,59 2,4

Ячмінь 9,6 11,6 2,60 3,238

відповідно дорівнюють 549 мм і 18°

С тепла.

Таблиця 4. Урожайність зернових культур в Україні і США, ц/га

У пресі останнім часом з‘являються певні негативні думки

щодо відсталості науки, її нерозуміння прогресивних напрямів

розвитку землеробства. Це нагадує нашу поширену звичку

замінювати глибокий науковий аналіз тієї чи іншої ситуації або

ж явища – пошуком ворога.

Як уже згадувалось, вивчення елементів мінімального

обробітку ґрунту у широких масштабах було розпочато із

середини 50(х років минулого сторіччя, як частково силове

поширення ідей Т.С.Мальцева. Ці дослідження значно

розширились з початку 60(х років, коли у значних масштабах

почали застосовуватись гербіциди. Ще нині функціонують

стаціонари, закладені біля 40 років тому, де протягом усього

цього періоду на окремих варіантах глибина обробітку не

перевищувала 8(10 см. Стосовно „нульового” обробітку ґрунту,

то у цьому напрямку здійснювались лише окремі пошукові

досліди, які не отримали подальшого розвитку і причина тут

не у відсталості наукового персоналу, його консерватизмі, а в

тому, що майже до останнього часу на такі дослідження було

відсутнє соціальне замовлення. Дешева робоча сила, пальне,

удобрення, технічні засоби виробництва порівняно у недав(

ньому минулому сприяли одержанню високої урожайності

польових культур не змінюючи різко технології в бік мініма(

лізації обробітку ґрунту. Проблеми захисту ґрунтів від ерозії

вирішувались шляхом використання елементів контурно(

меліоративного землекористування, а дефляція стримувалась

запровадженням плоскорізного обробітку.

Нині ситуація помітно змінюється на користь подальшого

Культура 1940 р. 1990 р.

Україна США Україна США

Пшениця 12,1 10,2 40,1 22,8

Жито 11,1 8,1 24,3 17,7

Кукурудза 16,3 17,9 38,3 73,6

Овес 12,1 12,9 26,5 19,5

Ячмінь 14,2 12,5 32,8 26,239

скорочення витрат праці і викопної енергії, зокрема за рахунок

запровадження no(till систем. На основі аналізу всіх чинників,

у тому числі, соціальних і демографічних, зроблено висновок,

що в оглядовій перспективі no(till системи можуть бути

поширеними в Україні на площі 600(700 тис. га, максимум

до 1 млн га.

Стосовно наукових установ, то тут є певні проблеми. Завжди

для держави значно дешевше попереднє вивчення будь(якої

проблеми, ніж коректування помилок або зайвих кроків після

того, як вони уже здійснені. Проте фінансування української

аграрної науки бажано б бути кращим, більш відповідним

сучасним вимогам щодо конкурентоспроможності галузі, яку

вона обслуговує (табл. 5).

Таблиця 5. Інтенсивність державних інвестицій у

сільськогосподарські дослідження у 905і роки

Як видно, у країнах світу склались певні „стандарти”

інвестування у аграрну науку. Очевидно це той мінімум, який

забезпечує конкурентоспроможність галузі на світовому ринку.

Порушення цих стандартів може коштувати надто дорого.

Бажано у зв‘язку з цим навести конкретні цифри з одного

звіту УААН за 1999 р.: „...Якщо у 1991 році фактичний обсяг

бюджетного фінансування наукових установ УААН становив

246,9 млн карбованців або 425,7 млн доларів, то у 1998 р. план

фінансування було затверджено в розмірі 74,5 млн грн, що

еквівалентно 32 млн доларів, з яких на 1 січня 1999 р. було

одержано з урахуванням взаємозаліку заборгованості лише

Країни, що розвиваються 0,50

Розвинені країни 2,50

Росія 0,25

Китай 0,42

Україна 0,18

Сполучені Штати 2,22

Велика Британія 3,80

Австралія 5,00

Канада 5,30

Країни Інвестиції у сільськогосподарські

дослідження у % від номінального с.г. ВВП40

42,5 млн грн, або 57 % річної суми [18]. Не важко розрахувати,

що порівняно до 1991 р. у 1999 р. фінансування аграрної науки

в Україні зменшилося у 23,4 раза. Нині ситуація дещо

покращилась, але тенденція катастрофічно низького рівня

фінансування аграрної науки зберігається.

Довідково. Станом на 2003 р. в окремих країнах світу для

функціонування наукових установ всіх форм підпорядкування

на одного дослідника виділялось у тис. доларів США:

Україна – 2,0

Росія ( 10,0

Китай ( 20,0

Європа ( 100, 0

США ( 200,0

Рівень фінансування науки в Україні свідчить про

неможливість створення власних сучасних технологій і навіть

впровадження технологій інших країн.

Росія і Китай здатні підтримувати сучасні технології лише

в оборонному комплексі. Створювати і освоювати нові

технології можуть Європа і США.

У плані проблеми, що розглядається, науковим установам

сільськогосподарського профілю необхідні кошти для

придбання мінімального комплексу технічних засобів для

організації у 2(3 найтиповіших зональних наукових установах

вивчення питань мінімального обробітку на сучасному

науковому і технічному рівні.

Останнє. Нам потрібно виважено відноситись до

зарубіжних рекомендацій та інвестицій. Надто дешева робоча

сила, дешевизна оренди і низька ціна землі приваблюють

зарубіжний капітал. До цього ще додається відносно дешева

енергія та відсутність відповідальності за порушення еколо(

гічного стану довкілля. Може статися так, що у нас залишиться

техногенне навантаження на навколишнє середовище, армія

безробітних з відповідними негативними наслідками, а

прибутки осядуть за кордоном.

Спонтанне широке запровадження no(till систем під

впливом потужної, не завжди професійної і майже завжди41

небезкорисливої реклами може призводити до значних і

марних матеріальних втрат у межах держави та загострення

соціальних проблем у сільській місцевості та в галузях, що

обслуговують сільськогосподарське виробництво.42

Бібліографія

1. Пашкевич Г.О., Віденко М.Ю. Рільництво племен трипільської

культури. – Київ, 2006. – 143 с.

2. Фолкнер Э. Безумие пахаря. – М.: Издво с.х. литературы. – 1959. –

302с.

3. Кірбі М.Л., Морган Р.П. и др. Эрозия почвы. – М., 1984. – 414 с.

4. Тараріко А.Г. Почвозащитная контурномелиоративная система

земледелия, как пример комплексного решения проблемы его

устойчивости / В кн. «Устойчивость земледелия: проблемы и пути

решения». – К.: «Урожай», 1993. – С.175235.

5. Арчер С., Банч К. Луга и пастбища Америки. – М.: Издво И.Л.,1955.

– 346 с.

6. Малієнко А.М. Соціальноекономічні передумови формування

агротехнологій (на прикладі систем обробітку ґрунту). – Київ, 2001. –

60 с.

7. Овсінський І.Е. Нова система землеробства. – Львів, 2007. – 106 с.

8. Попов Ф.А. Обработка почвы под полевые культуры. – К.: «Урожай»,

1969. – 262с.

9. Мальцев Т.С. Новая система обработки почвы и почва. – М.Л.: Изд.

ВАСХНИЛ, 1937. – 48 с.

10. Тюрин Н.В. Из результатов работ бригады АН СССР по изучению

системы обработки почв по способу Т.С. Мальцева на Шадринской

опытной станции // Почвоведение. – 1957. – № 8. – С. 111.

11. Сайко В.Ф. Землеробство на шляху до ринку. – Київ, 1997. – 46 с.

12. Д.Озер. Должны ли люди голодать (полемика с мальтузианцами).

Издво иностр. лры. – М., 1953. – 417 с.

13. The handbook of soil care systems ISI Plant Protection. – 1986. – 43 pp.

14. Лобас М.Г., Суконник А.Л., Малієнко А.М. Соціальноекономічні

аспекти сільськогосподарського районування України //Економіка АПК.

– 1995. – № 6. – С. 3745.

15. Об условиях, снижающих эффективность минимализации обработки

почвы. Обзор. Главнаука. – М., 1986. – 25 с.

16. Douglas S. Karen. The extent of conservation agriculture adoption

worldwide. Implicitation and impact. ISTRO Info. A publication of

Internutional Soil Tillage Research Organization. October, 2006. – Amers.

USA. – 26 pp.

17. Рассел Э. Почвенные условия жизни растений. – Издво И.Л, 1955. –

С. 567575.

18. Зубець М.В. Напрями економічного зростання агропромислового

комплексу України. – К.: Аграрна наука, 1999. – 52с.

Механічний обробіток ґрунту — це дія на нього робочими органами знарядь і машин з метою створення оптимальних умов і забезпечення факторами життя для росту і розвитку сільськогосподарських рослин та захисту ґрунту від ерозії.

Основні завдання обробітку грунту такі:

1)   зміна будови і структурного ста­ну грунту з метою створення сприятливих водно-повітряного, теплового та поживного режимів;

2)   посилення   кругообігу   поживних речовин в результаті переміщення їх з глибших  горизонтів в орний і активі­зації мікробіологічних процесів;

3)  знищення бур'янів, збудників хво­роб та  шкідників сільськогосподарських культур;

4)   загортання    в   грунт   рослинних решток та добрив;

5)  запобігання   ерозійним  процесам і пов'язаним з цим втратам води і поживних речовин;

6)   знищення   багаторічної   рослин­ності під час обробітку цілинних і перелогових земель, а також полів з-під сіяних багаторічних трав.

7)   створення сприятливих умов для якісної сівби.