- •I. Керамічні матеріали
- •1. Класифікація керамічних виробів
- •2. Сировина для виробництва кераміки
- •2.1. Глини
- •2.2. Топники
- •3.1. Подрібнення матеріалів
- •3.2. Дозування і змішування матеріалів
- •3.3. Приготування маси
- •3.4. Формування виробів
- •3.5. Теплова обробка виробів
- •4. Технолгія деяких видів кераміки
- •4.1. Стінова кераміка
- •4.2. Фасадна кераміка
- •4.2.1. Личкувальни цегла
- •4.2.2. Керамічні плитки різного призначення
- •4.3. Покрівельна кераміка (черепиця)
- •4.4. Керамічні заповнювачі (керамзит)
- •II. Зв’язні матеріали
- •1. Гіпсові зв’язні речовини
- •1.1. Класифікація гіпсових зв’язних речовин
- •1.2. Сировинні матеріали
- •1.3. Термічні перетворення гіпсу при нагріванні
- •1.4. Технологія виробництва низьковипалених гіпсових зв’язних речовин
- •1.4.1. Отримання гіпсу в гіпсоварильних котлах
- •1.4.2. Отримання гіпсу в обертових печах (сушарках)
- •1.4.3. Отримання гіпсу в апаратах суміщеного розмелювання і випалу
- •1.4.4. Отримання гіпсу в середовищі насиченому парою
- •1.4.5. Отримання гіпсу варінням в рідкому середовищі
- •1.5. Твердіння низьковипалених гіпсових зв’язних речовин
- •1.6. Властивості низьковипалених гіпсових зв’язних речовин
- •1.7. Використання низьковипалених гіпсових зв’язних речовин
- •1.8. Отримання високовипалених гіпсових зв’язних речовин
- •1.8.1. Ангідритове зв’язне (високовипалений гіпсовий цемент)
- •1.8.2. Високовипалений гіпс (естріх гіпс)
- •1.9. Підвищення водостійкості гіпсових зв’язних
- •2. Будівельне повітряне вапно
- •2.1. Різновидності будівельного вапна
- •2.2. Сировинні матеріали для одержання повітряного вапна
- •2.3. Процеси випалу вапняку
- •2.4. Печі для випалу вапняку
- •2.5. Технологічні схеми одержання повітряного вапна
- •2.5.1. Отримання меленого негашеного вапна
- •2.5.2. Гасіння вапна
- •2.6. Тверднення повітряного вапна
- •2.7. Властивості і застосування повітряного вапна
- •2.8. Виробництво силікатної цегли
- •3. Магнезіальні зв’язні речовини
- •4. Розчинне скло
- •5. Газосилікатні вироби
- •6. Портландцемент
- •6.1. Мінералогічний склад портландцементу
- •6.2. Сировина для виробництва портландцементу
- •6.3. Технологічне паливо для випалу клінкеру
- •6.4. Способи вробництва портландцементу
- •Технологічна схема виробництва цементу за мокрим способом приготування сировинної суміші
- •Технологічна схема виробництва цементу за сухим способом приготування сировинної суміші
- •6.5. Процеси, що протікають при випалі клінкеру
- •6.6. Розмелювання клінкеру і додатків
- •6.7. Гідратація і твердіння портландцементу
- •6.8. Корозія портландцементу та боротьба з нею
- •6.9. Властивості портландцементу та його використання
- •6.10. Різновидності цементів
- •III. Вироби із скла
- •1 Склоподібний стан та особливості його структури
- •2 Хімічний склад силікатного скла
- •3 Сировина для скловаріння
- •4 Приготування сировинної суміші - шихти
- •5 Характеристика способів формування скла
- •Вертикальне безчовникове витягування труб
- •Вертикальне човникове витягування труб
- •Вертикальне витягування вниз
- •Горизонтальне витягування листового скла
- •Горизонтальне витягування трубок
- •Періодичне прокатування скла
- •Безперервне прокатування скла
- •Видування на трубці
- •Подвійне видування
- •II. Зв’язні матеріали
- •III. Вироби із скла
4.2. Фасадна кераміка
4.2.1. Личкувальни цегла
Технологія отримання фасадної личкувальної цегли в своїй основі аналогічна отриманню звичайної цегли пластичним способом, проте існують свої особливості.
1) Якщо для виробництва личкувальної цегли використовують важкотопкі чи низьковогнетривкі глини в масу необхідно вводити 40-45 % шамоту з тих же чи подібних глин. Для цього окремо готують мелений порошок шамоту і мелений порошок сухої глини, які змішують, зволожують в змішувачах до 18-20 % вологості, формують спочатку заготовки (валюшки), а потім на вакуумному стрічковому пресі пресують вироби заданої форми і розміру (цегла, зливи підвіконників, карнизний камінь, різноманітні деталі). Сушіння і випал личкувальної цегли відбувається аналогічно як і звичайної. Проте оскільки в даному випадку використовують важкотопкіші глини максимальна температура випалу складає 1100-1150 оС.
2) У випадку використання забарвлених легкотопких глин технологія отримання личкувальної цегли практично повністю співпадає з технологією отримання звичайної цегли. Особливістю є те, що в даному випадку використовують більш однорідні глини, які не повинні містити шкідливих домішок у вигляді кам’янистих включень і після випалу мати рівномірне забарвлення. До такої цегли висуваються підвищені вимоги за якістю, особливо зовнішньої поверхні. В деяких випадках для надання цеглі чітких граней і правильної форми її після підсушування на повітрі подають на допресовування.
3) Для покращення декоративної поверхні звичайної цегли використовують також:
- нанесення на її поверхню тонкого шару поливи (легкотопких компонентів, які під час випалу повністю розтоплюються, а після охолодження застигають у вигляді склоподібної плівки);
- нанесення на її поверхню тонкого шару ангобу (маси, що складається з глини і легкотопких компонентів, які під час випалу спікаються утворюючи після охолодження суцільне шорстке оскловане покриття);
- формування двошарової цегли, в якої зовнішній декоративний шар товщиною 3-8 мм готують із високоякісних біловипалюваних глин.
Полива, ангоб і другий шар цегли повинні мати термічний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) близький до ТКЛР основної маси. Для двошарової цегли також необхідно щоби величина зсідання маси личкувального шару співпадала з зсіданням основної маси. Декоративний шар може бути білий або кольоровий. Його наносять на одну або декілька сторін цегли. Поливу і ангоб наносять методом пульверизації чи поливування. Двошарові вироби формують на установках, які складаються з двох пресів, що спрямовують потік маси під кутом 90о в з’єднану з ними перехідну головку.
4.2.2. Керамічні плитки різного призначення
В залежності від призначення керамічні плитки ділять на:
- личкувальні;
- фасадні;
- плитки для підлоги.
Личкувальні плитки використовують для викладення стін внутрішніх житлових і промислових приміщень. Згідно ГОСТ 6141-91 “Плитки керамические глазурованные для внутренней облицовки стен” водопоглинання плиток повинно складати не більше 16 % (з мас, що містять карбонати і полімінеральні глини - не більше 24 %), термостійкість білого полив’яного покриття не менше 150 оС, кольорового - не менше 125 оС, твердість поливи за шкалою Мооса не менше 5, міцність на згин не менше 15 МПа. Високе водопоглинання плиток необхідне для забезпечення доброго зчеплення плиток з будівельним розчином чи клейкою сумішшю.
Асортимент личкувальних плиток надзвичайно різноманітний. Промисловість випускає плитки різних розмірів і форми, покриті однотонною чи кольоровою поливою, з малюнком чи без нього.
Фасадні плитки використовують для викладення зовнішніх стін будівель тому для них велике значення має морозостійкість, яка згідно ДСТУ Б В.2.7.-67-98 (ГОСТ 13996-93) “Плитки керамічні фасадні і килими з них” повинна бути не менше 40 циклів. Водопоглинання фасадних плиток - не менше 2 і не більше 9 % (з мас, що містять шлаки, полімінеральні глини і карбонати - не більше 12 %), що забезпечує задовільне зчеплення черепка з будівельним розчином і добру морозостійкість. Фасадні плитки випускають тільки покриті поливою. Термостійкість полив’яного покриття не менше 125 оС, твердість поливи за шкалою Мооса не менше 5. Границя міцності при згині не менше 16 МПа.
Випускають фасадні плитки у вигляді окремих поштучних виробів або наклеюють на лист паперу у вигляді килиму, що полегшує їх вкладання.
Плитки для підлоги використовують для улаштування підлог всередині житлових і промислових приміщень. Згідно ГОСТ 6787-90 “Плитки керамические для полов” водопоглинання неполив’яних плиток допускалось не більше 3,5 %, оскільки при вищих його значеннях зменшується їх гігієнічність (забруднення поверхні плиток за рахунок проникнення сторонніх речовин в пори); для полив’яних плиток - не більше 4,5 %. ТУ У В.2.7.-00293605.005-2000 “Плитки керамічні для підлоги. Технічні умови” за водопоглинанням ділить плитки на три групи:
1 група - менше 3 %;
2 група - від 3 до 6 %;
3 група - від 6 до 10 %.
Технічні умови також регламентують стійкість до стирання неполив’яних плиток, яка не повинна перевищувати 0,18 г/м2 при застосуванні кварцового піску і 0,54 г/м2 при застосуванні корундового порошку, міцність на згин - не менше 25 МПа. Кислотостійкість плиток не регламентується, проте вона повинна знаходитись в межах 97-98 %. Для полив’яних плиток термостійкість покриття повинна бути не менше 125 оС, твердість поливи за шкалою Мооса не менше 5. Морозостійкість неполив’яних плиток повинна бути не менше 25 циклів.
За формою плитки для підлоги випускають квадратні, прямокутні, шестигранні і восьмигранні різних розмірів. За видом лицьової поверхні - гладкі, шорсткі і рифлені, полив’яні і неполив’яні, однотонні і багатокольорові, з малюнком і без нього.
У виробництві плиток для підлоги використовують прості дво- чи декілька компонентні маси, які включають глину і топник. Загальна кількість глини в масах складає 60-80 %. Щоб забезпечити мінімальне водопоглинання маси готують на основі важкотопких каолінітових чи каолініто-гідрослюдистих глин. Із впровадженням потоково-конвейєрних ліній з’явилась можливість використовувати також легкотопкі гідрослюдисті чи монтморилонітові глини. При цьому кількість важкотопкої глини можна зменшити до 15-30 %. Як топник вводять 20-40 % перліту, гранітних відсівів, склозламків, шлаків паливних електростанцій, нефеліну та ін.
Маси для виробництва фасадних плиток подібні до мас плиток для підлоги з тією відмінністю, що можуть містити більшу кількість легкотопкої глини або приготовані повністю на її основі, меншу кількість топника, а також як опіснювач череп бракованих виробів.
Маси для виробництва личкувальних плиток є більш складними. Вони містять близько 50 % глинистого компоненту, переважно легкотопких місцевих глин гідрослюдистого чи монтморилонітового складу. Як топники вводять 20-30 % перліту, шлаків, склозламків, гранітних відсівів та ін. Крім того в склад мас вводять до 30 % додатків, що регулюють ТКЛР черепка і пористість - крейду, пісок.