Узагальнюючі висновки про розвиток сестринської справи в Україні ( за м.Б. Шегедин ):

1. Становлення сестринської справи в різних регіонах Ук­раїни відбувалось по-різному внаслідок особливостей історич­ного, політичного та соціально-економічного їх розвитку з вра­хуванням впливів Західної Європи та Росії до 1940 року та СРСР з повоєнних часів до 1991 року.

2. Західній Україні належить пріоритет у формуванні по­глядів на сестринську справу як особливий вид медичної діяль­ності, який вимагає відповідної теоретичної та практичної підго­товки. Становлення сестринської справи в Правобережній та Лівобережній Україні проходило зі значним запізненням навіть порівнянно з тим, як це відбувалося в самій Російській імперії.

3. Завдяки активній участі М.І. Пирогова в організації сес­тринського догляду за хворими та пораненими під час Кримсь­кої війни був вперше проведений розподіл медичних сестер за функціональними обов’язками та розроблені інструкції і про­грами навчання медичних сестер різних профілів в умовах військового часу.

4. Намагання Радянського уряду замовчати позитивний історичний досвід організації та змісту сестринської справи, свідома ізоляція системи підготовки та використання сестринсь­ких кадрів в СРСР, ігнорування і неприйняття світового досві­ду, ізоляція медичних сестер від участі у всесвітніх та міжна­родних професійних організаціях, привнесення в справу охо­рони здоров’я хибних ідеологічних принципів призвели до значного відставання системи та суті підготовки медичних се­стер від міжнародних стандартів і перетворення медсестринсь- кої освіти та діяльності на допоміжну, другорядну.

5. З часу здобуття Україною незалежності та суверенітету робляться певні кроки в піднесенні престижу професії та осві­ти медичної сестри як найбільш потрібної та масової в прак­тичній охороні здоров’я. Запровадження ступеневої неперерв­ної вищої медсестринської освіти підносить її на один рівень з лікарською. Але в цьому питанні є ще багато проблем.

4. Положення про медичну освіту, медичні школи, училища, медичні коледжі. Система підготовки медсестер в Україні сьогодні.

Положення

про особливості ступеневої освіти

медичного спрямування.

Затверджено

Наказ Міністерства

охорони здоров'я України

24.02.2000 N 35

1. Загальні положення

1.1. Положення, розроблене відповідно до пункту 2 постанови

Кабінету Міністрів України від 20.01.98 N 65 ( 65-98-п ) "Про

затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні

(ступеневу освіту)", визначає особливості освіти напрямів

підготовки "медицина" і "фармація".

Відповідно до статті 30 Закону України "Про освіту"

( 1060-12 ) підготовка молодших спеціалістів (фахівців з повною

загальною середньою освітою), бакалаврів (фахівців з базовою вищою

медичною та фармацевтичною освітою), спеціалістів та магістрів

(фахівців з повною вищою медичною та фармацевтичною освітою)

здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою

освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.

Підготовка фахівців з повною загальною середньою, базовою та

повною вищою медичною освітою проводиться за очною (стаціонарною)

формою, а з базовою та повною вищою фармацевтичною освітою - за

очною (стаціонарною) і заочною формами навчання.

Підвищення кваліфікації, перепідготовка фахівців з базовою та

повною вищою медичною (фармацевтичною) освітою здійснюється за

відповідними освітньо-професійними програмами післядипломної

підготовки за очною та заочною формами навчання.

1.2. Вищі медичні (фармацевтичні) навчальні заклади незалежно

від форм власності та джерел оплати за навчання здійснюють прийом

громадян для навчання згідно з потребою охорони здоров'я в межах

ліцензованого обсягу (на відповідний напрям підготовки чи

спеціальність) на конкурсній основі відповідно до здібностей.

Правила прийому на навчання за освітньо-професійними

програмами підготовки фахівців розробляються вищими медичними

(фармацевтичними) навчальними закладами відповідно до Умов прийому

на перший курс вищих навчальних закладів України, які погоджуються

з Міністерством охорони здоров'я України та затверджуються

Міністерством освіти і науки України. Вищі медичні (фармацевтичні)

навчальні заклади, яким надано статус національних, затверджують

Правила прийому самостійно.

1.3. Освітньо-професійні програми підготовки, перепідготовки

і підвищення кваліфікації фахівців з базовою та повною вищою

медичною та фармацевтичною освітою відповідних

освітньо-кваліфікаційних рівнів розробляються Центральним

методичним кабінетом (центром) з вищої медичної освіти МОЗ України

із залученням відомчих наукових лабораторій з підготовки медичних

та фармацевтичних кадрів, кваліфікованих спеціалістів опорних

кафедр вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів,

провідних фахівців галузі і затверджуються Міністерством освіти і

науки України за узгодженням з Міністерством охорони здоров'я

України в установленому порядку.

1.4. Вимоги до змісту і обсягу рівня освітньої та фахової

підготовки визначаються в освітньо-кваліфікаційних

характеристиках, інших актах органів управління освітою та

змінюються відповідно до рівня розвитку науки, охорони здоров'я,

суспільства.

Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами

підготовки медичних та фамацевтичних фахівців певних

освітньо-кваліфікаційних рівнів, структурно-логічними схемами

підготовки, навчальними планами й програмами навчальних дисциплін.

1.5. Освітньо-професійні програми підготовки медичних та

фармацевтичних фахівців певних освітньо-кваліфікаційних рівнів

уміщують у себе перелік нормативних і вибіркових навчальних

дисциплін із зазначенням обсягу годин для їх вивчення та форм

підсумкового контролю.

Нормативна частина змісту освіти визначається відповідним

державним стандартом з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Вибіркові навчальні дисципліни визначаються вищим медичним

(фармацевтичним) навчальним закладом залежно від традицій цього

закладу, досягнень провідних медичних (фармацевтичних) наукових

шкіл та інших навчальних закладів галузі.

1.6. Вищі медичні та фармацевтичні навчальні заклади I-IV

рівнів акредитації розробляють структурно-логічні схеми підготовки

фахівців, робочі навчальні програми нормативних навчальних

дисциплін та самостійно визначають перелік, зміст і робочі

навчальні програми вибіркових навчальних дисциплін для кожного

освітньо-кваліфікаційного рівня згідно з освітньо-професійними

програмами.

1.7. Перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється

підготовка медичних і фармацевтичних фахівців у вищих навчальних

закладах за відповідними освітньо-професійними рівнями,

затверджується в установленому законодавством порядку.

Медичну освіту в сучасній Україні умовно можна поділити на 2 рівні:

1 – й рівень – спеціалізована « середня освіта »

Медичі школи та медичні училища – це освітні заклади 1 та 2 рівня акредита –

ції які здійснюють спеціалізовану підготовку спеціалістів у галузі медицини (спеціалізація: « Сестринська справа ») за освітньо – кваліфікаційним напрямком « молодший спеціаліст »

Медичні коледжі - це освітні заклади 3 рівня акредита ції які здійснюють спеціалізовану підготовку спеціалістів у галузі медицини ( спеціалізація: «Сестринська справа») за освітньо – кваліфікаційними напрямками « молод -

ший спеціаліст » та « бакалавр ».

Освітньо-кваліфікаційний рівень -

молодший спеціаліст

2.1.1. Молодший спеціаліст - це освітньо-кваліфікаційний

рівень фахівця, який на основі базової або повної загальної

середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні

знання та уміння, має певний досвід їх застосування для

розв'язання типових професійних завдань, передбачених для

відповідних посад у галузі охорони здоров'я.

2.1.2. Освітньо-професійна програма підготовки молодшого

спеціаліста складається з навчальних дисциплін гуманітарного,

соціально-економічного, фахового спрямування та практичної

підготовки.

2.1.3. Освітньо-професійна програма підготовки молодшого

спеціаліста реалізується, як правило, вищими медичними та

фармацевтичними навчальними закладами I-II рівнів акредитації.

Вищий медичний та фармацевтичний навчальний заклад більш високого

рівня акредитації може здійснювати підготовку молодших

спеціалістів, якщо в його складі є відповідний заклад освіти I-II

рівнів акредитації або структурний підрозділ.

2.1.4. Нормативний термін навчання на основі повної загальної

середньої освіти не може перевищувати трьох років, а на основі

базової загальної середньої освіти - чотирьох років.

2.1.5. Особи, які успішно пройшли державну атестацію,

отримують документи встановленого зразка.