Спілкування з дітьми

Методи спілкування з дітьми залежать від таких чинників, як вік, фізичний і психічний стан. Іноді з дітьми легше спілкуватися, ніж із дорослими, тому що діти відверто говорять, що відчувають і чого хочуть. З іншого боку, хвора травмована або залякана дитина може не розуміти, що з нею відбувається, і може вам не довіряти.

• Ви краще встановите контакт з дитиною, якщо завоюєте її довіру і ваші вербальні і невербальні повідомлення будуть їй зрозумілими.

• Щоб вам було легше спілкуватися зі сором'язливою або засмученою дитиною, дізнайтеся, про що вона любить говорити. Попросіть батьків або опікунів розповісти про їхню дитину.

• Використовуйте невербальні повідомлення. Щоб завоювати довіру ди¬тини, дружньо усміхайтеся, під час бесіди сядьте поруч на одному рівні з нею.

• Для пояснення дитині її ситуації використовуйте прості фрази і не вда¬вайтеся в деталі. Не завантажуйте великою кількістю інформації за один раз. Закінчивши пояснення, зробіть паузу і перекопайтеся, що вона вас зрозуміла. Якщо у вас складається враження, що дитина не зрозуміла пояснення, повто¬ріть його ще раз, але іншими словами.

• Розмовляти з дитиною непросто, але варто пам'ятати, що дитина потре¬бує такої самої уваги, поваги і турботи, як і доросла людина, і навіть більшої.

Спілкування по телефону

Під час роботи вам доведеться розмовляти по телефону з різними людьми: членами сім'ї, сусідами і друзями ваших підопічних, лікарями й іншими ме¬дичними працівниками. Оскільки людина, яка перебуває по той бік лінії, вас не бачить, ви повинні чітко говорити і старанно підбирати слова.

• Ведіть розмову професійно. Якщо телефонуєте у службових справах, назвіться відразу ж після того, як абонент відповість.

• Будьте ввічливими. Здіймайте слухавку відразу ж після того, як почуєте дзвінок. Говоріть повільно і чітко. Спочатку назвіть заклад, свою посаду, прізвище та ім'я.

• Запропонуйте записати і переказати повідомлення, якщо ваш підопіч¬ний з якоїсь причини не може в цей момент говорити з вами по телефону.

• Приймайте повідомлення уважно. Якщо вас попросили переказати кому-небудь повідомлення, акуратно запишіть його і повторіть абоненту, щоб переконатися, що записали інформацію правильно. Проставте дату і час прийому телефонного повідомлення і підпишіться. Покладіть листок із повідомленням там, де його швидше виявить одержувач повідомлення.

Спілкування із сім'єю пацієнта

В останні роки все частіше медичні сестри беруть участь у догляді за пацієнтами літнього віку, члени сімей яких не живуть разом із ними або не в змозі забезпечити належний догляд у домашніх умовах. При спілкуванні з вашим

підопічним ви багато про нього дізнаєтеся. Але ви також можете одержати інформацію від членів його сім'ї, спілкування з якими надзвичайно важливе як для вашого підопічного, так і для вас. Ставлячи їм запитання, ви можете дізнатися про смаки і звички підопічного: яка його улюблена їжа, якому одягу він віддає перевагу. Ви також можете дізнатися про сімейні і культурні тра­диції, шо допоможе вам доглядати за вашим підопічним. Члени сім'ї можуть розповісти про його працю і захоплення в минулому.

У нашому суспільстві слово "сім'я" має багато значень. Згідно з традицій­ним визначенням, до складу сім'ї входять мати, батько І діти. Сімейні стосун­ки звичайно означають кровне споріднення, але в наші дні під сім'єю люди розуміють значно більше.

Під сім 'єю ми розуміємо:

• біологічне споріднення (дитина біологічно або кровно споріднена з обо­ма батьками);

• вітчим або мачуха (дитина біологічно споріднена з одним із батьків);

• сім'я, у якій дитина виховується (дитина не живе з жодним із біологіч­них батьків, але інша сім'я тимчасово виховує її у своєму будинку);

• прийомні батьки (дитина не живе з жодним із біологічних батьків, але інша сім'я усиновила її, зробивши своїм постійним членом);

• дитячий будинок (дитина разом з іншими дітьми, у яких немає батьків або сімей, живе в дитячому будинку).

Сім'я має важливе значення для суспільства в цілому і для кожного з нас зокрема, тому що вона допомагає задовольнити наші потреби, створює необ­хідні умови для життя і розвитку.

Для багатьох людей сім'я включає партнера, наприклад дружину або чо­ловіка або іншу важливу людину. Протягом життя коло, яке ми називаємо сім'єю, змінюється.

• Ви можете багато чого дізнатися про вашого підопічного, якщо будете спостерігати за тим, як члени його сім'ї ставляться один до одного.

• Водночас ви не повинні втручатися в їхні сімейні справи і висловлювати судження, зауваження або займати в суперечках позицію однієї зі сторін, тому що такі дії можуть посилити напруження або поглибити невирішені сімейні проблеми.

• Для встановлення контакту з членами сім'ї підопічного використовуйте ваші навички спілкування. Вислухайте їх, якщо в кого-небудь із членів сім'ї є запитання щодо стану вашого підопічного або якась скарга, сповістіть про це адміністрацію. Члени сім'ї підопічного також хочуть одержувати від вас Інформацію про нього.

Члени сім'ї можуть бути задоволені вашим умілим доглядом, але водночас відчувають провину чи жаль із приводу того, що вони не спроможні забезпе­чувати догляд за рідною людиною.

Вони можуть ставити багато запитань або робити зауваження з приводу того, як виконуються ті або інші процедури. При цьому йдеться про те, що

догляд здійснюється не тими методами, якими вони самі скористалися б у цій ситуації.

Щоб заспокоїти членів сім'ї, поговоріть з ними про вашу роль у догляді за їхнім родичем і поясніть, чому використовуєте ті або інші методи. Здійснюючи догляд, по можливості застосовуйте їхні пропозиції, але не забувайте, що при цьому ви повинні дотримувати основних принципів догляду за пацієнтом.

Навчання пацієнтів.

Умови ефективного навчання

Однією з функцій сестринської справи є навчання пацієнтів або їхніх рід¬них із питань здоров'я. Медична сестра при цьому повинна мати необхідні комунікативні навички, педагогічний такт, знати теоретичні основи педагогі¬ки, психології й інших суміжних дисциплін.

Засвоєння знань може відбуватися у будь-який час. Це постійна зміна поведінки внаслідок засвоєння нових знань і навичок. Навчання — це діяль¬ність, спрямована на одержання нових знань.

Процес засвоєння знань — це знання + навички = зміна поведінки. Якщо поведінка людей, що навчаються, змінюється в позитивний бік, тоді засвоєння знань є успішним.

Знання — це процес одержання та засвоєння нової Інформації шляхом лек¬цій, за допомогою аудіовізуальних засобів, активної участі слухачів в обговорен¬ні теми. Мета цього виду навчання — розуміння слухачами теми, що вивчається.

Навички засвоюються спочатку візуально, а потім на практиці. Слухач повинен уміти правильно виконувати визначені дії, а не тільки описувати їх. Для набуття навичок необхідно використовувати "метод трьох П": показати, пояснити, проробити.

КонфуцІй, 451 рік до н. е., говорив: "Я забуваю те, що чую, я запам'ятовую те, що бачу, я усвідомлюю те, що роблю".

Люди відрізняються одне від одного різним рівнем мозкової діяльності, тому віддають перевагу різним способам одержання інформації Із навколиш¬нього світу та сприймають інформацію різними органами чуття.

Способи одержання інформації та способи її сприймання

1. Зоровий. Слухачі з переважним зоровим сприйняттям найкраше засвоюють наочні матеріали, представлені у вигляді таблиць, слайдів, фільмів тощо. Цей спосіб звичайно використовується у комбінації з іншими методами.

2. Слуховий. Слухачі з переважним слуховим сприйняттям віддають перевагу лекціям та аудіокасетам.

3. Дотиковий. Слухачі з дотиковим сприйняттям повинні торкатися речей. Можливість торкатися чого-небудь власними руками для них важливіша, ніж можливість просто побачити або почути.

4. Кінестетичний. Такі слухачі засвоюють інформацію, коли фізично беруть участь у проведенні занять.

Навчання в сестринській справі — це організований медичною сестрою процес для вирішення проблем пацієнта, пов'язаних із дефіцитом знань, умінь.

Завданнями навчання в сестринській справі є: підготовка пацієнтів до самодогляду з метою задовольнити порушені потреби; розвинути в них інтерес до підвищення якості життя, поліпшення стану здоров'я або адаптації до зміненого стану.

Змістом навчання пацієнта і його рідних елементам сестринського догляду є підтримка певного рівня здоров'я пацієнта, якості життя, що забезпечить гідне життя в нових для пацієнта умовах, пов'язаних Із захворюванням. Особливого значення набувають сформовані за допомогою медичної сестри й усіх, хто бере участь у процесі навчання, уміння й навички для відновлення втрачених функцій організму, створення умов для гармонії особистості з навколишнім середовищем. Медична сестра, виконуючи роль педагога-вихователя, завжди повинна пам'ятати про невід'ємні елементи сестринської справи — медичну етику, деонтологію і сестринську філософію, відрізнятися культурою спілкування і високим творчим потенціалом.

У період реформ сестринської освіти розширюються функції медичної сестри. Зміни, що відбуваються в різних сферах нашого суспільства, визначають стратегію сестринської діяльності. Наскільки грамотно і професійно медична сестра виконуватиме свої обов'язки, настільки ефективними будуть сестринська допомога і сестринський процес у лікувально-профілактичному закладі.

Якщо професійну кваліфікацію медичної сестри не завжди можуть роз¬пізнати пацієнт і його близькі, то моральний вигляд розкривається без праці. Моральна нестійкість, відсутність етичних і деонтологічних норм поведінки несумісні з вибраною професією. Співпереживання І милосердя мають стати внутрішнім змістом, стрижнем медичної сестри.

Сфери навчання

Щоб навчити пацієнта виконувати дії, спрямовані на розвиток утраченої внаслідок хвороби здатності до самообслуговування (за відсутності протипо¬казань), медичній сестрі потрібно володіти знаннями про сфери навчання пацієнта, на які вона зможе професійно впливати.

1. Пізнавальна — спрямована на вміння пацієнта аналізувати і синтезувати, а також абстрактно мислити, використовуючи отримані з навколишнього середовища знання, враження.

2. Емоційна — характеризує настрій. Залежить від емоційних властивостей особистості: вразливості, сентиментальності, чуйності, черствості тощо.

Спостерігаючи за пацієнтом, медична сестра відзначає зміни у зовнішньому вигляді:

• злостивий — вказує на порушення потреби в спілкуванні, емоційної сфери, на психічні захворювання, дефекти характеру і виховання, порушення самопочуття;

• переляканий — вказує на страх, психічні стани (фобії, невроз та ін.), тем-перамент (меланхолік), недовірливість, лабільність;

• апатичний — частіше за темпераментом флегматик, можливі патологічні зміни сфери (апатія), патологія волі (абулія або гіпобулія), а також індивіду¬альні особливості характеру;

• розгублений — вказує на індивідуальні особливості, страх (незнання суті майбутніх досліджень, плану лікування, прогнозів хвороби тошо);

• не може знайти собі місця — трактується як психомоторне збудження, страх перед майбутніми дослідженнями, операціями, маніпуляціями тощо, біль, емоційний шок;

• стан афекту — спалах емоційної сфери, за часом короткочасний;

• урівноважений — є нормою поведінки, стійкого емоційного стану;

• ознаки тривожності — потирання рук, напруженість у позі, голосі — є ознаками мінливого емоційного стану або особливостями характеру (підозріливість), вказують на наявність страху перед маніпуляціями, дослідженнями тощо.

3. Психомоторна сфера — характеризує зміну настрою, почуттів, рухову активність пацієнта, залежить від психомоторного розвитку особистості, загального самопочуття, нервово-психічних і соматичних захворювань.

Медична сестра оцінює, як пацієнт сидить, ходить, стоїть під час бесіди, чи часто змінює положення тіла. Така діяльність залежить від загального самопочуття, психічних та емоційних станів (ейфорія), психічних захворювань, соматичних захворювань, патології свідомості (делірій, галюцинації).

Якщо під час розмови пацієнт намагається доторкнутися до вас, то це може бути індивідуальною особливістю особистості (холерик), патологією відчуттів, психічним захворюванням, тактикою вираження ставлення до співрозмовника.

Часто пацієнти активно жестикулюють, що не відповідає ходу розмови, а активна жестикуляція виникає у відповідь на внутрішнє напруження. Такий стан може вказати на нервово-психічне захворювання, патологію рухово-вольової сфери, емоційної сфери (ейфорія, істерія). Рухова скутість може свідчити про патологію опорно-рухового апарату, патологію свідомості (сопор, оглушення), патологію волі (ступор), патологію емоційної сфери (депресія, нудьга, зневіра), м'язовий ступор, соматичні і психічні захворювання.

Жести повільні є нормою поведінки.

До психомоторної сфери пацієнта належить і манера говорити. Медична сестра повинна вміти розпізнати манеру говорити І дати трактування мовленню пацієнта.

1. Швидке — індивідуальні особливості, темперамент (холерик), патологія емоцій (ейфорія).

2. Повільне — індивідуальні особливості, темперамент (флегматик), патологія емоцій, патологія свідомості (оглушення, сопор), соматичні і психічні захворювання.

3. Заїкуватість — патологія свідомості (оглушення), патологія мислення, мовлення (афазія).

4. Емоційне — індивідуальні особливості, темперамент, патологія емоцій (ейфорія), невротичні і психічні захворювання.

5. Монотонне — патологія мовлення і мислення, психічні захворювання.

6. Голосне — індивідуальні особливості, темперамент, порушення слуху, па¬тологія емоцій (ейфорія), невротичні і психічні захворювання.

7. Шепітне — психічні захворювання, афонія.

8. Невиразне — патологія мислення, мовлення, свідомості (марення), пси¬хічні захворювання.

9. Збідніння словникового запасу — недолік або патологія інтелекту і мислення (дебільність, Імбецильність), стареча деменція, патологія мовлення, індивідуальні особливості.

10. Говорить уривками, важко, не відповідає на поставлені запитання (неа-

декватна реакція пацієнта) — патологія свідомості, мислення, мовлення, сома-

тичні захворювання (задишка), неврологічні і психічні захворювання, психічні

порушення і захворювання, патологія сприйняття і свідомості (галюцинації,

ступор, кома), соматичні захворювання.

4. Сошально-психологічна сфера відображає громадянську позицію пацієн¬та, його особистісні і діяльні особливості, тобто здібності, інтелект, самооцін¬ку, працездатність, ставлення до навчання та ін.

Розвиток особистості бере свій початок у родині. Родина впливає на формування психічного стану пацієнта. Родина в сучасному соціумі — це та цінність, утрата якої дорого коштує людям, деформуючи їхні життя і долю, а також призводячи до появи тяжких хвороб.

Медична сестра, оцінюючи соціально-психологічну сферу пацієнта, визна¬чає його самооцінку (адекватну або неадекватну).

Адекватна самооцінка:

— повне заперечення свого захворювання;

— неповне усвідомлення своєї хвороби;

— звернення до медичного працівника із проханням допомогти, але заперечення наявності хвороби;

— наявність здатності до правильного оцінювання ситуації, уміння зрозуміти свої можливості і вибрати правильне рішення;

— визнання факту своєї хвороби, але обвинувачення в ній кого-нсбудь. Неадекватна самооцінка:

— наслідок психічних захворювань, при новоутвореннях, туберкульозі;

— можлива при психічних захворюваннях, інтоксикаціях, соматичних за¬хворюваннях, гіпоксії головного мозку;

— соматичні захворювання, невротичні та іпохондричні стани.

Сильні, урівноважені, психічно зрілі люди звичайно правильно реагують і адекватно оцінюють захворювання, прагнуть знайти вихід із ситуації, створеної хворобою.

Умови ефективного навчання:

1. Наявність чіткої мети і мотивації для оволодіння знаннями.

2. Доброзичливе ставлення медичної сестри до пацієнтів та їхніх рідних, що навчаються.

3. Створення асоціативного зв'язку між новою інформацією, минулим до¬свідом і початковими знаннями.

4. Обов'язкове практичне відпрацювання набутих знань. Пацієнти, що навчаються, зрозуміють та запам'ятають, якщо медична сестра:

а) використає техніку ефективного навчання;

б) вислухає все, що їй говорять або про що її запитують;

в) ставиться до них із терпінням;

г) хвалить за досягнення в навчанні;

г) робить перерву при поганому самопочутті і зниженому настрої.

Чинники ефективного навчання:

— бажання і готовність до навчання;

— здібність до навчання;

— навколишні обставини.

Для поліпшення здоров'я медична сестра може активно впливати на по¬требу пацієнта і його родини в навчанні, яку він задовольняє в певний мо¬мент свого життя.

Для цього медична сестра має:

1) оцінити спосіб життя пацієнта як спосіб задоволення основних його потреб;

2) визначити потребу в навчанні пацієнта самодогляду, а членів його родини—у навчанні догляду;

3) оцінити соціальне і культурне оточення пацієнта, його вплив на процес навчання пацієнта, тобто вирішити питання, хто і як навчатиме пацієнта;

4) оцінити особливості тих, кого навчають (як пацієнта, так і людей, що мають для нього соціальне значення): психологічний розвиток (розумовий, соціальний, вольовий); ставлення до навчання та інші індивідуально-психологічні особливості пацієнта — увага, інтерес до навчання, осмислювання, розуміння, запам'ятовування тощо.

Види і способи навчання

Навчання складається з певних дій, що залежать від того, яку функцію виконує той, кого навчають (пацієнт або члени його родини), у педагогічній ситуації:

• пасивних сприйняття і засвоєння інформації;

• активних самостійного пошуку і використання інформації;

• організовані ззовні цілеспрямовані пошуку та використання інформації.

У першому випадку в основі навчання лежить викладення пацієнтові го¬тової інформації, готових знань і вмінь на основі методів: повідомлення, роз'яснення, показу і вимоги до певних дій пацієнта.

Навчання складається з таких дій, як наслідування, дослівне або смислове сприйняття і повторення, відтворення, тренування за стандартами і правилами.

У другому випадку пацієнт (або члени його родини) розглядається як суб'єкт, що формується під впливом власних інтересів і цілей. Це вид природ¬ного самонавчання, спрямованого на задоволення своїх потреб та інтересів.

У третьому випадку медична сестра організовує зовнішні джерела поведінки (вимоги, очікування, можливості) так, щоб вони формували необхідні інте¬реси пацієнта (або членів його родини), а вже на основі цих Інтересів пацієнт і (або) члени його родини здійснюють активні відбір і використання необхідної інформації.

В основі навчання в третьому випадку лежить управління процесом за допомогою таких методів: постановка сестринських проблем, обговорення поставлених цілей спільно з пацієнтом і членами його родини, дискусія, спільне пла¬нування, дії пацієнта, оцінювання результатів, обговорення проб і помилок.

Під сестринськими методами (способами) навчання розуміють послідовне чергування способів взаємодії медичної сестри й пацієнта, спрямоване на досяг¬нення цілей сестринського процесу за допомогою пророблення навчального матеріалу.

Метод ("шлях до чого-небудь") — спосіб досягнення мети, набуття знан¬ня. У сестринській педагогіці використовуються переважно методи тради¬ційного навчання: пояснювально-ілюстративний і репродуктивний, сутність яких зводиться до процесу передачі готових відомих знань пацієнтам або членам їхніх родин з метою навчання. Вибір методів залежить від таких умов: змісту навчання, завдань навчання; часу, яким володіє медична сестра і пацієнт; особливостей пацієнта; наявності засобів навчання. Медич¬на сестра вибирає із загального набору методів ті, які найбільше сприяють вирішенню конкретного навчального завдання на конкретному етапі навчання.

Особливістю сестринської педагогіки є індивідуальний підхід розвитку втрачених у зв'язку із хворобою здатностей пацієнта до самообслуговування за відсутності протипоказань.

На формування умінь і навичок, необхідних для відновлення здоров'я па¬цієнта, і мають бути спрямовані практичні дії медичної сестри.

Процес навчання складається з чотирьох етапів.

І етап — попереднє оціню¬вання знань та умінь пацієнта з урахуванням мети і чинників:

—визначення початкових знань та умінь;

—ставлення пацієнта до нової інформації;

—вік, освіта;

• стан здоров'я на період навчання;

• самопочуття пацієнта;

• лікарський діагноз.

Оцінка потреб пацієнта і (або) його родини в навчанні

Щоб жити в гармонії з навколишнім середовищем, людині необхідно по­стійно задовольняти свої потреби.

У разі порушення задоволення хоча б однієї з потреб у пацієнта розвива­ється патологічний стан.

Медична сестра знає, що порушити потреби людини можуть фактори ри­зику. Деякі з них можуть виникати за певних умов у житті людини. Якщо неможливо їх усунути, необхідно знайти спосіб адаптації людини до життя в нових умовах, навчити людину жити з факторами ризику. На потребу паці­єнта і (або) його родини в навчанні, яку він відчуває в певний момент свого життя, можна активно впливати з метою поліпшити здоров'я, і значну роль у цьому процесі відіграє медична сестра.

Для цього медична сестра повинна:

1. оцінити спосіб життя пацієнта — спосіб задоволення основних його потреб;

2. визначити потребу в навчанні самодогляду, поліпшенню стану здоров'я, тобто чому навчати пацієнта;

3. оцінити соціальне і культурне оточення пацієнта, його вплив на про­цес навчання пацієнта, тобто відповісти на запитання, хто І як буде навчати пацієнта;

4. оцінити особливості тих, кого навчають: психічний розвиток (розумовий, соціальний, вольовий), ставлення до навчання та інші індивідуально-психо­логічні особливості пацієнта (увагу, інтерес до навчання, осмислювання, ро­зуміння, запам'ятовування та ін.).

Оцінювання вихідного рівня знань і вмінь пацієнта

Результатом процесу навчання є вміння. Уміння — це здатність здійснюва­ти ту або іншу діяльність на основі наявних знань у мінливих умовах. Знання служать ніби інструментом оволодіння вміннями. Але без знань умінь не буває.

Кожний, хто навчається, вирізняється індивідуальними особистісними та діяльними особливостями, ставленням до навчання, навченістю.

Кожний вік або період характеризується певними показниками, за якими можна визначити вихідний рівень знань і вмінь пацієнта. Однак результати спеціальних досліджень показують: більшість людей не вміють слухати, а ті, хто прагне вчитися, не здатні до навчання.

Мотивація - перший компонент процесу навчання

Мотивація — "закон готовності" Е. Торндайка, перший обов'язковий етап формування розумових дій.

Мотив — це те, що визначає, стимулює, спонукує людину до здійснення якої-небудь дії.

Мотиви до навчання пацієнта можуть бути внутрішніми і зовнішніми. До зовнішніх мотивів належать вимоги, очікування видужання, матеріальна ви­года, покарання, нагорода і т. п. До внутрішніх мотивів відносять такі, які спонукають пацієнта до навчання, досягнення безпосередньої мети навчання, потреби в активності і нового стану, до прагнення підвищити досягнутий рані­ше рівень знань, умінь і навичок. Потреба пацієнта в чому-небудь виражається вчинками і повсякденною поведінкою.

Мотивами можуть виступати предмети зовнішнього світу, події, ідеї, по­чуття і переживання — тобто усе те, у чому знайшли втілення потреби.

Існують чотири структурних компоненти мотивації:

1. задоволення від самостійної діяльності;

2. значущість для особистості безпосереднього результату діяльності;

3. "мотиваційна" сила винагороди за діяльність;

4. тиск на особистість.