1. Неправильна поведінка медичного персоналу:

• необережний словесний вплив (уживання персоналом незрозумілої спе­ціальної медичної термінології, розмови серед персоналу про діагноз або стан певного хворого);

• поспішна або необгрунтована інформація про стан здоров'я, прогнози захворювання;

• неправильне тлумачення лікувальних і діагностичних процедур, резуль­татів аналізів;

• необережний вплив шляхом невербальних засобів (міміка, жест та ін.);

• "німа" сестрогенія від бездіяльності і неуважності медичної сестри;

• неправильне зберігання медичної документації й ознайомлення з нею пацієнта;

• непрямі наслідки лікування — ятрофармакопатія, ятрофізіопатія і т. п. — ятрогенія внаслідок невдалого підбору фармацевтичних препаратів або поми­лок медичної сестри при роздачі ліків у стаціонарі.

2. У виникненні ятрогеній відіграють роль Індивідуальні особливості пацієн­та: тривожність, депресивність, підозріливість, іпохондричнїсть, підвищена

емоційність, а також Ірраціональні установки у частини хворих стосовно конкретних медичних працівників, медичних закладів або медичних професій.

Тривожний пацієнт постійно хвилюється. У поводженні з медичним персона¬лом невпевнений, покірний, боязкий. У пацієнтів цього типу легко виника¬ють вегетосудинні реакції (непритомність) під час проведення діагностичних і лікувальних процедур. З такими пацієнтами необхідно проводити ретельну психокорекцію перед кожною процедурою.

Підозріливий пацієнт насторожений, недовірливо ставиться до медичного пер-соналу і лікування в цілому. Якщо з'ясовується, що такі пацієнти поводяться так само І в повсякденному житті, то йдеться про так звану психопатію. З такими па¬цієнтами повинен попрацювати психолог. Починати лікування потрібно після того, як пацієнт подолав бар'єр недовіри і відчуженості.

Демонспцуатшний пацієнт намагається справити враження на оточуючих, відчуває постійну потребу у визнанні. Він переживає "нестерпні муки", вимагає до себе посиленої уваги. Про його перебування в лікувальному закладі знає весь медичний персонал. Демонстративний характер поведінки пацієнта, перебільшений опис скарг можуть зумовити негативне ставлення до нього оточуючих. Проте під час роботи з таким пацієнтом слід не викривати його, а підкреслити стійкість його характеру.

Депресивний пацієнт пригнічений, ізольований від оточуючих, мовчазний, неохоче розкриває свій внутрішній світ. Він налаштований песимістично, не вірить в успіх лікування і видужання. Такий тип поведінки може бути у тяжко- і невиліковнохворих. Проте депресивна поведінка може бути зумовлена й іншими причинами. З такими пацієнтами повинен попрацювати психолог. Але психологічний вплив медичних сестер і всього медичного персоналу є дуже важливим, іноді навіть вирішальним. Оптимізм медичного персоналу, віра у видужання пацієнта мають для нього велике значення. Слід залучати таких пацієнтів до догляду за іншими оптимістично налаштованими пацієн¬тами, давати нескладні доручення.

Іпохондричний пацієнт надмірно уважний до свого здоров'я, цікавиться ре-зультатами всіх лабораторних та інструментальних досліджень, читає спеціальну літературу, необгрунтовано припускає наявність у себе найрізноманіт¬ніших захворювань.

Іпохондричний синдром не зажди зумовлений соматичним захворюван¬ням, він може мати і невротичне походження. У цьому випадку фізичні скарги не мають органічного підґрунтя і є симптомом неврозу. Ятрогенна іпохондрія може бути спричинена неделікатністю, необережністю медичного персоналу у висловлюваннях. У такому разі авторитетний для хворого лікар повинен здійснити психокорекцію; грамотно, дохідливо, обґрунтовано і послідовно вести хворого до його одужання.

3. Особливості конкретної ситуації. Сприятливе підґрунтя для ятрогеній можуть створювати: тривожне очікування хворим визначеного "страшного діагнозу" (рак, туберкульоз, СНІД та ін.), усвідомлення можливих наслідків або летального завершення захворювання, осудливі слова на адресу хворого, почуті ним, зумисне поширення різних чуток, спрямованих на професійну дискредитацію лікаря, медичної сестри та інших медичних працівників.