Рівні спілкування

Психологія найчастіше виділяє три рівні спілкування.

1. Внутрїшньоособистісне спілкування.

1. Міжособистісне — спілкування між людьми, що відбувається з певною метою, коли комунікація набуває відкрито взаємного характеру як взаємні передавання і прийняття інформації: спілкування на певну тему для вирішен­ня спільного завдання. Комунікація може проявлятися у вигляді чи набувати характеру поінформування, опитування, навчання, інструктажу, наказів та ін., забезпечуючи злагодженість спільної роботи. Обмін інформацією у цьому разі є спільним розв'язання завдання — одержання потрібних відомостей (у процесі обстеження пацієнта), засвоєння навчального матеріалу (у процесі навчання) і т. п. Таке навчання може завершитися в один сеанс або потребує декілька зустрічей.

2. Суспільне — спілкування однієї людини з аудиторією. Спілкування на цьому рівні вимагає дотримання певних правил, традицій, прийнятих норм.

Спілкування є функціональною елементарною одиницею системи спілку­вання особистості в певний період життя: запитання—відповідь, рукостискан­ня, багатозначний погляд, мімічний рух у відповідь, тобто мовна і немовна діяльність як мовця, так і того, хто слухає.

Засоби спілкування

До вербальних засобів спілкування відносять мовлення, яке одночасно ви­ступає і джерелом інформації, і способом впливу на співрозмовника. Не слід забувати слова прадавнього поета Сааді: "Розумний ти або дурний, великий ти або малий, не знаємо ми, поки ти слова не сказав

Медична сестра повинна вивчити манеру пацієнта говорити, яка може ві­дображати його індивідуальні особливості, темперамент. Голосне мовлення має націлити медичну сестру на думку про порушений слух пацієнта. Медична сестра повинна знати, що манера говорити може залежати від патології свідо­мості, мислення, мовленнєво-соматичних і психоневрологічних захворювань. Наприклад, при задишці пацієнт говорить уривками, важко, при патології свідомості (галюцинації, сопор, кома), деяких соматичних захворюваннях па­цієнт не відповідає на поставлені запитання (неадекватна реакція пацієнта).

Розрізняють мовлення швидке, повільне, заїкувате, емоційне, монотонне, голосне, шепітне, невиразне, з бідним словниковим запасом.

У нормі мовлення має бути плавним, спокійним, розміреним.

Мова людини розкриває спрямованість особистості: її інтереси, потреби, переконання — і належить до явиш духовної культури. Мова є найсильнішим засобом спілкування, впливу на людину. "Слово лікує — слово ранить". За допомогою мови медична сестра дає поради й інструкції, впливає на емоцій­ний стан пацієнта і як наслідок — на функціонування внутрішніх органів.

Щоб користуватися словом, треба знати психологію мови, пам'ятати про разючу і зцілювальну силу слова, не забувати про самоконтроль.

Використовуючи мову як терапевтичний засіб спілкування, медична сестра застосовує елементи психотерапії — роз'яснення, переконання і т. п.

Практично в кожній бесіді з пацієнтом медична сестра намагається випра­вити помилкове судження пацієнта, породжене неправильним оцінюванням свого хворобливого стану. Мету таких бесід можна вважати досягнутою, якщо пацієнт набув упевненості, віри у видужання.

До невербальних засобів спілкування належать зовнішні прояви людських почуттів і емоцій.

Невербальне спілкування. Слова вимовляються на тлі невербальних засобів комунікації. Це знаки й символи, що надають значення словам, які ми чуємо.

Таким чином передаються настрій, характер і ставлення: "Важливо не тіль­ки те, що ти говориш, але і як ти говориш ".

Зоровий контакт, вираз обличчя, поза і положення значною мірою переда­ють наші думки і почуття. Уважається, що невербальна комунікація в чотири рази сильніша за вербальну.

Думаючи про невербальну комунікацію, завжди корисно пам'ятати одне правило: щось завжди відбувається. Невербальні сигнали говорять більше, ніж слова. Медична сестра повинна стежити, чи немає розбіжностей між словами із цими сигналами.

Міміка — рухи м'язів обличчя, які відображають внутрішній емоційний стан людини і несуть більше ніж 70 % інформації про те, що переживає людина. За допомогою міміки передаються шість основних емоційних ста­нів: радість, гнів, страждання, відраза (гидливість), страх, подив (здивуван­ня) — і їхні модифікації: страх — жах, сум (печаль, журба, туга) — страж­дання і т. п.

Жести дають змогу краще розбиратися в людях. Це соціально відпрацьова­ні рухи тіла людини, її рук, голови, тулуба, що відображають психологічний стан людини.

Жестика — моторика всього тіла, яка проявляється змінами поз, ходи, по­стави, своєрідних рухів рук, а також інших невербальних засобів спілкування, таких як дотику — рукостискання, поцілунки, доторкання, погладжування, відштовхування та ін.

Вираз обличчя демонструє психічний стан людини. Спостерігаючи за зов­нішнім виглядом пацієнта, медична сестра описує вираз обличчя: злісне, пе­релякане, апатичне, розгублене та ін. Нормальний вираз обличчя — без осо­бливостей, урівноважений.

Через міміку, жести, зоровий контакт, тон голосу, позу, рухи і вираз об­личчя медична сестра повинна вміти розшифровувати інформацію про думки, почуття, ставлення пацієнта до оточення, підтримувати зв'язок із пацієнтами, не здатними до вербального спілкування.

Вираз обличчя медичної сестри впливає на ефективність спілкування з па­цієнтом і колегами. Важливо, щоб під час привітання або схвалення медична сестра не була похмурою, а привітно усміхалася, виявляла зацікавленість.

Поза пацієнта може бути вимушеною, напруженою, розслабленою та відо­бражати емоційний стан.

Розрізняють закриті І відкриті пози, які вказують на настрій спілкуватися. Закрита поза — "поза Наполеона" — свідчить про те, що пацієнт не прагне до спілкування (у положенні стоячи — руки схрещені на грудях, а в положенні сидячи — обидві руки впираються в підборіддя). Відкриті пози: руки розкриті долонями нагору, у положенні сидячи — ноги витягнуті.

Поза медичної сестри при спілкуванні говорить про манеру триматися, культуру медичної сестри, відображає її готовність допомогти пацієнтові.