Принципи сестринської етики і деонтології

Основними принципами сестринської етики і деонтології, викладеними в клятві Флоренс Найтінгейл, "Етичному кодексі Міжнародної ради медичних сестер" і "Етичному кодексі медичної сестри України", є:

1. гуманність і милосердя, любов і турбота;

2. співчуття;

3. доброзичливість;

4. безкорисливість;

5. працьовитість;

6. увічливість та ін.

В основі етики й деонтології лежать такі основні принципи:

Принцип гуманності розглядає людину як найвищу цінність, заохочуючи її

творчий і моральний розвиток.

Принцип милосердя означає "чинити добро". Він включає доброзичливе і

чуйне ставлення до тих, хто в біді.

1. Принцип виключення посадових злочинів. Це принцип "не нашкодь", який зобов'язує як лікаря, так і медичного працівника захищати пацієнта від небезпеки, усувати біль і страждання в міру своєї компетенції.

2. Принцип справедливості включає неупередженість, повагу людської гідності і рівний розподіл дефіцитних засобів.

3. Принцип правдивості (повідомлення правди пацієнтові). Він формує підґрунтя відкритих взаємовідносин пацієнта з медичним працівником.

4. Принцип поінформованої згоди з'явився наприкінці XX ст. і лежить в основі колегіальної моделі взаємовідносин або, як ЇЇ ще називають, моделі поінформованої згоди. Взаємовідносини лікаря і хворого запропоновано будувати за типом відносин колег одне з одним. Ідеться про те, що проблеми обстеження й лікування лікар вирішує не сам, а в погодженні із хворим.

Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу:

«Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».

Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування.

Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків.

Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості»

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання» Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.

До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.

Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за здоров'я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на Їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни.

На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим медичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лише товаришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявів роздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов'язків не слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестра зобов'язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом її розпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити санітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої за віком, треба по імені та по батькові. У розмовах про санітарку з хворими або їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. І все-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання їхніх службових обов'язків.

Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідне доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти про це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов'язана створити сприятливі умови для їхньої роботи.

Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних з хворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних порушень, у кожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки — судження і висновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні й такі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення, прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери.

Внутрішня картина хвороби — це 'сукупність не лише емоційних порушень, але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов'язаних зі свідомістю, переживанням і ставленням до хвороби.

Спрощено структуру внутрішньої картини хвороби можна представити таким чином. Основним і первинним компонентом цієї структури є емоційна реакція хворого на факт захворювання. З часом ці емоційні порушення ускладнюються за рахунок недостатності інформації, а також взаємовпливів пацієнтів.

Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворого базуються не на логічних закономірностях, а на емоційній значимості тих чи інших фактів.

Проблеми хвороби займають у ньому непропорційно велике місце, відтісняючи інші проблеми (робота, сім'я, суспільна діяльність). Деякі положення і висновки набувають значення надцінних ідей, які важко піддаються корекції.

У людей зі слабкою волею захворювання може призвести до стану пасивності, депресії. У людей з сильною волею спостерігається прийняття і впровадження в життя рішень, спрямованих як на боротьбу з хворобою та раціональне пристосування до життя, так і на розвиток надцінних і маячних ідей.

Концепція хвороби — це теорія, яка розглядає всі аспекти захворювання: причини, механізми розвитку, клінічні прояви та їх значення для хворого, прогноз, можливість і ефективність лікування. Зауважимо, що концепція хвороби, створена лікарем, опирається на дані всебічних клінічних досліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являє собою спотворене розуміння захворювання. Починаючи лікування хворого, медичний персонал повинен з'ясувати, в чому полягає концепція хвороби пацієнта і поступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильного розуміння свого захворювання і своїх перспектив.

Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров'я) — це визнання пацієнтом факту захворювання (рівня здоров'я) із врахуванням медичного висновку, співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою.

Сірійський лікар Абуль Фарадж, який жив у XIII ст., звертаючись до хворого, говорив: «Нас троє — ти, хвороба і я. Якщо ти будеш з хворобою, вас буде двоє і я залишусь один — ви мене переможете. Якщо ти будеш зі мною, нас буде двоє, хвороба буде одна — ми її переможемо».

Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання лікувального режиму і проведення лікування в цілому.

Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для цього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед хворим певну мету, слід враховувати його особистісні якості і стан вольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненню конкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, які одужують.

Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування. Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основних типів перебігу захворювання. Це застереже хворого від розчарувань у лікуванні при можливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деяке загострення захворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно не стане на перешкоді сприятливого перебігу хвороби.

Наведемо варіанти неадекватного ставлення пацієнта до захворювання або стану свого здоров'я: 1) негативне — ігнорування факту Хвороби, впливу факторів ризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкості хвороби, факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу, передхворобу; 4) іпохондричне ставлення — безпідставний страх за здоров'я і життя (при неврозах); 5) утилітарне — одержання певної вигоди від хвороби, матеріальної чи моральної.

Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справляти лікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуються гігієнічний та лікувально-охоронний режими, не дотримуються норми медичної етики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лише психічного й емоційного, але й фізичного стану хворого, загострення його хвороби. Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта, особливо за умов неправильної організації його утримання, визначає поняття «госпіталізм».

Ріст санітарної культури населення вносить ще один аспект у взаємини хворого та медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримати відомості про свою хворобу, що нерідко дезинформують його, стають причиною сумнівів щодо правильності лікування. Часто таке «медичне» мислення у пацієнтів спостерігається вже в ході обстеження, при ранніх проявах хвороби, коли хворий стурбований змінами самопочуття і стає схильним до помилкових трактувань свого стану» Цьому сприяють побоювання, з якими людина йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді й страху. Такі згубні самовпливи хворого у зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я називають егогеніями.

Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісності пацієнтів. Егротогенія — це взаємний вплив пацієнтів, який може бути позитивним або негативним. До хворих з відхиленнями в поведінці має бути особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів.

Порушити психологічний спокій хворого може також ятрогенія — патологічний стан, зумовлений необережними висловлюваннями чи діями медичних працівників. Відповідаючи на запитання хворих про ті чи інші прояви хвороби, медична сестра повинна продумати, чи не спричиняться її відповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії, тобто страху захворіти на ту чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії — страху захворіти на рак, кардіофобії — страху мати захворювання серця тощо). Не можна зловживати в присутності хворого професійними, особливо жаргонними термінами і висловами, які можуть травмувати психіку хворого (неврастенік, істерик, ревматик, артерії твердуваті, склерозовані, аорта дуже ущільнена та ін.).

Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальних досліджень, повинні бути недоступними для хворого. Їх не потрібно обговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував хворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути дещо іншою — це породить сумніви і недовіру до лікаря і може стати причиною фобій — непереборних нав'язливих страхів.

Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає як наслідок бездіяльності або неуваги персоналу до хворого, нероз'яснення йому діагнозу (тоді він отримує спотворену інформацію з інших джерел).

Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді — пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів.

Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію на одужання.

Особливості роботи у відділі дитячих захворювань

Для медичної сестри, яка працює із хворими та здоровими дітьми, дотримання правил деонтології має велике значення. Деонтологія в педіатрії визначається особливістю психіки дітей в різний період життя. Особливостями діагностичних і лікувальних маніпуляцій, а також роллю батьків в лікувально-діагностичному процесі.

Психіка дітей відрізняється від дорослих. Медпрацівники зустрічаються з великими враженнями, своєрідною реакцією на навколишню обстановку, нових людей, стидливістю, боязливістю пацієнтів. На дитину в лікарні впливає все:

незнайомі люди в білих халатах;

незвичайна обстановка;

запахи лікарств;

металеві інструменти в шафах кабінетів.

Період адаптації в нових умовах у дітей проявляється індивідуально.

Одні дуже швидко і легко привикають до лікарні, йдуть на контакт з медичним персоналом, знаходять спільну мову із сусідами по палаті. Інші привикають складно, сумують за родичами, мають страх перед болем.

Тому медсестра повинна навчитися розуміти індивідуальні особливості дитячої психіки. Вона має легко входити в контакт з дітьми, заслужити їх довір’я, допомогти перенести тривогу і страх перед лікарняною обстановкою і лікуванням.

Медсестра повинна замінити дітям батьків, створити теплу атмосферу. Вона повинна проявляти лагідність, доброту, вміти пожартувати з дітьми, гарно і ласкаво звертатися до них, старатися швидко завоювати довір’я пацієнта. Для цього їй потрібні знання з педагогіки.

У більшості хворих дітей проявляється відчуття страху перед біллю і медичними маніпуляціями. Звідси й виникає негативне відношення не тільки до лікувальних процедур, але й до медпрацівників, особливо коли в руках медсестри є шприц, медичні інструменти, апаратура. Потрібно в цьому випадку вміло перебороти страх в дитини і зробити процедуру по можливості безболісно. В цьому їй повинна допомогти її медична професійна майстерність.

Хворі діти на деякий час залишаються відірваними не тільки від родичів, а й від дитячого колективу. Тому інтер’єр лікарні повинен нагадувати їм дитячий садок чи школу. Бажано навіть організувати навчання за індивідуальною програмою.

Взаємовідношення з родичами хворого – це складний процес роботи медсестри. Адже хвороба дитини викликає тривогу у цілої сім’ї, особливо матері. Тут-то й повинна медсестра на допомогу жінці, вміло заспокоїти її, всилити довір’я, впевненість в те, що дитині стане легше. Ця поведінка медпрацівника викличе у батька почуття вдячності і полегшить їх горе. Батьки повинні при цьому самі приймати активну участь у лікуванні своєї дитини.

Таким чином, робота медсестри у відділі дитячих хвороб вимагає чітких знань психології дитини в різних роках. Створювати атмосферу взаєморозуміння і дружби з родичами.

Неправильна поведінка медперсоналу із хворими дітьми може призвести до психологічних травм як дітей, так і їх батьків. При цьому слід ураховувати вік дитини, умови його життя, особливості виховання. стійкість нервової системи. До дитини завжди слід відноситися добре, з повагою.

Слід пам’ятати, що нервова система інтенсивно розвивається в перших 7 років життя дитини. Тому дітям у віці до 7 років потрібен не тільки нічний, але й денний сон.

Діти дуже швидко починають розуміти мову дорослих. Тому треба дуже обережно в їх присутності говорити про хвороби. Їм стає страшно при таких слова: “укол”, “гірчичники”, “клізма”, “операція”.

В 3-4 роки життя дитина прив’язана дуже до матері. Присутність матерів в лікарні особливо потрібна при лікуванні, дитини 1 року. Медпрацівники повинні роз’яснити їй зміст діагностичних та лікувальних процедур, лікувальної дієти, режиму дня.

Дитина, яка знаходиться у лікарні без батьків, повинна зрозуміти, що їй потрібне лікування, щоб стати здоровим, що всі дорослі і лікарі бажають їй тільки добра, здоров’я.

Особливо слід обережно поводитися з дитиною, якій слід робити операцію, потрібна відповідна підготовка як дитини, так і батьків. Медпрацівники зобов’язані підготовити їх психологічно, доказати, що операція необхідна, що спасти дитині життя.

Особливий такт у поведінці медсестри слід проявляти у відношенні із підлітками. Допомогти їм, особливо дівчаткам, подолати страх, стисливість при початках статевого дозрівання.

В таких випадках треба назначити для дівчаток при огляді медичного працівника – жінку.

Таким чином, медпрацівники повинні знати особливості психіки і виконання дітей.

Можна сказати, що добра організація всіх служб дитячого лікувального закладу (лікарні, санаторії), правильна постановка педагогічної роботи сприяє як фізичному, так і психічному відновленню здоров’я дитини, благотворно впливає на її естетичне, гігієнічне, фізичне і моральне виховання.

Зовнішній вигляд сестринського персоналу

«Цей лікар, який добре розуміє сутність використання системи, яка виключає будь-які силуванні засоби, добре знає, що його кращими помічниками є сестри . Часто вони впливають на хворих ліпше, ніж найкращий лік. Лікар їм може доручити інколи делікатні завдання, довіряти в їх руки щастя хворих, і насамперед, звичайно, догляд за цими хворими»

(I.Conally).

Запорукою успішності роботи медичної сестри є любов до своєї професії. У роботі та поведінці вона має бути взірцем високої культури, ввічливості, скромності та акуратності. Такі риси, як співчуття, терпіння, доброзичливість, чесність, рішучість, дисциплінованість, принциповість, повинна виховувати в собі кожна медична сестра.

Стосунки з хворими, його родичами та колегами по роботі мають бути такими, щоб максимально оберігати психіку хворого, вміти стримувати себе в різних ситуаціях, ввічливо, доброзичливо з'ясовувати стосунки з хворим і його родичами. Медична сестра повинна пам'ятати, що її зовнішність має великий вплив на виздоровлення хворого. Є чудовий вислів П. Бейліна про зовнішній вигляд медичної сестри:

«Сестру я визначаю по тому, який у неї халат,—чистий, випрасуваний, накрохмалений, застібнутий на всі ґудзики, значить, такій медичній сестрі можна довіритись. Значить пишається своєю професією, халат одягає, як казкова королева мантію».

Білий халат для медичної сестри — це не просто її робочий одяг, що захищає від забруднення та інфікування, його призначення не можна звузити до енциклопедичного визначення: «Захист лікаря й убезпечення хворого». Це дещо більше: люди в білих халатах відроджують у хворого надію на допомогу, а іноді і спасіння. Білий халат—це своєрідна «візитна картка» медичної сестри, що відображає її фізичну й духовну чистоту Він повинен бути ідеально чистим, випрасуваним, відповідати зросту і розміру медичної сестри, без прикрас. До білого халата не слід пришпиляти значки, заповнювати кишені громіздкими предметами, Він повинен створювати приємне враження своєю акуратністю та скромністю. Білий халат ще визначає,—і це дуже важливо,— місце медичної сестри в житті В цьому його моральний зміст.

Форма робить солдата—солдатом, офіцера—офіцером, моряка—моряком, медичного працівника—медичним працівником. А з того, як її носять, судять про гідність людини.

Білий халат . Схильність медицини до білого кольору пояснюється не тільки підвищеною властивістю білого кольору сигналізувати про забруднення. З білим кольором історично пов'язане уявлення про чистоту і святість, уявлення про біле і чорне—уявлення про демонізм і смерть. Це уявлення про біле й чорне успадковане від древніх греків. Біла туніка була символом божественності і мудрості.

Сам вигляд білого халата та зовнішній вигляд медичної сестри пом'якшує страждання хворого, дарує йому надію. Медична сестра повинна бути взірцем чистоти та акуратності. Її робочим одягом є халат, шапочка або косинка, тапочки. Халат має застібатися ззаду, а шапочка чи косинка повністю прикривати волосся. Для роздавання їжі та годування важкохворих має бути інший чистий халат. Виходячи за межі лікарні або відвідуючи санітарний вузол, медична сестра повинна знімати халат. Перед кожною маніпуляцією, годуванням важкохворих слід добре вимити руки з милом. Деякі процедури (клізми, промивання шлунку, внутрішньовенні ін'єкції і інші) медична сестра повинна виконувати в гумових рукавичках.

У дитячих хірургічних відділеннях або пологових будинках медична сестра повинна постійно носити маску.

Медична сестра, прийшовши на роботу, повинна вдягнути чистий, спеціально призначений для роботи одяг, а вже поверх нього,—білий халат. І медичні сестри, які працюють за велінням серця, за покликанням,—одягнувши білий халат, відчувають, щ& вони вже інші, не такі, які були до цього, вони виділяються від Інших, усвідомлюючи те, що вони є потрібними людям у найважчу хвилину їхнього життя. І від цього усвідомлення навіть хода стає впевненою, спокійною, тихою. Медичні сестри, які працюють в ди­тячих палатах пологових будинків, не повинні носити годинники, прикраси в вухах, на руках, пальцях рук. Це пояснюється тим. що прикрасами можна нанести травму дитині, крім цього, під браслетами, перстнями, годинником, навіть і після ретельної обробки, залишається життєздатною мікробна флора. Бажано було б обходитись і без манікюру, так як під лаком проходить накопичення бруду і мікроорганізмів.

Неприємне враження справляє медична сестра, якщо від неї чути сильний запах духів, часнику чи цибулі, а також неприємний запах з рота в результаті недотримання чистоти порожнини рота, каріозних зубів, захворювання носоглотки чи шлунка. Необхідно дотримуватись питань профілактики захворювань та особистої гігієни.

Небайдужими до зовнішнього вигляду медичної сестри є діти, особливо хворі діти, у яких є загостреним сприйняття зовнішнього світу. Погодьтеся, що далеко не приємні асоціації виникають, наприклад у 3—4-х річної дитини, до якої наближується дуже нафарбована жінка-лікар чи медична сестра: чорні круги навколо очей, густо нафарбовані губи, яскравочервоні довгі нігті .

Крім цього, ми не повинні забувати те, що діти беруть приклад з обслуговуючого персоналу. Тому, медична сестра, яка працює з дітьми, не повинна мати дефектів мови: неправильної вимови слів, заїкання і т. д.

До етичних питань відноситься і власна репутація медпрацівника. Ця репутація має бути бездоганною.

Чи може хворий повірити у слова медичної сестри, що переконує його у шкідивості куріння чи зловживання алкоголю, якщо від неї чути запах нікотину чи алкоголю.

Відмова від куріння і алкоголю—прямий обов'язок кожного медичного працівника, незалежно від його службового положення, звань, наукових і інших заслуг. Якщо медичний працівник не в стані відмовитись від цих шкідливих звичок, то він повинен знайти в собі сили і мужність не демонструвати їх хворим. Перш за все,—це особистий приклад.

Фельдшер, акушерка чи медсестра мають бути на висоті і в сексуальному відношенні. Іноді в процесі збору анамнезу, при проведенні психотерапевтичних бесід приходиться виясняти різні проблеми статевого характеру. Тут необхідно проявляти чуйний і тактичний підхід до хворих, поведінка усіх медпрацівників в таких ситуаціях має бути бездоганною.

Вже давно помічено: якщо у медичної сестри халат чистий, вона І навколо себе бруду не потерпить, буде суворою до інфекцій. Не буває так: халат виблискує, а під нігтями—траур. Чистота—релігія медицини.

Хто вміє стежити за собою, той не допустить недбайливості, неохайності, хворі в того доглянуті.

А може бути й таке: форма заради форми. Скурпульозна увага до свого зовнішнього вигляду переходить у педантизм, самоціль, у кокетування. Вирядиться і вже боїться братися за «чорну» роботу, хоча й належить їй цю роботу робити. Бувають неохайні, але досвідчені й чуйні медичні сестри, а бувають акуратні й підтягнуті недоброзичливці.

Халат—наче прикриття. На неукові і злій людині такий халат—маскування, Ми говоримо: «Пляма на білому халаті», а маємо на увазі пляму на совісті. Ми говоримо: «Бережіть честь халата», а маємо на увазі вірність обов'язку і чистоту душі.

При спілкуванні з хворими, виконанні маніпуляцій (часто неприємних і болісних), медична сестра повинна уміти відвернути увагу хворого від тяжких та неприємних думок, враховуючи індивідуальні особливості пацієнта та його стан в даний момент:

одного пацієнта треба заставити потерпіти, іншого зацікавити якоюсь розповіддю і т. д. Часто хворі запитують у медичної сестри про свій діагноз та прогноз. Ніколи не можна повідомляти хворого про наявність у нього невиліковного захворювання, а відносно прогнозу—завжди треба висловлювати впевненість в сприятливих наслідках. Правда, при цьому не варто переконувати тяжкохворого у тому, що недуга його «дріб'язкова», так як хворі часто непогано знають характер свого захворювання і при занадто оптимістичних відповідях часто втрачають довіру до персоналу. Краще відповісти приблизно так; «Звичайно, хвороба Ваша нелегка і лікуватися доведеться довго, але врешті— решт все буде добре!»

Хворого необхідно постійно оберігати від психічної травми, яка може погіршити його стан, а в деяких випадках спонукати до відмови від лікування, Інколи хворі стають нетерплячими, підозріливими, негативно відносяться до лікування. В спілкуванні з такими пацієнтами необхідні терплячість і тактовність: треба уміти дохідливе пояснити доцільність та користь тієї чи іншої лікувальної процедури, виконати її по-можливості найбільш щадним шляхом.

Медична сестра повинна чітко і сумлінно виконувати всі призначення лікаря, дотримуючись певної послідовності та часу виконання окремих маніпуляцій. Адже призначаючи час та періодичність введення медикаментів, лікар враховує тривалість їх дій та можливість комбінації з іншими препаратами.

3 цих же міркувань медична сестра не повинна самостійно відміняти призначення лікаря або робити щось на свій розсуд, як наприклад: хворий з виразкою шлунка попросив у медсестри теплу грілку на ділянку епігастрії, мовляв, він часто користувався таким засобом вдома і це дещо полегшувало йому біль. Не сказавши нічого лікарю, не подивившись на результати допоміжних методів обстеження (низький гемоглобін, наявність захованої крові у калі), медсестра виконала прохання хворого. В результаті—шлункова кровотеча і необхідність хірургічного втручання. Часто в стані хворого наступає погіршення, але при цьому не повинно допускатися панікування чи розгубленості: всі дії медичної сестри повинні бути чіткими та впевненими. Щоб не сталося (кровотеча, аритмія, колапс і т. д.), недопустимо, щоб хворий бачив перелякані очі та чув тремтячий голос або голосні, на все відділення викрики: «Швидше, хворий задихається!» і т. п. Якою б тривожною не була ситуація, голоси повинні звучати тихо і спокійно хоча би тому, щоб не порушувати спокій інших пацієнтів. Тиша у відділі повинна бути постійною—ніякі ліки не допоможуть хворому, якщо він дратується і не може заснути через голосну розмову, тупіт ніг у коридорі.

Окрім контакту з хворими, медичній сестрі досить часто доводиться спілкуватися з їхніми родичами та близькими людьми. При цьому теж необхідно враховувати багато факторів. Приховуючи від хворого наявність у нього невиліковної недуги або погіршення його стану, медичні працівники зобов'язані в зрозумілій і доступній формі повідомити про це його родичам. Але і серед них можуть виявитися хворі люди, в розмові з якими потрібно уміти проявити обережність та тактовність. Перед розмовою з відвідувачами необхідно порадитися з лікарем, а інколи (якщо це можливо) запитати хворого, про що можна повідомити їм, а про що краще змовчати.

Медична сестра просто зобов'язана бути завжди витриманою, привітною, ніколи не забувати про усмішку. Жодні особисті неприємності не повинні «відбиватися» на її роботі, в її тоні при розмовах з колегами та хворими. Недопустимими є надмірна сухість та офіційність, легковажні жарти та фамільярність у .відносинах з пацієнтами. ,

Поведінка медичної сестри повинна викликати повагу до неї, довіру, створювати у хворих впевненість, що вона все знає і все уміє, що їй можна довіряти своє здоров'я і життя. і

« . В палату входите така ласкава,

Неначе світла, росяна весна.

І біль у нас одразу затихає,

А в серці кожного надія ожива .»

Нехай про кожну з вас, медичні сестри, хворі пишуть вірші, подібні до цього. Ніколи не забувайте, що у вашій праці завжди потрібно мати час на приязнь, «чарівне» слово, на усмішку, яка є музикою душі для хворих; а ще завжди треба мати час на милосердя.

Спілкування — це складний соціально-психологічний процес взаєморозу­міння між людьми, що відбувається за допомогою передачі словесної (вер­бальної) і безсловесної (невербальної) інформації. Це постійний, динамічний процес передачі інформації від відправника до одержувача, процес установ­лення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. В останні роки в науці все частіше замість слова "спілкування" використовується термін "комунікація"

Існують два способи комунікації: вербальний і невербальний. Спосіб кому­нікації залежить від змісту повідомлення й індивідуальних якостей одержува­ча повідомлення. Наприклад, сліпа людина краще розуміє словесну інформа­цію. Глуха — може читати, у тому числі і по губах.

Комунікація — обмін вербальною інформацією між людьми за допомогою невербальних засобів.

Вербальна інформація відображається у висловлюваннях або написаних (лист) почуттях, думках, спостереженнях.

Мовне спілкування відбувається між людьми за допомогою усного або письмового мовлення. Важливо, що говорять і як говорять. Важливо, щоб спілкування було ефективним.

Невербальна інформація відображає вчинки або поведінку того, хто передає інформацію з використанням дотиків, міміки, жестів, символів, пози замість слів. Невербальні способи спілкування, наприклад дотик рукою до плеча, да­ють змогу повідомити пацієнта про співпереживання, підтримку; однак па­цієнт швидко розпізнає фальшиве ставлення, тому ці способи використовує уважна й делікатна медична сестра.

Основою для комунікації служать такі критерії, як співпереживання, пова­га і щирість, делікатність, визнання права людини на свободу думок, почуттів, гідні лікування і догляд.

Метою процесу взаєморозуміння для медсестер гуманістичного складу є вивчення таємниці, якою залишається пацієнт. У результаті такого вивчення, а не "розгадки", можна більше довідатися одночасно про всіх, хто оточує па­цієнта, у тому числі і про себе.

Спілкування в сестринській справі — це процес, породжений потребами спільної діяльності пацієнта і медичної сестри, мистецтво впливу на особи­стість пацієнта з метою адаптації (пристосування) до змін у житті у зв'язку зі змінами стану здоров'я.

Навички спілкування в сестринській справі вимагають спеціальних знань і вмінь, тому що медичній сестрі необхідно враховувати стан здоров'я пацієнта, його фізичний і психічний стан.

Зони комфорту при спілкуванні

Для надання максимальної допомоги і підтримки пацієнтові медичній се­стрі потрібні комунікативні і професійні знання, уміння слухати, ставити за­питання, співпереживати, проявляти увагу і турботу, ураховувати зони ком­форту при спілкуванні.

Розрізняють такі зони комфорту:

• надінтимну — від 0 до 15 см;

• інтимну — 16—45 см;

• особисту (46 см — 1 м 20 см);

• соціальну (1 м 20 см — 3 м 60 см);

• суспільну (понад 3 м 60 см).

Установивши довірчі взаємини з пацієнтом, медична сестра успішно пра­цюватиме з ним у будь-якій зоні: виконуючи ін'єкції, доглядаючи за тяж­кохворим, розмовляючи з пацієнтом і колегами, навчаючи пацієнтів і їх роди­чів у школах пацієнтів або навчаючи студентів під час виробничої практики.

Функції спілкування

1. Контактна — установлення стану взаємної готовності до спілкування.

2. Інформаційна, пізнавальна — обмін інформацією, повідомленнями.

3. Спонукальна — стимуляція активності партнера.

4. Координаційна — взаємне орієнтування й узгодження спільної діяльно­сті.

5. Функція розуміння — адекватне розуміння змісту сказаного, дій, стану свого партнера.

6. Емоційна — обмін емоціями між партнерами (усмішка, перший крок до обміну емоціями).

7. Установлення відносин — усвідомлення місця свого партнера в системі міжособистісних, ділових і виробничих відносин.

8. Вплив — зміна поведінки, стану, знань, дій партнера.

9. Взаємодія І сприйняття себе через інших (уміння поставити себе на місце співрозмовника).