Розділ іі. Особливості анімалістичної казки енн хогарт «мафін та його друзі»

2.1. Особливості історії написання казки та її хронотоп

Як вже було зазначено, епоху, до якої відноситься досліджувана казка, визначити вкрай важко. Це зумовлено історією написання твору.

Енн Хогарт, автор казки «Мафін та його друзі», – ляльковий майстер, народилася 19 липня під Френшеме, графство Суррей. Її мати померла, коли їй було два роки. Енн вирішила бути акторкою і вчилася в Королівській Академії Драматичного Мистецтва. Потім вона стала менеджером в Ігровому театрі в Лондоні, продюсером, а потім і чоловіком Енн, якого був прихильник ляльок, Ян Бусселл. У 1932 році він і Енн створили свій власний ляльковий театр – «The Hogarth Puppets» («Ляльки Хогарта»).

Віслюк Мафін з'явився на світ в 1933 році на сцені цього лялькового театру театру. У 1946 він з'явився в телепередачі ВВС «Для дітей» , сценарій якої був написаний Енн Хогарт. Актриса Аннет Міллс у передачі співала і грала на піаніно, на кришці якого танцював Мафін. Це було перше спеціальне дитяче шоу. Незабаром воно перетворилося в окрему програму, в якій з'явилися інші герої майбутньої книги – тюленіха Селлі, вівця Луїза, пінгвін Перегрін, страус Освальд. Всі ляльки були вигадані і виготовлені Енн Хогарт. Програма швидко стала фаворитом дитячого телебачення .

Всього за 11 років вийшло більше трьохсот випусків передачі. Віслюк став справжньою телезіркою . Про нього навіть був знятий документальний фільм спеціально для показу в США .

На початку 1950 -х Енн Хогарт опрацювала історії про Мафіна і видала деякі з них в маленькій книжці. Потім були ще три випуски історій , які відрізнялися кольором обкладинок: червона, синя, фіолетова і зелена. Історії про Мафіна, вигадані Енн Хогарт, склали велику серію з декількох книг: Червона книжка Мафіна, Синя, Зелена, Лілова тощо. Потім всі вони були видані в одній книзі «Мафін і його веселі друзі». Казки були перекладені багатьма мовами і сподобалися дітям різних країн. Серед ілюстраторів книги була дочка Аннет Міллс Моллі Блейк.

Отже, можливо чітко простежити, що головний герой казки, який постає перед читачем як віслюк, з’являється на світ у 1930-х рр., у часи затишшя дитячої літератури у Великобританії. Ляльковий майстер Енн Хогарт створює іграшку, яка згодом оживає на сцені лялькового театру, телепередач і шоу. Лише на початку «срібного віку» англійської дитячої літератури цей персонаж з’являється в окремій збірці книг-історій про віслюка Мафіна.

Загалом, різновид анімалістичного виду казки про тварин-іграшок був започаткований А.А. Мілном його найвідомішою казкою «Вінні-Пух», адже А.А. Мілн взяв за героїв справжні іграшки свого сина Крістофера Робіна Мілна. Такий характерний принцип «золотої» та «срібної» епох англійської дитячої літератури як поєднання реальності читача у вигляді цілком існуючої іграшки із чарівним світом, де ця іграшка трансформує та використовує реальність для демонстрації чарівних засад, потребує певного хронотопного роз’яснення.

Хронотоп, що за М.М. Бахтіним визначаться як «закономерная связь пространственно-временных координат» [2, с. 234]. Також науковець додає, що хронотоп у літературі має істотне жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, причому в літературі провідним початком у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістовна категорія визначає (значною мірою ) і образ людини в літературі; цей образ завжди суттєво хронотопічний <...>. Освоєння реального історичного хронотопу в літературі протікало ускладнено і безперервно: освоювали деякі певні сторони хронотопу, доступні в даних історичних умовах, вироблялися тільки певні форми художнього відображення реального хронотопу. Ці жанрові форми, продуктивні на початку, закріплювалися традицією і в подальшому розвитку продовжували наполегливо існувати і тоді, коли вони вже повністю втратили своє реалістично продуктивне і адекватне значення. Звідси і існування в літературі явищ глибоко різночасових, що надзвичайно ускладнює історико-літературний процес » [2, c. 234 ].

Для аналізу досліджуваної казки варто розглянути явище хронотопу казки, який завжди мав загальні критерії на усіх етапах трансформування цього жанру, хоча форма хронотопу нерідко змінювалася.

Казковий жанр потребує поділ хронотопу на побутовий та чарівний. Традиційна казка чітко розмежовує ці два «світи», а літературна – нерідко згладжує межі. Це зумовлює складнощі у розділенні побутових чинників казки від чарівних. Як зазначає Д.Н. Медриш, «границы волшебного мира размываются, становятся проницаемы, и тога то принципы внешней модальности проникают в сказочное царство, то, напротив, реальная действительность начинает восприниматься сквозь сказочную призму» [12, с. 71]. Тож, як стверджує О.В. Сорокотенко, перехід чарівної казки в літературну можна розділити на два типи:

1. Трансформування побутового світу в чарівний (чарівність приходить до головного героя і змінює його світ).

Переміщення головного героя у чарівний світ відбувається під дією зовнішніх чинників (персонаж потрапляє в інший вимір, але не переоблаштовує минулу реальність) [19, с. 49-50].

Досліджуваній казці притаманний перший тип взаємозв’язку світів, де реальність іграшок насичена чарівними мотивами. Наприклад, вже на перших сторінках можемо апелювати до елементів чарівності у віслючому побутовому житті, коли він «уже перемерил все свои парадные сбруйки и попоны, съел завтрак, посмотрел, как на грядках растут морковки, и теперь мечтал о том, чтобы произошло какое-нибудь чудо» [22, c. 1].

Для народної казки опис простору є загальним, а літературна казка сприймає простір лише за критеріями самих персонажів.

Наприклад, у казці Енн Хогарт «Мафін і його веселі друзі» простежується, що простір у казці визначається персонажами: «Ослик высунул голову: всё кругом заволокло густым, влажным, белым туманом» [22, c. 9].

Особливість хронотопу авторської казки, на відміну від чарівної, полягає у тому, що світ чарівності з’являється так само раптово, як і зникає. Це не залежить від бажань героїв. Для підтвердження цього варто згадати епізод про чарівний гребінець, який дістався Мафіну як подарунок – раптове появлення, але зник після того, як Мафін сказав, що не бажає такого гребінця, - також раптове зникнення чарівного, яке не зважає на бажання героя: «Медленно, на глазах у Мафина, волшебный гребешок начал съёживаться. Он делался всё меньше и меньше, пока не исчез совсем» [22, c. 6].

До того ж, герої літературних казок можуть потрапляти у чарівний світ декілька разів, повертаючись на певний час у побутове життя, а персонажі чарівної казки проходять усі пригоди у чарівному світі, а після повернення до реальності, ніколи не потрапляють знову у світ чарів. У казці «Мафін та його веселі друзі» постійне повернення до чарівності як чарівного світу можна продемонструвати на епізоді із павуком, з якого віслюк разом із друзями зняв закляття, повернувши його зовнішність феї. Здається, що історія, яка завершилася «хепі ендом» передбачає вичерпаність цієї чарівності, до якої персонажі вже не повинні повертатися. Але у казці зазначається про те, що герої продовжують шукати подібних павуків, повертаючись до «чарівного світу» знову і знову: «И стоило какому-нибудь пауку забрести в сад, как все приветливо бежали ему навстречу» [22, c. 7].

В традиційній казці чарівний хронотоп може оцінюватись як з позитивної сторони, так і з негативної. В літературній казці він оцінюється переважно позитивно. Звичайно, в ній також присутнє зло, герой долає різні перешкоди на своєму шляху, але основна увага приділяється на акценті, який характеризує чарівний хронотоп казки як постійну гру. Реальне побутове життя описується сухо та нецікаво, бо діти як головна аудиторія вважають, що чарівність – це гра, яка завжди є цікавою. Ось чому опозиція хронотопів «чарівний та буденний» виступає в казках ХХ століття як «ігровий та неігровий». М.М. Бахтін характеризує таку трансформацію казки тим, що «нет событий, есть только повторяющиеся «бывания» <…>. Предметы циклического, бытового времени просты, грубо материальны, крепко срослись з бытовыми локальностями. Время здесь бессобытно и потому кажется почти остановившимся» [3, с. 396]

Скажімо, типовий устрій життя віслюка «был чудесный весенний день, и ослик Мафин весело бегал по саду — искал, чем бы заняться. Он уже перемерил все свои парадные сбруйки и попоны, съел завтрак, посмотрел, как на грядках растут морковки» [22, c. 1] протиставляється бурхливим пригодам в «чарівному світі», до якого так прагне герой. Наприклад, епізод «Мафін-слідчий» починається рядками про те, що «Мафин обнаружил таинственную пропажу. Это очень взволновало его» [22, c. 3], що характеризує зацікавленість та динамічність пошуку таємничого предмету.

Для літературної казки немає чи майже немає маркеру часу в чарівному хронотопі. Як стверджує О.В. Сорокотенко, скільки б часу персонаж не знаходився в чарівному хронотопі, повернувшись, він розуміє, що у побутовому хронотопі часу пройшло небагато. Важливо лише біографічний і психологічний час [19, c. 48]. Наприклад, в епізоді про чарівний гребінець зазначається, що, «проснувшись на следующее утро» [22, c. 6], Мафін встиг наказати йому зробити безліч завдань, що підтверджує повне використання волосинок гребінця аж увечері: «Мафин грустно улёгся спать и перед сном уже больше ничего не желал» [22, c. 7]. Отже, один побутовий день «чарівний світ» у вигляді гребінця перетворив на досить довгу, але чітко невизначену за часом, пригоду різноманіттям виконаних бажань

Композиційно літературна казка створюється як ланцюг епізодів, що є особливо характерним для епохи «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури. Слід зазначити, що хронологічна послідовність цих епізодів не є лінійною і дуже легко піддається перестановкам. Якщо в традиційній казці, як зазначає Г. Якобсон, «послідовна течія подій подібно до безперервності цілих чисел» [24, c. 286], що обумовлює лінійність простору традиційної фольклорної казки, то в літературній казці, в будь-якому літературному творі за теорією О.В. Сорокотенко – це непереривність ряду точок, де між будь-якими двома точками, може бути інша точка [19, c.54]. Кожна з ситуацій в літературній казці переміщується в своєму мікрочасі та мікропросторі, вона не пов’язана с минулими або майбутніми ситуаціями. Чарівний хронотоп літературної казки – точковий. Також В.О. Сорокотенко зазначала, що це дозволяє з максимальною свободою освоювати його чарівний простір [19, c. 255]. Казка «Мафін та його друзі» складається близько з 10, так би мовити, епізодів, кожен з яких має свою назву в залежності від предмету чарівності у ньому: Мафін пече пиріг з втручанням його друзів; бавиться з чарівним гребінцем, подарованим хлопчиком Жаком; намагається написати книгу та інші. Отже, ці епізоди не є лінійними.

Загалом, хронотоп літературної казки середини ХХ ст. передбачає тісний зв'язок автора із читачем. Через усунення меж між побутовим та чарівним аспектами хронотопу автор демонструє вкраплення реального життя читача у казці. Наприклад, досліджувана казка бере за основу образів головних героїв-тварин реальних іграшкових персонажів реальних вистав та передач, що дає підстави читачу-дитині стати довірливою по відношенню до казки. Так, у «Мафін та його веселі друзі» навіть зазначається приналежність героя до реалій читача в епізоді «Мафін їде в Австралію». Запрошення у цю країну виглядало таким чином:

ДОРОГОЙ ОСЛИК МАФИН!

Мы очень хотим, чтобы ты к нам приехал. Английские дети рассказывали, какой ты смешной и как они любят твои выступления. Мы тоже хотим посмеяться, приезжай, пожалуйста. Шлём тебе привет.

Дети Австралии [22, c. 9]

Варто зауважити, що лист написаний дітьми, які у реальному просторі є головною читацькою аудиторією. Автор також робить акцент на «виставах», які реальним читачам знайомі. Це створює умови для гри автора та реципієнта, їх діалогу та загальної приналежності авторської казки до реального життя читача.

Отже, хронотоп казки Енн Хогарт «Мафін і його веселі друзі» загалом характеризується основними правилами хронотопу літературної казки. Простежується відмінність авторської казки від традиційної на рівні композиційної будови, взаємодії побутового світу із чарівним, сприйняття героями часу та простору, а також трансформує казку, виокремлюючи в ній нові особливості: епізодичність, спосіб зв'язка з реальністю читачів тощо.