33

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАЗКОВОГО ЖАНРУ В ЛІТЕРАТУРІ 5

1.2. Англійська літературна казка 5

1.2 Анімалістична казка та умови її формування у період порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури 9

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ АНІМАЛІСТИЧНОЇ КАЗКИ ЕНН ХОГАРТ «МАФІН ТА ЙОГО ДРУЗІ» 16

2.1. Особливості історії написання казки та її хронотоп 16

2.2. Особливості системи персонажів казки 22

ВИСНОВКИ 27

SUMMARY 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 31

ВСТУП

Актуальність теми. Казка як літературний вид є одним із перших фольклорних жанрів. І хоча розвиток казки сформував декілька етапів її трансформації, процес розгалуження підвидів казки створив умови для широкої сфери дослідження, що на даному етапі є малоосвоєним. Це стосується і найархаїчнішого анімалістичного різновиду казки, що потребує створення наукових робіт для формування загальної характеристики казки про тварин та жанрово-стильових особливостей цього різновиду.

Ступінь розробленості. У вітчизняному літературознавстві неабиякий внесок у дослідженні традиційної казки зробив В.Я. Пропп. Н. Ситник, О. Тихомирова. Хоча авторську літературну казку, а також казку про тварин, досліджено недостатньо, в англомовному літературознавстві існують наукові роботи Дж. Німена, П. Ханта та ін. Українська дослідниця Л. Скуратовська розглядає лише деякі риси анімалістичних казок окремих англійських авторів ХІХ ст. Щодо російського літературознавства, варто зазначити, що воно висвітлює лише деякі питання творчості окремих англійських казкарів-анімалістів: Л. Керролла (Н. Демурова, В. Іпполітова та ін.), Р. Дж. Кіплінга (А. Бурцев, А. Хлєбникова та ін.) і О. Уайльда (О. Валова, І. Мауткіна та ін.). Однак дослідники творчості Л. Керролла та О. Уайльда не вивчали суто анімалістичність цих казок, а системного анімалістичного аналізу робіт Р.Дж. Кіплінга взагалі немає. Отже, творчість багатьох казкарів анімалістів залишається поза увагою як в англійській, так і в загальній світовій літературі.

Об’єкт дослідження. Анімалістичний різновид жанру літературної казки на основі аналізу казки періоду порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури Енн Хогарт «Мафін та його веселі друзі».

Предмет дослідження. Жанрово-стильова своєрідність англійської літературної казки про тварин періоду порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури Енн Хогарт «Мафін та його веселі друзі».

Мета дослідження. Виявити жанрово-стильову специфіку англійської літературної казки про тварин періоду порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури.

Завдання дослідження.

• Розгляд загальних етапів становлення англійської літературної казки та структурування її рис.

• Аналіз формування англійської анімалістичної казки.

• Особливість хронотопу авторської казки про тварин на основі аналізу досліджуваної казки.

• Особливість структури персонажів-тварин та їх мотивної організації на основі аналізу досліджуваної казки.

Теоретико-методологічна основа. Теоретико-методологічна база дослідження формується на основі наукових робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників, що теоретично обґрунтували жанр казки: М.М Бахтин, Н.А. Вікторова, А.І. Домашнєв, Е.Н. Ковтун, Е.А. Костюхин, М.Н. Липовецкий, Д.Н. Медриш, Е.В. Померанцева, В.Я Пропп, Л.И. Скуратовська, І.В. Цикушева та інші. Ми послуговуємося висновками літературознавчих дисертацій Ю.В. Проценко, О.В. Сорокотенко та А.А. Мостепанова.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із всупу, двох розділів, висновків, summary та списку літератури.

У першому теоретичному розділі розкривається поняття про літературний казковий жанр та анімалістичну казку як його різновиду, а також зазначається історія формування казки про тварин англійської літератури.

У другому практичному розділі розкривається аналіз хронотопу та структури персонажів казки про тварин періоду порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури Енн Хогарт «Мафін та його веселі друзі».

Розділ і. Теоретичні основи казкового жанру в літературі

1.2. Англійська літературна казка

Літературна казка – один із етапів формування жанру казки загалом. Народні казки, які нерідко називають традиційними, були створені на основі міфів. Їх характеристикою займався видатний вітчизняний науковець В.М. Пропп, який зазначав, що казка – це фольклорний твір розповідного жанру, ознаками якого вважається чарівний хронотоп, сюжет, образи, які сягають своїм корінням міфологічної картини світу, а також стійке мовне та стилістичне оформлення [16, С.12-13]. Виділяють три основних типи народних казок: чарівні, анімалістичні та побутові.

Найдавнішим різновидом казки є анімалістичний тип казок, бо в ньому найточніше простежується міфологічна риса ототожнення людини і тварини. Зазвичай для тварин у цим казкам властиві людські риси характеру. Вони трансформують людське життя, розкриваючи усі негаразди та переваги людини. Російський науковець Е.А. Костюхін наголошує, що «повсеместно классические сказки о животных – это сказки комические <…>. Сказки о животных посмеиваются над нормами человеческого существования, и это спасает их от унылой дидактики» [8, с. 10]. Хоча особливість персоніфікації персонажів-тварин – риса жанру байки, казка переважно залишає заховану мораль у самому сюжеті.

Наступний етап формування казки є фольклорним. Письменники намагалися зібрати та трансформувати форми відомих традиційних казок. Цей етап був лише проміжним між зміною народних казок літературними. Ось чому вони мали неабиякий вплив на формування авторської казки. Варто зазначити, що ця послідовність не є характерною для літератури Великобританії, де літературний етап значно випереджав формування фольклорного підґрунтя казки. І.В. Цикушева стверджує, що на противагу існування відмінностей між літературною та фольклорної казками, спостерігається проникнення фольклорного жанру в літературну казку [23, с. 22].

Енциклопедичний словник термінів дає підстави вважати, що фольклорні казкові оповідання часто є джерелами авторських. Чарівне в літературній казці, як й у народній казці – не самоціль, не спосіб здивувати читача, а засіб для створення ідеального казкового світу, де перемагають шляхетність, доброта, безкорисливість. За аналогією із класифікацією народних казок, серед літературних казок можуть бути виділені казки про тварин, побутові, авантюрні казки, за пафосом – героїчні, ліричні, гумористичні, сатиричні, філософські, психологічні; за наближеністю до інших літературних жанрів – казки-новели, казки-повісті, казки-притчі, казки-п'єси, казки-пародії, науково-фантастичні казки, казки абсурду [6, с. 368].

Отже, літературна казка за Н.В. Липовецьким трактується як така, що «очень далека от фольклорного первоисточника, и подлинная литературная сказка – совершенно самостоятельное произведение с неповторимым художественным миром, оригинальной эстетической концепцией, произведение, которое не только в сюжетном, композиционном отношение ничем не напоминает народную волшебную, но даже образный материал черпает из литературных или совсем не сказочных фольклорных источников. Однако ограниченность содержательности жанровой формы литературной сказки кругом ценностных ориентиров, свойственных народной волшебной сказке, подтверждает гипотезу о присутствии в фундаменте всякой литературной сказки неразложимых элементов жанрового архетипа народной волшебной сказки, ее «памяти жанра», сказочного хронотопа, артистического типа повествования, игровой атмосферы» [10, с. 154]. Літературознавці виокремлюють це визначення як найбільш вдале із запропонованих багатьма письменниками та науковцями.

Так, наприклад, літературна казка, на думку Г.Х. Андерсена, явище універсальне: "Казкова поезія – найширше царство, яке простягається від могил давнини до наївного дитячого альбому. Вона охоплює і народну творчість, і літературні твори, вона є представником поезії всіх видів, і майстер, який оперує цим жанром поезії, повинен вміти вкласти в нього трагічне, комічне, наївне, іронічне і гумористичне "[1].

Щодо історії формування авторської казки на теренах Великобританії, то особливості історичного становлення її характеризуються пізньою появою на Британських островах. Він сформувався лише у ХІХ столітті тоді, як в Європі він зародився ще у XVII столітті. Загалом це говорить про те, що тяжіння до фольклору, яке притаманне для епохи романтиків, як і сам романтизм, з’явилися в цій країні значно пізніше, ніж на материку. В світовій літературі основоположником літературної казки вважають французького письменника Шарля Перро, твори якого перетнули кордони Англії лише у 1729 році. Ось чому в першій половині ХІХ століття в Англіїї стають популярними народні казки та переклади казок європейських письменників (братів Грімм, Г.К. Андерсена та ін.) Загальною метою казок того часу стало повчання, що висвітлювалося у байках. Як стверджує Ю.В. Проценко: «во второй половине XVII века развиваются религиозно-дидактические жанры, а в XVIII веке – рационально-дедактические жанры, и обе эти эпохи увенчиваются в итоге сказкой как философской притчей и басней» [17, с. 60].

Отже, романтизм стає колискою формування авторської казки англійської літератури. Л.І. Скуратовська зазначає, що «романтическая культура – одна из первых, в которых ребенку отводится место не на периферии, а в центре – и в качестве образа читателя, и в качестве литературного героя. И как представляется самое главное: ребенок остается как неисчезнувшее, вечное и лучшее «я» самого художника, то есть становится не объектом, а субъектом искусства. Этот поворот кажется одним из самых важных в литературной «романтической революции», имеющим далеко идущие литературные последствия» [18, c. 4]. Так само А.Є. Ковтун вважає, що романтизм створив власну форму казки – літературну казку [7, с. 136].

Епоха романтизму зумовила і деякі видозміни щодо хронотопу казки. Так, Н.А. Вікторова зауважує, що «в XIX веке романтическая концепция двоемирия позволила писателям изображать утопически-идеалистический мир детства, сталкивать мир реальный и «страну чудес» и вводить проблемы добра и зла, жизни и смерти в сказку. В 1980-е годы концепция двоемирия расширяется и перерастает в идею о множественности нестабильных миров, при изображении которых писатели играют с границей между реальностью и фантазией и используют принципы фрагментарности, интертекстуальности, «перевертывания» и других методов» [4, c. 7]

Якщо розглянути особливості характеристики літературної казки, то варто порівняти її із народною (традиційною) казкою, підґрунтя якої авторська казка все ще створює у формуванні свого сюжету та мотивів, хоча багато в чому і відрізняється від неї. А.И. Домашнев вважає, що «здавна вживали спроби класифікувати всі відомі народні казки, об'єднавши їх в групи на основі схожості сюжетів. Ці спроби увінчалися успіхом, і в результаті сучасна наука має у своєму розпорядженні показники казкових сюжетів. Таким чином, сюжети народних казок є традиційними й в якійсь мірі заданими, у той час як сюжет літературної казки цілком залежить від вимислу автора, що, як уже вказувалося, не заважає письменникам звертатися до народної традиції, як до джерела натхнення» [5, с. 39].

Так, наприклад, Вчений-літератор Л.В. Овчиннікова доводить, що казка – це те, що одна людина розповідає іншим. Народні казки протягом сотень років передавалися з вуст у вуста ще до появи писемності. Але цікаво, що й літературна казка теж часто складається як усний жанр. Існує безліч прикладів для підтвердження цього: Льюіс Керролл спочатку розповідав «Алісу в Країні чудес»; Ганс Крістіан Андерсен, який тільки в дев'ятнадцять років пішов у школу й навчився грамоті, спочатку лише розповідав свої історії; Астрід Ліндгрен свою історії про Пеппі Довга Панчоха розповідала дочці вечорами, а потім на її прохання записала казку [14, с. 35].

Л.А. Краєвский висловлює таку думку: «Народна казка – один з жанрів усної поетичної творчості, який зараз добре вивчається. Що стосується прямої її спадкоємиці – казки літературної, то вона до самого останнього часу майже не користувалася увагою дослідників. Ще на початку сімдесятих років на перерахування більш-менш серйозних робіт, присвячених їй, з лишком вистачило б пальців на одній руці. Однак бурхливий розвиток літературної казки в наші дні не міг залишитися непоміченим. Навіть родоначальники літературної казки, власне кажучи не ставили іншої мети, ніж як переказати казку народною мовою поезії, відкривши їй тим самим шлях до «утвореного читача», робили це творчо, «прикрашаючи казку блиском свого таланта». Таким чином, у літературній казці споконвічно встановлюються «двоє світів» – реальний та ірреальний. Для переходу з одного в інший використовуються, так звані, «мотиви». Уже перший із цих «мотивів» – «незвичайна країна» – викликає подив фольклориста» [9, с. 212]. Отже, літературна казка є складнішою за своїм хронотоп та мотивацією, що нерідко спонукало дослідників почекати із визначенням характеристики її ознак.

Можна зробити висновок про те, що літературний, як і народний етап жанру казки, виокремлює три напрями: чарівний, побутовий та анімалістичний. Їм притаманні свої особливості у контексті авторських казок, а тому дослідження цих різновидів загалом досі незакінчене. Анімалістичний підвид казкового жанру вважається архаїчнішим за інші, а тому казка про тварин вимагає пильного дослідження її трансформування на попередніх та сучасному етапах формування казки.