Доходи виробництва
Мета кожного підприємства – дістати максимальний прибуток. У мікроекономіці розглядаються поняття доходу і прибутків, досліджуються умови їх максимізації.
Сукупний доход (TR) – це виторг від продажу продукту: TR = Р·Q,
де Р – ціна одиниці продукції; Q – кількість проданих одиниць продукції.
Середній доход (АR) – це доход на одиницю проданої продукції: АR = TR/Q.
Граничний доход – це приріст сукупного доходу при продажі додаткової одиниці продукції: MR = dTR/dQ.
Прибуток (Pf) – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і витратами на виробництво. Розрізняють нормальний прибуток, бухгалтерський та економічний. Нормальний прибуток – плата, яку повинна робити фірма, щоб придбати й утримати (у рамках даного підприємства) підприємця. Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходами фірми і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. Економічний прибуток – це надлишок доходу над економічними витратами.
Видно, що економісти і бухгалтери по-різному визначають величину прибутку. Прибуткова справа для бухгалтера може бути збитковою для економіста. Така ситуація складається тоді, коли використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б отримати при використанні іншим способом.
Економічний підхід при розрахунку прибутку має винятково важливе значення для прийняття рішень. Бухгалтерський підхід важливий для поточної господарської діяльності (для оподатковування, розрахунку амортизаційних відрахувань). Економічний підхід має універсальне значення в організації бізнесу.
Щоб прийняти правильне рішення про вкладення капіталу й обсяг випуску, фірма також розраховує показники середнього прибутку (Apf) і граничного прибутку (MPf). Apf = Pf/Q; MPf = dPf/dQ.
3. Функція витрат і рівновага виробника
Кожен виробник, купуючи фактори для організації виробництва, має обмеження в засобах. Нехай фактор "праця" (L – вісь X) і фактор "капітал" (K – вісь Y) є змінними. Вони мають визначені ціни (r – ціна капіталу, w- ціна праці на період аналізу залишаються постійними). Тоді витрати на придбання фактора "працю" складуть wL, а фактора "капітал" – rK. Сукупні витрати (TC) складуть: ТС = wL + rK.
К
рива,
що показує всі сполучення трудового і
капітального факторів виробництва, що
мають однакову вартість, називається
ізокостою.
Зі збільшенням
коштів на придбання факторів лінія
ізокости буде зрушуватися вправо і
вгору. Графічно ізокоста виглядає так
само, як бюджетна лінія споживача. При
незмінних цінах ізокости являють собою
прямі рівнобіжні лінії з негативним
кутом нахилу. Чим більше бюджетні
можливості виробника, тим далі від
початку координат знаходиться ізокоста
(рис. 7.3). Ізокосту також називають лінією
рівних витрат
підприємства.
Обсяги використовуваного капіталу (К) і праці (L) становлять:
; 
.
Якщо змінюється ціна фактора, то змінюється і кут нахилу ізокости (рис. 7.3), що визначається співвідношенням w/r.
Р
івновага
виробника забезпечується тоді, коли
він досягає максимуму обсягу виробництва
при мінімальних витратах. Звичайно для
стабільної технології це можна одержати
в окремих точках ізоквант (частіше в
одній), де кут нахилу ізокванти збігається
з кутом нахилу дотичної до неї ізокости
(рис. 7.4).
Іншими словами, оптимум виробника визначається рівністю граничної норми технологічного заміщення одним ресурсом іншого (характеристика ізокванти) і співвідношенням цін ресурсів (характеристика ізокости), і виникає в тому випадку, коли гранична норма технологічного заміщення дорівнює відношенню цін факторів виробництва.
або
.
Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу.
Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, то дістанемо так звану траєкторію зростання.