Розвиток гігієни санітарії та санітарної освіти

В Україні-Русі населення дбало про гігієну тіла, одягу, харчування, поселень та житла. Українські поселення вже за тих часів будувалися на "красному місці", поблизу "живої", тобто доброякісної води, хати білили крейдою, вікна спрямовували так, щоб в "окончини" попадало багато світла, біля хат садили фруктові дерева, багато квітів, вулиці були досить широкими, шляхи обсаджували деревами. Археологічні розкопки довели, що в Україні, ще за дуже давніх часів, були водотяги, хідники, лазні та інші досконалі устаткування гігієнічного характеру. Простий люд носив у ті часи полотняні сорочки та нерідко білі полотняні штани. Білизну прали дуже часто і то в проточній воді, а сушили на сонці (отже застосовували добру дезинфекцію її), миття рук взагалі, а зокрема перед їжею було обов'язковим звичаєм, навіть у найбідніших родинах були в хаті "рукомиї", влітку часто ходили купатиля у річці, а взимку до лазні, волосся на голові голили. Різні натільні та хатні паразити розглядали тоді як неприпустиму неохайність.

Першим українським науковим твором в галузі гігієни слід вважати частину трактату Євпраксії Зої (1 108-1172) "Мазі". Багато різних гігієнічних порад було вміщено у різних українських та перекладних медико-біологічних та загальних творах пізнішого часу, що були досить широко відомі в Україні-Русі. Починаючи з XVI ст. застосовували карантини, ізоляцію хворих. У XVII ст. з'явилися в Україні перші законодавчі акти щодо боротьби з інфекційними хворобами. Одним з перших видатних творів з гігієни слід вважати дисертацію на ступінь доктора медицини Івана Данилевського (1784 р.). Цей науковий твір нашого земляка вважали тоді на Заході однією з найкращих праць на тему народного здоров'я. Це була також перша праця українського вченого з соціальної гігієни. Наприкінці XVIII ст. та на початку XIX ст. питаннями соціальної гігієни та охорони здоров'я ціка­вилися українські лікарі: Степан Андрієвський, Григорій Базилевич, Михайло Багрянський, Денис Волчанецький, ф. Іваницький, Петро Малахів, М. Петровський, Петро Симонтовський, Г. Сидорицький, С.Ф. Хотовицький, ф. Чернецький, Опанас Шафонський.

Праці українських лікарів XVIII та на початку XIX ст. були присвячені переважно питанням загальної та соціальної гігієни й організації охорони здоров'я (як тоді говорили "медичної поліції").

З Початку XIX ст. почався розвиток наукової гігієни. В гігієну було впроваджено експериментальні медико-хімічні та мікробіо­логічні методи дослідження, широко стали застосовувати ста­тистичні методи. Спочатку гігієну в Росії і в Україні викладали на кафедрах медичної поліції чи лікарознавства. Першим керівником кафедри Київського університету був професор І.Ф. Леонов, пізніше гігієну викладали X.Я. Гюббенет, А.І. Слободзинський, Ф. Мерінг та інші. Дозвіл на створення самостійної кафедри гігієни було одержано у 1865 р., а створена була лише в 1871 р.

Кафедра гігієни Київського університету була однією з перших університетських кафедр в Європі. Першим професором, керів­ником кафедри гігієни був Віктор Андрійович Суботін (1848-1898). Під час праці в Києві він брав активну участь у боротьбі з епідеміями холери та тифу, брав активну участь у роботі Товариства київських лікарів. Наукові праці В.А. Суботіна були присвячені питанням фізіології, гігієни харчування, комунальній та промисловій гігієні, епідеміології та організації лікарської спра­ви. У своїх працях про вплив алкоголю на організм вищих тварин, він вперше робить спробу кількісного визначення алкоголю; що виводиться з організму дихальними шляхами. У 1892 році кафедру гігієни очолив проф. В.Д. Орлов, який працював переважно над питаннями комунальної гігієни та гігієни харчування.

Видатним українським гігієністом був Орксентій Васильович Корчак-Чепурківський (1857-1947). Наукову працю О.В. Корчак-Чепурківський розпочав ще коли був санітарним лікарем. У 1889-1890 роках він провів санітарне дослідження Херсонського повіту і видав звіт про цю працю, у 1891 році опублікував працю про дифтерит у Херсонському повіті, у 1898 р. матеріали про вивчення епідемій дифтерії в Росії.

Викладання гігієни на медичному факультеті Харківського університету спочатку проводилося на різних кафедрах у вигляді коротких курсів медичної поліції, дієтики та ін. Про викладання гігієни вперше згадується після запровадження нового статуту університету в 1837-1838 навчальному році. У 1872 році професором кафедри гігієни став Аркадій Іванович Якобій (1827-1907), народився в Казані. Сучасники вважали його піонером нового напрямку у викладанні гігієни, перетворення її з суто теоретичної науки у суспільну і експериментальну. Наукова праця А.1. Якобія була багатогранною. Він працював над низкою фізіологічних проблем, у лабораторії 1. М. Сеченова виконав цікаву працю: "Дослідження фізіологічних явищ смерті тварин при охолодженні". Зберігся "Курс суспільної гігієни", написаний А.І. Якобієм. У цьому підручнику були розділи про історію розвитку санітарних закладів, про житло, харчування, водопостачання, вентиляцію, дезинфекцію, шкільну гігієну, голодування, прости­туцію, про клімат, грунти, тощо. Опублікував праці "Спектральний дослід пигментів", "Про зміну крові" (1871), "Про чумну ветлянтську епідемію" (1879). Цілий ряд праць ученого було присвячено вивченню епідемій чуми, дифтерії, сифілісу. У 1885 році професором кафедри гігієни Харкивського університету був обраний Іринарх Поліхронійович Скворцов (1847-1921), народився в Самарській губернії. Скворцов 1. П. був автором 150 наукових праць з гігієни, санітарії, медицини та природознавства. Найцін­нішою його працею є "Основы гигіологіи и гігіеньі" у якій він виклав оригінальну теорію гігієни, як науки щільно пов'язаної з фізико-хімічними та біологічними процесами природи в цілому. У своїх працях він дав власну так звану динамірну теорію суті життя як цілості людини і середовища. Дуже цінними були його підручники з гігієни "Основные вопросы лечебной гигіеньі" 1895р., "Военно-полевая гигіена со включеніемь анатоміи и патологіи человеческого тела". Над проблемами гігієни процювали не лише доценти та професори спеціальних доцентур та кафедр гігієни, але також професори інших медичних та природознавчих дис­циплін Харківського університету. Наукові роботи на гігієнічні теми писали професори О.П. Вальтер, Л.К. Горецький, В.Я. Данилевський, 1.П. Лазоревич, Л.А. Маровський, О.Ф. Мас-ловський, О.П. Матвієв, Ю.І. Мацон, Ф.Ф. Мерінг, Є.Й. Мухін, Ф.Г. Писемський, С.X. Хотовицький, П.1. Шатилов, Т.Г. Яновський та багато інших.

Кафедра гігієни Львівського університету була заснована в 1899 році. Першим професором її був С. Бондзинський. Кафедри гігієни при медичних факультетах та медичних інститутах в інших містах України були засновані лише в XX столітті.

Значну наукову працю в галузі гігієни і-2 санітарії в XIX столітті проводили в Україні медичні товариства. Київське лікарське товариство було засноване в 1840 р., Харківське медичне това­риство засноване в 1861 р., Одеське товариство лікарів - у 1849 році. Значну роль у справі вивчення захворювань українсь­кого народу та його оздоровчих умов відігравали і менші лікарські провінційні товариства України. Наприклад, Кам'янець-Подільське, Херсонське, Пироговське лікарські товариства.

Значну роль в опрацюванні питань загальної та соціальної гігієни, вивченні захворюваності і смертності, розвитку санітарії, санітарної освіти в Україні відіграло "Русское общество охраненія народного здравія", яке було засноване у 1877 році. Це то­вариство мало відділи оздоровлення міст та сіл, громадських і приватних будинків, промислових закладів, гігієни, санітарної освіти, медичної статистики та епідеміології. Товариство мало 27 відділів, його відділи були засновані в Києві, Харкові, Одесі, Ялті та ін. містах України. Важливим розділом у праці Товариства було опрацювання питань харчової гігієни. В цьому напрямку працював і наш земляк 1.Е. Андрієвський. Йому належить ініціатива в організації гро­мадських їдалень. Над питаннями шкільної гігієни працювали В.В. Горіневський, В.1. Покровський, М.Д. Сухорський та ін., питаннями гігієни праці займалися Д.П. Нікольський, В.А. Ле-вицький, В.В. Святловський та ін. У XIX ст. в Україні видавалися часописи, зміст яких був при­свячений повністю або частково питанням гігієни, охорони здо­ров'я, земській медицині. Першим науковим часописом, який багато місця присвячував питанням гігієни, був щотижневик "Сов­ременная медицина" (виходив у Києві до 1876 року, потім у Варшаві до 1880 р.). З 1862 до 1886 року у Теодосії (Крим) виходив "Медицинскій В^стникъ". У 1892-1897 роках в Одесі виходила "Южно-русская медицинская газета". У 1899 р. у Харкові виходив "Журнал медицины и гипены". У 1894 році у Харкові виходив спеціальний гігієнічний часопис, який видавало Това­риство наукової медицини та гігієни Харківського університету та ін.