Розвиток фармаколопї, фармації та фармакогнозії

(Фармакологією називають науку про дію ліків на організм, фармацією - комплекс дисциплін, що вивчають теоретичні та практичні питання лікознавства, фармакогнозією називають розділ фармації, присвячений вивченню лікарської сировини).

Фармакологія одна із найдавніших медичних наук. Користування рослинами, деякими тваринними та мінеральними речовинами для медичних цілей було відоме за тисячі років до Різдва Христового.

Були відомі як знавці лікарських рослин наші предки скити та анти. Скитські лікарі використовували лікарські рослини, як дуже добрі лікувальні засоби, не лише у Скитії, але й за її межами в Греції, Італії, куди їх експортували й де їх дуже цінили. Скити та анти розводили лікувальні рослини в спеціальних городах і садах. Досвід скитів та антів перейшов через знахарів, волхвів та інших народних цілителів до наших предків у Київській Русі-Україні. З пам'яток староукраїнської письменності знаємо, що лічці, знахарі та монахи, та інші народні цілителі ще в Х-ХІ ст. широко вживали лікарські рослини для лікування людей і тварин. Вже тоді були відомі як ліки: валер'янка, ялівець, дубова кора, собур, шипшина, хрін, ромашка, чемериця, подорожник, ревінь, голинь, чорна блекота, болиголов, мак та ін. При монастирях існували спеціальні городи, де культивувалися лікарські рослини та були склепи, де їх зберігали. Перша відома нам аптека в Україні була заснована у Львові в XIV ст. і належала аптекареві Клеменсу. У середині XV ст. у Львові бело вже З аптеки (власником однієї з них був Василь Русин). У XVI ст. на українських землях, які тоді входили до складу Польщі, було вже чимало аптек. На початку XVII ст. у Львові, крім монастирських аптек, було вже 6 приватних. Слід припускати, що в таких великих культурних центрах, як Київ, Чернігів, Вінниця та інших центрах Східної України також існували аптеки ще в ХУІ-ХУІІ ст., але докладних історичних відомостей про їх існування ми не маємо. В середині XVIII ст. у Львові було 7 аптек, поза Львовом у Західній Україні - одинадцять.

Дуже рано появилися в Україні праці в яких описувалися різні лікарські рослини та засоби лікування ними, їх називали "травниками", "зелейниками", "вертроградами". Перші травники з'явилися в Україні ще в ХІІ-ХІІІ ст. У XVIII ст. фармація та фармакогнозія займають вже значне місце в навчальному процесі, стають предметом глибоких наукових досліджень українськими вченими. Ще у XVIII ст. низка українців захистила в закордонних університетах ступінь доктора медицини на хімічно-фармакологічні теми (Петро Погорецький, Денис Понирка, Данило Писчиков, Федір Граль, Опанас Масловський, Яків Сандул-Стурдза, Яків Степанович-Донцов та ін.). На фармакологічні теми писали праці Юхим Білопольський, X. Березинський, Денис Волчанецький, Вирансевич, Завадовський, Козловський, Кременецький, Кірі-чевський, Іван Тишевський, Мартин Тереховський та ін.

Але найславетнішими українськими фармакологами, відомими не лише в Російській імперії, але й поза її межами, були Никон Карпинський та Нестор Амбодик-Максимович. Великою заслугою Нестора Амбодика-Максимовича було складення великої, першої в Росії праці: "Врачебное віществословіє или описаніе целитель­ных растеній, во врачевствЬупотребляемыхъ..." (Цей капітальний підручник складався з 4 томів, 5 частин, мав понад 1000 сторінок, 136 чудово виконаних малюнків рослин). Перу Н. Амбодика-Максимовича належали капітальні праці "Первоначальныя осно-ванія ботаники, руководствующіе къ познанию растений..." та "Словарь ботаническій содержащій наименованія растеній и ихъ частей. На немецкомъ, латинскомъ и российскомъ языкахъ". Никон Карпинський був творцем першої в Російській імперії офіційної фармакопеї "РЬагтасореа Розаіса" (збірник стандартів і положень, нормуючих якісь лікарських засобів). Серед українських учених-медиків, які працювали в галузі фармакології на початку XIX ст. в Москві та Петербурзі слід згадати ще Василя Є. Мироновича, Д.І. Левитського, Івана Леонтовича. (Іван Леонтович переклав у 1802 р. з латинської мови на російську "Фармакопею" Н. Карпинського).

Основи фармакології та фармакологічної освіти в Росії заклали українські вчені. У першій половині 19 ст. фармакологія стала експериментальною наукою, що грунтувалася на тогочасних досягненнях фізіології та хімії.

За статутом 1804 р. в Харківському університеті на відділі лікарських і медичних наук була кафедра (матерії медики) фармакології та історії медицини (лікарської словесності), при хімічній лабораторії була фармацевтична лабораторія длк проведення практичних занять для студентів медиків. У Київському університеті кафедра матерії медики була заснована в 1844 р. Пізніше, наприкінці XIX ст. були вже окремі кафедри або доцентури фармакології з рецерптурою, фармакогнозії та фармації, медичної хімії, токсикології, історії медицини. Видатним професором хіміТ, фармації та фармакології Харківського університету був Фердінанд Гізе (1781-1821), родом з Прусії. У 1803 р. був запрошений на посаду альюнкт-професора на кафедру хімії Харківського універ­ситету, Він написав ряд наукових праць з хімії та фармації, запропонував свій власний метод добування кристалічного хініну, видав підручник загальної хімії в 5 томах. Видатним професором на кафедрі Харківського університету був Є.С. Гордієнко (1812-1897). Він організовував фармакологічну лабораторію, домігся заснування окремої кафедри фармакології, перший вивчав мінеральні води та багна Слов'янського курорту. У Київському університеті основи експериментальної фармако­логії заклав Володимир Іванович Дибковський (1836-1870) - один з видатніших фармакологів та токсикологів України XIX століття. Написав великий підручник з фармакології, який видали після його смерті (був перевиданий 4 рази, користувався великою популярністю серед лікарів і студентів). В Одесі фармакологічну школу заснував Д.М. Лавров. У Львівському університеті кафедра фармакології була засно­вана в 1896 році. Першим професором цієї кафедри був В.Соберанський. Багато працювали над питанням експериментальної фармакології та токсикології українські фізіологі, біологи, патологи та біохіміки: В.О. Підвисоцький, В. Високович, В.Я. Данилевський, О.Я. Данилевський, Л.О. Тарасович, 1.М. Сеченов, В.С. Гулевич, Ф.І. Кістякович, О.П. Вальтер, 1.П. Щелков, В.Ю. Чаговець. Працювали над проблемами фармакології також українські клініцисти: В.П. Образцов, М.Д. Стражеско. Вивчення лікарських рослин України займалися не лише ботаніки, медики та фармацевти, але й етнографи та просто аматори. В Україні у XIX ст. виходило декілька часописів, які друкували праці з фармакології, фармації та фармакогнозії: "Современная меди­цина", що виходила з 1860 р. у Києві, "Въестникъ медицины", виходив у Харкові в 1896-1897 р., "Журналъ медицины и гигиены", виходив у Харкові в 1894 р. "Земській врачъ", який видавали в 1888-1894 р. у Чернігові, "Медицинскій вЬестникъ", що видавався у 1862-1886 роках у Теодосії, "Южно-Русская медицинская газета", виходила в Одесі у 1892-1897 роках. Украіні-медики поміщували свої праці на фармакологічні та фармацевтичні теми і в медичних часописах, які видавалися в Росії у 19 ст.: "Фармацевтъ", "Фармацевтическій журналъ", "Фармацевтическій в^естникъ", "Военно-медицинскій журналъ", "Журналъ медицинской химіи и фармаціи" та ін.