Відновлення православної ієрархії. Війни з татарами[ред. • ред. Код] Підписання Роставицької угоди[ред. • ред. Код]

Ю. Брандт. Сутичка козаків з татарами

Відмова Сагайдачного від морських походів проти турків викликала невдоволення серед широких верств козацтва. Приблизно наприкінці травня 1619 року Сагайдачного позбавляють влади та обирають запорозьким гетьманом Дмитра Барабаша. Проте вже на початку липня Конашевич-Сагайдачний повернув собі гетьманську булаву. Близько 30 липня він скликав у Києві раду, на яку прибули близько тисячі козаків та старшин, делегованих з місць. Діючи в інтересах так званих старовинних козаків (соціальна база яких складала близько 10 тисяч осіб з числа запорозьких ветеранів, потомственних козаків, старшин), учасники ради висловилися за політичний компроміс із польською владою: в обмін на визнання станових прав «старовинних» козаків вони добровільно погоджувалися очистити Військо Запорозьке від «нових» козаків — покозачених селян та міщан. На цій раді ухвалили також узяти під протекцію та оборону Війська Запорозького Православну церкву^[1].

Однак офіційна Варшава хотіла зреформувати Військо Запорозьке за польським зразком. Король Сігізмунд ІІІ відправляє до України урядову комісії разом із військом під проводом С. Жолкевського. Дізнавшись про це, козаки розбивають свій табір над річкою Узин поблизу Білої Церкви. Протягом 8—17 жовтня відбувались польсько-запорозькі переговори, в результаті яких була підписана Роставицька угода. При укладанні цієї угоди, Сагайдачному та його старшинам вдалося значною мірою нівелювати антикозацьку програму урядових комісарів. Разом з тим, пункти цього документа щодо виписки козаків з Війська Запорозького та обмеження місця їх проживання територією королівщини становили чималу загрозу для козацтва, насамперед «нового»^[1]. Загалом ця угода мала значною мірою декоративний характер і містила суперечливі пункти.

У середині листопада — на початку грудня 1619 Конашевич-Сагайдачний вирішив скористатись міжусобною боротьбою між ханом Джанібек-Гіреєм та Шагін-Гіреєм. Він повів козацьке військо чисельністю близько 5 тисяч вояків на татарські улуси з виходом під Перекоп. Поблизу Перекопа відбувся бій із близько 8-тисячним військом хана Джанібек-Гірея. Запорожці завдали противнику помітних втрат, а також визволили з неволі чимало бранців-християн.

Відновлення православної церковної ієрархії[ред. • ред. Код]

Докладніше: Київська митрополія (1620—1685)

Київський Братський монастир, початок 1800-х

В 1619 році ігуменом Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві обрали Іова Борецького, одного із засновників Київського братства. Довкола нього згуртувались церковні та світські православні кола України. Як один з керівників братства Іов Борецький активно співпрацював із старшиною Війська Запорозького, зокрема з гетьманом Петром Сагайдачним. В цьому середовищі з’явилась ідея, всупереч заборонам польської влади, відновити православну ієрархію Київської митрополії, що була втрачена внаслідок Берестейської церковної унії 1596 року. На нарадах щодо відновлення церковної ієрархії нактивнійшу участь брав і Петро Сагайдачний, думка якого, як представника Війська Запорозького була вагомою^[45].

У січні 1620 Конашевич-Сагайдачний відправив до Москви своїх послів із запевненням царя Михайла Федоровича в службі «по-старому» (воєнна служба іноземним монархам була традиційною для запорожців). Посольство на чолі з Петром Одинцемпровело переговори із впливовими представниками російської бюрократії. Московські чиновники винагородили послів, проте московська влада відмовилась прийняти пропозицію запорожців аби не псувати стосунки із татарами.

Час посольства до Московського царства був вибраний не випадково. Саме тоді в Москві перебував патріарх ЄрусалимськийТеофан III, що мав на меті висвячення на Патріарха Московського митрополита Філарета і справи його в Росії уже наближалися до завершення. Теофан мав повноваження, надані йому Вселенським Патріархом Тимофієм «справувати всі архієрейські справи у підлеглих царгородському патріархові єпархіях», тобто і в Київській митрополії також. При цьому, як патріарх він мав право висвячувати церковних ієрархів^[46]. Очевидно, це ж саме посольство провело попередні переговори з Єрусалимським патріархом Теофаном III, щодо можливості висвячення єпископату українсько-білоруської православної церкви. Петро Конашевич надав особисту гарантію безпеки патріарху при в'їзді до України.

На початку березня 1620 року Сагайдачному довелося відбивати напад татар. Наздогнавши їх поблизу річки Ташлик, він розбиває ворога та звільняє з полону сотні бранців. Одразу після бою гетьман повертається до Києва^[47].

Хрест вкладний Петра Конашевича Сагайдачного до Богоявленської церкви Братського монастиря в Києві

25 березня в Києві гетьман з кількома тисячами козаків урочисто зустрів Єрусалимського патріарха, попросивши в нього від імені всього Війська Запорозького відпущення гріхів за пролиття крові християн під час московського походу 1618 року. Виразною демонстрацією політичної підтримки православної церкви став вступ гетьмана разом з усім Військом Запорозьким до Київського (Богоявленського) братства, що відбувся між 27 травня і 5 червня 1620 року. Гетьман був серед тих, хто активно переконував Теофана III відновити вищу ієрархію Православної церкви^[1].

У 20-х числах червня 1620 Конашевич-Сагайдачний організував напад із суші та моря на Перекоп 17-тисячним козацьким військом. Бої розпочалися 9 липня і, за свідченням С. Жолкевського, цей похід виявився доволі успішним. По завершенні цієї виправи запорожці вирішують піти на море, чому категорично заперечував Сагайдачний. Невдоволені козаки, насамперед виписані з Війська Запорозького згідно умов Роставицької угоди 1619, а також ті, які, всупереч його заборонам, хотіли йти на море, виступили проти гетьмана. Сагайдачного було позбавлено влади, а новим гетьманом обрано Якова Бородавку. Одразу після обрання, 26 липня 1620 року, Яків Бородавка виводить на Чорне море близько ста човнів та спустошує Варну.

В жовтні 1620 року патріарх Теофан ІІІ разом з іншими двома східними ієрархами — митрополитом Софійським Неофітом та єпископом Страгонським Аврамієм, висвятив ігумена Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького й ще шістьох ієрархів у сан єпископів^[48]. В листопаді 1620 року П. Конашевич-Сагайдачний разом з нововисвяченним єпископом Йосифом Курцевичем виступив на черговому засідання польського сейму, де поставив питання про королівське визнання проведених патріархом Теофаном хіротоній. Проте, незважаючи на бажання отримати підтримку козаків у війні з Туреччиною, польський сейм не підтримав цю пропозицію^[48].

В лютому 1621 року Конашевич-Сагайдачний з кількома сотнями козаків супроводжував до молдавського кордону Єрусалимського патріарха Теофана III, який повертався додому по висвяченні в Україні православних ієрархів. Запорожці успішно впорались із цим завданням і в 20-х числа лютого Єрусалимський патріарх дістався Сорок^[49].

В 1627 році патріарх Теофан ІІІ так оцінював участь гетьмана Петра Сагайдачного у відновленні православної ієрархії та захисті Київської Церкви^[50]:

«

Справа була б неможливою без підтримки пана й гетьмана Петра Сагайдачного, дії якого в даній справі справедливо можна назвати подвигом рівним апостольському. Ця людина є щирий сповідник Православної віри, за яку віддав своє життя й після заспокоєння свого шанується на Русі як благовірний.

»