Типи сучасних виборчих систем

1. Вибори, виборче право, сутність виборчої системи.

2. Принципи виборчого права.

3. Сучасні типи виборчих систем.

4. Референдум і плебісцит.

Вибори – це спосіб формування органів державної влади чи місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадових осіб шляхом голосування.

В демократичних суспільствах при виборах необхідною умовою є :

• альтернативність вибору

• багатоманітність пропозицій, що і відрізняє вибори від призначення на посаду

Соціальне призначення виборів:

1. вибори є найважливішим елементом утворення державної влади (парламент, органи місцевого самоврядування, президент і мерів)

2. за допомогою виборів народ визначає своїх представників і далі наділяє їх повноваженнями

3. за допомогою виборів формується політична еліта, відбувається «селекція політичних лідерів»

Типологія сучасних виборів:

В залежності від того кого обирають:

- президентські

- парламентські

- місцеві

В залежності від того як проводяться вибори:

- чергові

- позачергові

- повторні

В залежності від територіальних меж проведення:

- загальнонаціональні

- місцеві

- локальні

Від способу воєвиявлення:

- прямі

- не прямі (багатоступеневі)

Виборча система – це сукупність установлених законом правил і принципів за допомогою яких визначаються результати голосування.

Виборча система включає в себе:

1. принципи (правила) проведення виборів (принципи виборчого права).

2. порядок висунення кандидатів.

3. взаємовідносини між виборцями і представницької установи, що керує виборчим процесом.

4. механізм розподілу мандатів у відповідності з результатами голосування .

Принципи або правила виборчого процесу:

1. правила, що характеризують вибори як цілісну систему:

• правила загальності

• правила рівності

• прямі

• правило вільних виборів

• правило чесних виборів

2. правила, які стосуються процесу голосування:

• голосування таємне

• правило особистого голосування

• правило однократності голосування

• правило факультативності голосування (участь у виборах це право, а не обов’язок громадян)

Принцип загальності означає, що всі громадяни, які досягли виборчого віку мають право приймати участь у виборах.

Виборче право – це сукупність правових норм, що встановлює порядок виборів у представницькі органи держави.

Виборче право буває активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним).

Принцип загальності поширюється на громадян визнаних в законах держави тими, які мають виборчі права. Цензом називається умова, яка встановлена законом і яку потрібен задовольнити громадянин щоб отримати виборчі права.

Цензи бувають:

• віковий

• осідлості

• майновий

• грамотності

• статевий

• етнічний

• разовий

Принцип рівності – кожен виборець бере участь у виборах на рівних з іншими правах.

Принцип прямого виборчого права означає, що кожен виборець голосує лише за себе.

Принцип вільності означає власне воєвиявлення виборця, заборона тиску на нього, шантажу, обману і тд.

Принцип таємності голосування забезпечує виключення будь-якого контролю за воєвиявленням громадян.

Принцип чесних виборів забезпечується відкритим публічним характером виборів на кожному з етапів його проведення.

Етапи проведення виборчої кампанії:

1. призначення виборів та визначення дати їх проведення

2. визначення виборчих округів та виборчих дільниць

3. утворення виборчих комісій

4. складання списків виборців

5. висування та реєстрація кандидатів

6. проведення передвиборчої агітації

7. власне день голосування

8. підрахунок голосів

9. оприлюднення результатів голосування

10) проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів

Принцип особистого голосування означає особиста присутність виборця в день виборів на дільниці.

Принцип однократності голосування означає, що виборець може проголосувати один раз і в одному місці.

Принцип факультативності голосування , що це право, а не обов’язок громадян.

Боротьба з абсентеїзмом. Це явище, що пояснює відмову громадян від участі у виборах.

Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої є порядок визначення результатів голосування.

Найпоширеніші виборчі системи сучасності:

1. мажоритарна

2. пропорційна

3. змішана

4. куріальна

Мажоритарна виборча система - перемагає той хто набрав більшу кількість голосів.

Існує мажоритарна система абсолютної і відносної більшості.

Пропорційна виборча система базується на пропорційних відповідності між кількістю, завойованих голосів і кількістю мандатів, яку треба розподілити.

Після того, як виборці висловили свою волю, а голоси підраховані визначається виборча квота (найменша кількість голосів, яка необхідна для отримання одного мандату).

Квота визначена розподіленням загальної кількості поданих голосів на кількість мандатів, які слід розподілити.

Щоб визначити місця в парламенті для кожної політичної сили необхідно розподілити кількість поданих за дану політичну силу голосів в день виборів на цю квоту.

Політичне лідерство

1. Сутність політичного лідерства. Його функції.

2. Особистість політичного лідера. Його характерні риси.

3. Типологія політичного лідера.

Термін «лідер» походить від англійського слова і означає керівник, провідник, ведучий. В сучасній політичній літературі є різні трактування лідера:

1. Політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження суспільства до певних дій.

2. Політичне лідерство - це відношення між людьми в процесі спільної діяльності за якої одна сторона забезпечує домінування, панування своєї волі над іншими членами суспільства.

3. Політичне лідерство - це поступовий легальний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

Лідерство - один з механізмів інтегральної групової діяльності коли індивід або частина соціальної групи виконують роль ведучого, спрямовує дії всієї групи, яка чекає, сприймає і підтримує дії лідера.

В політології існує декілька підходів до пояснення природи політичного лідерства:

1. Розглядають лідерство, як вплив на інших людей, такий вплив має ряд особливостей - має бути постійним;

• Вплив повинен здійснюватись на все оточення лідера, групи, організації, класів або суспільства в цілому.

• Політичного лідера відрізняє перевага у впливі порівняно з іншими.

• Вплив лідера спирається на його авторитет.

2. Політичне лідерство пояснюється на основі структурно-функціонального підходу;

3. В теорії політичного лідерства воно розглядається як своєрідне підприємство, що здійснюється на політичному ринку.

Основні функції лідерства:

1. Діагностична - визначення і оцінка ситуації в якій знаходиться суспільство.

2. Розробка програми, дій - в її виконанні велику роль відіграють риси лідера.

1. Функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми, залежить від вміння лідера знайти контакт з суспільствам.

3. Функція акумулятивна і інноваційна.

В умовах відносної стабільності коло функцій політичного лідера розширюється і вимагає здійснення:

• Новаторської функції;

• Комунікативної;

• Організаторської (мобілізація суспільства на певні дії)

• Координаційної;

- Інтегративної (досягнення стабільності в суспільстві шляхом створення правової держави, громадянського суспільства)

Концепції походження лідерства.

1. Теологічна концепція - пояснює походження лідера, як представника Бога на землі.

2. Біологічна - пояснює виникнення лідерства природою людини - перемагає і стає лідером найсильніший.

3. Психологічна - людині властиве прагнення до влади, і іншим людям властива потреба підкорення.

4. Марксистська концепція - лідера породжує суспільна необхідність, лідер виражає інтереси всього суспільства.

5. Теорія «рис» (склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії): лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціологічних рис.

6. Ситуаційна концепція виходить з того, що причина лідерства полягає не в індивідуальних притаманних йому рисах, а в тій ролі яку він має виконувати в конкретній ситуації.

Характерні риси якими повинен володіти лідер і його якості:

1. Лідер повинен виражати і відстоювати інтереси певної групи, а загально національний лідер виражає інтереси більшості або всього суспільства.

2. Інтереси групи або суспільства повинні бути для лідера вищі від особистих.

3. Високий професіоналізм і високий рівень політичної культури.

4. Організаторські здібності, вміння працювати з людьми, вміння вести їх за собою.

4. Воля, цілеспрямованість, наполегливість в досягненні поставлених цілей.

5. Готовність взяти відповідальність на себе.

6. Вміння здобувати і правильно оцінювати інформацію.

7. Здатність виробляти і генерувати нові ідеї.

9. Здатність до самокритичної оцінки та осмислення своїх дій, здатність правильно сприймати критику.

10. Ерудованість, коректність, високі моральні якості (чесність, гуманність, принциповість в своїх позиціях).

11 .Комунікабельність та ораторські здібності.

Справжній політичний лідер повинен мати авторитет серед оточуючих. Авторитет - загально визнаний вплив особи чи організацій в різних сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, моральних якостях і досвіді.

Політичний лідер може завойовувати авторитет, якщо:

1. В нього є чітка програма діяльності, концепція своєї політичної поведінки, які відповідають інтересам суспільства.

2. Його відрізняють знання проблеми, готовність поставити особисту відповідальність за результати і методи роботи.

3. Він здатний створити систему політичного керівництва і управління що забезпечила б реалізацію програми.

Типологія політичного лідерства:

1. За сферою діяльності К.Ходжикінсон.

• Кар'єрист;

• Політик;

• Технік;

• Поет.

2. За М.Вебером:

• Традиційне; харизматичне;

• Раціонально-легальна.

Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв і традицій, лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнством і заслугам а відповідно до традицій і звичаїв. Характерне для доіндустріального суспільства.

Харизматичне лідерство ґрунтується на вірі в незвичайні якості і здібності лідера. Харизма - Божий дар. За М.Вебером харизмою володіють великі полководці, пророки та видатні політики. Харизматичними лідерами були засновники світових релігій Будда, Христос, великі полководці, великі політики.

Раціонально-легальне лідерство - це панування в силу легальності якоїсь особи. За раціонально-легальним типом лідерства лідерами є всі ті, які за законом здійснюють керівництво в суспільстві і обираються через демократичні процедури. їм за законом надаються повноваження.

3. Типологія політичного лідерства в залежності від стилю політичної діяльності

• Цезаристський (коли вся повнота влади зосереджена в руках лідера, може бути виправдана в екстремальних умовах а недемократичному суспільстві).

• Плутократичний (ґрунтується на багатстві і представляють інтереси найзаможніших суспільних верств).

• Популістський (народ - популізм, загравання з народом)

4. В залежності від загального стилю діяльності розрізняють:

• Авторитарний

• Демократичний

Авторитарний - передбачає одноособовий вплив лідера, як авторитету для якого характерні:

1. Жорсткість мислення.

1. Ігнорування інформацій і аргументів, якщо вони не збігаються з його позицією.

2. Зв'язки між членами оточення лідера зведені до мінімального і проходять під контролем лідера.

2. Активність підлеглих досягається адміністративними методами.

5) Найчастіше використовується займенник «я». Демократичне - характеризується:

1. Отриманням найповнішої інформації про суспільство.

2. Повагою до оточення лідера.

3. Співпрацею з оточенням.

4. Найчастішим використанням займенника «ми».

5. Залежно від характеру лідера американський психолог Херманн виділив чотири образ лідера:

• Лідер «прапороносець» - у таких лідерів ідея заради здійснення якої вони можуть навіть змінити політичну систему.

• Лідер «служитель» - лідер прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників.

• Лідер «торговець» - вміння переконати для лідера торговця характерно запропонувати свою програму вирішення проблем як товар для народу.

• Лідер «пожежник»

6. Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків:

• Лідери - «консерватори» - намагаються зберегти старі існуючі порядки з мінімальними змінами

• Лідери «реформатори» - пропонують існуючі суспільству порядки не змінювати але запроваджують деякі реформи.

• Лідери «революціонери» - налаштовані на радикальні, революційні зміни в суспільстві аж до змін суспільного ладу.

7. За видами розрізняють лідерство:

• Формальне - керівництво яке пов'язане з встановленими правилами, призначення керівництва на посаду і виконання ним функціональних повноважень.

• Неформальне лідерство - базується не на формальних повноваженнях, а на авторитеті лідера і визнанні його оточуючими.

8. Типологія лідерства за масштабами:

• На рівні малої групи - лідерство має індивідуальний характер, при якому лідер організовує і спрямовує дію груп.

• На рівні соціальної спільності або організацій - лідер даного масштабу повинен виражати інтереси всієї соціальної спільноти, політичної партії чи громадської організації. Лідерство даного рівня може мати індивідуальний так і колективний характер.

• Лідерство на загально національному рівні - дистанційно відсутні контакти лідера у суспільстві, спілкування лідера з масами відбуваються через засоби масової комунікації і через посадових осіб державного апарату.

• Харизматичний тип лідерства - спричинює появу культу особи (культ особи притаманний лише тоталітарним режимам.)

Культ особи - це крайня максимальна завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера, яка виникла в наслідок непоміркованої концепції влади в руках певної людини, а також жорсткої залежності підлеглих від начальства.

Найважливіші уроки для політичних лідерів:

1. Лідерство в політиці виступає лише як засіб, метою може і повинно бути спільне благо.

2. Політичний лідер, якщо він правий, навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступати від попередньо проголошених положень.

3. Слід завжди зберігати в своїх діях і думках презумпцію доброї волі опонентів.

4. Компроміс явище позитивне, але не завжди.

5. Лідер зобов'язаний правдиво відображати інтереси широких мас.

6. Запорукою успіху політичного лідера є вміння пропонувати нові ідеї і програми.

7. Мова політика і лідера - це показник його інтелектуального рівня і спроможність і політиці.

5. Політичний лідер повинен бути вищим від чуток, наклепів, анекдотів, він не повинен ображатись на критику,а конкретними справами розвінчувати всілякі спроби дискримінації