3. Рельєф та ґрунтові умови

Поширеними типами ґрунтів є дерново-підзолисті на дерново-алювіальних водно-льодовикових відкладеннях і морені. Серед цієї групи зустрічаються дерново-слабопідзолисті піщані і глинисто-піщані та дерново-середньпідзолисті супіщані.

Ерозійні процеси на території підприємства відсутні. Ступінь гідрографічної мережі району в цілому можна прийняти як середній. Рівень ґрунтових вод становить від 0,5 – 1,5 до 3-6 м.

Живлення ґрунтовими водами рік проходить, в основному, за рахунок атмосферних опадів. Стік ґрунтових вод проходить в північному напрямі відповідно з загальним напрямком місцевості.

Дерново-підзолисті ґрунти займають частину західної і північної території господарства. На даних ґрунтах зростають переважно соснові насадження. Утворились вони в результаті дернового і підзолистого процесів ґрунтоутворення. Вони характеризуються незначною потужністю гумусового горизонту (10-20 см), світло-сірим забарвленням, низьким вмістом гумусу до 2 %, дрібнозернистою структурою, розсипчастістю. Для дерново-підзолистих ґрунтів характерна присутність в профілі (рис. 1.2) підзолистого горизонту. За гранулометричним складом це супіщані і легко-супіщані ґрунти. Глибина залягання ґрунтових вод становить 3-4 м.

Морфологічна будова дерново-підзолистого ґрунту:

А₀ – лісова підстилка, складається із рослинних решток різного ступеня розкладу;

A₀A₁ – перехідний органічно-мінеральний горизонт;

А ₁ – гумусовий горизонт потужністю 3–20 см і більше, грудочкувато-пилуватої структури, пухкий;

А₁А₂ – перехідний нерівномірно забарвлений горизонт, має грудочкувато-пилувату структуру;

А₂ – підзолистий горизонт, білувато-світло-сірий, структура плитчаста з помітними лусочками, на піщаних ґрунтах безструктурний;

А₂В – перехідний горизонт потужністю 10–20 см, бурувато-білуватого кольору, його структура звичайно нестійка грудочкувато-дрібно-горіхувата, зустрічаються язики горизонту А₂;

В – ілювіальний горизонт, найщільніший у профілі, структура горіхувата або горіхувато- призматична;

ВС – перехідний горизонт глибисто-призматичної структури, який непомітно переходить у породу.

Рис.1.2. Профіль дерново-підзолистого ґрунту.

Сірі лісові ґрунти поширені в південно-східній частині господарства мають дуже сприятливі властивості для зростання деревостанів широколистяних порід. Ці ґрунти за ступенем гумусованості поділяються на темно-сірі, сірі і світло-сірі, а за гранулометричним складом – суглинисті і легко-суглинисті ґрунти.

Торф'яно-болотні ґрунти утворилися в умовах поточного перезволоження, характеризуються присутністю на поверхні шару торфу, що має товщину до 50 см. Території з такими ґрунтами зайняті в більшості випадків насадженнями вільхи чорної і а берези.

Оглеєння мінеральної частини ґрунту і нагромадження на поверхні ґрунту шару торфу є особливістю болотних ґрунтів . Ступінь нагромадження в ґрунті органічних речовин може бути різним – від незначного збільшення кількості перегною в гумусовому горизонті і до нагромадження багатометрового шару торфу.

Найбільш розповсюдженими ґрунтоутворюючими і підстилаючими породами в північній частині господарства є алювіальні відкладання льодовикового періоду, в південній частині – лес і лесовидні суглинки.

У південній частині території державного підприємства зустрічаються ділянки з розвинутими ерозійними процесами, але наявність лісових насаджень на ерозійнонебезпечних ділянках (схили понад 0,5-2°) сприяють ослабленню ерозійних процесів [40].