У межах навчального полігону практики ми спостерігали відклади Кайнозойської та Мезозойської ератем . Вони діляться на три структурні зони: Пенінську зону , Монастирецький покрив та Вежанський покрив .

У будові Пенінської зони беруть участь відклади юри, крейди та палеогену. Юрські відклади представлені криноїдними вапняками. Нижня крейда представлена двома світами – свалявською(вапняки з прошарками кременів) та тисальською(мергелі, аргіліти) , а верхня крейда тисальською, пухівською(мергелі) та ярмутською(пісковики) , палеоген – вульхівчицькою(аргіліти, пісковики) .

Монастирецький покрив у стратиграфічному розумінні включає в себе дві світи:драгівську(тонкоритмічний фліш) і сушманецьку(фліш) .

Вежанський покрив, або Мармароська зона скель у стратиграфічному аспекті складається з таких світ: соймульської(олістостромова товща) , пухівської(мергелі) , ярмутської(аргіліти, мергелі) , метовської(пісковики) і дусинської(фліш).

Тектонічна будова району практики представлена складчасто-насувними структурами. Їх можна поділити на такі три зони-насуви : Пенінська зона, Монастирецький покрив та Вежанський покрив.

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Геологічний факультет

Кафедра загальної та регіональної геології

Звіт

із навчальної практики по межиріччі Малої та Великої Угольки

Склад бригади:

Бондар Роман

Дикий Владислав

Заєць Єлизавета

Мажула Степан

Перелигін Семен

Науковий керівник:

Генералова Лариса Володимирівна

Львів 2014

Зміст:

Вступ (Дикий В.)……………………………………………………………..4

1. Фізико-географічний нарис (Заєць Є.)…………………………………...5

2. Історія геологічного вивчення (Бондар Р.)……………………………...8

3. Стратиграфія (Перелигін С.)……………………………………………..10

3.1. Пенінська зона (Мажула С.)……………………………………..10

3.1.1. Юрськів вапняки ( J )…………………………………....10

3.1.2. Свалявська світа (J₃tt - K₁nk )………………………….…11

3.1.3. Тисальська світа(K₁ap- K₂sn)…………………………....11

3.1.4. Пухівська світа(K₂tr-m)………………………………..…12

3.1.5. Ярмутська світа(K₂m)………………………………....….12

3.1.6. Вульхівчицька світа(P₂i-b)………………………………..13

3.1.7. Моласові відклади(N₁)………………………………….…13

3.2. Монастирецький покрив (Перелигін С.)…………………………14

3.2.1. Сушманецька світа(P₂i-b) …………………………..…….14

3.2.2. Драгівська світа( P_1-2b-p) …………………………………15

3.3. Вежанський покрив ………………………………………….……16

3.3.1. Соймульська світа(K_1-2 br-sn) (Дикий В.)……………...…16

3.3.2. Пухівська світа(K₂ tr-m) (Дикий В.)………………………18

3.3.3. Ярмутська світа(K₂ m) (Дикий В.)………………………..19

3.3.4. Метовська світа( Р_1-2) (Бондар Р.)…………………..……19

3.3.5. Дусинська світа(Р₃)(Бондар Р.)………………………..…20

3.4. Четверинні відклади (Заєць Є.)……………………………………20

4. Тектоніка (Бондар Р.)…………………………………………….………...22

4.1. Пенінська зона (Мажула с.)………………………………..……..22

4.2. Монастирецький покрив (Перелигін с.)…………………………23

4.3. Вежанський покрив (Дикий В.)…………………………..………24

5. Геоморфологія (Перелигін С.)…………………………………………….26

6. Історія геологічного розвитку (Дикий В., Бондар Р.)……………….…..29

7. Еколого-геологічна ситуація ( Заєць Є.)…………………………….……35

8. Корисні копалини ( Мажула С.)…………………………………….……36

Висновок (Дикий В.)……………………………………………………...…37

Список використаної літератури…………………………….………….….38

Вступ

Практика із структурної геології та геокартування розпочалась 23 червня 2014 року і проходила на території Закарпатської області, Тячівського району. А саме у районі двох рік: Велика і Мала Уголька.

Метою практики є поглиблення студентами знань із попередніх курсів, ознайомлення із геологічними процесами та наслідками їх діяльності. Також метою є вивчення геологічної будови трьох внутрішньо-карпатських структур : Пенінська зона, Монастирецький покрив, Вежанський покрив, та відновлення геодинамічного розвитку полігону практики.

Завдання практики полягали у картуванні полігону з виділенням складчасто-насувних структур; вивчення стратиграфічного розчленування території; встановлення геодинамічних умов розвитку території та загальне уявлення будови зон Внутрішніх Карпат.

Результатом практики є проходження восьми цікавих, інформативно насичених маршрутів, літолого-петрографічне вивчення вище згаданих структурних одиниць, складання геологічної карти району практики. А також терейновий аналіз та вивчення еволюції досліджуваної території, яку нам комплексно подавали у вигляді схем та лекцій Гнилко Олег Мирославович та Генералова Лариса Володимирівна.

1. Фізико-географічний нарис

Навчальна практика проходила в межах селищ Мала Уголька та Велика Уголька, які розташовані у південно-східній частині Тячівського району Закарпатської області.

Село Велика Уголька тягнеться майже на 10 км з півдня на північ вздовж річки Велика Уголька, його площа 18 км². Населення селищ Мала Уголька становить 1503 особи, Велика Уголька 2052 особи. Більшість території займають гори . Середня висота над рівнем моря складає 400 м. Цією територією протікають річки Велика Уголька та Мала Уголька.

Фото 1.1.Село Мала Уголька

Кліматичні та рельєфні умови в південних і північних частинах

району істотно відрізняються. Умовно вони поділяються на три зони: низинну, передгірську та гірську. Потужний хребет захищає територію від північних вітрів — переважають західні та південно-західні. Клімат району теплий, помірний і вологий у передгір’ї, прохолодний — у високогір’ї. За даними метеостанції Уголька (470 м н. р. м.), середньомісячна температура січня становить -4,5°, липня – +17,2°, середньорічна — +7,1°С. Середньорічна кількість опадів складає 1390 мм.

У селі Велика Уголька є мінеральне джерело з багатою на залізо водою. При кипятінні вода стає іржавого кольору.

У селі Мала Уголька на річці Малій Угольці зберігся дерев'яний водяний млин. Млин у робочому стані. У лісі на північ від села розташована печера Дружба (інша назва — Романія), яка є найбільшою в Українських Карпатах.

У північній частині околиці села розташована контора Угольського лісництва, яке входить до складу Угольсько-Широко-лужанського заповідного масиву. Біля контори росте лісок слановісної псевдо тсуги тисолистої—прибулиці з Північної Америки.

Масив розташований у межах Угольсько-Широколужанського заповідного масиву (Карпатський біосферний заповідник). створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа складає 53 630 га.

Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пізніше, ніж в Західних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися ділянки дикої природи, зокрема унікальні праліси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Мармороських Альпах для збереження і відновлення зникаючих представників флори та фауни. Особливо активізувалася робота вчених щодо територіальної охорони природи Українських Карпат після Другої світової війни. Вже в 1949 році на північних схилах Чорногірського хребта був виділений цінний лісовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 році оголошено заповідним. Велика увага питанням територіальної охорони природи приділялась і на Закарпатті. В 1958 році на південних схилах гірського масиву Красної, в басейнах Великої і Малої Угольки, створений Угольський лісовий заказник площею 4600 га, а в 1969 році в басейні Лужанки — Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створені всі необхідні передумови для організації біогеографічно репрезентативного заповідника в регіоні Українських Карпат.

В 1968 році уряд України для збереження унікальних гірських ландшафтів прийняв Постанову про організацію Карпатського заповідника на площі 12,6 тис. га. За сорокарічну історію існування його територія неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського біосферного заповідника (КБЗ), загальна площа якого становить 53630 гектарів, налічується шість відокремлених масивів, а також ботанічні заказники державного значення «Чорна Гора» і «Юлівська Гора». Заповідні масиви розміщуються на висотах від 180 до 2061 м.н.р.м. в західному, центральному і східному секторах Українських Карпат. Така територіальна структура КБЗ практично повністю репрезентує ландшафтне та біогеографічне різноманіття Східних Карпат. Тут представлені мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгірні діброви, гірські букові, мішані та смерекові ліси, субальпійські та альпійські луки з сосново-вільховим криволіссям і скельно-лишайниковими ландшафтами. Майже 90% території заповідника вкрито лісами — переважно пралісами. В заповіднику охороняється понад тисяча видів вищих судинних рослин, 66 видів ссавців, 193 види птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 23 види риб, понад 10000 видів безхребетних тварин. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які слугують сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. В заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП і Червоної книги України, а також до Європейського Червоного списку