Це була значна перемога визвольного руху в Україні, але вона не змогла заспокоїти український на­род, який зазнавав нестерпного визиску й національного гноблення.

• Головним центром визвольного руху й антикріпосницької боротьби в Україні залишалася Запорозька Січ. Щоб перешко­дити зв'язкам повстанців із запорозькими козаками, уряд Речі Посполитої збудував над Дніпром потужну фортецю Кодак і поставив там військовий гарнізон.

• У серпні 1635 р. запорозький гетьман Іван Сулима підняв нове повстання козаків, розгромив гарнізон фортеці й зруйнував її укріплення. Повстанці засіли на одному з островів Дніпра й довго обо­ронялися від каральних військ. Реєстровій старшині вдалося схопити Сулиму і його товаришів й видати урядові на розпра­ву. Повстання було придушене, і шляхті вдалося запобігти його поширенню в Україні.

• У наступні роки соціальні суперечності в Україні заго­стрювалися, посилювався народний рух за визволення Украї­ни. У 1636 р. Тарас Федорович їздив до Москви і від імені Війська Запорозького вів переговори про переселення людей з України у межі Російської держави. Але тогочасні договори Російської держави з Річчю Посполитою не дозволяли вирі­шити це питання. В Україні тим часом вирували козацькі збройні повстання.

• У серпні 1637 р. значне повстання очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк), який у 1635 р. брав участь у зруйнуванні Кодака, але уник смертної кари. Його спо­движниками стали полковники Карно Скидан і Дмитро Гуня. Павлюк звернувся до українського народу із закликом до повстання проти панування Речі Посполитої. На боротьбу піднялися козаки, які очолили народні маси Київщини, Пол­тавщини, Чернігівщини.

• Повстанці мали намір визволити Україну. Та здійснити це їм не пощастило: в грудні 1637 р. повстанське військо зазнало поразки у битвах з польсько-шляхетським каральним військом під Кум'ейками і Боровицею (Черкащина). Захопленого в полон Павлюка було стра­чено у Варшаві. В Україні лютували каральні загони шляхти.

• У січні 1638 р. польський сейм ухвалив відому «Орди­націю Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої»,

• реєстр козаків до 6 тис,

• скасовувала права і привілеї реєстровців;

• заборона обирати гетьмана з з козацького середовища (королівський комісар реєстру – вся судова і військова влада);

• скасування виборності старшини і судочинства

• нереєстрових повертала на становище кріпаків.

У відбудованій фортеці Кодак і самій Січі мали стояти залоги урядових військ і реєстрових полків. Посилю­валось гноблення селян, міщан і козаків. Та недовго вороги святкували перемогу.

• Навесні 1638 р. нове козацьке визвольне повстання в Україні очолив запорозький гетьман Яків Острянин (Остряниця). Під його знамена стало понад 20 тис. повстанців, на допомогу їм прибували загони донських козаків. До цього руху приєдналися реєстрові козаки. Як і раніше, повстанці прагнули визволити Україну і створити незалежну державу.

• Події розгорталися в Лівобережній Україні. На початку травня під містечком Говтвою повстанці завдали поразки польському війську коронного гетьмана Станіслава Потоцького, і воно відступило до Лубен. Та цей успіх виявився незначним.

• Прибули додаткові військові сили карателів і почали наступ на повстанців, яких відтіснили понад Сулою до містеч­ка Жовнина, де відбулася кривава битва: табір повстанців оборонявся в оточенні з 3 по 12 червня 1638 р. Під час битви частина козаків на чолі з Острянином прорвала оточення й відступила в межі Російської держави. В битві зазнали значних втрат і повстанці, і карателі.

• Обравши гетьманом козацького полковника Дмитра Гуню, повстанці вистояли, потім відступили до гирла Сули й отабо­рились у неприступній позиції над річкою Старець (притока Сули). Два місяці тривала облога повстанського табору уря­довим військом. Повстанці героїчно оборонялися, але, не маючи боєприпасів і продовольства, все ж вирішили 7 серпня 1639р. припинити боротьбу.

• Дмитро Гуня з частиною козаків підступив на Дон. Між старшиною повстанців і польським військовим командуванням почалися переговори: повсталі козаки мусили прийняти тяжкі умови й присягнути, що не підніматимуть повстань і коритимуться владі Речі Поспо­литої. Ця присяга дістала назву «криваве зобов'язання».

• Разом з тим козацька рада у Києві 9 вересня 1638 р. обрала посольство, яке представило урядові Речі Посполитої головні вимоги повстанців — припинити гноблення українського на­роду і зберегти за козацтвом привілеї. В посольстві брав участь військовий писар Богдан Хмельницький, якому після цього надано нижчу посаду — чигиринського сотника. Уряд нав'язав козакам умови «Ординації», яка обмежувала козацтво в правах і привілеях (див. документ).

• Наступне десятиріччя (1638-1647), назване польськими панами «золотим спокоєм», було часом посиленого соціаль­ного й національного гноблення українського народу, а відтак і наростання його опору, збирання сил для Визвольної війни.

• У 1639 р., оглядаючи мури фортеці Кодак, коронний гетьман Станіслав Конецпольський запитав думку присутнього там Богдана Хмельницького про могутність фортеці, на що той латиною відповів двозначно: «Збудоване руками можна руками й зруйнувати». Це була гідна відповідь людини, яка виношувала плани повалення іноземного гніту в Україні.

• На західноукраїнських землях у цей час не вщухав опришківський рух, який відволікав на себе значні польсько-шля­хетські військові сили. Особливою активністю відзначалися дії загонів опришків під проводом Гната Височина і його сина Семена.

Скрізь на українських землях народні маси готувалися до рішучої боротьби за визволення з-під польсько-шляхетського панування.

Братства і визвольний рух.

• В умовах посилення визволь­ного руху в Україні виникали братства — громадські спілки православного українського населення — міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони відігравали помітну роль у політич­ному і культурному житті, протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам. Такі братства з'явилися і в Білорусі, яка зазнавала таких же утисків.

• В Україні найперше братство разом із школою і друкарнею виникло у Львові (1586 р.).

• 11 січня 1586 р. антіохійський і всього Сходу патріарх Йоаким своєю грамотою благословив заснування у містах і містечках України духовних братств, дозволив львівським міщанам заснувати братство при церкві Успення у Львові і вказав на права та обов'язки цього братства. Цей документ і поклав початок повсюдному заснуванню братств.

• Напри­кінці XVI і на початку XVII ст. братства засновано також у Рогатині, Городку, Галичі, Сатанові, Вінниці, Дрого­бичі, Кременці, Луцьку, Немирові, Лубнах, Києві та ін­ших містах.

• Особливо активно діяло Київське братство, засноване у 1615 р. До цього братства вступило Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, що значно підсилило його авторитет. Київське братство брало участь у від­новленні діяльності православної ієрархії в Україні і виступало за її визволення від польського панування.

• Братства формально підпорядковувалися вселенському пат­ріархові в Єрусалимі й вищому православному духовенству (митрополиту, єпископам) в Україні. Але вони діяли неза­лежно й намагалися навіть контролювати церкви і монастирі. Серед відомих діячів братств були високоосвічені люди, просвітителі Юрій Рогатинець, Дмитро Красовський, Кирило Ставровецький.

• Діяльність братств була досить широкою.

• засновували школи, друкарні, шпиталі,

• відстоювали інтереси православних церков і міського населення.

• Братчики протистояли наступові урядовців, католицтва і унії, гуртували суспільні сили виз­вольного руху проти панування Речі Посполитої.

• Братства зміцнювали зв'язки українського народу з народами Болгарії, Сербії та інших слов'янських країн, що перебували під гні­том султанської Туреччини, підтримували їх визвольну бо­ротьбу.

• Українська православна церква. Іов Борецький. Петро Могила. Братства, православне духовенство, шляхта, козацтво, міщани домагалися відновлення діяльності незалежної пра­вославної церкви, фактично ліквідованої після Брестської церковної унії.

• У 1620 р. з Москви в Єрусалим повертався патріарх (глава) православної церкви Феофан. У Києві він висвятив митрополитом київським і галицьким ректора Київської братської школи Іова Борецького, а також шістьох єпис­копів на православні кафедри (єпархії або єпископські округи) України і Білорусі. В Україні патріарха супроводив і охоро­няв козацький полк Петра Сагайдачного, якому це доручив гетьман Яків Бородавка. Польський уряд, католики і уніати не змогли перешкодити діяльності православної ієрархії.

• Митрополит Іов Борецький склав від імені «народу русь­кого» трактат під назвою «Протестація» (1621 р.), де обстоював право українського і білоруського православного населення на свою церкву і віру, засуджував насильницьке запровад­ження унії, утиски православних у Речі Посполитій. «Про­тестація» освячувала визвольний рух українського народу.

• Православне духовенство України активізувало зв'язки з Росією. Іов Борецький відряджав у Москву свої посольства (1622, 1624 рр.), які піднімали питання про допомогу для визво­лення України.

• Після смерті Іова Борецького (1631 р.) право­славну церкву в Україні очолив Петро Могила (1596-1647 рр.) — син молдавського воєводи, церковний і освітній діяч, архімандрит Печерського монастиря, а згодом — митро­полит київський і галицький. Петро Могила навчався у Львів­ській братській школі, вищу освіту здобув у Парижі, згодом служив у польському війську; хоч він і не українець за походженням, але зжився з проблемами України, де своєю діяльністю здобув собі великий автори­тет. Могила дбав про зміцнення право­славної церкви і повернення їй маєтків, приділяв значну увагу по реформу­ванню церковного життя, зокрема про­вів ряд змін в обрядовій справі. За його ініціативою будувалися церкви, засновувалися школи, у 1640 р. київ­ський собор схвалив перший православ­ний катехізис (повчання), видано опис печерських чудес, підносились традиції православ'я.

• Визнаючи формальну залежність від константинопольського патріарха, українська православ­на церква протягом 65 років (1620-1685) вела самостійне духовне життя. Вона рішуче виступала проти унії з като­лицькою церквою і не бажала зверхності Московської право­славної патріархії, духовно підтримувала боротьбу українського народу за незалежність і власну державність. Запо­чатковані раніше зв'язки православного духовенства з Росією не знайшли розвитку аж до Визвольної війни. Нижче право­славне духовенство взяло активну участь у визвольному русі.

Визвольний рух українського народу наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. підготував сили для рішучої і пере­можної боротьби проти шляхетської Речі Посполитої, визво­лення України від іноземного панування, утворення незалеж­ної української держави — козацької республіки.

Енциклопедична сторінка

1489 р. — Перша писемна згадка в історичних джерелах про українських козаків

1529 р. — Прийняття Першого Литовського статуту

50-ті рр. XVI ст. — Будівництво князем Дмитром Вишневецьким замку на о. Мала Хортиця

1556-1561 рр. — Створення Пересопницького Євангелія

1557 р. — Затвердження Сиґізмундом ІІ Авґустом «Устави на волоки»

1564-1578 рр. — Будівництво вежі Корнякта — першої споруди з ансамблю Успенської церкви у Львові

1566 р. — Прийняття Другого Литовського статуту

1569 р. — Люблінська унія. Об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту

1572 р. — Створення за дорученням польського короля Сиґізмунда ІІ Авґуста полку українських реєстрових козаків

1578 р. — Відкриття в Острозі слов’яно-греко-латинської школи

Кінець 70-х — початок 80-х рр. XVI ст. — Виникнення Запорозької Січі на о. Томаківка

1581 р. — Видання Острозької Біблії

1585 р. — Створення першої в Україні братської школи у Львові

1591-1593 рр. — Козацьке повстання під проводом К. Косинського

1594-1596 рр. — Козацьке повстання під проводом С. Наливайка

1596 р. — Укладання Берестейської церковної унії

1616 р. — Запорозькі козаки, очолювані гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним, захопили Кафу

1620 р. — Відновлення православної ієрархії на українських і білоруських землях у складі Речі Посполитої

1621 р. — Хотинська війна

1625 р. — Виступ гетьмана Марка Жмайла проти польської влади

1630 р. — Козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила)

1632 р. — Заснування Києво-Могилянського колегіуму

1632 р. — Початок легалізації православної церкви в Речі Посполитій

1635 р. — Зруйнування Кодацької фортеці Іваном Сулимою

1637-1638 рр. — Козацьке повстання під проводом Павла Бута, Якова Острянина і Дмитра Гуні

1638 р. — Прийняття «Ординації Війська Запорозького»

18