Державний устрій козацтва

• Запорізьке козацтво виро­било власну суспільну організацію, яка найповніше відпо­відала національному характерові українців і потребам часу. Вона мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Народоправ­ство гарантувало життєвість козацької держави в екстре­мальних умовах існування.

• Верховна влада на Січі нале­жала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин.

• Рада обира­ла кошового отамана, або, як ще його називали, старшого чи гетьмана. Йому надавалася вся повнота влади, що ор­ганічно поєднувалося з високою відповідальністю.

• Поступово формувався командно-управлінський апарат Запорізької Січі. З'явилися різні військові посади.

• Суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і міг виконувати обов'язки кошового отамана.

• Писар очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи.

• Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом.

• Обозний командував артилерією, дбав про її розташу­вання й забезпечення усім необхідним.

• Курінні отамани становили нижчу ланку ко­мандного апарату

• Всі командні посади були виборними, що забезпечувало висо­ку військову вправність командного складу козацтва.

• Територія, яку займали запорожці, змінювалася залеж­но від політичної ситуації. Столицею дніпровської вольни­ці була Січ. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях.

• Після Хор­тиці (1552-1557) Січ по черзі знаходилася на

• о Томаківці (60-ті роки XVI - 1593),

• р. Базавлук (1593-1638)

• Микитиному Розі (1638-1652).

• Кожна з них мала гарні ук­ріплення — високі й міцні вали, зверху яких ішов дерев'я­ний частокіл, а також башти з бійницями для гармат. Усе­редині стояли курені (великі приміщення для козаків), канцелярія, церква, склади, арсенали, торговельні лавки тощо. У центрі знаходився майдан, де відбувалися загаль­ні ради та інші громадські заходи.

• Влада січового товариства поширювалася на значну територію. Берегом Дніпра, нижче Хортицької Січі, простягався Великий луг— ни­зинна місцевість, вкрита соковитою травою й кущами, бага­та на різну дичину й невеликі озера та річки, вщерть запов­нені рибою.

• Січова вольниця освоювала землі й далі від Дніпра. Вся територія жила за козацькими пра­вами й народними звичаями. Козацький край залишався національним оазисом серед українських земель, які деда­лі більше полонізувалися і втрачали національні риси.

• Чисельність січового товариства не була сталою. Взим­ку на Січі перебував невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію, а також виконував сторожову службу. Але з настанням весни Січ перетворю­валася на людський мурашник. До неї звідусіль, долаючи різні перешкоди, стікалися козаки, що зимували «на во­лості» і в зимівниках, а також охочі до лицарської слави.

• До козацького гурту приймали всіх бажаючих. Після ствердної відповіді на питання «У бога віруєш?» і накла­дання на себе хреста новачок ішов до будь-якого куреня. Більшість прагнула потрапити до земляків, які жили в Батуринському, Верхньостеблівському, Калниболоцькому чи будь-якому іншому курені.

• Всі запорожці були рівними як у житті, так і в смерті. Жили, воювали й гинули разом з українськими козаками покозачені поляки, білоруси, росія­ни, євреї, татари, грузини, вірмени, турки, перси, молда­вани та вихідці з інших народів. Причому багато хто з них були освіченими людьми й у себе на батьківщині посідали високе соціальне становище.

• Своєрідним устроєм відзначалося й реєстрове ко­зацтво. Поступово воно зводилося в полки й сотні. Реєстровики мали володіння у королівських маєтностях в Сердньому Подніпров'ї. Спочатку полки називалися за ім'ям полковників. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово-адміністративний устрій Війська Запорізького реєстрового. За ним реєстрові козаки ділилися на шість адміністратив­но-військових полків по тисячі чоловік у кожному. Залеж­но від розквартирування вони іменувалися за назвою най­більшого міста — Білоцерківський, Корсунський, Канів­ський, Черкаський, Київський і Переяславський. Хоч на їх території вища влада належала старостам, але й вплив козацької старшини поступово зростав.

• Реєстровики чимдалі голосніше заявляли про своє право на участь в управлінні краєм. Незважаючи на підлеглість урядові, реєст­рові козаки відстоювали право на власне самоврядування у тому числі на обрання своїх старшин. Уряд неодноразово призначав ва старшинські посади вірних йому людей_, а козаки так само часто зміщували їх і обирали власних.

• За умов польсько-шляхетського панування козацька держава не набула остаточної довершеності й перебувала то у відкритому, то в прихованому протиборстві із цент­ральною владою. Але за різних колізій чітко простежувалася тенденція до незалежності козацького краю від Речі Посполитої.

• Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Укра­їнської держави. Вона не могла постати раптово й в гото­вому вигляді. Для цього були потрібні час, відповідні умови й соціальна сила, здатна консолідувати народ навколо національно-державницької ідеї. Цю роль і перебрало на себе козацтво після того, як національна аристократія зде­більшого відмовилася від боротьби за створення незалеж­ної Української держави й пішла на співпрацю з урядами Литви та Польщі.

• Відомо чимало козацьких повстань, які поряд з руйнів­ними переслідували й державотворчі наміри. Вже під час виступу козаків під проводом Криштофа Косинського особ­ливе занепокоєння польських властей викликали спроби запорожців закріпити за собою визволену територію. На ній козаки почали запроваджувати козацький устрій, міня­ти владу, приводити до присяги місцеве населення, у тому числі й шляхту.

• Державотворчі ідеї ширилися, розвивали­ся, охоплювали дедалі більше населення й ставали небез­печними для державної єдності Речі Посполитої. Особлива відчутною стала ця небезпека для польського уряду під час повстання Ссверина Наливайка. Повстанці мали намір створити незалежну від Речі Посполитої Українську рес­публіку па чолі з князем. Вона мала охоплювати запорізь­кі й лівобережні українські землі. З'явилися навіть проек­ти її устрою. Але в тогочасних умовах вони не могли здійснитися.