Заснування Запорізької Січі

• Для захисту від ворожих нападів козаки будували «городці», робили засіки або «січі» з повалених дерев. Таких укріплень було чимало, але кожне з них не могло витримати натиску значних сил противника.

• Перша велика січ з кам'яним замком з'явила­ся на о. Хортиця між 1552-1556 рр. Її спорудили козаки з ініціативи Дмитра Вишневецького. Сам Вишне­вецький, хоча й походив з великокнязівського роду Гедиміновичів, мав великі маєтності на території сучасної Тер­нопільщини й обіймав високу адміністративну посаду, відзначався великою любов'ю до України. Він захищав Во­линь і Поділля від татарських набігів, брав участь у ба­гатьох сутичках І битвах з нападниками. Ставши напри­кінці 40-х років XVI ст. канівським і черкаським старос­тою, Вишневецький майже без допомоги польсько-литов­ського уряду збудував на о. Хортиці замок, який став не тільки фортифікаційною твердинею, а й відкрив нову, ко­зацьку сторінку в історії України. Є й інші точки зору на місце побудови першої січі.

• Поставивши на Хортицькій Січі гарнізон, Вишненецький перетворив її на плацдарм для подальшого відвоювання південних українських земель. Але на заваді цьому стало небажання польсько-литовського уряду почи­нати широкомасштабну війну з Кримським ханством, за спиною якого стояла могутня Порта.

• Це змусило україн­ського князя почати переговори з російським царем Іваном Грозним щодо спільних дій проти Криму. Переговори були успішними, і в 1556 р. українські козаки Вишневецького й російські ратники намісника чернігівського Ржевського зробили похід у пониззя Дніпра. Вони завдали руйнувань татарським фортецям на Дніпрі, а також Очакову й виз­волили чимало бранців.

• Спробу Кримського хана Девлет-Гірея захопити Хортицю восени 1556 р. козаки успішно відбили. Але встояти проти повторного наступу на острів восени 1557 р. татар, турків і волохів козаки не змогли й тому мусили залишити Хортицю.

• Небажання польського короля Сигізмунда-Августа надати козакам допомогу у боротьбі з татарами і настійні вимоги турецького султана видати Вишневецького змусили того в листопаді 1557 р. перейти на службу до Івана Грозного.

• Перебуваючи при дворі ро­сійського царя, український князь не припиняв боротьби за визволення українських земель. Намагання російського царя порозумітися з кримським ханом, щоб розв'язати собі руки на Заході, йшло врозріз із планами Вишневецького, і в 1560 р. він повертається з Північного Кавказу на Дніпро. Оселившись на о. Монастирському, Вишневецький знову організовує походи козаків на татарські улуси. Він набув на Запоріжжі такої сили, що в 1562 р. втрутився в боротьбу за молдавський престол. Але союзники-волохи підступно полони­ли князя й видали його султанові.

• Вишневецького відправили до Царгорода й там стратили. Про його смерть народ складав легенди й думи, уособлюючи його з казковим ге­роєм Байдою, Так закінчив своє життя «найвеличнішнй ворог Блискучої Порти», як назвали Вишневецького самі турки.

З діяльністю Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера бороть­би східного слов'янства проти Кримського ханства й сул­танської Туреччини.

• Причому в очах сучасників вона по­стає як своєрідне державне утворення. Зовнішньополітичні зв'язки Запорізької Січі цьо­го періоду мають переважно військовий характер, зумов­лений потребами часу. Козацтво хоч і жило на підвідом­чій Польщі території, але досить часто проводило само­стійну зовнішню політику.

• Спроби польського уряду навести між запорожцями лад на зразок регулярного війська наштовхувались на рі­шучий опір. Козаки відмовлялися визнавати владу цент­ральних властей, а замість призначуваних старших обира­ли власних отаманів. Запорожцям заборонялося само­вільно «лупити чабанів татарських», та вони на власний ризик виряджалися на військовий промисел у найдальші закутки Криму й Туреччини.

• Власті вимагали не приймати на Січ утікачів, а козаки перетворили її на надійне при­станище всіх скривджених і знедолених. Уряд не визнавав за січовиками жодних прав, а вони шаблею відвойовува­ли собі краще місце лід сонцем. Українське козацтво ста­вало реальною загрозою існуванню польсько-шляхетської влади в Україні.