2. Сутність методології і методи стилістичних досліджень.

Методологія визначає підхід до об’єктів дослідження, загальну орієнтацію в науковому пошуку, спосіб побудови наукових знань, співвідношення між суб’єктами і об’єктами дослідження.

Основними методологічними принципами стилістики української мови є загальні філософські положення про мову як сутність людини, як вид і результат суспільно усвідомленої діяльності. Ці положення зорієнтовані на те, що оскільки українська мова є породженням духовної і виробничої діяльності українського народу, то, отже, вона зберігає історичну пам’ять української нації, несе в собі й розвиває його ментальність — національну свідомість, самобутність світобачення і світовідчування. Термін ментальність походить від латинського слова, що в перекладі означає «розум; мислення».

Узагальнено ментальність можна визначити як своєрідний тип, спосіб мислення, як світобачення, світовідчування окремого індивіда або спільності людей.

У літературознавчому словнику-довіднику ментальність подається як глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, усталена і водночас «динамічна сукупність настанов особистості, демографічної групи у сприйманні залежно від етногенетичної пам’яті, культури тощо».

Ментальність формує специфічне середовище особистісного національного та соціального життєдіяння, зумовлює його культурно-історичну динаміку, надає йому унікальних рис. Це сукупність типових для даного етносу способів поведінки і життєдіяльності, світоглядних орієнтирів та цінностей.

Ментальність — це також соціально-психологічна самоорганізація представників певної культурної традиції, що характеризується єдністю їхніх настанов, переживань, думок, почуттів і виявляється в тотожності світосприйняття і світобачення. В кожному суспільстві є специфічні умови для структурування суспільної свідомості: традиції, культура, мова, спосіб життя і релігійність утворюють своєрідну матрицю, в межах якої і формується національна ментальність.

Ментальність — це універсальний факт суспільної свідомості, що, висвітлюючи національну своєрідність, знаходить праісторичне підтвердження в народній мудрості.

Ментальністю можна назвати змістовий контекст, буттєве тло, на якому розвиваються соціально-культурний досвід та вищі форми духовного самовдосконалення народу.

Ментальність — еталонний чуттєво-розумовий інструментарій, яким особистість оволодіває з різною мірою успішності впродовж життя за допомогою мови, яка є не лише засобом свідомості, а й органом і продуктом національної ментальності.

Фундаментальна матриця ментальності утворюється з культури, мови, способу життя і соціально організованих форм духовності (у т. ч. релігійної).

Ментальність — цілісний образ людської діяльності — можна розглядати як певний спосіб діяння, мислення та сприймання довкілля. В історичній ретроспективі ментальність відображає духовний портрет нації, етносу чи іншої спільноти, що окреслює поле їхньої активності у самоствердженні і перетворенні світу сьогодні та в майбутньому.

Думки В. Гумбольдта про мову як енергію, особливе світобачення, «постійно відтворювану роботу духу», «засіб духовної діяльності», «світ, що лежить між світом зовнішніх явищ і внутрішнім світом людини», а також думки його наступників:

Ґ.-Г. Ґадамера — про «споконвічно мовний характер буття», «споконвічну людяність мови», про «мову як досвід світу», як «культурно-історичний контекст»;

М. Хайдеггера— про те, що мовці існують «перш за все у мові і при мові», що сутність людини втілюється у мові, — ці думки й ідеї все ширше використовуються в інтерпретативній методології функціональної стилістики.

Можна вважати, що основним методологічним принципом стилістики української мови є філософія пізнання українського народу через його мову, а знання і розуміння української мови — через знання її творця і носія — українського народу.

Наукові галузі про український етнос, його історію, мову, літературу, культуру, політику тощо є підґрунтям наукової стилістики української мови. Методи і прийоми, за допомогою яких досліджують, описують і вивчають стилістичні явища, з одного боку, зумовлені філософськими методами пізнання, а з іншого — специфікою самого предмета дослідження, властивістю мовного матеріалу, що вивчається, метою і завданнями дослідження та загальною методологією українознавчих студій.

Філософський метод прокладає шлях до єдино правильного, справді наукового пізнання предмета дослідження, розуміння природи і сутності закономірностей його функціонування, допомагає побачити в частковому, конкретному—загальне, у поверховому —глибинне, у випадковому—необхідне, в довільному — знайти причину, зрозуміти зв’язок залежностей між явищами та сутностями і таким чином одержати справді істинні знання. Філософське положення про зв’язок ідеального і матеріального проектується в мові на взаємовідношення змісту (семантики) одиниць матеріальної субстанції — морфем, словоформ, конструкцій.

Непоборний дуалізм мовного знака спонукає стилістику мови до самопошуку і саморозвитку. Як тільки встановлюється рівновага плану змісту і плану вираження мовного знака, то виявляється, що з цією рівновагою настає стилістична нівеляція, зневиразнення знака, і стилістика знову шукає нових, точніших, барвистіших або простіших засобів плану вираження.

У лінгвостилістичних дослідженнях останніх десятиліть переважає інтерпретативна методологія. Це пов’язано з посиленням наукового інтересу до функціональної стилістики, зокрема до мовленнєвої системності функціонального стилю як системи, що формує стильову специфіку тексту з різнорівневих мовних одиниць. Вважається, що «інтерпретативна» методологія дозволяє по-новому визначити функції мови у соціумі, сформулювати векторність і значимість категорії «лінгвістична свідомість» та розглянути мову як культурний концепт, еволюційно змінний та інтелектуально «поліваріантний». Дослідні методи і прийоми (їх ще називають конкретними, бо вони можуть бути різними в інших науках), орієнтовані правильним філософським методом, дають змогу глибоко проникнути у матеріал, охопити якомога більшу кількість його, одержати конкретні результати досліджень, відчути специфіку саме цієї науки і підтвердити загальні положення філософського методу.

Сучасна стилістика користується широким арсеналом методів дослідження. Серед них доцільно зупинитися на основних:

• метод семантико-стилістичного аналізу;

• метод зіставлення;

• метод стилістичного експерименту;

• статистичні методи (кількісні, квантитативні).

Найпоширенішим і найтрадиційнішим у стилістиці є метод семантико-стилістичного аналізу. Його часто називають просто стилістичним аналізом. Він полягає у виявленні співвідношень мовних засобів, якими експресивно виражається емоційний чи естетичний зміст мовлення (або тексту) до змісту інформації. Успішне застосування семантико-стилістичного методу в стилістиці української мови дало можливість виділити та описати стилістичні ресурси, засоби всіх рівнів мови, охарактеризувати основні функціональні стилі, визначити інформативну, ідейно-тематичну і художньо-естетичну цінність великої кількості українських художніх творів різних періодів історії української літератури.

У науковій літературі виділяють окремий метод – зіставлення, про який Ш. Баллі писав: «Що ж до методів дослідження, то всі вони зводяться до одного: до зіставлення… коли якесь слово дійово впливає на наші почуття, це означає, що ми його несвідомо зіставляємо з іншими, яке емоційно на нас не впливає або впливає протилежним чином». Метод зіставлення дає змогу виділити ті, що можуть дати відповідний стилістичний ефект. Якщо зіставити попередній метод і зіставлення, то можна зрозуміти, чому саме ця мовна одиниця з ряду однорідних чи суміжних набула стилістичного забарвлення. Цей метод допомагає при семантико-стилістичному аналізі конкретного тексту виявити вмотивованість твору і художньо-естетичну ефективність мовних засобів у художньому творі.

Тісно пов’язаним є метод стилістичного експерименту. Він полягає у тому, що на місце вжитих автором слів або виразів, конструкцій вставляють зі стилістичною метою нові. Великого значення застосуванню стилістичного експерименту надавали лінгвісти Л.Щерба, О.Пєшковський, Л.Булаховський .

У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору, зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, доки, нарешті, здійснюємо остаточний вибір. В усному мовленні ці етапи пошуку елементів тексту не завжди наявні і менш помітні через його динамізм, ситуативність, безпосередність, непідготовленість, невимушеність і нефіксованість. У писемному мовленні відчуваємо потребу зосередитись, оскільки фіксація (тексту) потребує спочатку усної фіксації, тобто попереднього здійснення в усній формі пошуку мовних одиниць для створення найбільш ефективного тексту відповідно до мети, призначення та умов спілкування. Мовці, які добре володіють літературною мовою, знають мовні засоби літературної мови, швидко відшукують потрібні мовні одиниці у процесі мовлення автоматично. Проте під час створення художнього тексту і вони можуть відчувати «муки слова». Пошук потрібного слова необхідний для наступної течії думки. О. Потебня про це писав так: «Кожного разу, коли нове явище викликає на пояснення раніше пізнане, з цього попереднього запасу з’являється у свідомості потрібне слово. Воно визначає русло для течії думки».

В епоху науково-технічного прогресу, бурхливого розвитку математично-природничих наук, проникнення математики і математичної статистики в інші фундаментальні та прикладні науки значно розширилося застосування статистичних методів і в мовознавстві. Використання електронно-обчислювальних машин дає змогу в короткий термін опрацювати велику кількість матеріалу і дістати вірогідні відомості про частотність явищ, обґрунтованість певних характеристик, переконливість та підтвердження висновків, одержаних за допомогою інших методів.

Використання статистичних методів у стилістиці грунтується на тому, що будь-який цілісний текст є результатом добору й певної організації ряду одиниць загальнонародної мови, але однакових стилістично відпрацьованих текстів практично не існує (якщо це не бланки, копії, штампи). Кожний текст має свій стильовий (і стилістичний) обрис і водночас належить до певного типу текстів. Статистичний метод допоможе виявити, що в ньому є спільного і відмінного порівняно з іншими текстами. Художник слова чи рядовий мовець не ставлять собі завданням використати певну кількість саме таких мовних одиниць, проте успішна реалізація задуму автора та закони мовного функціонального стилю обов’язково приведуть автора до цього, вони відобразяться у кількісних характеристиках тексту. Художній талант, естетичне чуття чи просто добре знання мови, володіння мовними засобами, те, що називається мовною майстерністю, дадуть авторові можливість здійснити пошук мовних засобів (вибір, зіставлення), організувати їх у довершений текст, не допустивши повторень, тавтологій, штампу, одноманітності тексту. Завдання дослідника-стиліста — довести, чи цей невідомий для читача процес авторського відбору є логічно і художньо-естетично вмотивованим чи ні. Кількісні дані, одержані в результаті статистичної обробки тексту, не можуть бути його стилістичною оцінкою. Вони лише матеріал і знаряддя для семантико-стилістичного аналізу тексту. Одержавши статистичним методом кількісні ознаки слів, форм, конструкцій у творах одного письменника і зіставивши їх з кількісними показниками таких самих одиниць мови у творах іншого письменника, враховуючи позамовні чинники (тему, ідею, епоху), матимемо надійні критерії для висновків про індивідуальний мовний стиль автора.

Стиліст-дослідник рухається у зворотному до автора напрямку — від тексту до правил його побудови, від мовного матеріалу — до закономірностей його добору й організації.

Статистичний метод дає можливість встановити і описати мовні засоби функціонального стилю. Для цього необхідно в одних і тих самих текстах даного стилю виявити лексичні, синтаксичні, морфологічні і фонетичні риси, підрахувати частоти різних мовних одиниць і категорій, проаналізувати їх зв’язки, встановити закономірні залежності між частотами.

Статистичний метод широко застосовується в стилістиці української мови для дослідження функціональних стилів сучасної української літературної мови і авторських стилів.

У результаті досліджень, здійснюваних статистичним методом, встановлено статистичні параметри основних стилів і їх внутрішніх диференційних різновидів: белетристичних стилів (драматургія, художня проза, поезія), стилів суспільно-політичної літератури (офіційно-діловий, газетний, ораторський, науковий), стилів науково-технічної літератури (спеціальної та навчальної, виявлена найпоширеніша лексика художніх стилів, видано «Частотний словник сучасної української художньої прози» та ін.

Статистичні характеристики стилів дають змогу описати кожний стиль через набір типових мовних засобів і побачити суттєву різницю між стилями. Статистичний метод застосовується і для визначення особливостей індивідуальної творчої манери різних авторів у межах кожного функціонального стилю.

Маючи статистичні характеристики творів кожного автора однієї епохи, можна зіставляти їх показники між собою та з середньо-стильовими показниками. В результаті це дасть можливість побачити, в чому автор дотримується канонів стилю і жанру, а в чому відходить від них, і знайти цьому пояснення. Зіставлення статистичних характеристик творів різних авторів різних історичних епох допомагає простежити зміну й становлення стилістичних норм української мови, розвиток функціональних стилів, значення мовотворчості найвидатніших майстрів слова для розвитку української літературної мови.