12. Відчуття, властивості відчуттів

Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори)^[1].

Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи:периферичний (рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий)

Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.

Тривалість — часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових — 150, больових — 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами.

13. Сприйняття. Закономірності сприйняття.

Сприйняття— це психічний процес відображення предметів та явищ у всій сукупності їх властивостей та ознак при безпосередньому їх впливі на органи відчуттів.

Залежно від ведучої ролі того чи іншого аналізатора існують такі види сприйняття: зорові, слухові, нюхові, смакові, кінестетичні. Виходячи з організації процесів сприйняття виділяють навмисне (заплановане) та випадкове (довільне) сприйняття. Залежно від діяльності одного чи кількох аналізаторів сприйняття буває простим і складним.

До загальних властивостей сприйняття у психології відносять — вибірковість, цілісність, константність, предметність, структурність та усвідомленість.

Вибірковість сприйняття полягає у тому, що людина помічає в об´єкті те, що її найбільше цікавить.

Цілісністьпроявляється у тому, що сприйняття частини об´єкта залежить від того, в яке ціле дана частина включена (наприклад, людина середнього зросту здається вищою поряд з низькорослими людьми; місяць біля горизонту здається більшим, оскільки ми одержуємо можливість порівняти величину його диску з величиною будівель, дерев та ландшафтом місцевості).

Константність виражається у тому, що предмет сприймається людиною більш менш однаковим, незважаючи на те, що фізіологічні умови сприйняття змінюються. Для прикладу, книга зберігає для нас свій розмір на відстані як одного, так і трьох, п´яти метрів від неї, хоча в останніх випадках її відображення на сітківці ока має значно менші розміри. Це пояснюється тим, що на сприйняття предмета впливає уява про нього, що зберігається в пам´яті людини.

Предметність сприйняття означає, що відомості, які одержуються із зовнішнього середовища, відносяться до цього середовища.

Структурність сприйняття одержує свій вираз у тому, що сприйняття не є простою сукупністю відчуттів. Людина сприймає абстраговану від цих відчуттів систему предмета, явища, події.

Усвідомленість сприйняття означає, що людина розуміє суть предмета, явища, події, що нею сприймаються.

Залежність сприйняття від професійних знань та минулого досвіду називається аперцепцією. Люди різних професій по-різному сприймають один і той же предмет. Так, розглядаючи зірвану в полі квітку, художник зверне увагу на поєднання в ній кольорів; ботанік подивиться на квітку як на представника певного класу рослин.

Неправильні, помилкові сприйняття називаються ілюзіями.