Норми вимови

Краса і неповторна мелодика кожної мови – у її звуковому складі. Українська літературна мова має свої норми вимови звуків – орфоепічні норми. Основний принцип українського правопису – фонетичний, тому переважно читаємо, як написано. Важче записувати з почутого. Отже треба добре знати правила вимови.

Правила вимови

• Наша мова дзвінко звучна – дзвінкі у кінці слова чи складу не озвучуються, а зберігають свою дзвінкість. Наприклад: [ка́зка], [лʹід], [наро́д], [нʹіж], [ши́бка], [борʹідка], [ло́жка].

• Кінцеві приголосні префіксів роз-, без-, через- перед глухими приголосними кореня не оглушуються, а вимовляються дзвінко. Наприклад: [розписа́ти], [безкошто́вний], [черезгі́рйа].

• Лише дзвінкий приголосний [г] у кількох словах перед глухими [т], [к] оглушується й вимовляється як парний йому глухий [х]. Наприклад: [кі’хт’і], [во́хко], [н’і́хті]

• Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко. Наприклад: [йаґби́] – якби, [бород’ба́] – боротьба, [воґза́л] - вокзал, [о́дже] – отже

• Звуки [дж], [дз], [дз’] вимовляються як один неподільний звук, лише на межі префікса і кореня буквосполучення дз, дж вимовляються роздільно. Наприклад: [бджола́], [дзв’ін], [джм’іл’], АЛЕ: [п’дживи́ти], [в’дзна́чити].

• Шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]; вимовляються твердо. Вони пом’якшуються тільки перед [і] та коли подовжуються. Наприклад: [плашч], [плач], [ча́ша], [джерело́]; [ж’інка], [узб’іч’:а], [ро́зкіш’:у].

• Твердо вимовляються губні приголосні звуки [б], [п], [в], [м], [ф] у всіх позиціях; напівпом’якшено лише перед [і], а також у словах іншомовного походження перед йотованими. Наприклад: [банкома́т], [б’уро́], [вазо́н], [в’ікно́].

• Як правило приголосні звуки вимовляються в українській мові виразно. Але є вийнятки – це явища уподібнення звуків з метою їх звукової гармонії. Найпоширеніші такі уподібнення: [д] - [ц], [тʹсʹ] - [цʹцʹ], [шс] - [сʹсʹ], [г] - [х], [к] - [ ґ], [з] - [с].

Наприклад:

пишемо:	вимовляємо:
одинадцять питається усміхається хочеться бореться носишся водишся берешся кривишся вокзал нігті якби	[одина́дцʹцʹать] [пита́йецʹцʹа] [усм’іха́йецʹцʹа] [хочеицʹцʹа] [бо́реицʹцʹа] [но́сисʹсʹ] [во́дисʹсʹ] [беире́сʹсʹ] [кри́висʹсʹ] [воґза́л] [н’іхт’і] [йаґби́]

• В окремих групах приголосних у вимові відбувається спрощення. Наприклад: агентство - [аге́нство], звістці - [зв’іс’ц’і]

• Українські голосні звуки вимовляються чітко, і лише ненаголошені е або и можуть вимовлятися як [и^е] або [е^и]. Наприклад: [ки^еше́н’а], [се^ило́]

• Ненаголошений о перед складом з наголошеним у та наголошеним і вимовляється як [о^у]. Наприклад: [ко^ужу́х], [го^улу́бка], [то^уб’і], [со^уб’і].

Щоб правильно записати ненаголошені голосні, треба:

1. так змінити слово або дібрати до нього споріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [ве^исе́лий] – ве́село, [ве^иде́] – ве́дений, [се^ило] – се́ла, [ме^ите] – ме́тений, [си^ед’іло] – си́дячи; [се^или́с’а] – посе́лений, [не^ису́] - прине́сений, [жи^еве́] – жи́ти, [ли^епне́вий] – ли́па.

2. змінити слово – якщо сумнівний звук випаде, то пишемо е, а якщо не випаде – пишемо и: липень бо липня; майстер бо майстра; палець бо пальця, але палиць – бо палиця; пастир – бо пастиря.

3. запам’ятати слова, в яких ненаголошений звук неможливо перевірити наголосом: голубка [го^улу́бка], кожух [ко^ужу́х], зозуля [зо^узу́ла], союз [со^уйу́з], левада [ли^ева́да], медаль [ме^идал’], лимон [ли^емо́н], директор [ди^ере́ктор], собі [со^убі̃]