1. Характеристика функціонально-змістовних типів висловлювань.

Монологи класифікують залежно від типів суспільної взаємодії та за їх стилістичними особливостями. Так, В.В.Виноградов умовно виділяє чотири типи монологів:

• монолог-переконання;

• монолог-ліричний;

• монолог драматичний;

• монолог-повідомлення.

Функціонально-смислові типи мовлення в лінгвістичних дослідженнях останніх років розглядаються з погляду їх логіко-смислових, структурно-нормативних особливостей (Т.А.Золотова, В.І.Капінос, М.Н.Кожина, JI.M.Лосева, В.І.Свинцов, Т.Я.Солганик).

Основними завданнями теорії типології мовлення в логіко- смисловому аспекті, на думку O.A.Нечаєвої, є встановлення відповідності між здатністю людського мислення відокремлювати взаємопов’язані явища дійсності на рівні більш вищому, ніж судження, і виражати ці зв’язки у відповідних мовних побудовах. Саме мовленнєва практика свідчить, що людині властиве у процесі мислення фіксувати об’єктивно існуючі зв’язки між явищами дійсності і передавати їх на надфразовому рівні у формі особливих функціонально-смислових типів мовлення. Такими типами мовлення є розповідь, опис, міркування та пояснення.

Висновок:

• Назвіть типи висловлювань.

• Які основні завдання теорії типології мовлення в логіко-смисловому аспекті на думку О.А. Нечаєвої?

2. Усне монологічне мовлення дошкільників

Усне монологічне мовлення — усне повідомлення чи розгорнуте висловлювання на запропоновану тему — відрізняється від усного діалогічного мовлення цілою низкою особливостей. Разом з цим воно зберігає ряд ознак, які притаманні всім формам усного мовлення. Звернімося до опису усного монологічного мовлення і його граматичної структури.

Відомо, що в усному мовленні, яке повідомляє про події чи розмірковує, обов’язково мають бути присутні як мотив висловлювання, так і загальний задум, який створює мовець. Обидва ці чинники повинні бути доволі міцними і здійснювати детермінуючий вплив на перебіг усього розгорнутого монологічного висловлювання, яке складається з кількох смислових груп.., пов’язаних між собою в цілісну «замкнену» структуру. Програма висловлювання має гальмувати всі сторони асоціації, які можуть призвести до відволікань і утримати мовця від численного повторення елементів висловлювання.

Монологічне усне мовлення залежить від того, які завдання ставить перед собою мовець і до якого виду конкретної діяльності включене це розгорнуте усне мовлення.

Якщо розповідається про побачене й пережите і ця розповідь адресована співбесідникові, який досить добре обізнаний із загальною ситуацією і поділяє мотиви мовця, усне монологічне мовлення може відбуватися з певного мірою граматичної неповноти. Однак якщо монологічне мовлення містить послідовний виклад відповідного матеріалу (як у лекціях чи доповідях), семан­тична будова монологічного мовлення має істотно різнитися. Завдання мовця у цьому випадку зводиться до того, щоб подати матеріал, який викладається, у найбільш послідовному й логічно стрункому вигляді, виділити найістотніші частини й зберегти чіткий логічний перехід від однієї частини матеріалу до іншої. Тому готуючись до такого виду монологічного мовлення, лектор чи доповідач має сам виділити основні смислові групи матеріалу, який потрібно викласти, об’єднати їх у чіткі логічні схеми й вирішити, до яких засобів (інтонації, паузи, прямої вказівки) він має звернутись у відповідних місцях свого викладу...

Зовсім іншу будову має усне монологічне мовлення у тих випадках, коли мовцю потрібно не стільки передати слухачеві певні знання, скільки довести до його свідомості «внутрішній смисл» того, про що йдеться, та той емоційний контекст, який с основою тексту чи авторського задуму. Типовим для такого мовлення є мовлення актора, який виконує певну роль.

Зазначені особливості відрізняють усне монологічне мовлення від діалогічного. Водночас існує низка особливостей, спільних для усного діалогічного та усного монологічного мовлення. Усне монологічне мовлення завжди є мовлення, звернене до живого співбесідника. Реакції співрозмовника дають мовцеві можливість коригувати свої висловлювання у ході повідомлення — випускати вже відоме, додавати й розгортати невідоме чи недостатньо зрозуміле.

Усне монологічне мовлення, як і усне діалогічне, має, крім засобів мовних кодів, ще цілу низку додаткових засобів виразності, або «маркерів». До них належать «просодичні» маркери: інтонації, виділення голосом окремих компонентів текстів, використання системи пауз тощо, а також позамовні засоби, такі, як міміка і виразні жести.

Усі ці засоби можуть успішно доповнювати коди мови, виділяти істотно нове, важливе, розкривати важливі елементи значення.

Наявність цих засобів — жесту, міміки, інтонації, пауз — дає змогу переносити змістову організацію із синсемантичних компонентів на симпрактичні, що і складає особливість усного монологічного мовлення. Усне монологічне мовлення, як і діалогічне, в певних межах може припускати неповність висловлювання (елізії чи еліпсиси), і тоді його граматична будова може наближатися до граматичної будови діалогічного мовлення.

Зрештою, усне монологічне мовлення може перебувати у різних відношеннях стосовно практичної дії. В одних випадках воно може зливатися з практичною дією, в інших — набувати характеру спеціальної мовленнєвої дії. За таких ситуацій, граматична структура усного монологічного мовлення може бути різною.

Залежно від відношення до практичної дії, розрізнюють дві форми усного монологічного мовлення, які деякі психологи часом позначають термінами «драма» й «епос».

Драматична будова усного монологічного мовлення є відображенням реальної ситуації повідомлення, до якого, поряд із граматичними структурами розгорнутого мовленнєвого висловлювання, входять також жести, інтонації, двоякі відтворюють події, що відбуваються. Зрозуміло, що граматична структура цього драматизованого мовлення має низку істотних особливостей. У такому мовленні переважають прямі форми мови, які відтворюють побутове діалогічне мовлення. У цьому мовленні важливу роль відіграють інтонаційно-мелодійні, просодичні компоненти. Всім цим драматичне мовлення відрізняється від другої форми, яку психологи іноді називають епічним мовленням. Людина, яка користується епічним мовленням, майже не вживає засобів виразності. В епічному мовленні майже не вживаються прямі форми, ніколи не відтворюються структури діалогічного мовлення, не вживаються позамовні маркери й граматичні скорочення. У цьому мовленні частіше використовуються граматично повні розгорнуті форми, прийоми непрямої мови, складні форми керування, які відсутні в граматичному мовленні.

Висновок: отже, якщо «драма» наближує усне монологічне мовлення до дії та діалогу, то «епос» наближує її до письмового мовлення. Обидві форми усного монологічного мовлення мають зовсім різну граматичну будову і ця відмінність має доволі чітке психологічне обґрунтування.

Усне монологічне мовлення у деяких випадках може переходити в приховану форму діалогічного мовлення й коригуватися ззовні, з різними стадіями розгорнутості.

• Дайте визначення усному монологічному мовленню.

• Охарактеризуйте засоби усного мовлення.